Розділ двадцятий

Розділ двадцятий. Таємне життя професора.

Елліас розумів, що надто суперечливо виглядала ситуація в яку він втягнув сусідку. Йому потрібно було докладати максимум зусиль, щоб не зірватися, хоча це неймовірно складно в присутності тих, хто знає його темну сторону. Раніше він і подумати не міг, що колись опиниться в безвиході і потребуватиме її допомоги, та цей день настав. 

Під пильними поглядами Елліас підвів Тесс до пацієнта і сухо промовив:

– Ваша задача не дати йому померти. – він кивнув на тіло пораненого чоловіка. – Він повинен протриматись до завтра.

Тесс похитнулася і затримала подих, щоб стримати панічну атаку та приступ нудоти. Вона дивилася на такого ж здивованого чоловіка, який тремтячими руками старанно натирав грудну клітку пораненого. Він без сумніву впізнав її, а вона його. Хірургом виявився професор, що завжди поводив себе дивакувато і часом переходив рамки дозволеного, коли викладав своїм студентам настільки цікавий предмет як «оперативна хірургія». Та попри усі дивацтва професор був найкращим в медичній академії і мав бездоганну репутацію хірурга, випускники якого працюють у приватних лікарнях та прославляють ім'я свого вчителя.

– Професоре, що ви тут робите? – Прошепотіла Тесс, взявши в руки пляшку горілки, яка слугувала імпровізованим антисептиком, і почала обробляти свої крижані руки.

– Тесса, – напружившись на одну мить, професор мало не випустив ватний тампон, яким він обробляв операційне поле. – Як тебе занесло сюди, дівчинко? Що ж ти такого накоїла, що вони тебе привезли?

– Мені сказали, що я повинна про асистувати вам. – розмова була майже беззвучною для тих, хто продовжував звинувачувати один одного у невипадковому вбивстві партнера. Тесс і професор говорили пошепки, механічно проводячи усі необхідні підготовчі маніпуляції. Вони пояснювалися один одному і продовжували готуватися до однієї з найскладніших операцій у житті кожного з них.

– Вони вб'ють нас. – впевнено сказав професор і провів лінію скальпелем, який м'яко розрізав шар шкіри. – вони вб'ють нас навіть якщо нам вдасться врятувати це життя, – професор зам'явся і зітхнув. – уб'ють і мене, і тебе.

– Ні. Ніхто нікого не буде вбивати. – впевнено сказала Тесс. – Професоре, вони не зроблять цього.

– Ти не знаєш того, що знаю я, дівчинко. Вони вб'ють нас – свідки їм не потрібні. А врятувати цього «смертника», – саме так професор називав випадки, коли медицина була нездатна врятувати пацієнта. – Це практично неможливо.

– Практично - це величезний шанс на порятунок! – підбадьорливо сказала Тесс і видавила легку усмішку на посохлих губах.

Вона сподівалася, що Елліас не дозволить цьому статися. Вона була впевнена в ньому на всі сто відсотків. Вона вірила, що її сусід набагато благородніший, ніж будь-хто з чоловіків, яких вона зустрічала у своєму житті. Не міг її сусід привезти її на смерть?! Тесс намагалася заспокоїти бурю емоцій, що яскравими спалахами вибухали в її серці. Вона намагалася бути розважливою і підбадьорювала професора всіма доступними їй способами, поки він витягав кулі з тіла постраждалого.

– Чому саме вас вони привезли, професоре?

– Я заборгував цьому, – професор швидко подивився у бік того молодого чоловіка, який занадто здивувався, коли дізнався що саме Тесс асистуватиме на операції. – я довгий час боровся зі своєю залежністю, але так і не зміг зупинитися. Я граю у казино. І як ти розумієш – я невдаха. Ось так і вийшло. – професор витяг чергову кулю і кинув її на рушник, де лежали такі ж чотири.

– Чого так довго? – пролунав нервовий голос того самого, кому заборгував професор. 

Тесс дозволила собі покоситися на неприємного молодого чоловіка із золотими зубами. Вона відзначила для себе, що при всьому його охайному вигляді, він до мозку кісток жахає її. Середнього зросту з копицею русявого волосся і безліччю ластовиння на овальному злегка дівочому обличчі. Та в момент коли він перехопив погляд Тесс і хтиво посміхнувся, до неї дійшло, що вона вже зустрічалася з ним раніше. Там, у ресторані біля моря, куди її возив Елліас.

– Залишилося зашити. – тремтячим голосом відповів професор і поглянув на Тесс. – Ти зможеш це зробити. – він сперся об край столу з інструментами і важко зітхнув. – Ідеальна практика для студентки.

– Професоре, – Тесс крадькома перевела погляд на Елліаса, він стояв біля кремезного чоловіка з татуйованим обличчям і мовчки вислуховував його. – Будь ласка, не смійте здаватись. Вони не вб'ють нас.

– Ти така наївна, дівчинко. – Видихнув професор, спостерігаючи за плавними рухами своєї студентки, що без тіні страху зашивала рани. – Повір мені, це не перше моє родео. Я знаю про що говорю.

Через якихось п'ятнадцять хвилин хірургічні маніпуляції було успішно завершено. На закривавленому рушнику лежав сплющений свинець із п’ятнадцяти частин. Тесс ввела в крапельницю подвійну дозу антибіотика і стала поряд професора. Вона кілька разів важко зітхнула, відганяючи тривожність та паніку, які наростали з кожною секундою. Вона була знесилена цим раптовим стресом і зовсім не розуміла що буде далі,  хоча і вірила в Елліаса.

– Ми зробили все, що змогли. – тремтячим голосом проголосив професор.

– Він протримається до завтра? – запитав один із чоловіків з величезним шрамом, що проходить через все обличчя.

– Стан пацієнта стабільний, – професор глянув на монітор з критичними для життя показниками і кивнув, ніби підтверджуючи власні слова, – наскільки я можу судити, його серце буде битись.

– Зає..сь! – голосно вилаявся русявий. – Тепер можеш забиратися звідси. Та якщо ти збрехав мені і цей мудак не доживе до завтра, я, – він підійшов до професора і з силою штовхнув його в груди, показуючи напрямок до виходу, – приїду по твоє серце. – і переключив свою увагу на молоду особу, яка була настільки ваблива, що він ледве стримувався, щоб не зірватися з місця і не оволодіти нею на очах у всіх присутніх.