Розділ двадцять перший

Розділ двадцять перший. Більше ніж поцілунок.

Намагаючись переключитися з пожадливої хтивості на реальність, Елліас обернувся до професора, що щойно підбіг до них, отримавши свободу і з усією серйозністю нагадав йому:
– Я зробив це для Тесс. Вона дала тобі другий шанс, тому скористайся ним. Мені начхати на твоє життя та життя твоєї родини. – професор слухав не маючи змоги стримувати свою радісну посмішку і кивав головою на кожне речення свого спасителя. – Наступного разу коли захочеш зробити ставку – гарненько подумай. Поруч не буде дурної дівчини, яка захоче спокутувати твою помилку і віритиме в щось, чого немає в такій людині як ти.
– Я більше ніколи. Я присягаюсь. Дякую! – повторював професор, поглядаючи то на Елліаса то на одну з найкращих студенток медичної академії.
– Відвезіть його додому. – наказав Елліас, і перевів погляд на Тесс, – Поїхали. – Видихнув він в її обличчя, підштовхуючи до машини. – Нам вже час повертатись.
– А що буде з тим хлопцем? – Сівши на тепле шкіряне сидіння, Тесс уважно дивилася на сусіда, що відкинув голову на підголівник, як тільки усівся поряд з нею. Вона була вражена тим, що раніше не помічала наскільки втомленим він може бути. Його життя було сповнено подій яких вона не могла уявити у страшному сні. Вона була маленькою людиною з маленькими проблемами в порівнянні з тим, що доводилось вирішувати Елліасу.
– З ним залишаться люди. – Не відкриваючи очей, відповів він.
– А якщо щось трапиться? Якщо його стан погіршиться? – роздумувала вона.
– Су-ка, Тесс, – голос Елліаса був сповнений роздратуванням. – Просто забудь про нього! Тобі немає діла до того, що може статися з ним чи кимось іншим!
– Як так?! – щиро здивувалася Тесс і важко зітхнула, зовсім не переймаючись зміною в голосі сусіда. – Я тепер не скоро забуду про нього.
– Забудеш. – відказав він і важко зітхнув. – Якщо треба буде то забудеш.
– Обіцяєш? – вирвалось з її язика, ніби від його обіцянки щось повинно було змінитись. Та вона була занадто втомлена і зовсім не розуміла, що вимагає того, чого він не може дати їй.
– Забудеш, Тесс. – повторив він. І вже за мить зробив те, про що пошкодував.
Різко відірвавшись спиною від сидіння, Елліас захопив її потилицю своєю рукою і притягнув до себе. Вона зойкнула від несподіванки, але замовкла в передчутті поцілунку. І він не забарився. Він жадібно цілував її, зминаючи соковиті хоча і посохлі губи, змушуючи її задихатися від наростаючого бажання та нестачі повітря. А коли вона у відповідь поспішно обвила його шию своїми холодними руками, він зірвався.
Підхопивши її під стегна, Елліас посадив Тесс собі на коліна, притискаючи сильніше до себе. Він відчував як тремтить її тіло, а шкіра покривається гусячим шаром. Він вловлював її важке дихання та невмілі спроби встигати за його ритмом і вимогою. Та головне вона відповідала взаємністю і не намагалась зупинити ні його, ні себе. На мить відірвавшись від поцілунку, Елліас поглянув у туманні очі сусідки та посміхнувся, насолоджуючись своєю владою над нею. 
– Не пошкодуєш? – хрипким голосом запитав він. Вона кивнула у відповідь, змусивши його посміхнутись. – Зовсім трошки залишилось, – Елліас провів великим пальцем по її губам, все ще притискаючи її тіло і не даючи змоги відсторонитись чи впасти. – Не в таких умовах і не сьогодні. – Прошепотів він, продовжуючи рух пальця вниз до шиї.
– Обіцяєш? – наважилась запитати Тесс, коли Елліас допоміг їй повернутись на сидіння.
– Обіцяю. – стискаючи пальці в кулаки, Елліас знов відкинувся головою на підголівник і відвернувся до вікна, щоб мати змогу заспокоїтись та вгамувати хтиве бажання, яке не прокидалось в ньому досить давно.

Той поцілунок був першим і останнім за півтора місяці. Рівно стільки Тесс не пересікалась з Елліасом з тієї фатальної ночі. Було важко зрозуміти таку поведінку сусіда, який то зникає на деякий час, то повертається і струшує її життя своїм подихом. Вона прислухалась до кожного шороху і постійно виглядала його на вулиці, вона не вимикала світла і не лягала спати раніше за першу годину ночі, адже сподівалась, що він прийде на нічну каву. Тесс по кілька разів на день писала йому повідомлення з  великою кількістью запитань і одразу видаляла їх, не наважуючись відправити.
Вона воліла думати, що Елліас просто поїхав у справах в інше місто, а можливо і іншу країну, а тому скоро повернеться і зможе все пояснити. Їй вже не потрібні були його поцілунки чи обійми, хоча Тесс бажала більшого за них, їй потрібно було знати, що він живий і здоровий. Кілька разів їй на думку спадали найжахливіші розвитки подій, в яких Елліас потрапляв у перестрілку чи аварію, і знаходився у госпіталі, тому не міг сповістити їй про свій важкий стан. Думку про смерть сусіда, вона відкидала кожного разу, коли та зявлялась в її голові, адже це сценарій її жахливого сноведіння.
Перший тиждень Тесс не могла навіть спокійно навчатись, чим викликала стурбованність викладачів та Амалії. Іспити вона склала автоматом, шановний професор потурбувався про це, а от взяти себе в руки так і не вдавалось. Вона намагалась примусити себе, та як можна примушувати серце в яке влучила отруєна стріла Амура. 
Під кінець другого тижня Амалія не витримала і втрутилась в самобичування своєї подруги, зателефонувавши Елліасу. Та на її дзвінок відповів хтось зовсім незнайомий. Голос відповідача спокійно відповів на всі поставленні йому запитання, обгрунтовано пояснив мовчання та відсутність Елліаса його завантаженним робочим графіком. Той же довірений чи секретар, що розмовляв з Амалією завірив її, що Елліас живий та повністю здоровий і як тільки він матиме змогу та час обовязково сповістить про себе.
Тесс посміхалась, коли Амалія переповідала їй слово в слово усю розмову, включно з інтонацією та акцентом відповідача, та їй було цього не достатньо. Вона вже хотіла написати Елліасу про вигадану халепу в яку вона втрапила, аби привернути до себе його увагу, та вкотре зупинялась. Її дитяча поведінка та навязливість могли викликати негативну реакцію дорослого чоловіка, який справді був зайнятим своїми справами, навідміну від неї.
Та ось після її страждань та виплаканих сліз у нічній тиші, настало просвітлення. І знов свою допомогу надала дівчина, яку Тесс колись вважала однією з тих, кому усе в житті дається легко. Амалія вирішила попитати своїх, вже стабільно своїх клієнтів про послугу, і один з них відкликнувся і запропонував місце офіціантки в його маленькому, але пристижному ресторані в центрі міста.
Погоджуючись на роботу, Тесс навіть не думала чи посилить вона таке навантаження. Головне було те, що вона буде постіно зайнята і в її голову не будуть лізти неприпустимі думки, вона просто не матиме часу на страждання та смуток за чоловіком, який з самого початку був іншого рівня і не повинен був заволодівати її серцем, тілом та думками.
За кілька тижнів Тесс встигла зрозуміти, що вона перевиснажена і ледве тримається на ногах. Та перші виплати та щозмінні чайові неаби як підбадьорювали та давали наснагу для продовження. Вона могла дозволити собі замовляти таксі не лише з роботи та на роботу, а навіть на поїздки до медичної академії та до місць, в яких проводили практичні заняття в госпіталях та лікарнях. Вона могла оплачувати сніданки та обіди з Амалією, хоча її подруга досить часто продовжувала брати ініціативу і не дозволяла цього робити.
Поступово Тесс повернулась до свого розмірного, якщо так можна назвати, життя, в якому є лише навчання та робота. Про Елліаса вона згадувала тоді, коли поверталась додому і ненароком кидала погляд на сусідські двері. Він вже не викликав в ній істерик чи жалю до себе, він вже був таким яким повинен був бути від самого початку – сусідом.