Розділ двадцятий

Розділ двадцятий. Таємне життя професора.

Елліас розумів, що надто суперечливо виглядала ситуація в яку він втягнув сусідку. Йому потрібно було докладати максимум зусиль, щоб не зірватися, хоча це неймовірно складно в присутності тих, хто знає його темну сторону. Раніше він і подумати не міг, що колись опиниться в безвиході і потребуватиме її допомоги, та цей день настав. 
Під пильними поглядами Елліас підвів Тесс до паціента і сухо промовив:
– Ваша задача не дати йому померти. – він кивнув на тіло пораненого чоловіка. – Він повинен протриматись до завтра.
Тесс похитнулася і затримала подих, щоб стримати панічну атаку та приступ нудоти. Вона дивилася на такого ж здивованого чоловіка, що тремтячими руками старанно натирав грудну клітку пораненого. Він без сумніву впізнав її, а вона його. Хірургом виявився професор, що завжди поводив себе дивакувато і часом переходив рамки дозволеного, коли викладав своїм студентам настільки цікавий предмет як «оперативна хірургія». Та попри усі дивацтва професор був найкращим в медичній академії і мав бездоганну репутацію хірурга, випускники якого працюють у приватних лікарнях та прославляють ім'я свого вчителя.
– Професоре, що ви тут робите? – Прошепотіла Тесс, взявши в руки пляшку горілки, яка слугувала імпровізованим антисептиком, і почала обробляти свої крижані руки.
– Тесса, – напружившись на одну мить, професор мало не випустив ватний тампон, яким він обробляв операційне поле. – Як тебе занесло сюди, дівчинко? Що ж ти такого накоїла, що вони тебе привезли?
– Мені сказали, що я повинна проасистувати вам. – розмова була майже беззвучною для тих, хто продовжував звинувачувати один одного у невипадковому вбивстві партнера. Тесс і професор говорили пошепки, механічно проводячи усі необхідні підготовчі маніпуляції. Вони пояснювалися один одному і продовжували готуватися до однієї з найскладніших операцій у житті кожного з них.
– Вони вб'ють нас. – впевнено сказав професор і провів лінію скальпелем, який м'яко розрізав шар шкіри. – вони вб'ють нас навіть якщо нам вдасться врятувати це життя, – професор зам'явся і зітхнув. – уб'ють і мене, і тебе.
– Ні. Ніхто нікого не буде вбивати. – впевнено сказала Тесс. – Професоре, вони не зроблять цього.
– Ти не знаєш того, що знаю я, дівчинко. Вони вб'ють нас – свідки їм не потрібні. А врятувати цього «смертника», – саме так професор називав випадки, коли медицина була нездатна врятувати пацієнта. – Це практично неможливо.
– Практично - це величезний шанс на порятунок! – підбадьорливо сказала Тесс і видавила легку усмішку на посохлих губах.
Вона сподівалася, що Елліас не дозволить цьому статися. Вона була впевнена в ньому на всі сто відсотків. Вона вірила, що її сусід набагато благородніший, ніж будь-хто з чоловіків, яких вона зустрічала у своєму житті. Не міг її сусід привезти її на смерть?! Тесс намагалася заспокоїти бурю емоцій, що яскравими спалахами вибухали в її серці. Вона намагалася бути розважливою і підбадьорювала професора всіма доступними їй способами, поки він витягав кулі з тіла постраждалого.
– Чому саме вас вони привезли, професоре?
– Я заборгував цьому, – професор швидко подивився у бік того молодого чоловіка, який занадто здивувався, коли дізнався що саме Тесс асистуватиме на операції. – я довгий час боровся зі своєю залежністю, але так і не зміг зупинитися. Я граю у казино. І як ти розумієш – я невдаха. Ось так і вийшло. – професор витяг чергову кулю і кинув її на рушник, де лежали такі ж чотири.
– Чого так довго? – пролунав нервовий голос того самого, кому заборгував професор. 
Тесс дозволила собі покоситися на неприємного молодого чоловіка із золотими зубами. Вона відзначила для себе, що при всьому його охайному вигляді, він до мозку кісток жахає її. Середнього зросту з копицею русявого волосся і безліччю ластовиння на овальному злегка дівочому обличчі. Та в момент коли він перехопив погляд Тесс і хтиво посміхнувся, до неї дійшло, що вона вже зустрічалася з ним раніше. Там, у ресторані біля моря, куди її возив Елліас.
– Залишилося зашити. – тремтячим голосом відповів професор і поглянув на Тесс. – Ти зможеш це зробити. – він сперся об край столу з інструментами і важко зітхнув. – Ідеальна практика для студентки.
– Професоре, – Тесс кратькома перевела погляд на Елліаса, він стояв біля кремезного чоловіка з татуйованим обличчям і мовчки вислуховував його. – Будь ласка, не смійте здаватись. Вони не вб'ють нас!
– Ти така наївна, дівчинко. – Видихнув професор, спостерігаючи за плавними рухами своєї студентки, що без тіні страху зашивала рани. – Повір мені, це не перше моє родео. Я знаю про що говорю.
Через якихось п'ятнадцять хвилин хірургічні маніпуляції було успішно завершено. На закривавленому рушнику лежав сплющений свинець із пятнадцяти частин. Тесс ввела в крапельницю подвійну дозу антибіотика і стала поряд професора. Вона кілька разів важко зітхнула, відганяючи тривожність та паніку, які наростали з кожною секундою. Вона була знесилена цим раптовим стресом і зовсім не розуміла що буде далі,  хоча і вірила в Елліаса.
– Ми зробили все, що змогли. – тремтячим голосом проголосив професор.
– Він протримається до завтра? – запитав один із чоловіків з величезним шрамом, що проходить через все обличчя.
– Стан пацієнта стабільний, – професор глянув на монітор з критичними для життя показниками і кивнув, ніби підтверджуючи власні слова, – наскільки я можу судити, його серце буде битись.
– Зає..сь! – голосно вилаявся русявий. – Тепер можеш забиратися звідси. Та якщо ти збрехав мені і цей мудак не доживе до завтра, я, – він підійшов до професора і з силою штовхнув його в груди, показуючи напрямок до виходу, – приїду по твоє серце. – і переключив свою увагу на молоду особу, яка була настільки ваблива, що він ледве стримувався, щоб не зірватися з місця і не оволодіти нею на очах у всіх присутніх.
Від неї буквально несло невинністю, невинністю і нудотною довірливістю. Такі дівчата були безцінною розкішшю у їхньому світі. Вони були на вагу золота, якщо знати кому продавати. Адже знайти таку, скористатися нею чи отримати кілька біткоїнів від якогось шейха – це завжди ризик і лотерея. Ніколи не знаєш, хто може стояти за спиною такого скарбу. А з приходом нового короля і запровадженням нових правил для трафіку незайманих, настали найважчі часи.
У кримінальному світі було безліч доступних жінок та нелегально завезеного товару – так званих «тілець». Тільця – незаймані дівчата, привезені з інших країн або вкрадені з місць, де нікому немає справи до їх існування. Але більший попит та ціну мали «тільця», які не були диким товаром, вони були природніми та органічними на тлі інших. Як ця, яка стояла тут і злякано дивилася на чоловіків, які очевидно вселяли в неї страх.
– А тепер можна і розважитися. – процідив русявий, підійшовши ближче до Тесс. Він хижо посміхався, відчуваючи хтиве бажання та напруження в штанях і так само нахабно простяг свою руку до її шиї.
– Тільки торкнись її, – рикнув Елліас привертаючи до себе увагу всіх присутніх. – і я відріжу твою руку! – Ствердна інтонація змусила Метью (саме так звали русявого) завмерти, так і не торкнувшись ніжної шкіри.
Його рука застигла зовсім близько до дівчини, що так манила його до себе. Бажання було сильним та здоровий глузд сильніший. Адже голос Елліаса попереджав про його непохитність у рішенні. І Метью як ніхто інший знав, що переходити дорогу «тіньовому королю» відкрито, це непосильне завдання і стовідсоткове самогубство. Ще ніхто не зміг вижити у боротьбі з цим Дияволом. Тіньова імперія була величезною за своїми масштабами і в ній була величезна кількість босів та найманців, але ніхто з них навіть не обговорював протистояння з Елліасом. Одні поважали його, інші боялися, а треті вірили, що він безсмертний.
Не дивлячись на безліч замахів і таке просте, часом потайливе чи звичайне життя, Елліас залишався живим і мав бездоганну репутацію серед старійшин по всій країні. Він був людиною слова. Він був непохитний у своїх принципах, часом занадто різкий, і завжди виважено приймав рішення. Багато суперечок і конфліктів вирішувалися завдяки його порадам та суддівству. І при цьому Елліас був обраний старійшинами і коронований, а тому мав безмежну владу.
Метью кілька разів здійснював план знищення Диявола, але в черговий раз зазнав поразки. І єдине, що його рятувало, те що він використовував довірливих новачків для здійснення нападок. Кожен із найнятих ним кіллерів не знав його в обличчя і не чув його голосу, а пішаки які готували все і забезпечували рекрутинг були надто залякані, щоб розколотися перед тортурами головорізів Елліаса. Але він знову і знову намагатиметься прибрати єдину людину, яка заважає йому просунутися вище кримінальною драбиною до трону босів.
– Що в ній такого особливого? – хмикнув Метью і розвернувся до Елліаса. – Ще одна дівка. Я заплачу їй скільки скажеш, гроші не питання.
– Її завданням було проасистувати на операції. – Констатував Елліас і тільки зараз помітив, що Тесса стоїть не лише погано вдягнена, а й боса. Поспіхом забираючи її з квартири, йому не було справи до її побутових проблем і зовнішнього вигляду. Він бачив, що вирвав сусідку з прийняття водних процедур, але не надав значення важливим для дівчини деталям. Вирішивши проблему з сорочкою, Елліас навіть не задумався про її взуття. А ця наївна дівчинка не спробувала натякнути йому про це.
– Може ти приберіг її для себе? – хтиво посміхаючись, Метью нахабно оглянув Тесс, яка не зводила очей з Елліаса. – Вона досить апетитна навіть для тебе.
– Не твоя справа. – різко перервав його Елліас і простягши руку, запросив Тесс йти. – Пішли. – сусідка поспішно підійшла до нього і вклала свою тримтячу долоню в його. – Вона виконала поставлене завдання.
Вони швидко покидали холодне приміщення, просякнуте вогкістю та страхом. І тільки зараз Тесс набралася сміливості спитати свого сусіда про участь професора, що залишився стояти біля того неприємного молодика з золотими зубами. Вона була наївною, але ніяк не дурною і чудово розуміла, що з такими людьми не можна жартувати. І борги у таких колах були звичною справою. Але професор повинен приймати в неї іспити, тому вона була б спокійна, знаючи, що з ним нічого не станеться. Так, Тесс розуміла, що її бажання дещо меркантильне, але вона не власна над вчинками інших і повинна піклуватися про себе і про своє майбутнє.
– Елліас,
– Що?
– Вони ж не вб'ють професора?
– Тобі то що до цього? – хмикнув Елліас. – Піклуєшся про нього?
– Він хороша людина і дуже хороший хірург. – поспішно пояснювала вона, – Він один із небагатьох кого звуть на найскладніші операції у шпиталі святого Мартіна. І він мій екзамінатор. – Останню фразу вона буквально видихнула не приховуючи смутку.
– Він сам винен. Ніхто не змушував його грати.
– Але кожна людина має право на помилку. – міркувала Тесс. – Ніхто не застрахований від помилок. Просто ніхто не дав йому шансу на спокутування провини.
Вони вийшли надвір і зупинилися біля автомобіля. Елліас подивився на Тесс, яка з непідробною вірою вдивлялася в його очі і щось здригнулося всередині нього. Він був готовий зробити заради неї те, чого не повинен робити в принципі. Вона завжди була безвідмовною до його прохань. Не голосила. Не істерила. Навіть не намагалася зрозуміти все, що відбувається. Вона просто вірила йому. То чому б йому не зробити щось хороше для неї?
– Метью, – гукнув він, щойно вийшов русоволосий ватажок невеликого угруповання, яке займалося поставками товару для казино і борделів. Він знав цього мерзенного хлопця досить довго, щоб зрозуміти, що цей виродок живий лише завдяки батькові, репутація якого була практично бездоганною. Адже старий був одним із тих, хто схвалив кандидатуру Елліаса і прийняв усі правила, що докорінно змінювали ведення тіньового бізнесу.
По обличчю Метью можна було зрозуміти, що він явно не задоволений майбутньою розмовою, але не може відмовити як і приховати своє обурення. Він розумів, що відмовити у проханні «тіньовому королю» не зможе. І що майбутнє прохання буде не рівноцінним. Але хто відмовить Елліасу? Хто скаже, що не згоден на його пропозицію? Хто ризикне своїм життям? Можливо хтось інший, але не Метью. Не сьогодні. Не зараз.
– Еліас?
– Хочу викупити борг професора.
– ?! – очі Метью спалахнули ненавистю, але він нічого не зміг сказати, зціпивши зуби. Професор не був для нього цінний у грошовому еквіваленті, але він був корисний йому як хірург, а зараз Елліас хоче забрати його собі. – Навіщо він тобі?
– Я хочу викупити його та відпустити. Якщо він ще раз програє – можеш робити з ним, що хочеш. – Елліас говорив голосно, так щоб його могли почути всі свідки та сам професор.
Ніхто не був здивований цим проханням крім самого професора та Тесс. Вони єдині, хто не розумів ціну питання і всієї серйозності обміну. Доля простої людини висіла на тонкій волосині. Професор чудово знав, що його використовують до того моменту, поки він корисний і добре виконує свою роботу. Але ні що на цьому світі не вічне.
– Забирай! – Виплюнув Метью і кинувши короткий погляд на Тесс, сів у машину.
– Задоволена? – Запитав Елліас, дивлячись на посмішку, що розпливається на губах сусідки.
– Дякую! – Вона буквально світилася від щастя і не замислюючись про наслідки, пригорнулася до нього всім тілом і обняла.
Він кілька секунд не міг поворухнутися, здивований таким спонтанним і таким дитячим вчинком. Але все ж різко відсунув дівчинку від себе, відчуваючи як хтиво клубочиться напруга в області паха. Він хоче її все більше та сильніше. А це зовсім не прийнятно та недоречно в такій ситуації.