Розділ двадцять другий

Розділ двадцять другий. Королева короля.

Тесс влетіла в таксі і ледь стримуючи свою істеричність, затулила рота руками. Вона ледве могла дихати після усвідомлення того, що спромоглася сказати Елліасу. Тепер він її зненавидить за таку неповагу і більше ніколи не наблизиться до неї. Він так багато зробив для неї, а вона невдячна дитина виявила до нього таку неповагу! Тесс розуміла, що коли дія марихуани вивітриться, вона тисячу разів пожалкує про кожне сказане нею слово, про кожний наголос та головне про те, що освідчилась йому.

Водій таксі нічого не питав, та навіть і не помітив стану свого клієнта, адже жодного разу не подивився в її сторону, звертаючи увагу лише на монітор телефону, на якому було висвічене замовлення. Оплата була здійснена через додаток, тому йому не було діла до звичних балачок в салоні таксі. 

Приступивши до своїх обов'язків, Тесс намагалася щосили не думати про сусіда. І їй це вдавалося, адже роботи було чимало. Сьогодні вся зала була заповнена відвідувачами, не було порожнього столика, навіть довелося винести кілька додаткових столів, щоб збільшити посадковість. Відвідувачі йшли один за одним, не дозволяючи співробітникам ресторанчика розслабитись ні на мить.

Опівночі до Тесс підійшла менеджерка і нервово смикаючи свій комір білої сорочки, сказала:

– Третій столик візьмеш на себе!

– Але це ж не моя територія. – Здивувалася Тесс, перевівши погляд на віп-сектор, де за ширмою досить часто ховались знаменитості чи впливові особи.

– Слухай, я не знаю чому, але клієнт хоче, щоб їх стіл обслуговувала саме ти! Тому, не валяй дурня і йди до них! – майже прогарчала менеджерка і насупила брови. – Цим віпам ми не можемо відмовляти. Тому поводься розумно.

– А як же решта столів? – запитала Тесс, розгублено подивившись на свій планшет. – Я не впевнена, що зможу,

– Розслабся! – Вирвавши з рук Тесс гаджет, дівчина з рудим волоссям, швидко налаштувала доступ до особливого кабінету, вносячи ім’я Тесс у віп-обслуговуючий персонал. – Я розкидаю твої столи, а ти не підведи з віпами. – віддала планшет Тесс і оглянувши її зовнішній вигляд, заправила одне пасмо волосся за вухо і підштовхнула її. – Іди вже. Не змушуй їх чекати, вони завжди залишають потрійні чайові.

Тесс мовчки кивнула менеджерці і пішла до третього столика, який так вимагав її персонального обслуговування. За одним з двох столів у віп ложі, що стояв біля стіни і був прихований від більшості відвідувачів, сиділи троє чоловіків. Всі вони були одягнені у чорні спортивні костюми, що було недоречним вбранням навіть для такого маленького ресторану, а особливо для особливих відвідувачів. Варто було підійти ближче і побачити їхні обличчя, як серце Тесс збилося з ритму.

Вона занадто довго дивилася на молодого чоловіка, що розвалився на дивані і курив цигарку, примружуючи праве око. Русявий молодик з ластовинням на овальному обличчі, з гордовитим поглядом і золотою усмішкою в прямому значенні цього слова. Його зуби були золотими і відблискували у світлі ламп. Тесс різко зупинилася, згадавши цю нахабну і відразливу людину. Вона пам’ятала його і мабуть ніколи не змогла б забути.

Взявши себе в руки і переборовши наростаючі почуття тривоги, вона посміхнулася і зупинившись біля столика, привітно запитала:

–Доброї ночі, я ваша нова офіціантка Тесс. Чим можу допомогти?

– Можеш допомогти, – кивнув головою кремезний чоловік з картопляним носом та маленькими очима.

– Бажаєте щось замовити?

– Тебе! – різко нахилившись вперед, сказав другий чоловік і розтягнув губи у хижій посмішці.

– На жаль, я не є частиною меню. – Стримуючись і привітно посміхаючись, відказала Тесс і повторила своє запитання. – Що хочете замовити з меню?

– Ти не пам'ятаєш мене? – втрутився русявий, ім’я якого Тесс запам’ятала і могла б назвати навіть серед нічного пробудження. Він зробив останню затяжку і загасив недопалок у червоній попільничці. – Ми вже зустрічалися.

– Вибачте, – м’яко пояснила Тесс, – нам не можна обговорювати позаробоче життя на робочому місці. – І опустивши очі в планшет, приготувалася записувати замовлення. – То чого бажаєте?

– Добре, граємо за твоїми правилами. – русявий знову розкинувся на спинці дивану і байдуже прогорнувши меню, зробив замовлення. – Страва дня і найдорожчий віскарик.

– Добре. – Тесс внесла мітки і подивилася на двох інших чоловіків. – Усім трьом? Чи ви бажаєте,

– Те саме замовлення! – відповів один з них.

– Добре. Ваше замовлення буде готове за п’ятнадцять хвилин. Дякую за ваше замовлення. – Тесс збиралася піти, та застигла на місці, коли почула:

– Не здумай тікати. З тобою трохи пізніше поговоримо!

– Приємного вечора, панове. – зітхнула вона і вийшла у загальний зал.

Тесс не відразу зрозуміла, що до чого і не змогла прийняти правильне рішення одразу. Вона відчувала загрозу, та все ж не відразу повідомила про дивного гостя, який поводив себе занадто розкуто та самовпевнено, як для відвідувача такого престижного ресторану. А ще вона бажала зберегти все в таємниці, не допустити того, щоб про такі дивні знайомства дізнався колектив та власник ресторану.

Поки Тесс чекала на замовлені віпами страви, думала про свого сусіда. Вона відчувала, що повинна була сповістити його про зустріч з Метью, який явно не подобався Елліасу. Та після сьогоднішнього сусід навряд захоче чути її, вона сама розставила бар’єри і відштовхнула його подалі від себе, тому сама повинна розібратися зі своїм життям. Все ж Тесс здогадалась написати Амалії про таке спів падіння, хоча і обмежилась кількома словами: «Не повіриш, кого я обслуговую! Метью – той золотозубий».

– Насолоджуйтесь стравами. – відказала Тесс, поставивши на стіл останню тарелю з бараниною у часниковому соусі, яка буквально зводила з розуму своїм ароматом.

– Гей, як там тебе? – помахав Метью, розтягуючи губи у посмішці. – Ти ж подруга Елліаса? Чи не так?