Розділ двадцять шостий

Розділ двадцять шостий. Перша зустріч з кінця.

– А знеболювати не збираешся? – заревів молодик, по-дитячому відсахнувшись убік, побачивши голку з ниткою у руках Тесс.
– А треба? – саркастично запитала вона, піднявши брову. – Ви ж під алкоголем чи не так? Від вас тхне так, що ми всі скоро будемо під дією випаровувань. Навіщо знеболювати? Потерпіть. Як ніяк ви чоловік! – Вона зробила паузу, дочекавшись поки асистентка підключить крапельницю і нарешті посміхнулася. – Почнемо?
– Така бісяча! – Видихнув приятель потерпілого і замовк, коли Тесс звернула до нього свій цинічний погляд.
– Я така бісяча, що можу і рот зашити! 
– Ніккі, закрий рота і не нервуй лікаря! – нагримав молодик, щосили стискаючи рукою край кушетки. – Давай бля, зашивай!
За якихось двадцять хвилин Тесс зробила останній стібок, похваливши себе подумки за акуратно зашиту рану. Як і очікувалося до цього часу, на кароокого хлопця вже подіяли міорелаксанти і він у напівсонному стані розслабився всім тілом і здається засинав. Тесс дала останні вказівки асистенці та зробила запис в історію хвороби хворого, вказуючи час закінчення надання допомоги та поставивши свій підпис. Вона вийшла в основний зал і розім'явши плечі та шию, пішла на пошуки наступного пацієнта, який потребував її обстеження.
– Тесе, це ти оглядала віпа? – Звернувся заступник головного по зміні, знімаючи з себе маску і чепчик. Молодий чоловік із триденною щетиною виглядав стомленим, але намагався триматися бадьоро. Він з Тесс та Амалією був у приятельских відносинах і завжди покладався на дівчат, коли все валилося з його рук. З першого дня їх знайомства було очевидно, що ці дівчата стануть його міні-копіями і повинні отримати бонус-визнання у вигляді звернення. Тесс він називав Тесе, інколи обмежуючись лише двома літерами Тс, а Амалію кликав Амі або Мі.
– Угу! – буркнула вона, продовжуючи йти до четвертого ліжка, на яке щойно опустили тіло дівчини у весільній сукні.
– Боюся навіть питати.
– Олі, тобі немає про що турбуватися. – Видихнула вона, і перш ніж приступити до огляду пацієнта, якому вже було надано першу долікарську допомогу, підморгнула йому. – Якщо все добре – лаври твої, якщо якісь претензії – я винна! Ок?!
– Ок, Тесе! – розсміявся Олі і зітхнув, – Колись я покличу тебе дружиною! Ти ідеальна жінка!
– Не наврочуй! – прошепотіла вона зітхаючи.

Черговий день підійшов до свого логічного завершення, але до кінця зміни залишалося ще дві години. Тесс заповнювала папери з картами пацієнтів, доки Амалія розливала зелений чай у кухлі. Олівер сидів у кріслі, як і Тесс заповнював карти. Вони досить швидко порозумілися між собою на зміні і були задоволені, коли місячний розклад виявляв стабільність їхніх сумісних чергувань. Деякі лікарі неохоче йшли на контакт з інтернами, які прибули за експериментальною програмою, інші навпаки любили їх за постійний потяг до знань і бажання попрактикуватися за будь-якої можливості.
– Тесе, ти не пам'ятаєш, що я збирався призначити тій літній дамі з грижею? –Олівер почухав підборіддя і подивився на дівчину, яка навіть не відірвала очей від паперів, але відповіла:
– Поперековий пояс. Ти сказав, що забудеш про це після тригодинної операції і просив нагадати.
– Точно. – Видихнув він і посміхнувся, коли до кімнати відпочинку лікарів увійшла стурбованого вигляду медсестра з хлопчачою стрижкою. – Що знову? Хто на цей раз вирішив нас здивувати?
– Цей віп, – пропищала вона, – вимагає лікаря, обурюється, що щось не гаразд зі швом.
– Серйозно?! – обізвалась Тесс, підписуючи чергову картку пацієнта.
– Я розберуся з цим недоумком! – Олівер посміхнувся і зробивши швидкий ковток чаю, пішов заспокоювати пацієнта.
– Якщо що, ми чаюємо! – сказала Амалія, розриваючи пакет з цукерками. – Хоч раз, – вона закотила очі до стелі, ніби звертаючись до Бога, – можна спокійно попити чаю? Один разочок?

Нічна зміна пятниці завжди приносила щось цікаве. Так і сталося цього разу. Тесс лише встигла переодягнутися, як отримала запрошення до приймальні по гучномовцю. Вона вбігла до зали й розгублено подивилася на німфетку, яка кивала у бік віп кабінету, що все ще залишався маніпуляційною.
– Що цього разу?
– Доктор Сміт сказав, що відсипатиметься після операції і призначив тебе головною. – Видихнула дівчина і відчинила двері, пропускаючи Тесс вперед. – Ти головна сьогодні.
– Нарешті! – радісно вигукнув кароокий хлопець і розтяг тонкі губи в посмішці. Його пшеничні кучері торкалися плеч і надавали казковість в образ молодика у білосніжній сорочці. – Думав, що помру!
– Що цього разу сталося? – Тесс здивувалася повторній зустрічі з паціентом, якого вона тиждень тому зашивала, але не подала вигляду.
Молодик простягнув ліву руку і звів брови:
– Порізався!
– Знов наспір?
– Ні.
На внутрішній стороні долоні був досить глибокий поріз, Тесс одягла рукавички і підійшовши до кушетки, на якій сидів пацієнт, взяла його за руку і оглянула рану. За кілька секунд вона зрозуміла, що розріз занадто майстерний і ніяк не схожий на прикристь. Вона перевела холодний погляд на задоволену усмішку молодика, що поводився досить дивно як для постраждалого.
– До речі, я Раян! – Він нахилився вперед корпусом і видихнув своє ім'я в її обличчя. Цього разу запаху перегару не було, натомість був солодкий аромат жувальної гумки.
– До речі, ми оформимо заяву до поліції. – відповіла Тесс і почала готувати рану до накладання скоб. – У вас проблеми із психікою чи координацією?!
– У мене проблеми з ігнором. – весело відповідав Раян, не зводячи очей з милого обличчя холодної лікарки.
– Чудово.
– Одна прекрасна особа підштовхує мене до завдання каліцтв самому собі! Минулого разу мене оглядав якийсь чувак, а я бажав побачитись саме з вами. –трохи тихіше пояснив він і здригнувся, коли Тесс без попередження полила його руку антисептиком. – До речі, якщо вона не погодиться піти зі мною на побачення, то мені доведеться заявити на неї до поліції.
Смішок з боку помічниці залишився непоміченим Тесс, вона була зосереджена на нахабному пацієнтові, який підбивав до неї клинки в досить дивній манері. Дівчина уважно подивилася в карі очі, що у світлі денних ламп здавалися шоколадними і без емоційно підмітила:
– Ви вважаєте такий підкат дозволить вам здобути перемогу?
– Ну, увагу я вже здобув, а домагатися свого я вмію!
– Співчуваю вам! – Тесс зітхнула і взяла туб із медичним клеєм, передумавши накладати скоби. – Шрами звичайно ж прикрашають чоловіків, але чи варто воно таких каліцтв?
– Варто! – Упевнено заявив Раян і прочитавши дані беджа, посміхнувся ширше. – Воно того варте, Тесса!
– Ваше право. – Останнє що вона сказала. До закінчення всієї процедури Тесс замовкла, розмірковуючи над психічними ознаками, які могли бути не одразу поміченими. – Що ж ви таке робили, що так порізали руку? – не витримавши запитала Тесс, і подивилась на асистентку, – Заповнила основну інформацію? – Дівчина кивнула у відповідь. 
– Яблуко. – відказав Раян.
– На майбутнє просіть когось з прислуги допомогти вам з нарізанням. – Тесс ще раз оглянула долоню свого пацієнта і байдуже подивилась в його очі. – Не з'являйтесь тут більше, якщо не хочете опинитись в психіатричному відділенні. 
– Ви мені погрожуєте?
– Ні.
– Я віп-пацієнт і маю право, – Раян не встиг висловити свою думку, адже Тесс не мала наміру вислуховувати його. Вона підійшла до дверей і взявши його реєстраційну карту, хмикнула.  
– Ви всього лише пацієнт, як і інші, що надходять у приймальне відділення. І ваші гроші нічого не вирішують! Тому не гайте наш час на такі дитячі забавки.
– Підеш зі мною на побачення? – вигукнув Раян, коли Тесс відкрила двері, щоб залишити кабінет.
– Ми перейшли на ти? – здригнувши бровою, Тесс зупинилась і цинічним поглядом подивилась на норовливого віпа. – Не памятаю щоб я давала своєї згоди!
– А я не повинен питати про таке! – парирував Раян.
– Тоді нам нема про що говорити!
– Стривай! – вигукнув Раян, наздогнавши Тесс в загальній залі. Він захопив її лікоть щойно обробленою рукою і змусив зупинитись. – Стривай – те! – м'якіше додав він, гублячись від прохолоди молодої особи, що так вдало динамила його. – Будь ласка.
Тесс завмерла на місці, але навіть не обернулася до зухвальця обличчям. Медичний персонал, який помітив незрозумілу ситуацію, почав ворушитися. Медсестри вже діставали мобільні телефони, готуючить викликати охорону і дзвонити керівництву, а медбрат, який вартував на сестринському посту, вже швидко наближався до лікарки та буйного пацієнта.
– Одне побачення на ваших умовах! Я обіцяю, що поводитимуся пристойно і якщо після цього вам буде не цікаво зі мною, то я зникну з вашого життя. – Швидко запропонував Раян, і коли до них підійшов двометровий амбал у синій спеціальній формі, розтиснув свої пальці, випустивши руку Тесс. 
    – Все гаразд? – перепитав медбрат, не зводячи очей з Раяна.
    – Так. – спокійно відказала Тесс, посміхнувшись краєчками губ і махнувши медсестрам, щоб ті нікого не повідомляли. – Пацієнт вже викликав таксі.
– У мене низький поріг больової чутливості. – відказав Раян, – Я буду повертатися знов і знов.
– То ми вас у психушку оформимо. – проричав медбрат, притримуючи рукою лікарку, ніби утворюючи шлакбаум між нею та норовистим пацієнтом.
– Добре. – зітхнула Тесс і через плече подивилась краєм ока на Раяна, який все ще чекав її відповіді. Цей хлопець був такий наполегливий і невиправдано божевільний, що торкнувся струн її замерзлої душі. – Завтра о сьомій ранку я закінчую зміну. Сніданок за ваш рахунок.
– Завтра о сьомій! – Полегшено видихнув молодик і підморгнув дівчині, що весь цей час спостерігала за ними біля стіни.