Розділ двадцять шостий

Розділ двадцять шостий. Перша зустріч з кінця.

– А знеболювати не збираєшся? – заревів молодик, по-дитячому відсахнувшись убік, побачивши голку з ниткою у руках Тесс.

– А треба? – саркастично запитала вона, піднявши брову. – Ви ж під алкоголем чи не так? Від вас тхне так, що ми всі скоро будемо під дією випаровування. Навіщо знеболювати? Потерпіть. Як ніяк ви чоловік! – Вона зробила паузу, дочекавшись поки асистентка підключить крапельницю і нарешті усміхнулася. – Почнемо?

– Така бісяча! – Видихнув приятель потерпілого і замовк, коли Тесс звернула до нього свій цинічний погляд.

– Я така бісяча, що можу і рот зашити! 

– Ніккі, закрий рота і не нервуй лікаря! – нагримав молодик, щосили стискаючи рукою край кушетки. – Давай бля, зашивай!

За якихось двадцять хвилин Тесс зробила останній стібок, похваливши себе подумки за акуратно зашиту рану. Як і очікувалося до цього часу, на кароокого хлопця вже подіяли міорелаксанти і він у напівсонному стані розслабився всім тілом і здається засинав. Тесс дала останні вказівки асистенці та зробила запис в історію хвороби хворого, вказуючи час закінчення надання допомоги та поставивши свій підпис. Вона вийшла в основний зал і розім'явши плечі та шию, пішла на пошуки наступного пацієнта, який потребував її обстеження.

– Тесе, це ти оглядала віпа? – Звернувся заступник головного по зміні, знімаючи з себе маску і чепчик. Молодий чоловік із триденною щетиною виглядав стомленим, але намагався триматися бадьоро. Він з Тесс та Амалією був у приятельських відносинах і завжди покладався на дівчат, коли все валилося з його рук. З першого дня їх знайомства було очевидно, що ці дівчата стануть його міні-копіями і повинні отримати бонус-визнання у вигляді звернення. Тесс він називав Тесе, інколи обмежуючись лише двома літерами Тс, а Амалію кликав Амі або Мі.

– Угу! – буркнула вона, продовжуючи йти до четвертого ліжка, на яке щойно опустили тіло дівчини у весільній сукні.

– Боюся навіть питати.

– Олі, тобі немає про що турбуватися. – Видихнула вона, і перш ніж приступити до огляду пацієнта, якому вже було надано першу долікарську допомогу, підморгнула йому. – Якщо все добре – лаври твої, якщо якісь претензії – я винна! Ок?!

– Ок, Тесе! – розсміявся Олі і зітхнув. – Колись я покличу тебе дружиною! Ти ідеальна жінка!

– Не наврочуй! – прошепотіла вона зітхаючи.

Черговий день підійшов до свого логічного завершення, але до кінця зміни залишалося ще дві години. Тесс заповнювала папери з картами пацієнтів, доки Амалія розливала зелений чай у кухолі. Олівер сидів у кріслі, як і Тесс заповнював карти. Вони досить швидко порозумілися між собою на зміні і були задоволені, коли місячний розклад виявляв стабільність їхніх сумісних чергувань. Деякі лікарі неохоче йшли на контакт з інтернами, які прибули за експериментальною програмою, інші навпаки любили їх за постійний потяг до знань і бажання попрактикуватися за будь-якої можливості.

– Тесе, ти не пам'ятаєш, що я збирався призначити тій літній дамі з грижею? –Олівер почухав підборіддя і подивився на дівчину, яка навіть не відірвала очей від паперів, але відповіла:

– Поперековий пояс. Ти сказав, що забудеш про це після тригодинної операції і просив нагадати.

– Точно. – Видихнув він і посміхнувся, коли до кімнати відпочинку лікарів увійшла стурбованого вигляду медсестра з хлопчачою стрижкою. – Що знову? Хто на цей раз вирішив нас здивувати?

– Цей віп, – пропищала вона, – вимагає лікаря, обурюється, що щось не гаразд зі швом.

– Серйозно?! – обізвалась Тесс, підписуючи чергову картку пацієнта.

– Я розберуся з цим недоумком! – Олівер усміхнувся і зробивши швидкий ковток чаю, пішов заспокоювати пацієнта.

– Якщо що, ми чаюємо! – сказала Амалія, розриваючи пакет з цукерками. – Хоч раз, – вона закотила очі до стелі, ніби звертаючись до Бога, – можна спокійно попити чаю? Один разочок?

Нічна зміна п’ятниці завжди приносила щось цікаве. Так і сталося цього разу. Тесс лише встигла переодягнутися, як отримала запрошення до приймальні по гучномовцю. Вона вбігла до зали й розгублено подивилася на німфетку, яка кивала у бік віп кабінету, що все ще залишався маніпуляційною.

– Що цього разу?

– Доктор Сміт сказав, що відсипатиметься після операції і призначив тебе головною. – Видихнула дівчина і прочинила двері, пропускаючи Тесс вперед. – Ти головна сьогодні.

– Нарешті! – радісно вигукнув кароокий хлопець і розтяг тонкі губи в посмішці. Його пшеничні кучері торкалися плеч і надавали казковість в образ молодика у білосніжній сорочці. – Думав, що помру!

– Що цього разу сталося? – Тесс здивувалася повторній зустрічі з пацієнтом, якого вона тиждень тому зашивала, але не подала вигляду.

Молодик простягнув ліву руку і звів брови:

– Порізався!

– Знов на спір?

– Ні.

На внутрішній стороні долоні був досить глибокий поріз, Тесс одягла рукавички і підійшовши до кушетки, на якій сидів пацієнт, взяла його за руку і оглянула рану. За кілька секунд вона зрозуміла, що розріз занадто майстерний і ніяк не схожий на прикрість. Вона перевела холодний погляд на задоволену усмішку молодика, що поводився досить дивно як для постраждалого.

– До речі, я Раян! – Він нахилився вперед корпусом і видихнув своє ім'я в її обличчя. Цього разу запаху перегару не було, натомість був солодкий аромат жувальної гумки.

– До речі, ми оформимо заяву до поліції. – відповіла Тесс і почала готувати рану до накладання скоб. – У вас проблеми із психікою чи координацією?!

– У мене проблеми з ігнором. – весело відповідав Раян, не зводячи очей з милого обличчя холодної лікарки.

– Чудово.

– Одна прекрасна особа підштовхує мене до завдання каліцтв самому собі! Минулого разу мене оглядав якийсь чувак, а я бажав побачитись саме з вами. –трохи тихіше пояснив він і здригнувся, коли Тесс без попередження полила його руку антисептиком. – До речі, якщо вона не погодиться піти зі мною на побачення, то мені доведеться заявити на неї до поліції.