Розділ вісімнадцятий

Розділ вісімнадцятий. Паперовий будинок.

Залишалося кілька тижнів до іспитів і Тесс непокоїлась тим, що може не допуститися до деяких з них, особливо до тих, які вимагали проходження практичних занять. Але й у цьому питанні для неї знайшли оптимальне рішення. Амалія привозила всі конспекти та допомагала робити практику, що задавали додому, а у вихідні, коли в медичній академії не було студентів, вони практикувалися в лабораторіях та практичних аудиторіях. Амалія якимось чином змогла домовитись з деканатом та отримала офіційний дозвіл для цього.
Тесс досить швидко одужувала як фізично так і психічно. Вона практично повністю змогла забути про той жах, який їй довелось пережити в лісопосадці. Вона намагалася заповнити всі прогалини у знаннях і з головою поринала у навчання, часто забуваючи про відпочинок. Навіть незважаючи на те, що її кузина Ріана продовжувала вимагати від неї різні дива і не давала можливості жити як раніше, у Тесс був притулок.
Одразу після шпиталю вона приїхала до Елліаса і залишалась у нього перші три дні. Коли її стан покращився і зявились сили, Тесс розпочала активно надолужувати навчальну програму та заповнювати прогалини. Останні два тижні вона практично через день ночувала у квартирі сусіда, який як і раніше зникав на кілька днів, а потім зявлявся і вимагав варити йому каву. Тесс навіть здивувалася, коли вперше відкрила ящик з різними чаями та кавою на кухні сусіда і виявила кілька банок найдешевшої кави, яка була для неї найоптимальнішим варіантом.
Елліас так і не розповів їй про те, що сталося з її кривдниками. Він не зробив цього не тому що міг викликати в очах Тесс відчуження та нерозуміння, він просто мав право зберігати жахливі таємниці. Вона достатньо натерпілася, вона вже на крок наблизилась до його всесвіту і він не бажав їй такого лячного життя. 
Їх відносини набули дружнього та навіть сімейного характеру. Не було відвертих ні обожнюючих поглядів, ні пристрасті та бажання в очах. Прохолодно – ласкаві інколи по-юнацьки безглузді розмови за кавою та сумісні вечері це все, що залишилось від тієї гри, в яку вони грались до інцинденту у лісопосадці. Їх все влаштовувало, наскільки це було можливо. Тесс навчалась, а Елліас приймав до рук владу, яка була занадто хиткою і вимагала від нього концентрації.

Суботнього ранку Тесс як завжди готувалася до того, що разом з Амалією поїде до медичної академії, надолужувати практику з патологічного розтину. Але плани змінилися саме тоді, коли до її квартири увійшли непрохані гості. Тесс застигла у дверях своєї кімнати і розгублено дивилась на чоловіка середнього віку у діловому костюмі брудного кольору авокадо, який тримав в руках невелику валізу та на жінку у величезних сонячних окулярах з недбало укладеним волоссям.
 – Ма, а ти чого так рано? – Сонно запитала Ріана, притискаючись до стіни. Вона першою відчинила двері, коли почувся дзвінок в квартиру.
– Не твого розуму справа! – Виплюнула жінка і гидливим поглядом подивилася на Тесс. – Так ось ти яка, люба племінничка!
– Я, – Тесс хотіла було привітатись з тіткою, але здригнувшись від токсичного «пшла на кухню!», забігла до кімнати та набрала номер Елліаса.
Цього разу сусід відповів після перших гудків.
– Що сталось? – спокійно запитав Елліас і Тесс зітхнула з полегшенням.
Вона швидко пояснила ситуацію з гостями, і здригнулась всім тілом, коли до її кімнати забігла Ріана і наказним тоном покликала на кухню:
– Мамка не любить чекати. Тому повзи на кухню, адвокат бере гроші погодинно. Поспішай!
– Тесс, – звернувся Елліас, почувши достатньо. – Нічого не підписуй! Я буду у тебе за пятнадцять хвилин. Головне, нікого не бійся і нічого не підписуй!
– Добре. – пообіцяла вона і відбивши дзвінок, пішла на кухню, де на неї чекало ще одне випробування Долі.
Поки адвокат її тітки-опікунши діставав документи і абияк пояснював, що буде якщо вона відмовиться підписувати їх, Тесс спершись на підвіконня, смикала у руках новенький телефон, який вручив їй сусід на заміну старого. Вона поглядала на годинник і стримувала тремор в тілі, який набирав обертів і поступово почав проявлятися. І звичайно ж, ці пятнадцять хвилин до приїзду Елліаса стали вічністю.
– Ти ганьбиш покійних батьків, – продовжувала жінка ображати свою небогу, безсоромно принижуючи та давлячи на жалість до себе. – Подивися на себе в дзеркало! Ти ж виглядаєш як п'яниця і хвойда. І мужики тебе б'ють не просто так і не з безмежної любові. Ти поводиш себе зарозуміло і відверто гидко як для дівчини. А ще вона навчається в академії, медичній, – насмішливо продовжувала вона, знімаючи окуляри і відкриваючи набрякші повіки. – для того щоб знати як не завагітніти чи як зробити аборт? Тьху на тебе! 
– Ма, та чого ти. Вона не така! – Ріана спробувала захистити свою кузину, але закусивши язика, опустила голову, коли її мати пильно подивилася на неї. – Розбирайтесь самі. – пирхнула дівчина, виходячи з кухні.
– Я не просила твоїх батьків віддавати над тобою опікунство. – знов заговорила тітка. – Я не просила, але дотримувалась усіх умов. Давай не ускладнювати! Просто підпиши все і я зніму тобі кімнату в гуртожитку, та й покінчимо з усім. Ця квартира вже не твоя і ніколи не була твоєю.
– Я не підпишу. – сміливо відказала Тесс, схрещуючи руки на грудях, ніби захищаючись.
– Ти, блядство, не будь занадто самовпевненою! – відрізала опікунка і поплескала себе по плечу. – У нас все схоплено! Ти сирітка і нічого не зможеш зробити. У нас все по закону, тому не вередуй і підписуй!
– Я не підпишу. – повторила Тесс і зраділа, коли почула ритмічний стукіт у двері.
– Це ще хто? – Здивувалася тітка, коли за мить на кухню увійшов невисокий чоловік в білосніжній сорочці.
Тесс була не менш здивована, адже впізнала його. Вона вже бачила цього чоловіка, що весело посміхаючись, підморгнув їй. Це був той самий незнайомець, який клопотав за неї в шпиталі. Зблизька він здавався не менш звичайним ніж тоді, з простими рисами обличчя, короткою класичною стрижкою, тонкими губами та маленькими очіма. Але ці очі були надзвичайно - блакитного кольору та випромінювали добро.
– Доброго ранку, шановні! – кивнувши адвокату та опікунці, чоловік із незмінною посмішкою почав діставати зі свого чорного кейсу документи, передаючи їх для ознайомлення. – Прошу.
– Я спитала, хто ти такий?! – від злості обличчя опікунши стало червоним і вона покликала свою доньку. – Ріано, йди сюди! Кого ти впустила до хати?
 Але дівчина не відповіла і не прийшла на поклик матері.
– Вибачте, – тихенько звернулась Тесс, торкнувшись плеча незнайомця.
– Так, Тесс? – Він обернувся до неї і уважно подивився на здивовану дівчину, яка вже і забула, що хотіла спитати.
– А ви хто? – Видихнула вона ледве чутно.
– Я?! – перепитав чоловік, розпливаючись в яскравій посмішці. Тесс кивнула, а у відповідь чоловік натякнув їй нахилитись до нього, і коли вона виконала його прохання, прошепотів. – Шрам.
Наступні десять хвилин Тесс дивилася на чоловіка з блакитними очима і намагалася припустити, що в його словах є сенс, хоча його зовсім не було. Вона не зовсім вірила, що це може бути правдою. Такий чоловік як Елліас і такий чоловік, як цей «дивовижний екземпляр», були досконалими протилежностями.
– Та хто ти такий чорт забирай?! – Істерично вигукнула опікунка, вбачаючи в похмурому погляді свого адвоката загрозу і отримала лаконічну відповідь.
– Представник інтересів Тесс.
– Відколи ця дівка має адвоката? Де у неї взялися гроші на адвоката? А? І де ця бісова дитина, – вона знову покликала. – Ріана. Ріана! Ріана!
– Вона збирає свої речі. – сказав Елліас, розстібнувши гудзики свого синього піджака. Він щойно зявився на кухні і пройшовши до вікна, лагідно посміхнувся до сусідки. Тесс на очах розквітла і розправила плечі, коли він підморгнув до неї. – Вітання, сестричко. – він ще мить дивився в її палаючі захопленням очі і вмостившись з нею поруч на підвіконні, звернувся до Шрама. – Ми у процесі?
– Як бачиш. – він кивнув на адвоката опікунши, що тремтячими руками почав витирати піт з чола.
– Почекаємо. – Видихнув Елліас і взяв руку сусідки.
Тесс мовчки спостерігала за тим, що відбувається, і здається вже не помічала, як сусід погладжує її пальці, граючи з ними в дивну пестливу гру. Вона була під враженням від професіоналізму Шрама, його витримки та спокою. Чоловік спокійно відповідав на всі питання адвоката опікунши, посилаючись на закони та поправки до них, та називав імена суддів та високопосадовців, які приймали рішення у цій справі.
– Не може бути! – обурилася тітка, вислухавши пояснення свого адвоката, який спростив усі складні терміни до зрозумілих. – Як таке можливо?! З ким треба було переспати, щоб змінити все? – Зло подивившись на Тесс, жінка хотіла щось додати, але замовкла під важким поглядом Елліаса. – Я її опікун. – прошепотіла вона, нагадуючи про свій законний статус.
– Від сьогоднішнього ранку, а точніше з пятої години ранку опікуном Тесс є цей чоловік. – втрутився Шрам, кивнувши у бік Елліаса, що вже був на взводі і граючи жовнами, спопеляв поглядом родичку своєї сусідки.
– Що?! – заволала тітка і привстала зі свого стільця.
Здивована була не тільки вона. Тесс повернула голову до сусіда і дивилася на нього немиготливим поглядом. Вона вже не знала, які почуття та емоції переважають над нею, захоплення чи закоханність. Вона готова була розплакатися від емоцій, що наростали, або кинутися сусідові на шию і розцілувати, але стояла як вкопана, і задовольнялася тим, що він все ще тримав її за руку.
– Ми зовсім нічого не зможемо зробити? – тітка запитала адвоката, подивившись на нього обуреним поглядом, той мовчки похитав головою. – Я знайду на вас управу! – Зашипіла вона, довівши терпіння Елліаса до самісенького краю.
– Щоб через пять хвилин вас у квартирі не було! – крижаним голосом відказав Елліас і не відпускаючи руки сусідки, вийшов з кухні, відводячи Тесс за собою.
Тесс йшла за сусідом і не вірила своєму щастю. Її життя перекинулося з ніг на голову вдруге. У коридорі вона помітила злякану кузину, що стояла із зібраними валізами і не відривала своїх очей від підлоги. А поруч із нею стояли двоє знайомих їй чоловіків, що були приятелями чи підлеглими Елліаса. Ті самі, що зустрілися їй у квартирі, коли вона прокинулася після важкого дня. Ті самі, що приїжджали з ним до неї в академію, і слідкували за тим, щоб вона добре попоїла в ресторані.
– Доброго ранку! – Кивнула Тесс чоловікам, на що отримала лаконічно - мовчазні кивки у відповідь.
 Увійшовши до квартири сусіда, Елліас відпустив її руку, коли вони опинились на кухні. А Тесс не могла відвести від нього свого вдячного погляду.
– Ти снідала? – порушуючи незручну тишу, Елліас закурив цигарку і відкрив металево - чорний холодильник, перевіряючи наявність продуктів.
– Я мала з Амалією снідати. – Тесс сіла на стілець і подивилася в екран телефону. – Та вона відмінила нашу зустріч,
– Я їй сказав, що сьогодні ти будеш зайнята. – пояснив Елліас. – Тобі треба перепочити та провести час зі своїм новим опікуном.
– Зрозуміло.
– Що хочеш на сніданок?
– Я не знаю. – Знизуючи плечима щиро відповідала Тесс, не розуміючи до чого веде сусід.
– Отже, вирішимо дорогою чого ти хочеш. – посміхнувся він.
– Елліас, – соромлячись, Тесс торкнулася свого обличчя, відчуваючи почервоніння, – я не думаю, що зможу поїхати з тобою.
– Чого це? – хмикнув сусід. – Маєш інші плани? Чи не сподобався опікун? – він залишив недопалок в попільничці і примружив свої очі, очікуючи на відповідь.
– Я безмежно вдячна тобі за допомогу з квартирою, – Тесс нервово торкнулася свого волосся, відібравши невеличке пасмо. – Я буду вдячна тобі все життя, та я не найкраща компанія для сніданку. 
– Су-ка, – видихнув Елліас і за два кроки підійшов до неї. Тесс змарніла і випустила пасмо волосся з рук. Він вперся однією рукою в стіл, змусивши її притулитися до стіни. – Сусідко, я твій опікун відтепер. У тебе вибору як такого немає. Тому звикай до того, що попри твою думку, моя залишається головною. І я вважаю, що ти найкраща компанія для сніданків, обідів та вечерь! 
Елліас вирішив, що вже не може стримуватись.
Він обхопив її обличчя своїми долонями та накрив губи поцілунком. Вона як і раніше не чинила опір і податливо відповідала. І вже за мить Елліас зловив себе на думці, що близький до провалу. Якщо зараз не зупинитись, то буде пізно. Зрадницька хвиля бажання накривала його з головою, викрадаючи залишки здорового глузду і прагматичності.
 Якщо він скористається її довірливістю та своєю хвилинною слабкістю, яку вигоду він отримає в результаті? Він переріс той вік, коли бажання сексу могло переважити на шальках терезів. Хоча він бачив, що Тесс бажає цієї близькості і, можливо, буде готова до неї. Але Елліас не хотів руйнувати ілюзію її закоханості або прищеплювати їй почуття, що можуть перерости у щось більше. Він був впевнений у собі й у тому, що після сексу вона захоче продовження. Якщо він стане її першим чоловіком у сексі, то може зруйнувати її захоплення навчанням, зростивши в серці дівчини квітку ілюзорної надії.
– Йойййй, – пролунав веселий голос, – повернуся пізніше!
– Ми готові! – Відірвавшись від губ сусідки, Елліас кивнув своєму ліпшому другу, який продовжував насміхатися над його підлітковою поведінкою, коли справа доходила до сусідки. – Можемо їхати.