Розділ двадцятий

Розділ двадцятий. Таємне життя професора. 

Елліас розумів, наскільки суперечливою виглядає ситуація, в яку він втягнув Тесс. Це був ризикований крок, який вимагав витримки, хоча тримати себе в руках ставало все важче, особливо під напруженими поглядами тих, хто добре знав його темну сторону. Раніше він і подумати не міг, що колись опиниться в безвиході і потребуватиме її допомоги. Але цей день настав.  
Він підвів Тесс до імпровізованого операційного столу і, не приховуючи жорстокості, коротко наказав: 
– Ваша задача – не дати йому померти. – Елліас кивнув на чоловіка з численними пораненнями. – Він має протриматися до завтра. 
Тесс похитнулася. Глибокий вдих був єдиним, що стримувало панічну атаку і хвилю нудоти, яка підступала до горла. Її очі ковзнули по тілу пораненого, потім зупинилися на чоловіку, який тремтячими руками старанно натирав грудну клітку антисептиком. І в цю мить Тесс усвідомила: вона знає його. Так само, як і він знав її. 
– Професоре? – Ледь чутно прошепотіла вона. 
Чоловік підняв очі, і на його обличчі з’явилася гримаса здивування і незручності. Так, це був він – професор оперативної хірургії, дивакуватий, але блискучий фахівець. Той самий, хто завжди тримав студентів у напрузі своїми непередбачуваними витівками. Його манера викладати, викликала у студентів страх і захоплення водночас. Але попри всі дивацтва, він був найкращим у своїй справі. Випускники, яких він навчав, працювали у престижних клініках, а його ім’я знали навіть за межами міста. 
– Що ви тут робите? – прошепотіла Тесс, беручи до рук пляшку горілки, яка слугувала імпровізованим антисептиком, і почала обробляти крижані руки. 
– Тесса, – напружився настільки, що мало не випустив ватний тампон, яким обробляв операційне поле. Його погляд метнувся до дверей, потім назад до дівчини. – Як тебе занесло сюди, дівчинко? Що ж ти такого зробила, що вони тебе привезли? 
– Мені сказали, що я повинна проасистувати вам, – майже беззвучно відповіла Тесс, нервово поглядаючи на чоловіків у кімнаті. Їхні гнівні голоси і звинувачення, які вони кидали один одному, змішувалися з важким запахом диму та крові. Але вона змушувала себе зосередитися на розмові і механічно продовжувала допомагати в підготовці до операції. Їхній діалог був ледь помітним серед загальної напруженості, але кожне слово тяжіло над Тесс. 
– Вони вб'ють нас, – сухо і впевнено промовив професор, роблячи перший надріз скальпелем. – Вб'ють нас навіть якщо нам вдасться врятувати це життя. Вб'ють і мене, і тебе, всіх. 
– Ні, – Тесс відповіла впевнено, хоч і відчувала, як її серце несамовито б’ється. – Ніхто нікого не вбиватиме. 
– Ти не знаєш того, що знаю я, дівчинко, – похмуро заперечив професор, витираючи під з чола. – Свідки їм не потрібні. А врятувати цього «смертника», – він коротко кивнув у бік постраждалого, – це практично неможливо. 
– Практично – це величезний шанс на порятунок! – заперечила Тесс, намагаючись бодай якось підбадьорити його. Вона всміхнулася, хоч губи були сухими й потрісканими. Вона вірила в Елліаса. Більше, ніж у себе. Більше, ніж у цього професора. Сусід не міг привезти її сюди на смерть. Просто не міг. 
Вона намагалася стримати паніку, яка палала десь у грудях, і водночас сподівалася, що її впевненність у Елліасі передасться і професору. Тесс зосередилася на допопмозі: подавала інструменти, слідкувала за життєвими показниками і намагалася не думати про гнітючу атмосферу навколо. 
– Чому саме вас вони привезли, професоре? – Раптом запитала вона, намагаючись відволікти себе. 
Чоловік сповільнив рухи, витягаючи чергову кулю. Його обличчя затіняли тіні настільної лампи, але в очах з’явився болючий блиск. 
– Я заборгував, – коротко відповів він і кивнув у бік чоловіка, що зухвало дивився на них із кута кімнати. – Багато років я боровся зі своєю залежністю. Але програв. Я грав у казино, а програв усе, що мав. Я – невдаха. І ось тепер... – Він зітхнув і кинув кулю на рушник, де вже лежали інші. – Ось так і вийшло. 
– Чого так довго? – урвав їхню розмову нервовий голос чоловіка, на якого кивнув професор. Його очі горіли нетерпінням і злістю.  
Тесс дозволила собі крадькома зиркнути на молодого чоловіка із золотими зубами. Його зовнішність, попри охайність, викликала в ній хвилю відрази та страху. Середнього зросту, з копицею русявого волосся і ластовинням, що густо вкривало овальне обличчя. Його риси здавалися м’якими, майже дівочими, та це лише посилювало внутрішній дискомфорт. Але коли він перехопив її погляд і тхиво посміхнувся, Тесс відчула, як її серце завмерло. У голові промайнув спогад: вона вже бачила цього чоловіка. Там, у ресторані біля моря, де її зустріч із друзями Елліаса залишила неоднозначне враження. 
– Залишилося зашити, – тремтячим голосом відповів професор, витираючи під із чола. Він втомлено сперся на край столу з інтрументами. – Це ідеальна практика для студентки, – додав із гіркою іронією, спостерігаючи, як Тесс впевнено тримає голку. 
– Професоре, – Тесс крадькома перевела погляд на Елліаса. Той стояв осторонь, біля кремезного чоловіка з татуйованим обличчям, і, схрестивши руки на грудях, мовчки вислуховував його. – Будь ласка, не здавайтеся. Вони не вб'ють нас. 
Професор видихнув важко, майже приречено. 
– Ти така наївна, дівчинко, – сумно промовив він, стежачи за її плавними рухами. Тесс зашивала глибокі з точністю, якої він не очікував від студентки в екстремальній ситуації. – Повір мені, це не перше моє «родео». Я знаю, як усе закінчується. 
Кожна секунда тягнулася, як вічність. Але через п'ятнадцять хвилин операція була завершена. На закривавленому рушнику лежали сплющені фрагменти свинцю – п’ятнадцять вилучених куль. Тесс ввела в крапельницю подвійну дозу антибіотика і злегка відступила назад. Її серце калатало, а ноги тремтіли від виснаження. Вона кілька разів глибоко зітхнула, намагаючись стримати паніку. 
– Ми зробили все, що могли, – тремтячим голосом промовив професор, опускаючи інструменти. 
– Він протримається до завтра? – холодно запитав чоловік із величезним шрамом, що проходив через усе обличчя. 
Професор кивнув, переводячи погляд на монітор із показниками. 
– Стан пацієнта стабільний. Його серце буде битись, – промовив він, хоч сам не був упевнений у своїх словах. 
– Зає..сь! – голосно вилаявся русявий. – Тепер можеш забиратися звідси. Та якщо ти збрехав мені, і цей мудак не доживе до завтра, я, – він підійшов до професора і з силою штовхнув його в груди, показуючи напрямок до виходу, – приїду по твоє серце. 
Тесс відчула, як по її спині пробігли холодні мурашки. Її серце шалено закалатало, а тіло скував страх. Вона знову подивилася на Елліаса, шукаючи в його обличчі відповідь чи підтримку. Але той стояв спокійно, мовчазний, не виказуючи жодної емоції. Його погляд залишався важким, і від цього Тесс відчула певну тривогу, але водночас і безпеку. 
– А тепер можна і розважитися, – процідив русявий, підійшовши ближче до Тесс і перехоплюючи її погляд. Він хижо посміхався, відчуваючи хтиве бажання та напруження в штанях і так само нахабно простяг свою руку до її шиї. 
– Вона зі мною, – коротко, але впевнено сказав Елліас, роблячи кілька кроків уперед. Його голос прозвучав настільки холодно й безкомпромісно, що русявий миттєво втратив свою хтиву усмішку. 
– Та невже? – пирхнув русявий, усе ще не відводячи свого голодного погляду від Тесс. – У тебе завжди найкращі іграшки, Елліас. 
У кімнаті запанувала напружена тиша. Чоловіки, які досі обговорювали щось між собою, замовкли, спостерігаючи за протистоянням. Русявий, ім’я якого Тесс лише зараз згадала – Метью, зміряв Елліаса поглядом, наче намагаючись вирішити, чи варто йому провокувати цього чоловіка. 
– Вона тут тільки тому, що я їй довіряю. 
– Що в ній такого особливого? – хмикнув Метью, розвернувшись до Елліаса. – Ще одна дівка. Я заплачу їй скільки скажеш, гроші не питання. 
Тесс нервово ковтнула, намагаючись приховати свій страх. Її босі ноги відчували холодну підлогу, а кожна кривава пляма під ногами мовчки нагадувала про нещодавні події. Напруга висіла в повітрі, її дихання було уривчастим, але коли Тесс відчула сильну руку Елліаса, що несподівано схопила її за зап’ястя, по її тілі розлилася хвиля заспокоєння. Він був поруч, і це додавало їй впевненості навіть у найстрашніші моменти. 
– Вона вже зробила більше, ніж мала, – холодно відповів Елліас, кидаючи свій важкий погляд у бік Метью. 
Метью, з тією ж огидною хтивою посмішкою, яку Тесс так ненавиділа, зробив крок уперед. Його очі ненажерливо ковзали її постаттю, мовби вона була товаром на продаж. 
– Може, ти приберіг її для себе? – з притиском промовив він, насолоджуючись нахабством. – Вона досить апетитна навіть для тебе. 
– Не твоя справа, – різко відрізав Елліас. Його пальці ще сильніше стиснули руку Тесс, ніби намагаючись дати зрозуміти їй, що поруч із ним їй нічого не загрожує. 
Не зводячи очей з Метью, він простяг руку, запрошуючи Тесс до виходу. 
– Пішли. – Його наказ був коротким, але таким, що не підлягав обговоренню. 
Тесс, не гадаючи ні секунди, підкорилася, поспішно зробивши крок уперед. Її серце билося у скаженому ритмі. 
– Вона виконала поставлене завдання, – додав Елліас вже більш спокійно, але з неприхованим презирством у голосі, дивлячись на Метью, ніби даючи зрозуміти, що цей діалог закінчено. 
Вони швидко покидали холодне приміщення, просякнуте вогкістю та страхом. Тесс відчувала, як її серце продовжує шалено калатати. Пронизливий холод досі тримав її в напрузі, а думки про те, що сталося, не давали спокою. Вона кілька разів подивилася на Елліаса, який, здавалося, навіть не помітив, як сильно вона тремтить. Він йшов швидко, впевнено, наче ситуація була для нього рутинною. 
– Елліас, – обережно почала Тесс, намагаючись зловити його погляд. Вона не знала, як правильно сформолювати своє питання, щоб не викликати в нього роздратування чи агресії. – Що буде з професором? 
Елліас різко зупинився і поглянув на неї через плече. В його очах промайнув легкий подив, але за мить він знову став холодним і відстороненим. 
– Це не твої справи, сусідко, – коротко відповів він і пішов далі, не чекаючи її реакції. 
– Але він має приймати у мене іспити, – швидко додала Тесс, намагаючись не відставати від нього. – Він найкращий викладач в академії. І... мені важливо, щоб він був у безпеці. 
Елліас різко зупинився і цього разу обернувся повністю. Його погляд був пронизливим, таким, що змушував стискатися всі нутрощі. Тесс відчула, як її щоки починають пекти від сорому, але вона не відвела очей. 
– Ти справді думаєш, що можеш вплинути на ці речі? – Запитав він, ледь помітно всміхнувшись. – Ти справді хочеш, щоб я запевнив тебе, що з ним нічого не станеться? 
– Кожна людина має право на помилку, – видихнула Тесс і затамувавши подих кивнула.  
– Гаразд, – видихнув Елліас і наблизився до неї настільки, що між ними залишилося всього кілька сантиметрів. – Ти важлива для мене, Тесс. Але запам’ятай, у цьому світі нічого не гарантується. Професор сам втягнув себе в ці борги. Він живе за правилами, які сам обрав. І якщо ти хочеш дізнатися, чи виживе він, ти дізнаєшся це в день іспиту. 
Вони вийшли надвір і зупинилися біля автомобіля. Елліас на кілька секунд затримав свій погляд на Тесс, помічаючи її втому, якп читалася в кожному русі її тіла, але разом з тим – її впертість і стійкість. Він знав, що не повинен дозволяти собі слабкість, але саме зараз ця дівчина пробудила в ньому щось, чого він так довго уникав – бажання захистити її не лише від світу, але й від самого себе. 
– Сідай в машину, – майже наказав він, й з властивою йому стиманістю уважно подивився на Метью, який щойно вийшов на вулицю. 
– Метью,  
– Елліас? – Запитально озвався русявий, намагаючись зберегти рівний тон, але голос все ж таки зрадливо тремтів. Він повільно підійшов ближче, обережно окинувши поглядом автомобіль, де через затемнене скло, ледь можна було розрізнити постать Тесс. 
– Хочу викупити борг професора. 
– Викупити? – Метью нервово смикнув рукою, яку тримав у кишені, й підняв лброву. Його обличчя застигло в масці здивування, за якою ховалася злість. – Він заборгував дуже багато. Ти це розумієш? 
Елліас підійшов ближче, його постава була розслабленою, але погляд говорив про те, що розмова не була пропозицією, а вироком. Він зупинився в півкроці від Метью, щоб той зміг відчути кожен нерв у його голосі. 
– Я не пропоную, Метью. Я сказав, що викуплю. Ти називаєш суму, я плачу. Все. Закрита угода. – Його голос був глибоким, але водночас рівним, що викликало у Метью бажання відійти подалі.  
– Тридцять тисяч, – прогарчав він. 
Елліас усміхнувся, але усмішка не досягла його очей. 
– Забирай! – виплюнув Метью, кинувши короткий погляд на нього, і швидко сів у машину, голосно грюкнувши дверима. Гуркіт двигуна ще довго лунав у холодному повітрі, покі авто зникало за поворотом. 
– Задоволена? – Запитав Елліас, дивлячись на усмішку, що розпливається на губах сусідки, коли зайняв місце поряд із нею. 
Тесс повернулася до нього, і на її обличчі заграла щира, майже дитяча усмішка, що ніби розтопила цей момент. В її очах світилася вдячність і справжнє щастя. Вона буквально світилася зсередини, забувши про страхи та біль, які нещодавно пережила. 
– Дякую! – видихнула вона і раптово, без жодних вагань, кинулася до нього, обіймаючи.  
Елліас застиг, його тіло напружилося, немов струна, що ось-ось лусне. Він відчув це несподіване тепло, її запах, і навіть биття її серця, яке здавалось, могло пробудити щось небезпечне всередині нього. На кілька секунд він не міг поворухнутися, захоплений її спонтанним поривом. 
Він різко відштовхнув Тесс від себе, досить м’яко, щоб не образити, але достатньо рішуче, щоб показати їй межу.