Розділ девятнадцятий

Розділ дев’ятнадцятий. Щось пішло не так.

Щоб сильно не засмучувати Тесс та не викликати її дитячу сором’язливість та невпевненість, Елліас вибрав одне зі своїх улюблених затишних місць для святкування їхньої перемоги над ненажерливими родичами. Ресторан, що складається з індивідуальних будиночків для приватних гостей, завжди тримав конфіденційність гостей на досконалому рівні. Кожного з гостей зустрічали і проводжали у цілковитій таємничості, не допускаючи пересікатись з іншими гостями.

Сусідка, що сьогодні набула статусу офіційного його опікунства, була приємно здивована і явно раділа такому затишку та усамітненню, а головне спокійно розмовляла зі своїм новим знайомим, що смішив її своїми історіями про буденність кримінального життя, прикритого цивільним.

 – А чому вас називають Шрамом? – Поцікавилася Тесс, коли за спиною офіціанта, який обслуговував їхній будиночок, зачинилися двері.

– Ох, це, – розтираючи свої щоки, чоловік розсміявся. – Коротше кажучи, це було спонтанно вигадане ім’я. Нам було років по двадцять? – Він подивився на Елліаса, чекаючи підтвердження своїх слів. Той кивнув, усім своїм виглядом показуючи, що більше не витримає цих розповідей. – Ага, коротше, я вперше подивився мультфільм «Король лев», і тоді мені так сподобався своєю стратегічною витримкою лев зі шрамом, що якось само собою до мене прив'язалося це прізвисько. – І з усією серйозністю в голосі додав. – А на моєму тілі немає жодного шраму!

– І ви давно знайомі з Елліасом?

– Так. – кивнув чоловік. – Так давно, що інколи виникає бажання, – він нахилився через стіл, стишуючи свій голос. – придушити його, як Дездемону.

– Досить, не розказуй. – прогарчав Елліас, та все ж так м’яко, що ніхто не мав сумніву в його дружній любові до Шрама.

Тесс давно так не сміялася. Вона відчувала себе затишно в компанії Шрама, і здається відволіклася від усіх проблем, що звалилися на неї останнім часом. Чоловік був трохи дивакуватим і розмовляв з нею на рівних, відкрито і без лестощів або прихованого мотиву. В ньому не було нічого підозрілого чи огидного, він зовсім не був схожим на людину з оточення сусіда. Вони розмовляли кілька годин майже без зупину, обговорювали різні теми, навіть дозволяли собі зазирнути в минуле. Темне минуле Елліаса та його життя до того, як він став прагматиком та серйозним чоловіком, що зневірився в людях.

В очах Тесс поведінка її сусіда врешті мала підґрунтя. Життя  Елліаса було до нього безжальним і змушувало прораховувати кожне рішення та фільтрувати людей, які продовжували з’являтись на його шляху. Його зраджували та користувались довірою, допоки ця довіра не скінчилась. Та все ж, попри всі зради і поневіряння, сусід залишився вірним собі та своїм принципам. І за словами Шрама він ніколи не порушував своїх принципів. Ніколи.

– І все ж таки, – нарешті зважилася запитати Тесс, – чи можу я дізнатись ваше справжнє ім'я? Мені ніяково звертатись до вас за прізвиськом.

– Моє? Ім’я? – Здивувався Шрам і почухавши потилицю, прошепотів їй так, щоб не привертати увагу Елліаса. – Едгар.

– Едгар. – повторила Тесс пошепки.

Чоловік кивнув у відповідь і примружив очі, коли Елліас втрутився в їхню розмову.

– У цивільному житті його знають як Едгара. Але для решти він невловимий Шрам.

– Невловимий? – здивувалась Тесс.

– Я не так часто розкриваю свою особистість. – посміхнувся Шрам, пояснюючи таку таємничість його особи. – Я звик працювати в тіні і не висуватись. Хоча це не так складно, мене не багато хто пам'ятає в обличчя. – Він намалював коло в повітрі, окреслюючи свою голову, пояснюючи що має на увазі. – Я невловимий, тому що вмію бути нецікавим.

– Вам не страшно? – спокійно запитала вона, усвідомлюючи, що ті знання та дружба між Елліасом і Едгаром можуть бути ласим шматком інформації для шантажу у кримінальному світі.

– Страшно, звичайно ж! – хмикнув Едгар і повів бровою, киваючи у бік свого друга. – Ти глянь на нього, він кого хочеш залякає своєю незадоволеною фізіономією!

– Емм, – вона не відразу зрозуміла відповідь Шрама, і так само наївно перевела погляд на Елліаса, що пропалював очима жартівника. – Ви теж боїтеся його. – Додала вона і розпливлася в усмішці, коли очі сусіда зосередилися на ній.

 – Ви, су-ка, знайшли один одного! – Закуривши цигарку, губи Елліаса здригнулися у хижій посмішці, на що Едгар і Тесс голосно розсміялися.

Сніданок швидко перейшов в обід і незабаром змінився вечерею. Їх маленька компанія розширилась. До них приєдналися ще четверо чоловіків, яких Тесс з упевненістю змогла впізнати. Як виявилося це були найближчі люди Елліаса, які залишались вірними йому з самого початку. Кожен із них по-своєму був важливою ланкою у житті одне одного. Всі вони були дивними і відкритими, добрими як здавалося Тесс і дуже цікавими.

Застілля розширилося, змінюючи набір страв та напоїв. Тесс як єдина дівчина в колективі знаходилася в центрі загальної уваги та братерського залицяння. Її буквально змушували їсти і пити, постійно нагадуючи про здоров'я та сили, та неодмінну необхідність скоштувати смачні страви. Та попри легкість в спілкуванні з друзями Елліаса, напруження сусіда відчувалось в його мовчанні. Сусід забагато курив і майже не відривав своїх очей від Тесс.

Елліас розглядав її як дивовижну цікавинку. Намагався знайти в ній щось відразливе, щось що змогло б попустити його божевільний потяг до неї. Але як би він не намагався, а знайти явні вади не міг. Дівчинка була вкрай ідеальною для свого реального існування: доброзичлива, сором’язлива, весела, тактовна, розумна. Вона не ставила дурних питань і поводилася гідно, так ніби була народжена в кримінальному світі і знала його закони. Вона ніби на інстинктивному рівні знала правила поведінки в компанії чоловіків, і не простих чоловіків з його оточення. Останні ж не дозволяли собі огидно жартувати та відсахатись від неї як від прокаженої, виказуючи свою довіру у розкутому спілкуванні.