Розділ двадцять другий

Розділ двадцять другий. Королева короля.

Тесс влетіла в таксі і ледь стримуючи свою істеричність, затулила рота руками. Вона ледве могла дихати після усвідомлення того, що спромоглася сказати Елліасу. Тепер він її зненавидить за таку неповагу і більше ніколи не наблизиться до неї. Він так багато зробив для неї, а вона невдячна дитина виявила до нього таку неповагу! Тесс розуміла, що коли дія маріхуани вивітриться, вона тисячу разів пожалкує про кожне сказане нею слово, про кожний наголос та головне про те, що освідчилась йому.
Водій таксі нічого не питав, та навіть і не помітив стану свого кліента, адже жодного разу не подивився в її сторону, звертаючи увагу лише на монітор телефону, на якому було висвічене замовлення. Оплата була здійснена через додаток, тому йому не було діла до звичних балачок в салоні таксі. 
Приступивши до своїх обов'язків, Тесс намагалася щосили не думати про сусіда. І їй це вдавалося, адже роботи було чимало. Сьогодні вся зала була заповнена відвідувачами, не було порожнього столика, навіть довелося винести кілька додаткових столів, щоб збільшити посадковість. Відвідувачі йшли один за одним, не дозволяючи співробітникам ресторанчика розслабитись ні на мить.
Опівночі до Тесс підійшла менеджерка і нервово смикаючи свій комір білої сорочки, сказала:
– Третій столик візьмеш на себе!
– Але це ж не моя територія. – Здивувалася Тесс, перевівши погляд на віп-сектор, де за ширмою досить часто ховались знаменитості чи впливові особи.
– Слухай, я не знаю чому, але клієнт хоче, щоб їх стіл обслуговувала саме ти! Тому, не валяй дурня і йди до них! – майже прогарчала менеджерка і насупила брови. – Цим віпам ми не можемо відмовляти. Тому поводься розумно.
– А як же решта столів? – запитала Тесс, розгублено подивившись на свій планшет. – Я не впевнена, що зможу,
– Розслабся! – Вирвавши з рук Тесс гаджет, дівчина з рудим волоссям, швидко налаштувала доступ до особливого кабінету, внесши імя Тесс у віп-обслуговуючий персонал. – Я розкидаю твої столи, а ти не підведи з віпами. – віддала планшет Тесс і оглянувши її зовнішній вигляд, заправила одне пасмо волосся за вухо і підштовхнула її. – Іди вже. Не змушуй їх чекати, вони завжди залишають потрійні чайові.
Тесс мовчки кивнула менеджерці і пішла до третього столика, який так вимагав її персонального обслуговування. За одним з двох столів у віп ложі, що стояв біля стіни і був прихований від більшості відвідувачів, сиділи троє чоловіків. Всі вони були одягнені у чорні спортивні костюми, що було недоречним вбранням навіть для такого маленького ресторану, а особливо для особливих відвідувачів. Варто було підійти ближче і побачити їхні обличчя, як серце Тесс збилося з ритму.
Вона занадто довго дивилася на молодого чоловіка, що розвалився на дивані і курив цигарку, примружуючи праве око. Русявий молодик з ластовинням на овальному обличчі, з гордовитим поглядом і золотою усмішкою в прямому значенні цього слова. Його зуби були золотими і відблискували у світлі ламп. Тесс різко зупинилася, згадавши цю нахабну і відразливу людину. Вона памятала його і мабуть ніколи не змогла б забути.
Взявши себе в руки і переборовши наростаючі почуття тривоги, вона посміхнулася і зупинившись біля столика, привітно запитала:
–    Доброї ночі, я ваша нова офіціантка Тесс. Чим можу допомогти?
– Можеш допомогти, – кивнув головою кремезний чоловік з картопляним носом та маленькими очима.
– Бажаєте щось замовити?
– Тебе! – різко нахилившись вперед, сказав другий чоловік і розтягнув губи у хижій посмішці.
– На жаль, я не є частиною меню. – Стримуючись і привітно посміхаючись відказала Тесс і повторила своє запитання. – Що хочете замовити з меню?
– Ти не пам'ятаєш мене? – втрутився русявий, імя якого Тесс запамятала і могла б назвати навідь серед нічного пробудження. Він зробив останню затяжку і загасив недопалок у червоній попільничці. – Ми вже зустрічалися.
– Вибачте, – мяко пояснила Тесс, – нам не можна обговорювати позаробоче життя на робочому місці. – І опустивши очі в планшет, приготувалася записувати замовлення. – То чого бажаєте?
– Добре, граємо за твоїми правилами. – русявий знову розкинувся на спинці дивану і байдуже прогорнувши меню, зробив замовлення. – Страва дня і найдорожчий віскарик.
– Добре. – Тесс внесла мітки і подивилася на двох інших чоловіків. – Усім трьом? Чи ви бажаєте,
– Те саме замовлення! – відповів один з них.
– Добре. Ваше замовлення буде готове за пятнадцять хвилин. Дякую за ваше замовлення. – Тесс збиралася піти, та застигла на місці, коли почула:
– Не вздумай тікати. З тобою трохи пізніше поговоримо!
– Приємного вечора, панове. – зітхнула вона і вийшла у загальний зал.
Тесс не відразу зрозуміла, що до чого і не змогла прийняти правильне рішення одразу. Вона відчувала загрозу, та все ж не відразу повідомила про дивного гостя, який поводив себе занадто розкуто та самовпевнено, як для відвідувача такого престижного ресторану. А ще вона бажала зберегти все в таємниці, не допустити того, щоб про такі дивні знайомства дізнався колектив та власник ресторану.
Поки Тесс чекала на замовлені віпами страви, думала про свого сусіда. Вона відчувала, що повинна була сповістити його про зустріч з Метью, який явно не подобався Елліасу. Та після сьогоднішнього сусід навряд захоче чути її, вона сама розставила барєри і відштовхнула його подалі від себе, тому сама повинна розібратися зі своїм життям. Все ж Тесс здогадалась написати Амалії про таке співпадіння, хоча і обмежилась кількома словами: «Не повіриш, кого я обслуговую! Метью – той золотозубий».
– Насолоджуйтесь стравами. – відказала Тесс, поставивши на стіл останню страву з бараниною у часниковому соусі, яка буквально зводила з розуму своїм ароматом.
– Гей, як там тебе? – помахав Метью, розтягуючи губи у посмішці. – Ти ж подруга Елліаса? Чи не так?
– Тесс. – Вона вказала на маленький бейдж на своїй сорочці, де було написано ім'я офіціанта, та пропустила інші запитання.
– Пам'ятаєш мене? – Недбало відрізавши шматок м'яса, Метью наколов його на виделку і підніс до рота.
– Я думаю це непорозуміння. Ви помилилися. – тихо відповіла Тесс, намагаючись не дивитися на нахабного відвідувача, що зухвало оглядав її.
– Ти ж змусила Елліаса викупити у мене професора! – натякнув він, пережовуючи шматок м'яса. – Тепер я залишився без хорошого хірурга. Я Метью, ти ж памятаєш мене! – і не соромлячись того, що бризки слини з частинками соусу випльовуються при розмові, він продовжував чіплятися до Тесс. – Давай вип'ємо чогось із тобою. Познайомимося ближче. Друг Елліаса мій друг, як то кажуть. – його приятелі глухо посміювалися і так само по-свинськи вплітали м'ясо, обмокоючи його у соус.
– Я не думаю, що це гарна ідея. – Тесс зітхнула і вибачилася. – Перепрошую, але мені не можна залишатися так довго біля столу. Приємного вечора, панове. – Вона різко розвернулася і вже збиралася піти, як відчула важку руку на своєму плечі.
– Сіла, тобі сказали! – прогарчав чоловік з маленькими очима і смикнув її на себе.
Похитнувшись, Тесс забігала очима по залу, який був привідкритий для огляду, адже вона не зашмургнула завісу. Вона сподівалась, що її помітить менеджерка або хтось з офіціантів і допоможе їй. Але на жаль ніхто навіть не дивився в бік віп-сектору. Дівчина проковтнула ком страху, що хвилями жару прокотився по тілу, пульсуючи в животі дрібними поштовхами.
– Що ви собі дозволяєте?! – обурилась Тесс і сміливо відняла руку чоловіка зі свого плеча, хоча він продовжував вказувати на вільне місце поряд з Метью. – Якщо ви справді друг Елліаса, – вона сміливо дивилась в очі головного цієї трійці, – то повинні усвідомлювати наслідки такого поводження з дівчиною!
Метью випустив виделку з рук і зайшовся сміхом.
– Ніхто нічого тобі не зробить! – З глузуванням заспокоював він, – Я просто хочу поспілкуватися з тобою! Чого ти одразу обурюєшся? 
– А моя згода вас не цікавить? – Тесс була вражена кольором його блакитних очей, в яких не було нічого людяного.
– Не цікавить. – відказав він, продовжуючи посміхатись.
– Можливо іншим разом ви спочатку запитаєте, а потім запропонуєте те, що хотіли запропонувати. – видихнула вона і здригнулась всім тілом, відчуваючи як затремтіли її руки.
– Сіла, я сказав! – Рикнув Метью, втрачаючи самовладання. Він залпом випив півсклянки віскі і стиснувши губи, кілька секунд просто дивився на Тесс, яка все ще відмовлялася приймати його запрошення.
– Елліас не схвалить цього спілкування. – користуючись імям та статусом свого сусіда, Тесс спробувала залякати зухвальця. Вона дістала з кишені телефон і розблокувавши екран, нервово почала шукати номер сусіда. – Можливо, ви не відмовитеся поспілкуватися разом з Елліасом? – її голос був прохолодним, жоден нерв на обличчі не здригнувся, хоча вона відчувала справжній ниций страх.
– Навіть так. – Видихнув Метью і кивнув своєму приятелю. Той блискавично відреагував на команду і одним ривком вихопив телефон із рук Тесс.
Вона встигла зойкнути від несподіванки і розгублено подивилася на чоловіка, що так само безцеремонно сховав її мобільний телефон у праву кишеню своїх спортивних штанів. Обурившись такою витівкою, Тесс все ще не збиралася здаватися і подивившись у відеокамеру, що була захована у вазоні з квітами на стіні, намалювала в повітрі знак нескінченності. Це було останнє, що вона могла зробити.
Всі працівники ресторану були попереджені про різні ситуації і конфлікти, що можуть статися, тому кожен з них знав, що слід робити в одній з них. Ресторан був невеликим і досить затишним і відомим у вузьких колах, а тому був застрахований від різноманітних подій. Кожного місяця з працівниками ресторану проводять збори на яких нагадують усі процедури та тактики в спілкуванні з агресивними чи неадекватними відвідувачами.
Постійна охорона у ресторані була. Але ті два хлопці, що зустрічали гостей і за потреби оглядали їх, не могли бути корисними, коли справа сягала авторитетності деяких гостей. Подавши знак черговому наглядачеві, Тесс залишалося протриматися на місці протягом кількох хвилин, доки не приїдуть озброєні хлопці, що розбиратимуться з проблемою.
– Ти що це таке зробила, стерво? – Метью підірвався з місця і схопив Тесс за руку, стискаючи її з такою силою, що вона відчула як від болю тріскається шкіра. – Хто кришує цей заклад? – Тепер він звертався до своїх приятелів, що знизували плечима, не знаючи що відповісти.
– Вам краще заспокоїтись і відпустити мене. – тихо сказала Тесс, відчуваючи слабкість в ногах.
– Та ти падло, не така проста! – Метью сильніше стиснув свої пальці, обпалюючи шкіру Тесс і видихнув в її обличчя. – Люблю таких впертих. 
– Відпустіть мою руку. – відказала вона.
– Пішли зі мною, тоді і відпущу. – Метью смикнув Тесс за собою, але вона рішуче відмовлялася виходити, залишаючись на місці. – Ти що бляха робиш? – заревів він і з силою потягнув її на себе.
– Оплатіть рахунок, будь ласка! – Голосно сказала Тесс, привертаючи до себе увагу інших відвідувачів. Цього разу їй вдалося це зробити. Приятелі Метью вже встигли причинити завісу, відкриваючи вихід у загальну залу. Всі гості ресторану почувши підвищений голос дівчини - офіціантки, відволіклися від трапези та розмов і зацікавлено дивилися на них.
Тесс справді була налякана і зовсім не хотіла залишати стіни ресторану, тому як могла намагалася зупинити нахабного чоловіка, що поводиться як цар і бог всього на цьому світі. І все про що вона могла думати в цій ситуації, це як їй правильно вчинити: чи варто дзвонити Елліасу і просити його про допомогу, і чи зможе він допомогти їй?
– Ти що, сучка, вирішила пограти в жертву? – Прохрипів Метью, підійшовши до неї впритул. Його обличчя було на рівні з її. Він дивився в очі дівчини, що старанно приховувала страх і посміхнувшись, прошепотів в її зімкнуті губи. – Я, бляха, не Елліас! Я не церемонитимуся з тобою!
– І не треба! – Відповіла вона, видихнувши в його обличчя.
– Що сталося? – М'яко і стурбовано запитала менеджерка, ставши поряд з Тесс. – Вам щось не сподобалося, панове? – Вона намагалася розрядити обстановку за шаблоном ресторану і відтягувала час, – давайте обговоримо ситуацію і вирішимо все мирним шляхом. Я менеджерка цього ресторану, тому дозвольте мені залагодити ситуацію.
– Давай! – погодився Метью, зухвало посміюючись і подивився на дівчину, що продовжувала мило посміхатися і говорила щось про усунення причини його проблеми. – Ваша співробітниця відмовляється обслуговувати мене!
– Вибачте її, – менеджерка взяла Тесс за руку, опустивши свою долоню на два пальці нижче від руки незадоволеного гостя. – Вона нещодавно працює в ресторані і не знає всіх тонкощів роботи з віп-залом. – І більш нерішуче з тремтінням у голосі, – Але, ви ж самі наполягли на її персоні. Ви самі не схотіли слухати мене і наполягали на тому, щоб вас обслуговувала саме Тесс.
– Так, сам! – різко відповів Метью і його золота усмішка стала ширшою, коли він побачив «кришувачів», що щойно увійшли в центральні двері.
До ресторану увійшли троє невисоких чоловіків у чорній військовій формі, які тримали автомати в руках та цілеспрямовано перетинали залу, наближаючись до конфліктуючих. Вони виглядали стриманими і не звертали уваги на перелякані обличчя гостей ресторану, які буквально в заціпенінні спостерігали за тим, що відбувається.
– Ходімо з нами! – Басовито заявив центральний чоловік, і дулом автомата вказав у бік виходу.
– Звичайно. – Видихнув Метью і підморгнув менеджерці. – Підеш з нами? – Дівчина не відповіла. – Тоді лише ця. – Він смикнув за руку Тесс і кивнув. – Ходімо, розбиратимемося!
– Поверніть мій телефон та сплатіть чек, будь ласка! – так само голосно сказала Тесс і спробувала вивільнити свою руку. – І врешті відпустіть мою руку!
– Зараз. – пирхнув Метью і кивнув другому зі своїх приятелів. Той мовчки витяг з кишені стос купюр і відрахувавши кілька сотень, кинув їх на підлогу. – Сплачено!
– Мобільний нашої співробітниці, будь ласка. – Наполягла менеджерка і здригнувшись відійшла до стіни, коли Метью закричав на неї.
–    Закрий рота!