Розділ тридцятий

Розділ тридцятий. Складнощі в звичайному та кримінальному житті.

– Тесс! – Амалія дуже вчасно з’явилася поруч, діставшись клубу «Мохіто» менш ніж за двадцять п’ять хвилин. – Тільки не кажи, що ти зібралася йти, не дочекавшись на мене? – Вона була обурена, і з невдоволенням оглянула Раяна.

– Так, мені трохи не по собі. Злегка перепила. – Видихнула Тесс, виправдовуючись перед подругою, яка занадто добре знала її, щоб не повірити.

– Тесс, я відвезу тебе додому, і просто поговоримо. – запропонував Раян.

– Це ти, той псих, який дошкуляє моїй подрузі? – Амалія підняла ідеальну брову, і діловито поправила свій джинсовий жакет.  

Раян кивнув у відповідь, і провів рукою по волоссю, ніби підкреслюючи само визнання та пишаючись тим, що його оцінили.

– Якщо ти її подруга, – Раян кивнув головою у бік клубу. – приєднуйся до нас! Друзі моєї дівчини – мої друзі!

– Дівчини?! – в один голос вигукнули дівчата і подивилися на Раяна, що розплився у ширшій посмішці як якийсь герой-завойовник.

– Я не давала згоди. Я це пам’ятаю! – Запевняла Тесс, справляючись з легким запамороченням та незмогою стояти рівно. – Це ж було лише побачення.

– Так. – погодився він. – І ми цілувалися на ньому двічі! – нагадує їй.

– Тесс, – Амалія смикнула подругу за руку і змусила її відійти від зухвальця ближче до неї. – Ти чого божеволієш? Які такі стосунки із цим психом?! – навіть не намагаючись знизити тональність голосу, Амалія підкреслювала своє ставлення до зухвалого молодика, який не сподобався їй ще заочно у госпіталі.

– Я не знаю. – Видихнула Тесс і притулилась чолом до плеча подруги. – Я вже нічого не знаю. У мене алкогольне сп’яніння! Мені потрібна крапельниця!

– Ну, знаю не знаю, а їдемо додому! – Заявляє Амалія і махає рукою водієві вільного таксі, що стоїть на невеликій парковці зліва від них.

– Я сам відвезу Тесс! – Наполіг Раян. – Якщо вже я сказав, що вона моя дівчина, то я повинен піклуватися про неї сам!

– Тусуйся, хлопче! – відрізала Амалія, допомагаючи Тесс сісти в салон автомобіля, що щойно зупинився прямо біля них. – І що ти таке пила, що тебе так марудить? – поцікавилась вона, вбачаючи у стані подруги підозрілу кондицію.

Переконавшись, що Тесс знаходиться в безпеці від її залицяльника, Амалія різко розвернулася до Раяна.

– Я знаю таких як ти! Вирішив отримати ту, що не поспішає вішатися на твою шию і вестись на гаманець? – Вона намагалася говорити голосно, чітко даючи зрозуміти хлопцеві свою позицію і бойовий настрій. – Так ось, поспішаю тебе засмутити, ти не в її смаку!

– А хто ж тоді в її смаку? – глузливо перепитав Раян.

– Справжні чоловіки. – шепоче Амалія, змушуючи молодика читати по губах.

– Я не збираюся відступати від Тесс. – голос Раяна здригнувся від злості і його вилиці напружилися. – Вона може і не бути мого поля ягодою, але на те в мене і гаманець, щоб зробити її такою! І повір мені, подруго, ти не станеш мені на заваді!

– Хворий придурок! – вигукнула Амалія. – Гроші не вирішать твоєї проблеми! І повір мені, – копіюючи тон молодика, – якщо на то буде потреба, то знайдеться той, хто попустить тебе і твої бажання!

– Ти мені погрожуєш? 

– Так. – мило посміхнувшись, Амалія вирішила, що достатньо сказала і не маючи бажання продовжувати суперечку, сіла в таксі.

– Хех, – зітхнув Раян, проводжаючи поглядом автомобіль. – зірвалась моя рибка.

Амалія не повчала подругу, що дивним чином була вибита з колії. Та Тесс, яку вона знала останні три роки, кудись зникла. Холодна снігова королева танула в сльозах, що текли по її щокам. Повернулася та тінь смутку, що мучила Тесс коли пішов Елліас. І як би подруга не підтримувала дівчину, яка дала їй можливість вирватися у світ великих людей та їхніх зв'язків, нічого не допомагало.

Та якщо Амалія могла зрозуміти розпач Тесс після раптової зустрічі з Елліасом та її почуття до нього, то дивний стан і тремтіння тіла не могло бути викликано сп’янінням чи душевним плачем. Поїздка до клубу «Мохіто» могла закінчитись для Тесс як мінімум отруєнням, якщо не зґвалтуванням, адже тут часто практикували рандомне підмішування наркотичних речовин в коктейлі дівчат.

Діставшись додому та оглянувши подругу, Амалія дістала з аптечки Тесс сольовий розчин та кілька пакетиків адсорбентів. Вона допомогла подрузі роздягтись і прийняти душ, в якому Тесс кілька разів майже непритомніла і двічі падала, не маючи сил триматись на ногах. Здогадка виявилась вірною, Тесс накачали якоюсь гидотою, сподіваючись скористатись нею.

Лаючись, Амалія вклала Тесс у ліжко і засікла час від прийому ліків. Якщо за тридцять хвилин стан подруги не зміниться, то вона викличе швидку. Та вже за десять хвилин почались блювотні рефлекси і з’явились перші ознаки полегшення. 

Вранці посівши на кухні і заваривши міцну каву, Амалія потерла руками свої новенькі джинси і кивнула Тесс, яка виглядала ніби щойно її зняли з хреста:

– Ти ж чула, що цей псих заявив?

– Не певна.

– Він сказав, що ти його дівчина.

– Я не здивована. – зітхнула Тесс. – Та я не можу зрозуміти, чому мене так розвезло.

– Тому що хтось підмішав тобі щось, щоб ти могла не супротивитись тому, – Амалія замовкла, підперши голову кулаком.

– Я певна, що це та блондинка щось вкинула мені в коктейль. – припустила Тесс, згадавши Дану.

– Я не сумніваюсь, що той псих дозволив це зробити. – Амалія вигнула брову. – І що ти збираєшся робити?

– Нічого. – зітхнула Тесс. – А що я можу зробити? – Вона знизала плечима і усміхнулась, продовжуючи говорити про сусіда, а не про Раяна, який так не сподобався Амалії, і можливо дійсно став причиною поганого стану Тесс. – Елліас бачив нас. Він дивився на мене таким цинічним поглядом, що я хотіла померти! Я думала, що змогла виключити його з моїх думок і серця, як він виключив себе з мого життя, але помилилася. – зробивши ковток кави, Тесс подивилась на легку пінку на поверхні, – Здається, я все ще закохана в нього.