Розділ двадцять сьомий

Розділ двадцять сьомий. Нове. Старе. Забуте. 

Нічна зміна була виснажливою. До відділення потрапила група підлітків з передозуванням, а під ранок привезли постраждалих в автомобільній аварії. Тесс ледве трималася на ногах, коли закінчила всі записи і, нарешті, вийшла з госпіталю. Вона була настільки втомленою, що не одразу згадала про обіцяне побачення.  
Ранок видався похмурим, але теплим. Втомлена, але задоволена тим, що впоралася з черговою зміною, Тесс попрямувала до маленького магазинчика неподалік. Там вона завжди брала каву, і місцеві продавщиці вже знали її вподобання.  
Вона прийняла паперову склянку з ароматним напоєм і вже збиралася піти, коли раптом зіткнулася з кимось. З несподіванки пальці розтиснулися, і кава розлилася на дорогий костюм незнайомця. 
– Чорт... – видихнула вона і підвела очі, готуючись вибачитися. Але як тільки вона побачила знайомі риси обличчя, застигла. 
Перед нею стояв Раян, її наполегливий пацієнт. Його світле хвилясте волосся акуратно вкладене, а рожева сорочка підкреслювала аристократичну блідість шкіри. Цього разу він виглядав зовсім інакше – не як п’яний бешкетник з різаними руками, а як добре доглянутий бізнесмен. 
– Я заплачу за хімчистку, – нарешті промовила Тесс, збентежено ловлячи його погляд. 
Раян лише лукаво посміхнувся, немов чекав саме такої зустрічі. 
– Я навіть не сумніваюся в цьому, – відповів він, витрушуючи руки. Його тонкі губи розтяглися у звичній грайливій усмішці. – Ти так швидко втекла з лікарні, що мені довелося наздоганяти тебе тут. 
Тесс стиснула губи, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі. А потім згадала – ще в госпіталі вона краєм ока бачила чорну автівку, припарковану біля входу. Тоді вона не надала цьому значення, але тепер... 
– Ти не забула, що у нас ранкове побачення? – запитав він, примружуючи карі очі. 
Тесс закліпала, повертаючись до реальності. Вона справді забула. Робота повністю витіснила цей момент з її пам’яті. 
– Побачення? – перепитала вона, розгублено. 
Раян театрально приклав руку до серця. 
– Тільки не кажи, що забула! – він удавано ображено зітхнув. – Я вперше в життя прокинувся так рано заради дівчини, а вона навіть не пам’ятає, що я на неї чекав! Це жорстоко. 
Тесс провела рукою по обличчю, намагаючись остаточно прокинутися. 
– Пробач... У нас була важка ніч. Я справді забула. 
Раян покрутив головою, немов роздумуючи, чи варто їй це прощати. Але потім показав рукою на двері кафетерію поруч. 
– У такому разі в тебе є шанс виправитися. Пішли снідати. 
Тесс спостерігала за ним ще мить, оцінюючи ситуацію. Він виглядав цілком нормальним. Або ж добре прикидався. 
Вона видихнула. 
– Гаразд. Ходімо на наше ранкове побачення. 
Раян переможно посміхнувся і, відчинивши перед нею двері, жестом запросив всередину. 
Маленький затишний кафетерій, прихований тінню дерев, був улюбленим місцем Амалії. Вона часто приводила сюди своїх залицяльників і згодом прищепила цю любов Тесс. А от Раян не був проти цього вибору – йому було байдуже, де снідати, головне, щоб разом із Тесс. 
– Чим ти займаєшся? – поцікавилася вона, чекаючи на своє замовлення. 
– Прямо зараз? Снідаю з тобою, – він усміхнувся так само осліпливо, як і минулого разу. 
Тесс закотила очі, але теж усміхнулася краєчками губ. 
– Зрозуміло... – зітхнула вона, переводячи погляд на вітрину зі смаколиками. 
– Якщо серйозно, я отримав диплом юриста минулого року, але зрозумів, що поки не готовий до такої роботи. 
– То ти зараз зовсім не працюєш? 
– Не працюю, – відповів Раян легко, без жодного натяку на сором. 
Тесс непомітно кинула погляд на його зап’ястя, де виблискував справжній «Ролекс». 
– Тоді звідки такі статки? Крипта?  
Раян хмикнув і без жодного збентеження відповів: 
– Якщо чесно, сиджу на шиї у батька. 
Тесс злегка підняла брову, здивована його прямолінійністю. 
– І він ен проти? 
– Навпаки, – Раян засміявся. – Йому так спокійніше. Я з дитинства приношу йому головний біль. Спочатку він відправив мене навчатися в Америку, сподіваючись, що там мене»виправлять». Потім, коли я повернувся і відмовився працювати в його компанії, зрозумів, що для нього я – вічний стрес. Тому зараз тато просто намагається вирішувати все грошима. 
Тесс хитнула головою, роздумуючи. 
– Дивно, що ти так відкрито про це говориш. Хіба ти не боїшся, що після такої розповіді якась дівчина просто втече? 
– Якщо ми вже перейшли на «ти», то, думаю, я зробив усе правильно, – підморгнув він і відкинувся на спинку стільця, коли офіціантка поставила перед ним тарілку зі стейком. 
– Пробач... – Тесс опустила погляд, розуміючи, що перейшла межу. 
– Навпаки, мені приємно, – заперечив він безтурботно. 
Тесс спробувала проаналізувати свої відчуття. Їй подобалася його щирість, нехай і занадто зухвала. 
– І все ж, – продовжила вона, взявши виделку і починаючи їсти свій салат. – Чому такий гарний і багатий хлопець не має постійної пасії? І чому саме я? 
Раян без вагань відповів: 
– Все просто. У мене є дівчата. Ми гуляємо з ними, тусимо, витрачаємо гроші, коли мені нудно або коли вони благають про це. А ти – зовсім інша. Ти вразила мене наповал своєю непробивністю і тим, що не зважаєш на мій статус. Це мене заводить! 
– Тобто це черговий інтерес, який швидко згасне? – скептично запитала вона. 
– Ні. – Він усміхнувся ширше. – Ти не даєш мені шансів розслабитися. А це для мене безцінне. 
Тесс хмикнула, проковтнувши свої зухвалі слова. 
Раян уважно дивився на неї, спостерігаючи, як вираз її обличчя змінюється. Він розумів, що цей лід, хій і повільно, але тане. 
– Ну, а ти? Чому погодилася на побачення зі мною? – Запитав він, крутячи ложку між пальцями. 
– Не хочу втратити роботу, – так само цинічно відповіла вона, відкинувшись на спинку стільця. – У мене можуть бути неприємності, якщо ти продовжиш з'являтися в приймальні й вимагатимеш мене як лікаря. Адже ти вже двічі це робив. 
– Отже, холодний розрахунок і тільки? – Раян зробив вигляд, що надув губи, а потім розсміявся. – Почекай-но, ти ж не продинамиш мене зараз?  
Він подивився на Тесс пильно, ніби намагаючись розгадати її.  
– Все може бути. Поки ми снідаємо, а там побачимо. 
– Ні! – він швидко нахилився вперед, упершись ліктями у стіл. – Навіть не думай цього робити! Я збираюся піти з тобою на друге побачення й довести, що я справді хороша партія для такої снігової королеви, як ти. 
Тесс стримано посміхнулася. Вона неохоче визнавала, що Раян цікавий їй не лише своєю привабливою зовнішністю, а й манерою вести бесіду. Він був нахабним, але чесним. Говорив прямо, не приховуючи ні статусу, ні своїх недоліків. Вона не знала, чи може він стати загрозою її почуттям, але можливість цього лякала її найбільше. 
Щось у ньому її притягувало – але поки що більше як спортивний інтерес, ніж щось глибше. Тесс слухала його історії, всміхалася, навіть сміялася, і коли вони вийшли з кафетерію, впіймала себе на думці, що їй було цікаво. 
А потім зрозуміла ще дещо. Він був небезпечним. Не в класичному розумінні цього слова – у ньому не було загрозливої сили чи холодної жорстокості, яка лякала б жінок. Але його впевненість, його звичка отримувати все, що він хоче, і його безстрашний підхід до життя – це було тривожним сигналом. Такі люди або отримують те, що хочуть, або руйнуються від розчарування. 
– Як я розумію, – Раян відкрив пасажирські двері таксі й напружився, – провести тебе до дому я не можу. – Тесс мовчки кивнула. – Цілуватися ми теж не будемо. – Цього разу вона не втрималася й посміхнулася. – Звісно ж, це лише перше побачення. Про секс я взагалі мовчу.  
Він махнув рукою і перш ніж Тесс сіла в салон авто, ризикнув запросити її на друге побачення:  
– Може, сьогодні ввечері знов зустрінемося? Обіцяю бути винятково ідеальним. 
Тесс не стрималася і хіхікнула. Це її здивувало, можливо, навіть більше, ніж його. Щось у його зухвалій самовпевненості розважало її, а не дратувало. 
Вона зважувала всі «за» і «проти», поки таксист, уже втрачаючи терпіння, стукав по керму, намагаючись привернути її увагу. 
І вона все ж таки зважилася. Тесс простягнула руку. 
– Дай свій телефон. 
Раян підняв брову, але швидко простяг їй свій айфон. 
Набравши свій номер і дочекавшись вібрації у кишені, Тесс знову усміхнулася йому – цього разу повністю щиро. 
– Я буду готова о восьмій. Напиши мені адресу ресторану, і я приїду сама. 
– Добре.  
Раян прокрутив мобільний телефон між двома пальцями, проводжаючи поглядом таксі, що від'їжджало. Він не рухався з місця, доки воно не зникло за поворотом. Він ще не знав, як, але це була не просто чергова зустріч. Це було щось більше. І він збирався це довести. 

Тесс розгублено стояла перед шафою, перебираючи речі. Її гардероб складався переважно з медичних халатів, зручниз джинсів і офісного одягу для навчання. Вона навіть не одразу згадала, коли востаннє купувала щось «для виходу».  
Її одяг не пасував до дорогого ресторану, а думка про те, що поруч буде Раян – хлопець, який звик до розкоші, – лише посилювала це відчуття. 
Тесс завжди берегла свої гроші. Вона могла дозволити собі щось із колекції Gucci раз на кілька місяців, але не могла змусити себе жити розкішно. Її минуле залишило слід, і вона не хотіла розкидатися грошима, навіть якщо могла собі це дозволити. 
Вона відкрила маленьку скриньку з прикрасами. Усередині, серед простих каблучок і сережок, лежала золота картка, яку їй залишив Едгар. «Користуйся, не соромся», – повторював він при кожній зустрічі. Та Тесс не могла. 
Вона не хотіла доторкатися до чогось, що нагадувало їй про Елліаса. 
Поруч із карткою лежало маленьке ведмежа, що переливалося світлом лампи. Тесс стиснула його в долонях і опустилася на коліна. 
– Елліас... – тихо видихнула вона. – Я так втомилася... Відпусти мене. 
Її голос зірвався, а сльози пекучими доріжками потекли по щоках.  

Через пів години вона вже зібралася. Очі більше не були червоними, а макіяж приховав сліди її слабкості. Повідомлення від Раяна прийшло рівно о сьомій – коротке, чітке, з адресою ресторану та ініціалами «РЗ». Тесс усміхнулася. Камінь, що так довго стискав її груди, неначе трохи послабив свою хватку, зірвався з краю серця, звільняючи місце новим почуттям. 
Вона запізнилася на десять хвилин – таксист ніяк не міг знайти її будинок. Як і очікувалося, ресторан був одним із найкращих у місті. Його частими відвідувачами були політики, бізнесмени, світські левиці. Вхід без попереднього резерву був неможливий. 
Ще раз перерахувавши гроші в своєму гаманці, Тесс знервовано провела пальцями по своїй карті для заощаджень. Її мало вистачити на будь-яку ситуацію, але спокою це не додавало. 
Коли вона підійшла до стійки, її зустріли зверхніми поглядами. 
– Ваше імя? – сухо запитала хоста, дівчина в ідеально облягаючій червоній сукні.  
– Я гість Раяна... – Тесс зупинилася, не знаючи його прізвища. 
Дівчина єхидно оглянула її з голови до ніг, ніби оцінюючи, скільки коштує її одяг. 
– У вас є резервація? 
– Я вже сказала, я гість... 
– Перепрошую, але у нас певний дрес-код. – Вона зробила наголос на «певний», натякаючи, що Тесс у нього не вписується. 
– Щось не так? – запитав знайомий голос, і Тесс здригнулася. 
Раян. 
Він стояв поруч, розслаблений, з тією ж нахабною усмішкою. 
– Пане, – дівчина за стойкою різко змінилася в обличчі, – це ваша гостя? 
– А чия ж ще? – хмикнув Раян і безцеремонно взяв Тесс за руку. 
Він повів її за собою, навіть не обернувшись назад. 
Тесс відчула, як усередині неї вибухає коктейль з емоцій – приниження, роздратування... і Чомусь полегшення. 
Щось у ньому було... небезпечне. Але й водночас таке, що змушувало серце калатати швидше.