Розділ двадцять пятий

Розділ двадцять пятий. Життя після.

Тесс продовжувала жити своїм заклопотаним життям. Вона змогла подолати психологічне знесилення, а разом з тим і зневіру в себе. Її бажання стати хорошим лікарем було сильнішим за дівочі сльози. Перші півроку дійсно стали найважчими, а ночі жахливо холодними. Елліас не зявлявся ні в її житті, ні поряд з ним. Він більше жодного разу не прийшов до неї на каву, жодного разу не був помічений сусідами і безслідно зник. Навчання в медичній академії кипіло, практика і іспити не дозволяли розслаблятися, адже вимоги до випускників з кожним роком ставали більш прискіпливішими. Попри всі навантаження Тесс так само продовжувала підробляти вечорами. Вона вже втягнулася у цей божевільний графік і зовсім не виглядала стомленою. У неї не було вільної хвилинки для вечірок чи того гірше побачень. 
Приятельські відносини з Амалією досить швидко переросли в дружбу і сестринство, тому дівчата часто залишались на ніч одна у одної. На вихідних подруги дозволяли собі купувати хороше вино та похід на вечерю у дорогий ресторан, щоб відсвяткувати здані заліки чи практику.
Дні пролітали на одному подиху. Пори року змінювалися місяць за місяцем. До фінального іспиту залишалось два роки, а Тесс і Амалія вже підписали договір з центральним госпіталем на проходження інтернатури в його стінах. Це було дуже рідкісне явище для медичної академії та медичного закладу в цілому, і без допомоги деяких професорів цього б не сталося.
Не думати про Елліаса було неможливо. Тесс згадувала його кожного дня, особливо тоді, коли вовтузилась на ліжку, підбираючи комфортну позу тіла для сну. Вона згадувала його у кожному чоловіку, який до неї посміхався. Він приходив до неї у сноведіннях і пристрастно цілував, пестив її та дозволяв відчувати себе бажаною і захищеною. 
Одного разу, будучи добряче напідпитку, Тесс написала сусідові повідомлення: «Ненавиджу тебе за те, що ти пішов не попрощавшись зі мною! Але якщо прийдеш на каву – не буду проти» і замість видалити його, відправила на його номер. Після того вона цілий тиждень здригалась від кожного звуку свого мобільного телефона, вважаючи що він врешті відповів. Та нажаль чи на щастя відповіді не було.
 Вже за півтора роки у сусідську квартиру заселилася молода сім'я з маленькою дитиною, і остання надія Тесс на повернення Елліаса розбилась у дрязкіт. Молоді люди були доброзичливими і часто запрошували Тесс у гості, але вона завжди відмовлялася, аргументуючи відмову своєю зайнятістю. Та причина була в іншому, вона не бажала навіювати спогади про колишнього сусіда та їх першу доленосну зустріч.
Едгар, який за юридичними документами був офіційним представником Тесс, продовжував піклуватись про неї та наглядав за її життям. Він навідувався до неї раз на місяць, завжди привозячи торби зі смаколиками, якими вони з Амалією насолоджувались попри забобони спаплюжити фігуру. Інколи Едгар зустрічався з Тесс за кавою у місцевому кафетерії в самій медичній академії, в ті дні коли у неї не було багато вільного часу. Кожного разу перше і останнє запитання дівчини незмінно повторювалось, приголомшуючи чоловіка своєю прикрою надією.
– З ним все добре? – благальний погляд Тесс не дозволяв Едгару відхилитись і він мовчки кивав головою.
– Він не згадує про мене? – завжди питала вона, коли попрощавшись, він вже збирався сісти в своє авто.
– Ні. – сухо відказував чоловік, і завжди додавав. – І тобі не треба про нього згадувати.
За кілька років Тесс врешті змогла позбутися навязливих думок про Елліаса і почала дихати на повні груди. Вона була найкращою студенткою на своєму потоці, і однією з найкращих в усій академії. Її рекомендаційний лист поповнювався відзнаками та першими місцями на міжакадемічних медичних естафетах. Їй врочили майбутнє хірурга і стрімкий ріст по карєрній драбині. А в самому центральному госпіталі навпроти її анкети стояла особлива помітка головного хірурга, який бажав отримати в свою команду молодого спеціаліста з хорошими навичками. 
В той час поки життя Тесс налагоджувалось, вона приходила до тями і позбувалась романтизації поганого чоловіка, який був її сусідом, Елліас повністю охолодів до жінок. Він став більш цинічним та холоднокровним в своїх думках, словах і поведінці. Зникнувши з життя Тесс, він знов звернувся до послуг давно знайомої йому Аліси, яка не ставила запитання та задовольняла всі сексуальні потреби. Кримінальне життя било ключем і вимагало пильної уваги. На ринку з'явилися нові конкуренти, які все ще не бажали виходити з тіні і грати за новими правилами на фоні бізнесменів із сусідніх міст, що намагаються влитися в легальну родину.
Шрам, як і найближче коло Елліаса, з розумінням відносились до змін у його характері та звичках, і навіть не згадували про нього іншого, особливо про часи, коли він зустрів ту дивну дівчину, яка стала його сусідкою. Ось тільки якби Елліас не викорінював цю убогу любов, яке жінки нарікли коханням, а почуття як і раніше були сильними. Тесс снилася йому в кошмарах і зявлялась в моменти його слабкості, коли він топив тугу в алкоголі.
Здавалося б Елліас викорінив усі нагадування про її існування, він продав квартиру, змінив маршрути пересування так, щоб і близько не наближатися до районів, де міг би зустрітися з нею навіть мигцем. Та все ж таки всі його спроби були марні, він все ще не міг забути про неї, а можливо й не хотів зовсім. 
– Ел, – Шрам обережно поклав на стіл черговий стос паперів і вказав на дивні цифри у звіті. – Це не помилка, товарооббіг не може бути легальним при таких показниках. Ці звіти не збігаються з товарними накладними.
– Та до біса усе це! – зітхнув Елліас, аналізуючи слова друга, а головне повіреного аналітика. – Ми тільки-но провели рейд. Ми опитали усіх та знову провели рейд. Хто подав цю звітність? 
– Ти будеш здивований.
– Ну?! – Елліас звів брови.
– Аліса. – тихо відказав Шрам.
– Повтори?! – перепитав Елліас. Він почув все правильно і був здивований таким відкриттям, але все ж таки зажадав роз'яснень.
– Аліса півроку як стала управляючою клубом, хіба ти не знав? – не дочекавшись відповіді, Едгар кинув на стіл фотографії. – Я стежу за нею зі дня поновлення ваших стосунків. Але вважав, що ти в курсі її різкого підйому.
– Що ж, як бачиш, – подивившись фотознімки, Елліас відкинув їх на край столу і підступно посміхнувся. – Су-ка, для мене це відкриття! Та радий звільнитись від вантажу підозр.
– Радий?
– Мені не доведеться розчаровуватись у ній знов. Люди у нашому світі не змінюються. Вона, здається, не змогла засвоїти уроку.