Розділ вісімнадцятий

Розділ вісімнадцятий. Паперовий будинок. 

Тесс лічила дні до іспитів, відчуваючи напруження через можливість пропустити деякі з них через недопущення до практичних занять. Але й тут їй допопмголи знайти вихід. Амалія привозила конспекти, допомагала з виконанням домашніш завдань і навіть домовилася з деканом, отримавши офіційний дозвіл на використання дабораторій та аудиторій у вихідні дні. Так вони мали змогу практикуватися, коли академія була порожньою. 
Фізичний і психологічний стан Тесс швидко покращувався. Вона з усіх сил намагалася забути про жахіття, пережите у лісопосадці, занурюючись у навчання. Увага до найменших деталей дозволяла їй ігнорувати тягар спогадів. Хоча Ріана все ще створювала незручності, вимагала уваги та втручалася у її життя, Тесс тепер мала місце, де могла знайти спокій. 
Після виписки зі шпиталю вона переїхала до Елліаса. Перші три дні вона провела майже нерухомом, відновлюючись після травм. Коли ж стан покращився, Тесс почала активно заповнювати навчальні прогалини. Її новий розпорядок став чітким: через день вона ночувала у квартирі сусіда, вивчала матеріали, готувалася до практичних занять. Елліас, як завжди, приходив і зникав на кілька днів, а потім несподівано з’являвся, вимагаючи кави. 
Одного разу, відкривши кухонний ящик, Тесс виявила кілька банок найдешевшої кави. Вона усміхнулася, розуміючи, що він купив її виключно для неї. Ця деталь підтвердила її здогадки про його ставлення: турботливе, але стримане. 
Що сталося з її кривдниками, Тесс так і не дізналася. Елліас зберігав мовчання, але не через острах її реакції. Він просто вирішив уберегти її від жорстокої правди свого світу. Вона й так занадто близько підступила до тієї темної сторони, якої він намагався уникнути навіть для себе. 
Їхні стосунки трансформувалися у щось нове. Без пристрасті чи романтичних натяків, вони стали чимось схожим на тиху дружбу. Їхні розмови за вечерею чи кавою були теплими, спокійними, іноді навіть наївними. Ці моменти стали для обох острівцем стабільності у світі, що постійно вимагав боротьби. 
Елліас більше не намагався зачаровувати її, а Тесс не шукала романтики. Вона навчалася, готуючись до іспитів, а він продовжував вибудовувати хиткий фундамент своєї влади. Кожен із них знайшов у цьому своє місце. 

Суботній ранок перетворився на кошмар. Тесс ледь встигла зібрати свої думки, як побачила непроханих гостей у своїй квартирі. На кухні її вже чекали чоловіки у костюмі кольору авокадо і жінка у величезних сонцезахисних окулярах. Їхня присутність випромінювала загрозу, і серце Тесс застукотіло швидше.  
– Ма, а ти чого так рано? – протягнула Ріана, ліниво притулившись до стіни, мовляв, вона не чекала побачити свою матір так рано.  
– Не твого розуму справа! – різко відрізала жінка, злісно поглянувши на доньку, а потім зупинила свій погляд на Тесс. – Так ось ти яка, люба племінничка! 
– Я... – почала Тесс, намагаючись зібратися думками і ввічливо привітатися, але замість цього отримала холодний наказ: 
– Пшла на кухню! 
Злякавшись її тону, Тесс мовчки повернулася до своєї кімнати і відразу ж дістала телефон, щоб подзвонити єдиній людині, яка могла їй допопмогти. 
Цього разу сусід відповів після перших гудків. 
– Що сталося? – запитав Елліас. 
Тесс зітхнула з полегшенням і швидко пояснила ситуацію, стискаючи в руках телефон, як рятівну нитку. Її серце трохи заспокоїлося, але вона все ще тремтіла, коли до кімнати влетіла Ріана. 
– Мамка не любить чекати. Тому повзи на кухню, адвокат бере гроші погодинно. Поспішай! – з сарказмом вигукнула кузина. 
– Тесс, слухай мене, – голос Елліаса на іншому кінці дроту став серйозним і рішучим. – Нічого не підписуй! Я буду у тебе за п’ятнадцять хвилин. Головне, нікого не бійся і нічого не підписуй. Зрозуміла? 
– Добре, – прошепотіла Тесс, відчуваючи впевненність у його словах. Відбивши дзвінок, вона глибоко вдихнула, змушуючи себе зібратися і пішла на кухню, де її чекало ще одне випробування. 
На кухні тітка і адвокат вже готували папери. Вони не звернули на Тесс жодної уваги, поки вона не зайняла місце за столом. Жінка злегка повернула голову в її бук, глянувши зверхньо. 
– Ти повинна падписати ці документи, племінничко. Це для твого ж блага, – холодно сказала тітка, пересунувши до неї папери. – Ти не розумієш, як важко нам усім зараз. 
Тесс мовчки дивилася на папери, намагаючись стримати тремтіння рук. Її погляд пробігся по дрібному тексту, але зміст залишався незрозумілим. 
– Я хочу спочатку все прочитати, – відповіла вона, намагаючись виграти час. 
Жанка скривилася: 
– Тобі нема що читати! Просто повтав підпис, і на цьому все закінчиться. Ми всі хочемо лише якнайкращого для тебе. 
Тесс знову мовчала, тримаючи телефон під столом, де вона вже почала набирати повідомлення для Елліаса. 
– Підпиши, і я зніму тобі кімнату в гуртожитку, та й покінчимо з усім. Ця квартира вже не твоя і ніколи не була твоєю, – холодно вимовила тітка, підсуваючи папери ближче до Тесс. 
– Я не підпишу, – сміливо відказала Тесс, схрещуючи руки на грудях, захищаючись. 
– Ти, блядство, не будь занадто самовпевненою! – вибухнула так звана опікунка, плескаючи себе по плечу, ніби на знак переваги. – У нас все схоплено! Ти сирітка і нічого не зможеш зробити. У нас все по закону, тому не вередуй і підписуй! 
– Я не підпишу, – повторила Тесс, твердо тримаючись своєї позиції, хоча її голос злегка здригнувся. 
Її погляд був прикутий до паперів на столі, коли ритмічний стукіт у двері перервав напружену тишу. Тесс ледь помітно усміхнулася, коли зрозуміла, хто це може бути. Вона відчула полегшення. 
– Це ще хто? – здивувалася тітка, підводячи очі до дверей, які за мить відчинилися. 
До кухні впевнено зайшов невисокий чоловік у білосніжній сорочці, яка виглядала на тлі брудного кольору авокадо костюма тітчиного адвоката, як виклик. Його рухи були стриманими, але впевненими. Він підвів очі на тітку і злегка нахилив голову, оглядаючи присутніх. 
– Доброго ранку, шановні! Ви, здається, розглядаєте документи, які стосуються цієї квартири? – спокійно запитав він, звертаючись до адвокаті. 
Тітка насупилася і з видимим обуренням кинула погляд на Тесс, звинувачуючи її у всіх своїх негараздах. 
– Хто він такий? – випалила вона, червоніючи від злості. І вже майже кричачи покликала свою доньку. – Ріано, йди сюди! Кого ти впустила до хати? 
Але її крик залишився без відповіді. Ріана не з’явилася, і це лише підливало масла у вогонь. Тітка зневажливо подивилася на чоловіка, що залишався абсолютно спокійним. 
Тесс тим часом зніяковіло торкнулася плеча незнайомця. 
– Вибачте,  
– Так, Тесс? – Він обернувся до неї з поглядом сповненим тепла і доброзичливості. 
– А ви хто? – видихнула вона ледве чутно. 
– Я?! – перепитав він, розпливаючись в яскравій усмішці. Тесс кивнула. У відповідь чоловік нахилився до неї і прошепотів. – Шрам. 
Ці слова залишили її приголомшеною. Вона розглядала його, намагаючись збагнути, чи це жарт, чи справді він пов’язаний із сусідом. Цей чоловік, такий зовнішньо звичайний і простий, зовсім не нагадував когось із оточення Елліаса. Але водночас у його поведінці було щось, що викликало довіру. 
– Та хто ти такий, чорт забирай?! – Істерично вигукнула тітка, знову втрачаючи самовладання. Її адвокат виглядав розгубленим і майже не піднімав очей від столу. 
– Представник інтересів Тесс, – коротко відповів Шрам, його голос був таким спокійним, що це тільки ще більше розлютило тітку. 
– Відколи ця дівка має адвоката?! – вигукнула вона, обводячи кухню диким поглядом. – Де вона взяла гроші на адвоката?! А? І де ця бісова дитина? Ріана! Ріана! Ріана! 
– Вона збирає свої речі, – пролунало спокійно з-за дверей. Це був Елліас. Він зайшов до кухні в синьому піджаку, що виглядав бездоганно, і не поспішаючи підійшов до вікна. Його погляд зупинився на Тесс, і на його обличчі з’явилася легка усмішка. Тесс відчула, як хвиля тепла прокотилася її тілом. Вона рефлекторно випрямила спину, а її очі загорілися від радості. 
– Вітання, сестричко, – сказав він м’яко і підморгнув. 
Тесс усміхнулася у відповідь, її обличчя прояснилося, а наступної миті вона підвелася зі свого місця і стала поруч з ним, вмостившись на підвіконні. 
– Ми у процесі? – звернувся він до Шрама, демонстративно взявши Тесс за руку. 
– Як бачиш, – коротко відповів той, вказуючи поглядом на адвоката тітки, який тремтячими руками витер піт із чола. 
– Почекаємо, – видихнув Елліас і стиснув руку Тесс. 
Тесс мовчки спостерігала за тим, що відбувається, і навіть не помічала, як сусід м’яко погладжує її пальці, граючи з ними в дивну, майже заспокійливу гру. Її увагу повністю захопив професіоналізм Шрама, його витримки та абсолютний спокій. Чоловік з легкістю відповідав на всі питання адвоката опікунки, невимушено посилаючись на закони, поправки до них, і навіть називав імена суддів та високопосадовців, які ухвалювали рішення у справі. 
– Не може бути! – вигукнула тітка, вислухавши пояснення свого адвоката, що спростив усе до зрозумілих термінів. – Як таке можливо?! З ким треба було переспати, щоб змінити все? – Злісно кинувши погляд на Тесс, вона хотіла ще щось сказати, але замовкла, натрапивши на важкий погляд Елліаса. – Я її опікун, – прошипіла вона, намагаючись нагадати про свій статус. 
– Від сьогоднішнього ранку, а точніше, з п’ятої години, опікуном Тесс є цей чоловік, – втрутився Шрам, кивнувши в бік Елліаса. Сусід був уже на межі терпіння: його погляд, сповнений неприхованого презирства, спопеляв родичку Тесс. 
– Що?! – заволала тітка, рвучко встаючи зі стільця. 
Здивованою була не лише вона. Тесс обернулася до Елліаса і здивовано дивилася на нього, широко відкривши очі. Вона вже не могла зрозуміти, які почуття переповнюють її більше – захоплення чи глибока вдячність. Їй хотілося розплакатися від емоцій, що наростали з кожною секундою, або ж кинутися сусідові на шию і розцілувати. Але замість цього вона стояла як вкопана, задовольняючись тим, що він усе ще тримав її за руку. 
– Ми зовсім нічого не зможемо зробити? – з відчаєм запитала тітка у свого адвоката. Той мовчки похитав головою, уникаючи її погляду. – Я знайду на вас управу! – зашипіла вона, але її слова лише довели терпіння Елліаса до краю. 
– Щоб через п’ять хвилин вас у квартирі не було! – крижаним голосом сказав Елліас. Він повів Тесс за собою, не відпускаючи її руки, і залишив кухню. 
Тесс йшла за сусідом і не вірила своєму щастю. Її життя перекинулося з ніг на голову вдруге. У коридорі вона помітила злякану кузину, що стояла із зібраними валізами і не відривала своїх очей від підлоги. А поруч із нею стояли двоє знайомих їй чоловіків, які були приятелями чи підлеглими Елліаса. Ті самі, що зустрілися їй у квартирі, коли вона прокинулася після важкого дня. Ті самі, що приїжджали з ним до неї в академію, і слідкували за тим, щоб вона добре попоїла в ресторані. 
– Доброго ранку, – кивнула Тесс чоловікам, на що отримала лаконічно-мовчазні кивки у відповідь. 
Увійшовши до квартири сусіда, Елліас відпустив її руку, коли вони опинились на кухні. А Тесс не могла відвести від нього свого вдячного погляду. 
– Ти снідала? – порушуючи незручну тишу, Елліас закурив цигарку і відкрив металево-чорний холодильник, перевіряючи наявність продуктів. 
– Я мала з Амалією снідати, – Тесс сіла на стілець і подивилася в екран телефону. – Та вона відмінила нашу зустріч, 
– Я їй сказав, що сьогодні ти будеш зайнята, – пояснив Елліас. – Тобі треба перепочити та провести час зі своїм новим опікуном. 
– Зрозуміло. 
– Що хочеш на сніданок? 
– Я не знаю, – знизуючи плечима, щиро відповідала Тесс, не розуміючи, до чого веде сусід. 
– Отже, вирішимо дорогою, чого ти хочеш, – посміхнувся він. 
– Елліас, – соромлячись, Тесс торкнулася свого обличчя, відчуваючи почервоніння. – Я не думаю, що зможу поїхати з тобою. 
– Чому? – спокійно запитав Елліас, дістаючи з холодильника пляшку води і відпиваючи кілька ковтків. Його очі уважно вивчали кожен рух Тесс. – Маєш інші плани? Чи не сподобався опікун?  
– Мені здається... – вона запнулася, опустивши погляд на стіл. – Мені здається, я займаю занадто багато місця у твоєму житті. Ти вже зробив для мене більше, ніж будь-хто інший. І я... не хочу бути тягарем. 
– Су-ка. Тягарем? – видихнув Елліас, і відставивши пляшку, підійшов ближче. Впираючись руками в спинку стільця, на якому сиділа Тесс, він пронизував її своїм теплим поглядом. – Сусідко, ти навіть не уявляєш, наскільки легше стало моє життя з тобою поряд. І я, відтепер, твій опікун.  
Елліас вирішив, що більше не може стримуватись. Його руки ніжно обхопили її обличчя, і за мить він накрив губи Тесс своїми. Вона не чинила опір, податливо відповідаючи на його порив. Її м’якість і довірливість лише посилювали хвилю бажання, яка накривала його з головою, викрадаючи залишки здорового глузду. В цій миті він відчував небезпечну близькість до провалу. 
В голові промайнуло безліч думок. Що він робить? Що в результаті отримає? Він був дорослим чоловіком, переріс той вік, коли бажання могло затьмарити його розум. Він бачив у її очах бажання і розумів, що Тесс могла бути готова до близькості, але чи це правильно? Елліас не хотів руйнувати її наївність, знецінювати її почуття чи перетворювати це на щось більше, ніж вона могла винести. 
Він добре розумів, що якби став її першим, це могло б вплинути на її прагнення до навчання, перетворивши юнацьке захоплення на глибокий емоційний зв’язок. Він не міг дозволити цьому статися. 
– Йойййй, – пролунав веселий голос Шрама, що враз розірвав цю напружену близькість. – Повернуся пізніше! 
Елліас відірвався від губ Тесс і кивнув своєму найкращому другові, що стояв у дверях і, як завжди, насміхався над його поведінкою. 
– Ми готові! – заявив він спокійно, намагаючись повернути собі контроль. 
Шрам знизав плечима і відступив, продовжуючи усміхатися. 
– Можемо їхати, – додав Елліас, витримуючи короткий, але теплий погляд Тесс. Вінсподівався, що вона не помітила бурю, яка все ще вирує всередині нього.