Розділ вісімнадцятий

Розділ вісімнадцятий. Паперовий будинок.

Залишалося кілька тижнів до іспитів і Тесс непокоїлась тим, що може не допуститися до деяких з них, особливо до тих, які вимагали проходження практичних занять. Але й у цьому питанні для неї знайшли оптимальне рішення. Амалія привозила всі конспекти та допомагала робити практику, що задавали додому, а у вихідні, коли в медичній академії не було студентів, вони практикувалися в лабораторіях та практичних аудиторіях. Амалія якимось чином змогла домовитись з деканатом та отримала офіційний дозвіл для цього.

Тесс досить швидко одужувала як фізично так і психічно. Вона практично повністю змогла забути про той жах, який їй довелось пережити в лісопосадці. Вона намагалася заповнити всі прогалини у знаннях і з головою поринала у навчання, часто забуваючи про відпочинок. Навіть незважаючи на те, що її кузина Ріана продовжувала вимагати від неї різні дива і не давала можливості жити як раніше, у Тесс був притулок.

Одразу після шпиталю вона приїхала до Елліаса і залишалась у нього перші три дні. Коли її стан покращився і з’явились сили, Тесс розпочала активно надолужувати навчальну програму та заповнювати прогалини. Останні два тижні вона практично через день ночувала у квартирі сусіда, який як і раніше зникав на кілька днів, а потім з’являвся і вимагав варити йому каву. Тесс навіть здивувалася, коли вперше відкрила ящик з різними чаями та кавою на кухні сусіда і виявила кілька банок найдешевшої кави, яка була для неї найоптимальнішим варіантом.

Елліас так і не розповів їй про те, що сталося з її кривдниками. Він не зробив цього не тому, що міг викликати в очах Тесс відчуження та нерозуміння, він просто мав право зберігати жахливі таємниці. Вона достатньо натерпілася, вона вже на крок наблизилась до його всесвіту і він не бажав їй такого лячного життя. 

Їх відносини набули дружнього та навіть сімейного характеру. Не було відвертих ні обожнюючих поглядів, ні пристрасті та бажання в очах. Прохолодно – ласкаві інколи по-юнацьки безглузді розмови за кавою та сумісні вечері це все, що залишилось від тієї гри, в яку вони грались до інциденту у лісопосадці. Їх все влаштовувало, наскільки це було можливо. Тесс навчалась, а Елліас приймав до рук владу, яка була занадто хиткою і вимагала від нього концентрації.

Суботнього ранку Тесс як завжди готувалася до того, що разом з Амалією поїде до медичної академії, надолужувати практику з патологічного розтину. Але плани змінилися саме тоді, коли до її квартири увійшли непрохані гості. Тесс застигла у дверях своєї кімнати і розгублено дивилась на чоловіка середнього віку у діловому костюмі брудного кольору авокадо, який тримав в руках невелику валізу та на жінку у величезних сонячних окулярах з недбало укладеним волоссям.

 – Ма, а ти чого так рано? – Сонно запитала Ріана, притискаючись до стіни. Вона першою відчинила двері, коли почувся дзвінок в квартиру.

– Не твого розуму справа! – Виплюнула жінка і гидливим поглядом подивилася на Тесс. – Так ось ти яка, люба племінничка!

– Я, – Тесс хотіла було привітатись з тіткою, але здригнувшись від токсичного «пшла на кухню!», забігла до кімнати та набрала номер Елліаса.

Цього разу сусід відповів після перших гудків.

– Що сталось? – спокійно запитав Елліас і Тесс зітхнула з полегшенням.

Вона швидко пояснила ситуацію з гостями, і здригнулась всім тілом, коли до її кімнати забігла Ріана і наказним тоном покликала на кухню:

– Мамка не любить чекати. Тому повзи на кухню, адвокат бере гроші погодинно. Поспішай!

– Тесс, – звернувся Елліас, почувши достатньо. – Нічого не підписуй! Я буду у тебе за п’ятнадцять хвилин. Головне, нікого не бійся і нічого не підписуй!

– Добре. – пообіцяла вона і відбивши дзвінок, пішла на кухню, де на неї чекало ще одне випробування Долі.

Поки адвокат її тітки-опікунки діставав документи і аби як пояснював, що буде якщо вона відмовиться підписувати їх, Тесс спершись на підвіконня, смикала у руках новенький телефон, який вручив їй сусід на заміну старого. Вона поглядала на годинник і стримувала тремор в тілі, який набирав обертів і поступово почав проявлятися. І звичайно ж, ці п’ятнадцять хвилин до приїзду Елліаса стали вічністю.

– Ти ганьбиш покійних батьків, – продовжувала жінка ображати свою небогу, безсоромно принижуючи та давлячи на жалість до себе. – Подивися на себе в дзеркало! Ти ж виглядаєш як п'яниця і хвойда. І мужики тебе б'ють не просто так і не з безмежної любові. Ти поводиш себе зарозумілою і відверто гидко як для дівчини. А ще вона навчається в академії, медичній, – глузливо продовжувала вона, знімаючи окуляри і відкриваючи набряклі повіки. – для того щоб знати як не завагітніти чи як зробити аборт? Тьху на тебе! 

– Ма, та чого ти. Вона не така. – Ріана спробувала захистити свою кузину, але закусивши язика, опустила голову, коли її мати пильно подивилася на неї. – Розбирайтесь самі. – пирхнула дівчина, виходячи з кухні.

– Я не просила твоїх батьків віддавати над тобою опіку. – знов заговорила тітка. – Я не просила, але дотримувалась усіх умов. Нумо не будемо ускладнювати! Просто підпиши все і я зніму тобі кімнату в гуртожитку, та й покінчимо з усім. Ця квартира вже не твоя і ніколи не була твоєю.

– Я не підпишу. – сміливо відказала Тесс, схрещуючи руки на грудях, ніби захищаючись.

– Ти, блядство, не будь занадто самовпевненою! – відрізала опікунка і поплескала себе по плечу. – У нас все схоплено! Ти сирітка і нічого не зможеш зробити. У нас все по закону, тому не вередуй і підписуй!

– Я не підпишу. – повторила Тесс і зраділа, коли почула ритмічний стукіт у двері.

– Це ще хто? – Здивувалася тітка, коли за мить на кухню увійшов невисокий чоловік в білосніжній сорочці.

Тесс була не менш здивована, адже впізнала його. Вона вже бачила цього чоловіка, що весело усміхаючись, підморгнув їй. Це був той самий незнайомець, який клопотав за неї в шпиталі. Зблизька він здавався не менш звичайним ніж тоді, з простими рисами обличчя, короткою класичною стрижкою, тонкими губами та маленькими очима. Але ці очі були надзвичайно - блакитного кольору та випромінювали добро.