Розділ девятнадцятий

Розділ дев’ятнадцятий. Щось пішло не так. 

Щоб сильно не засмучувати Тесс та не викликати її дитячу сором’язливість та невпевненість, Елліас вибрав одне зі своїх улюблених затишних місць для святкування їхньої перемоги над ненажерливими родичами. Ресторан, що складався з приватних будиночків для VIP-гостей, забезпечував конфіденційність на найвищому рівні. Кожного гостя зустрічали й проводжали з максимальним тактом, уникаючи будь-яких перетинів із іншими клієнтами. 
Сусідка, яка сьогодні офіційно отримала нового опікуна, була приємно здивована. Затишок і спокій цього місця захоплював її, а тепла атмосфера дозволила повністю розслабитися. Вона з цікавістю слухала Шрама, який своїми веселими історіями про буденність кримінального світу змушував її щиро сміятися. 
– А чому вас називають Шрамом? – несподівано запитала Тесс, коли офіціант тихо зачинив за собою двері. 
– Ох, це... – чоловік розтираючи свої щоки, розсміявся. – Коротше кажучи, це було спонтанно вигадане ім’я. Нам було років по двадцять? – Він подивився на Елліаса, чекаючи підтвердження своїх слів. Той ледь помітно кивнув, показуючи своїм виглядом, що ось-ось не витримає цих розповідей. – Ага, коротше, я вперше подивився мультфільм «Король лев». І тоді мені так сподобався своєю стратегічною витримкою лев зі шрамом, що якось само собою це прізвисько приклеїлося до мене. – І, з усією серйозністю в голосі, додав: – А на моєму тілі немає жодного шраму! 
– І ви давно знайомі з Елліасом? – Тесс нахилилася трохи вперед, відчуваючи все більший інтерес до цього загадкового чоловіка. 
– Так. – Кивнув він, трохи посерйознішавши. – Так давно, що інколи виникає бажання, – він нахилився через стіл, стишуючи голос. – Придушити його, як Дездемону. 
Тесс розсміялася, але кинула обережний погляд на Елліаса, боячись, що той може неправильно відреагувати. Однак той лише зітхнув і злегка постукав пальцями по столу. 
– Досить, не розказуй, – прогарчав Елліас. Але його тон залишався теплим і навіть лагідним, що однозначно свідчило про дружню любов до Шрама. 
Тесс давно так не сміялася. Компанія Шрама виявилася несподівано легкою та приємною, і здавалося, всі проблеми відійшли на другий план. Його дотепні жарти та невимушеність створили атмосферу затишку та спокою, якої дівчині так бракувало. Чоловік, хоч і був із оточення Елліаса, зовсім не відповідав її уявленням про людей із кримінального світу. В ньому не було підозрілої натури чи прихованих мотивів. Шрам здавався надзвичайно відкритим і навіть трохи дивакуватим, але саме це змушувало Тесс відчувати себе поруч із ним комфортно. 
Вони розмовляли годинами, без перерви. Шрам смішив її історіями з власного життя, а часом мимоволі давав зрозуміти більше про темне минуле Елліаса. Минуле, яке зробило його тим, ким він став зараз: прагматичним, серйозним чоловіком, що зневірився в людях. 
Тесс, слухаючи ці історії, почала краще розуміти, чому її сусід поводиться саме так. Він завжди прораховує наперед свої рішення, завжди насторожі. Його зраджували і використовували ті, кому він довіряв, поки ця довіра не вичерпалася. Але  навіть через зради й втрати він не зрадив себе і свої принципи. Зі слів Шрама стало зрозуміло: Елліас ніколи не порушував своїх правил. Ніколи. 
– І все ж таки, – нарешті зважилася запитати Тесс, – чи можу я дізнатись ваше справжнє ім'я? Мені ніяково звертатись до вас за прізвиськом. 
– Моє? Ім’я? – здивувався Шрам, чухаючи потилицю. Потім нахилився ближче до неї й прошепотів так, щоб не привертати увагу Елліаса: – Едгар. 
– Едгар. – повторила Тесс пошепки, ніби перевіряючи, як це ім’я звучить на її вустах.  
Чоловік кивнув, але не встиг нічого відповісти, бо втрутився Елліас: 
– У цивільному житті його знають як Едгара. Але для решти він – невловимий Шрам. 
– Невловимий? – здивувалася Тесс. 
– Я не так часто розкриваю свою особистість, – усміхнувся Едгар, відчкинувшись на спинку крісла. – Я звик працювати в тіні й залишатися непомітним. Хоча це не так уже й складно. Мало хто пам'ятає мене в обличчя. – Він намалював коло в повітрі, окреслюючи свою голову. – Я невловимий, бо вмію бути нецікавим. 
– Вам не страшно? – Несподівано серйозно запитала Тесс. Вона замислилася про те, які такі знання та дружба з Елліасом можуть бути небезпечними для нього. 
– Страшно, звичайно ж! – хмикнув Едгар, і з притаманним йому гумором додав: – Ти глянь на нього. Він кого завгодно залякає своєю незадоволеною фізіономією. 
Тесс усміхнулася, але її погляд мимоволі ковзнув до Елліаса. Той справді мав суворий вигляд, а його пильні очі пропалювали Едгіра наскрізь. 
– Емм... Ви теж боїтеся його, правда? – додала вона із наївною усмішкою. 
– Ви, су-ка, знайшли одне одного, – зітхнув Елліаса, запалюючи цигарку. Губи його сіпнулися у хижій посмішці, яка тільки додала ваги його словам.  
Цього разу Тесс і Едгар розсміялися на весь будиночок, остаточно знімаючи залишки напруги. 
Сніданок плавно перейшов в обід, а згодом і в вечерею. Їх маленька компанія несподівано розширилася. До столу приєдналися ще четверо чоловіків, яких Тесс одразу впізнала – це були найближчі люди Елліаса. Вони залишалися поруч із ним з самого початку його нелегкого шляху. Кожен із них мав свою роль у житті одне одного, утворюючи сильну і нерозривну ланку. Всі вони були по-своєму унікальними: різні характери, різні життєві історії. Але всі однаково харизматичні й цікаві. 
Столи у будиночку переповнилися новими стравами та напоями. Тесс, як єдина дівчина в колі чоловіків, опинилася в центрі уваги. Її буквально змушували куштувати всі страви, вказуючи на те, як це важливо для її відновлення. Постійні братерські жарти та доброзичливі залицяння зробили її серце легким після всіх пережитих подій.  
Атмосфера була напродчуд теплою, однак напруження, що походило від Елліаса, залишалося незмінним. Він був незвично мовчазним, майже не їв і тільки курив цигарку за цигаркою, не зводячи очей з Тесс. Його погляд був сповнений складних емоцій: від щирого захоплення до внутрішньої боротьби. Здавалося, він намагався знайти в ній щось, що могло б його зупинити. Щось відразливе, щось, що позбавило б його від цього божевільного потягу. Але нічого такого не знаходив. 
Дівчина була дивовижно природною: весела, доброзичлива, тактовна і розумна. Вона легко знаходила спільну мову з його друзями, не ставила недоречних питань, але водночас не виглядала надміру напруженою. Її поведінка була такою, ніби вона завжди знала закони цього кримінального світу і приймала їх без слів. Друзі Елліаса ставилися до неї з повагою, не до зволяючи собі ані грубих жартів, ані натяків. Її чарівність була такою сильною, що навіть вони, чоловіки, які бачили у своєму житті багато чого, виглядали поруч із нею менш загрозливими. 
Докурюючи чергову цигарку, Елліас задав собі ще одне питання: чи варто продовжувати себе стримувати? Що, як просто дозволити соби слабкість? Можливо, йому варто стати для Тесс тим, хто відчинить їй двері у дорослий світ хтивості та розпусти? Він усвідомлював, що рано чи пізно вона втратить свою цноту. Але різниця полягала в тому, з ким і за яких обставин. Він міг би стати тим, хто покаже їй справжню насолоду, хто навчить її тонкощів близькості. Але чи потрібне це йому самому? Чи варто руйнувати її наївність і перетворювати її життя на щось схоже на своє? 
Його роздуми перервав один із друзів, що голосно засміявся, розповідаючи якусь історію. Елліас мовчки струсив попіл із цигарки, продовжуючи дивитися на Тесс. Її усмішка була настільки щирою, що на якусь мить усі його думки просто розчинилися. 

Після тих веселих посиденьок минуло кілька днів. Тесс не бачила сусіда і була спантеличена його раптовим зникненням. Вона намагалася тримати себе в руках, не дозволяючи собі зателефонувати чи написати йому, щоб не виявляти свою зацікавленність або зацикленість. Разом з Амалією вона зосередилася на підготовці до іспитів і була впевнена, що впорається з ними без зайвих труднощів. Її синці та садна поступово зникали, залишаючи лише слабкі сліди на шкірі, а разом з ними поверталася і її впевненість у собі. 
Чергового вечора, занурившись у розв’язання складних питань, що викликали у неї сумніви, Тесс почула гучний жіночий сміх у коридорі. Голоси, що лунали з боку квартири сусіда, привернули її увагу. Їй стало цікаво, що відбувається, і вона обережно прочинила двері. Але одразу пошкодувала про своє рішення.  
Тесс застигла на порозі, впізнавши Елліаса, але побачивши його у зовсім іншому стані, ніж звикла. Він виглядав невпізнанно пошарпаним. Очевидно п’яний, він ледве тримався на ногах, хитаючись і широко розставляючи ноги, щоб не впасти. Його сорочка була недбало розстібнута, а штани ледь трималися на стегнах. Елліас обіймав високу брюнетку, яка буквально заціловувала його, поводячись вкрай вульгарно та розбещено. 
Коли дівчина почула звук дверей, що відчиняються, вона різко повернула голову. Її ідеальне обличчя підсвідомо змусило Тесс відчути себе невпевнено. Це була та сама брюнетка, яку вона вже одного разу бачила у квартирі сусіда, коли хотіла взяти його номер телефону для Амалії. Тесс досі пам’ятала, наскільки розкішною здалася їй ця жінка тоді. Ідеальні форми, довгі ноги, бездоганні риси обличчя, ідеальна зачіска – вона здавалася втіленням жіночої краси та впевненості. 
Проте ще більшим ударом було те, я виглядав і поводився Елліас. Його поведінка разюче відрізнялася від тієї, до якої звикла Тесс. Розкутий, відверто захоплений увагою брюнетки, він обіймав її так, ніби вона була центром його бажання. Вона бачила, як він притискав її до себе, ніби нікого більше у світі не існувало. Ця картина відлунням пройшлася її свідомістю, викликаючи хвилю болю і розчарування. 
– Все нормально, сусідко? – Елліас напружився, притулившись спиною до стіни. Його обличчя стало серйозним, а в голосі з’явилася турбота. – Ніхто не ображав? 
– Так, все нормально. – Тесс кивнула, намагаючись усміхнутися, але вийшло награно. Вона не хотіла, щоб він побачив її розгубленість і біль. – А у тебе? 
– У нього вже все нормально, – втрутилася брюнетка солодкуватим голосом. Вона зробила крок уперед, демонстративно притулившись до плеча Елліаса, і хижо посміхнулася. Її погляд був наповнений викликом і зверхністю, ніби вона бажала підкреслити своє місце поряд з ним. – Він трохи зайнятий зараз. 
– Вибач...те, – ледве видихнула Тесс. Її голос зрадливо затремтів, а очі опустилися в підлогу. Вона швидко зачинила двері, не чекаючи відповіді, і притиснулася до неї спиною. 
Серце Тесс шалено калатало, а руки мимоволі стиснулися в кулаки. Вона почувалася безпорадною і приниженою, хоч і не могла до кінця зрозуміти чому. Все, що вона побачила, закарбувалося в її свідомості, ніби яскравий кадр, що не зникає з пам’яті. 
 
Залишалося три дні до іспитів. Тесс з головою поринула у навчання, намагаючись викреслити зі свого серця та думок Елліаса. Вона змушувала себе думати лише про свої цілі та їх досягнення, переконуючи себе, що повинна бути вищою за хтивість і бажання мати те, чого ніколи не буде її. Вона була впевнена, що поки не бачить сусіда і не чує його голосу, зможе контролювати свої емоції. Та десь у глибині душі розуміла: варто йому з’явитися, і вся її сила волі розвіється. 
Вона вирішила зробити перерву у підготовці та вивченню матеріалу, і набрала ванну теплої води. Тесс заплющила очі, насолоджуючись ароматом трав та ефірних олій, які створювали атмосферу спокою. Релаксуюча ванна повинна була допопмогти їй відновити сили, розслабити тіло й розвантажити напружений розум. Вона хотіла зануритися у тишу, відсторонитися від усіх тривог і турбот хоча б на кілька хвилин. 
Однак її спокій був зруйнований. Гучний і вимогливий стукіт у двері пролунав так раптово, що вона здригнулася. 
Поспіхом накидаючи на себе нічну сорочку, Тесс вискочила з ванної кімнати. Вода ще стікала з її волосся і тіла, а мокра тканина сорочки липнула до шкіри. Вона навіть не встигла витертися рушником, настільки наполегливим був той, хто тарабанив у двері. 
– Чого так довго, сусідко? – роздратовано запитав Елліас, щойно двері прочинилися. Він стояв на порозі, граючи жовнами, його погляд був злий і напружений. 
Тесс розгублено подивилася на нього. Виглядав він так, ніби щойно дізнався щось надзвичайно важливе і страшне. 
– Я приймала ванну, – тихо виправдалася вона, і в цю ж мить він схопив її за руку й потягнув за собою. 
Елліас не звертав уваги на мокру нічну сорочку, яка липла до тіла Тесс, чи на її переляканий вигляд. Його мозок був зайнятий іншими думками – час був критично обмежений. Він поспішав, а дівчина стала мимовільною частиною ситуації, в яку їй, можливо, не варто було втручатися. Однак вибору в нього не було. Він швидко спускався сходами, тягнучи за собою розгублену Тесс, яка ледве встигала за його швидкими кроками. 
Коли вони сіли в автівку, Елліас на мить замовк, поки заводив двигун. Машина рвонула з місця, і він нарешті заговорив, стискаючи кермо так, ніби від цього залежала доля світу. 
– Місце, куди ми їдемо, не найкраще, – сказав він різко, навіть не поглянувши на неї. – Але, Тесс, мені треба, щоб ти це запам’ятала: усе, що я від тебе потребую, – це допопмога на операції. Ти просто асистуєш і мовчиш. Жодного слова. Чуєш? 
Його тон був таким серйозним і твердим, що вона могла лише кивнути, не наважуючись запитати, що саме він мав на увазі. Однак страх і цікавість пересилили, і вона все ж зважилася на питання: 
– Операція? – прошепотіла вона, намагаючись вловити його погляд. 
Елліас на секунду подивився на неї. Його очі були напруженими, але в них не було гніву чи холодності. Швидше, це було щось схоже на тривогу, глибоко сховану під маскою непохитності. 
– Так, – коротко відповів він і повернув погляд на дорогу. 
Він більше нічого не пояснював. Мовчання в машині стало майже нестерпним, але Тесс розуміла, що тепер не час для розмов. Вона відчувала, що ситуація дуже серйозна, можливо, навіть небезпечна. 
Елліас розумів, що зараз діє жорстоко. Він бачив її страх, її невпевненість, але не міг дозволити собі зупинитися. Вона була єдиною людиною, яка не боялася його і була готова робити те, що він просить. І хоча його серце стискалося від думки, що він тягне її у щось, чого вона не розуміє, він знав: іншого виходу немає. 
За десять хвилин автівка різко зупинилася, видаючи звук дзижчання. Елліас вийшов з салону і дочекавшись поки Тесс приєднається до нього, завмер на місці. Тільки зараз він усвідомив, що вирвав дівчину з ванної в справжньому сенсі цього виразу, і вона була практично голою за мірками чоловіків. Легка тканина нічної сорочки зовсім не приховувала її соковите незаймане тіло, яке безперечно притягуватиме до себе голодні погляди чоловіків. А в цій ситуації – це буде небезпечно. 
Не довго роздумуючи, Елліас зняв із себе сорочку і простяг її сусідці: 
– Прикрийся. 
Тес несміливо взяла сорочку, намагаючись приховати свою збентеженість. Її обличчя палахкотіло, а серце шалено калатало, адже вона розуміла, наскільки незвично виглядає ця ситуація. Вона швидко накинула сорочку на себе, щоб прикрити оголені плечі, і відчула тепло, що викликало почуття захищенності. Але її тривога не зникла – обстановка навколо була напруженою і лякаючою. 
– Пішли, – Елліас махнув рукою, закликаючи її йти слідом. 
Місце, до якого вони під’їхали, було занедбаним складом, схованим за високими залізними воротами. Тесс помітила кількох чоловіків, які стояли біля входу, тримаючи зброю. Їхні очі уважно вивчали кожного, хто наближався, і здавалося, що вони відразу відчули її страх. 
– Тримайся біля мене, – тихо сказав Елліас, навіть не озирнувшись до неї, і чоловіки одразу опустили погляди, помітивши його погрозливий вираз обличчя. 
Вони швидко йшли темним похмурим коридором у холодній, занедбаній будівлі десь на відшибі міста. Лампи тьмяно мерехтіли, додаючи ще більше тривожності. Тесс намагалася не спотикатися, але холод проникав до самих кісток, змушуючи тремтіти і робити необачні кроки. Вони зупинилися біля важких дверей, через які долинали брутальні голоси, гучне невдоволення та гнівні крики. У повітрі пахло пилом, металом і чимось медичним. 
Тесс мовчки увійшла слідом за своїм сусідом. У величезній кімнаті було гамірно: десяток чоловіків гаряче обговорювали щось між собою, розмахуючи руками й перебиваючи один одного. Атмосфера була напруженою, і Тесс почувала себе чужою. Її увагу привернув повний чоловік із лисиною, який стояв осторонь. Він зосереджено натирав руки антисептиком, наче готувався до майбутньої операції. 
У центрі кімнати стояв імпровізований операційний стіл, зроблений з металу та укритий простим білим простирадлом. На столі лежала людина з численними вогнепальними пораненнями. Тесс відчула, як напруга у кімнаті стає майже фізично відчутною. Лисий чоловік почав готувати «операційнео поле», розкладаючи інструменти, які виглядали стерильними та страшними водночас. 
Коли Тесс краще придивилася, її серце стиснулося. Вона впізнала цього чоловіка. Це був її професор із оперативної хірургії. Той самий, у якого вона мала складати іспит за три дні. Він виглядав зосередженим і напруженим, але водночас у його очах читалася звична впевненість, яку Тесс бачила під час практичних занять. 
Але що він тут робить? Тесс була спантеличена. Чому саме його привезли на операцію? Чому поранену людину не відвезли до лікарні, де можна було б надати професійну допомогу? Її розум заполонили десятки запитань, і хвиля нудоти підступила до горла. 
– Це вона асистуватиме? – роздратований голос одного з чоловіків грубо вирвав з роздумів. Його тон звучав зверхньо й зневажливо. 
Тесс відчула, як рука Елліаса стискає її плече. Його погляд, холодний і важкий, був спрямований на нахабного чоловіка. 
– Вона, – коротко відповів Елліас таким голосом, ніби будь-яке подальше запитання буде великою помилкою. 
Він обережно, але твердо повів Тесс до операційного столу, де вже почалася підготовка. Кожен крок лунав гучніше в тиші, яка раптом запала. Усі погляди були спрямовані на неї, наче оцінюючи. Але поруч із сусідом, що тримав її за плече, Тесс почувалася хоч трохи захищеною.