Розділ двадцять третій

Розділ двадцять третій. В руках Диявола. 

Минуло ще десять виснажливих хвилин. Метью всіляко відмовлявся виконати прохання менеджерки ресторану та озброєної охорони. Він грався. Його пальці вп`ялися в зап’ястя Тесс, стискаючи його до гострого, опікаючого болю. Та врешті, коли йому набридло гратися в ігри, він пообіцяв, що залишить ресторан разом з Тесс. Дивним чином охорона все ще холодно реагувала на порушників порядку, вони не робили зовсім нічого з того, що мали зробити в такій ситуації. 
Втрачаючи контроль над собою, Метью посмикуючи головою, подивився на Тесс і пригрозив: 
– Або ти виходиш з нами... або на твоїй совісті буде кров безневинних людей! – Він покосився в бік одного зі своїх приятелів, що завів руку за спину.  
Для Тесс вже не було таємницею, що саме сховане за спиною і наскільки серйозними можуть бути сказані погрози. Усім і так зрозуміло, що може початися стрілянина та постраждають гості закладу, а можливо й самі учасники скандалу. 
– Поверніть мені телефон і я вийду з вами, – промовила вона, і простягнула свою долоню до того чоловіка, який забрав її мобільний. 
– Дай сюди! – прогарчав Метью, відреагувавши на затримку приятеля. – Швидше! 
Чоловік похмуро кивнув. 
– Так, бос.  
І за мить мобільний знову опинився в долоні Тесс.   
– А тепер ходімо, – прошепотів Метью у її шию, змусивши її завмерти від огиди.  
Вона мовчки кивнула, і спокійно попередила менеджерку, що їм не треба ні про що турбуватись, адже охорона повинна була супроводжувати Тесс і вирішити проблему без свідків та жертв, вона так сподівалася, тому сміливо попрямувала до виходу. 
Варто їм було вийти надвір у нічну прохолоду, як озброєна охорона змінила свою поведінку. Чоловіки, які хвилину тому були суворими та непохитними, вітали приятелів Метью та його самого як хороші друзі чи не менш хороші знайомі. Вони сміялися і обмінювалися рукостисканнями, не звертаючи уваги на перелякану Тесс, яка вірила в них як у своє спасіння. 
Ситуація змінилася на рівному місці, вибиваючи землю з-під ніг дівчини, яка хаотично роздумувала над варіантами свого порятунку. А цих варіантів ставало все менше і менше. Тепер Тесс справді боялася, тремтіння її тіла вже було непідвладне їй, та й слабкість підкошувала коліна. Вона дивилася на усміхнених чоловіків і стискала в руці телефон, дивуючись повторенню подій, що занурювали її в безвихідь. 
– Ну що тепер скажеш? – З бридотною солодкістю запитав Метью. – Краля, ти вже не така впевнена? – і його золотава посмішка стала ширшою, коли чорний БМВ зупинився за кілька кроків від них. – Тепер і покатаємось та познайомимося ближче! 
– Це не входить в мої плани, – відказала Тесс, ще раз прийнявши спробу звільнитися. Вона кілька разів смикнула рукою, та Метью не збирався відпускати. – Ви нічого не зробите? – звернулась вона до охорони. – Ви ж повинні відреагувати! 
Один з чоловіків неохоче відкашлявся. 
– Ми пояснимо начальству про ситуацію, – а потім підморгнув Метью. – Це ще вам доведеться пояснювати свою недоречну поведінку на роботі. 
– Що?! Яку таку поведінку? 
– Вони скажуть, що ти викаблучувалась перед своїм коханцем, – зловісно усміхнувся Метью, втрачаючи стриманість. Він потягнув Тесс до салону автомобіля, та вона почала ще більше брикатися, не бажаючи підкорятись йому. 
Відчуваючи, як паніка пробирається під шкіру, Тесс метнула погляд на ресторан. 
– На камерах все чудово видно. Якщо зі мною щось станеться, – вона зустріла погляд Метью, – Елліас цього так просто не залишить. 
На секунду він спинився. А потім посміхнувся. 
– Сіла в машину!  
Метью штовхнув її вперед до відчинених дверей.  
– Якщо він про це не дізнається, то й не буде чого розбиратися. 
Втрачаючи сили у наростаючому розпачі, Тесс слухняно залізла на шкіряні сидіння і відсіла якнайдалі від чоловіка, що прощаючись із озброєними «кришувальниками» ресторану, важко опустився на своє сидіння і грюкнув дверцятами. Він продовжував хитро посміхатися і зі зневагою, а може й легкою цікавістю, дивився на перелякану дівчину, яка виглядала зблідніло та могла розплакатися з хвилини на хвилину. 
– І що такого особливого в тобі? Чим ти так підкупила Елліаса? – Метью простяг свою руку до обличчя Тесс, що завмерла на місці, і відкинув пасмо волосся, яке вибилось з основної зачіски. – Потрахує тебе? Розкажи мені. 
– Запитайте у нього самі, – прошепотіла вона і напружилась, коли пальці Метью стисли її плече. 
– Чому він так піклується про тебе? Краще тобі розказати все зараз. – погроза в голосі Метью була майже непомітною, але натяку було достатньо для того, щоб залякати Тесс. 
– Я його сестра, – слова вирвалися, перш ніж вона встигла обміркувати їх. 
Метью застиг. 
– Сестра? – він примружився і повільно переглянувся з приятелями. – У нього немає родичів. – Він нахилився ближче, торкаючись її шиї своїм диханням. – Якби ти була його сестрою, він би не ризикував тобою. Він би охороняв тебе, як зіницю ока. Ти брешеш мені? – його великий палець притиснув ямку біля її ключиці. – Брешеш, щоб я не скористався тобою? 
– Ні! – Тесс різко відсахнулася, притулившись спиною до холодних дверцят автомобіля і зітхнула, коли Метью прибрав від неї свою руку. – Ми нещодавно про це дізналися. – Вона заговорила швидко, вбачаючи в такій брехні своє спасіння. 
– Чому ж ти працюєш, якщо ти сестра Елліаса? – недовірливо звузивши очі, запитав Метью, роздумуючи над правдивістю слів дівчини, яку Елліас привозив на зліт як асистентку для професора. – Він не забезпечує тебе? 
Ще одна пастка. 
– Це моє життя, – зніяковіла Тесс, зробивши вигляд, що ображена цим питанням. 
Але її акторство зникло за секунду, коли Метью різко схопив її за грудки й ривком притягнув до свого обличчя. 
– Якщо це правда, ти не пошкодуєш про наше знайомство, – його кислий подих викликав в ній приступ нудоти. – Але якщо ти збрехала... – його пальці стиснули тканину її сорочки ще сильніше. – Тебе будуть дрючити всі мої хлопці, допоки ти не подохнеш. 
Він відштовхнув її назад, як сміття. 
– Поїхали. – Він кивнув водієві, даючи дозвіл рушити. 
– Що за херня?! – різко вигукнув водій, спантеличено роздивляючись два тонованих джипи. Його руки стисли кермо сильніше, а очі розширилися від шоку. 
Вони ще не встигли виїхати з паркувальної зони ресторану, а тому не набрали швидкості. Та це не врятувало від поштовху після різкого гальмування. Усі пасажири відчули струс і всі як один вдивлялися в причину такої зупинки. Серце Тесс билося в грудях як шалене, а подих ставав заважким. Вона дивилася у вікно і буквально молилася за диво, яке щойно сталося. 
З першого джипа, що блокував виїзд із паркувальної зони, вийшов чоловік. Його силует розпливався у світлі фар. Він впевнено і швидко пересік невелику дистанцію і опинившись зі сторони пасажирської двері, рішуче смикнув за ручку. 
– Як так?! – видихнув Метью, явно не очікуючи зустрічі з цією людиною, що викликала в ньому огиду та первинний страх. – Як він дізнався? Що за херня? 
Дверцята з боку Тесс відчинилися з другого разу. Рішучість чоловіка, що мав намір порушити плани Метью, була невичерпною. Водій впізнав його, і не став чинити опір. Він не замислюючись зняв блокування з пасажирських дверей. Тиша в салоні була маніакальна і оглушуюча, коли Елліас мовчки протягнув Тесс свою руку і допоміг вилізти з автівки. 
Її очі піднялися й зустрілися з його. Холодними. Лютими. Безжальними. 
Елліас. 
Він прийшов. Він знову врятував її. 
– Елліас, це непорозуміння! 
Метью вимучено посміхнувся, але його обличчя видавало нервовий розлад. Він говорив поспіхом, немов намагався схопитися за соломинку, яка вже зникала під водою. 
Перед ним стояв «король», обіймаючи дівчину, яка тремтіла в його руках. 
– Якби ти відразу сказав, у яких ви відносинах... Якби вона натякнула... Я б ніколи... 
Його голос зірвався. 
– Я її опікун! – сталевим тоном відповів Елліас, просто констатувавши факт. 
Почувши це, Метью застиг на секунду. 
Опікун. Чорт. Це пояснювало все. Він вже програв, але зробити вигляд, що це нічого не означає, було вже запізно. 
Елліас провів рукою по спині Тесс, відчуваючи, як її тіло тремтить під його пальцями.  
– Завтра на зустрічі старійшин я вирішу, яке покарання ви понесете. 
Метью різко вдихнув. Його очі розширилися, він ривком виліз із машини. 
– Елліас! – його голос піднявся на октаву вище. – Мій старий буде в курсі події! Він не дозволить тобі переступити межу! Корона не дає тобі права вирішувати життя ліворуч і праворуч!  
– Я нічого не казав про життя. – Елліас злегка нахилив голову, поглядаючи на Метью з відстороненим спокоєм. Він не поспішав, бо не маусив. 
– Ми нічого їй не зробили. – жалюгідно виправдовувався Метью. 
– Якби ви щось зробили... – голос Елліаса залишався спокійним, але його очі були небезпечними. – Тобі б не довелося виправдовуватися. – Його рука ковзнула вниз, відкриваючи дверцята позашляховика.  
Тесс рухалася автоматично, як людина, що діяла за інстинктом. Вона ледь підняла голову. Її обличчя було блідим, а губи стиснуті до білого. Але вона йшла за ним. 
Коли сіла в машину, Елліас зачинив дверцята і вперше за весь вечір посміхнувся. Але ця посмішка була без життя. 
Метью дивився на нього і не стримавшись, підкреслив: 
– Вона твоя Ахіллесова п’ята. – Спроба повернути контроль чи зачепити Елліаса була провальною. Він розумів, що цей корабель вже пішов на дно. Він знову програв. – Ти повинен охороняти її від кривдників. Це добре, що я просто хотів познайомитися. 
Елліас зробив крок уперед. Відстань між ними скоротилася до небезпечної межі. 
Метью не відступив, але його пальці нервово ковзнули по шиї. 
– Так, це добре. 
Йому хотілося сказати інше. Йому хотілося вирвати серце цьому покидьку, але корона на його голові не мала перетворювати його на скаженого звіра. Влада давала йому силу, але він не міг втратити контроль над тим, що так довго будував. 
Принципи Елліаса були чіткі. Це не було про Метью. Це було про місто. Про владу, яку він мав над ним. Про старійшин, які довірили йому кермо. Про репутацію, яку він не дозволить нікому зруйнувати. Навіть собі. 
Але коли він отримав фотографію від одного зі своїх людей... коли побачив, як Тесс стоїть перед Метью, беззахисна... 
Він ладен був рознести все. Спалити рестроран. Пристрелити кожного, хто бачив, але не поворушив пальцем, щоб захистити Тесс. Але він не зробив цього. Бо він – не Метью. Він контролює своїх демонів. Поки що. 
– Навіть не намагайся ховатись, – попередив Елліас. Просто кинув фразу, яка прозвучала, ніби вирок. 
Метью різко ковтнув. Його пальці тремтіли, коли він підніс цигарку до губ. Дим обпалив легені, але цього було недостатньо, щоб заглушити паніку. Він вдав, що посміається. Золота усмішка блиснула у світлі фар, але вона була фальшивою. 
Він це знав. І всі навколо знали. 
– Мій батько... – почав він, намагаючись зачепитися за останню надію, але його голос зрадницьки затремтів. 
Він замовк, коли до нього підійшов один із охоронців, кого він вважав своїм приятелем. 
– Мет, ти не казав, що вона з королем, – голос чоловіка, якому було не більше сорока, виказував обурення і розчарування. – Ти помазаний, але не настільки. 
Метью різко стиснув щелепи. 
– Я все залагоджу, – хмикнув він, силкуючись зобразити легковажність. 

Перші хвилини в салоні броньованого позашляховика були нестерпними. Напруга висіла в повітрі, мов грозова хмара, готова прорватися шквалом блискавок. 
Водій мовчки слідкував за дорогою, інколи кидаючи погляд у дзеркало заднього виду.  
Тесс продовжувала тремтіти. Її пальці стискали тканину на колінах. Вона не могла розслабитися. Не могла зігрітися. Навіть тут, у безпечному просторі. 
А Елліас... Він мовчав. Його погляд був спрямований уперед. Він не хотів дивитися на неї, бо відчував злість. А ще...страх. страх від того, що він міг втратити її. І він не знав, що з цим робити. 
– Куди ми їдемо? – тихо запитала Тесс, порушивши тишу. Вона бачила, що знайомі вуличні пейзажі залишилися позаду. 
Елліас не відповів, а водій не мав права розмовляти без його дозволу. 
– Куди ви везете мене? – перефразувала вона, на цей раз з викликом у голосі. 
Ніякої відповіді. 
Елліас не ворухнувся. Навіть не моргнув, ніби ігноруючи її. 
– Елліас?! 
Вона спробувала доторкнутися до його руки, але він легко відсунувся. 
Він злився. І не тільки на неї. На себе. На цей чортів світ. На Метью. На почуття, які він не мав права відчувати. 
– Те, що ти мені сказала, – заговорив він, нарешті, спокійним, врівноваженим голосом. 
– Що саме? 
– Ти впевнена в цьому? 
Її шлунок стиснувся. Вона знала, що він має на увазі, але хотіла змусити його сказати це вголос. 
– Впевнена в чому? Що мені набридло бути іграшкою в дорослих іграх?  
Його пальці стиснулися в кулаки. 
– Впевнена, що я тобі подобаюся як чоловік? 
Тесс різко видихнула. Її щоки обпекло жаром, а тілом прокотився спалах, прискоривши серцебиття та напруживши м’язи внизу живота. Це питання... Її слабкість. Вона проковтнула клубок у горлі. 
– А ти ще сумніваєшся? – її голос тремтів, але не від страху, а від чогось глибшого. – Я досить доросла, щоб зрозуміти потреби чоловіка, і я не проти їх задовольнити. – Ці слова дались їй важко, але вона сказала їх. Їй потрібно було дати йому причину не відштовхівати її. – Я необізнана в багатьох питаннях, але знаю фізіологію. 
Він зітхнув. А потім... Взяв її руку своїми теплими пальцями. 
– Тесс... – Елліас підніс її холодні пальці до своїх губ. Вона відчула, як серце пропустило удар. – Ми зустрілися не в найкращий час. Я не зможу дати тобі те, чого ти варта. Я не зможу бути тим, про кого ти мрієш. 
Він підняв голову, і Тесс побачила його очі, сповнені смутку. 
– А я і не прошу про це. 
Її голос був ледь чутним. Він відчув, як її пальцісильніше стиснули його, ніби вона не хотіла відпускати його руки.  
– Чого ти хочеш? Щоб я зник із твого життя? 
– Ні! – Тесс ледь не закричала. Її тіло інстинктивно подалося вперед. – Я хочу... щоб ти став моїм першим чоловіком. 
Тиша. Вона проковтнула її. Елліас не подав знаку, що ці слова його зачепили, але... Він відчув удар в самісіньке серце. 
– Ти впевнена, що хочеш цього? – вона кивнула. – Тебе задовільнить лише одна ніч? – ще один кивок. Елліас чекав. Він дав їй шанс відмовитися, але вона не передумала. – Ти не будеш істерити про щось більше? Не будеш шукати зустрічей?  
Цього разу Тесс не відповіла одразу. Вона зважила всі ризики, і зрозуміла – вона не може сказати «так» без обману. 
Він це бачив. 
– Я можу стати твоїм першим чоловіком, – його голос став тихішим, але більш небезпечним. – Я нічого більшого не зможу дати. Мої реалії не дозволять мені втягувати тебе у світ, де тобі загрожуватиме небезпека. 
Його пальці обхопили її зап’ястя. Ніжно, але сильніше, ніж раніше. 
– Метью – це лише мізерне зернятко серед тих, хто шукає мою слабкість. 
Її губи розтулилися. Вона хотіла щось сказати, але розуміла, що він говорить правду. 
І все ж вона усміхнулася, маленькою, тремтливою усмішкою. 
– Подаруй мені одну ніч. 
Це було благання, відчай, все, що  в ній залишилося. 
– А потім зникни з мого життя, щоб ні ти, ні я, не були завадою для наших цілей та прагнень. 
Елліас дивився на неї тривожно довго, небезпечно близько. Він вперше в житті не знав, що відповісти.