Розділ шістнадцятий.

Розділ шістнадцятий. Злочин і кара. 

Наступні десять хвилин стали жахом для Тесс. Вона намагалася кричати і кликати на допомогу. Її голос віддавався луною в темряві, але жодної відповіді не було. Ніхто не прийшов. Вона благала про милість Оскара та його приятеля, але їхні очі палали ненавистю і жорстокістю, яка перекреслювала будь-яке співчуття. Її витягнули з машини, і перш ніж почати роздягати, кілька разів вдарили по обличчю. Кожен удар змушував тіло вибухати болем, а запаморочення затуманювало розум. 
Коли вона спробувала прикрити обличчя руками, Оскар голосно розсміявся. Його сміх звучав як дзвін ножа по склу, холодний і безжалісний. Він схопив Тесс за волосся і з силою вдарив кулаком у живіт, змусивши її зігнутися навпіл. 
– Ти завжди була такою впертою, білка, – промовив він, злобно посміхаючись. – Але зараз ти підкоришся. 
Водій, не втрачаючи часу, допоміг Оскару притиснути дівчину до машини. Його руки невміло розстібали маленькі ґудзики на її картатій сорочці, які здавалися справжнім бар’єром для хлопців. Кожна секунда затримки лише посилювала їхнє роздратування. Оскар, втративши терпіння, стискав її шию так, що Тесс почала хрипіти, а потім вдарив її головою об капот. Метал холодно відповів глухим ударом. 
Тесс відчувала, що сили залишають її. Голова паморочилася, а тіло хотіло здатися, прийняти біль і зупинити боротьбу. Але щось всередині не дозволяло їй цього зробити. Коли приятель Оскара нахилився ближче, щоб розстібнути її джинси, Тесс відчула люту хвилю відчаю. Вона, ніби підкоряючись інстинктам, вкусила його за руку. Відчула солоний присмак крові і виплюнула шматок відгризеної шкіри. 
– Ця сука відірвала мені шкіру! – заволав водій, притискаючи закривавлену руку до грудей. Його очі палали люттю. – Я хочу її відпиздити, щоб вона не насмілилася повторити таке! 
– Так і буде, друже, – запевнив приятеля Оскар і, відкинувши у бік кед, який він щойно зняв із ноги Тесс. Він розстебнув останній ґудзик на її джинсах і схопив Тесс за ногу. – Якщо будеш такою ж запальною, ми отримаємо лише задоволення. 
Вона кілька разів ударилася головою та спиною, перш ніж опинилася на землі. Холодний ґрунт ударив її по тілу, ніби став частиною змови проти неї. Лише встигла піднести руки, щоб прикрити обличчя рукою, як отримала удар у живіт. Біль розрізав її зсередини, віддаючись різкими поштовхами по всьому тілу. Від кожного ритмічного удару Тесс відчувала, як її воля зникає, а тіло слабне, скручуючись у позу ембріона в марній спробі захиститися. 
Оскар не збирався зупинятись. Його рухи були розрахованими, жорстокими. Щоразу, коли її живіт отримував новий удар, біль розливався хвилями, доходячи до грудей і опалював спину. Кілька разів удари припали в промежину, викликаючи такі гострі відчуття, що Тесс ледве не втратила свідомість. Її руки тремтіли, а тіло здавалось ніби вже не її власним. Вона стиснулася ще сильніше, намагаючись зберегти хоч трохи сил, але все це було марним. 
Задоволено посміхаючись, Оскар відступив убік, дозволивши своєму приятелю продовжити побиття. Водій, не гаючи часу, схопив Тесс за волосся й змусив підвестися з землі. Він з силою притиснув її до капота машини, а потім кілька разів ударив ребром долоні по обличчю. Тесс відчула, як тріснула шкіра на правій брові. Гарячий струмінь крові заливав її обличчя, затуманюючи зір на одне око. Рот наповнився гірким смаком крові, яку вона сплюнула, ледве розтуливши палаючи губи. 
На якусь мить світ потемнів. Вона знепритомніла, не відчуваючи ані болю, ані свого тіла. Коли сильний поштовх повернув її до реальності, Тесс зрозуміла, що її верхній одяг знято. Вона лежала на землі, оголена, немов мішень для подальших знущань. Над нею стояли двоє чоловіків із задоволеними, зловісними посмішками. 
– Ну все, білка, – видихнув Оскар, нахиляючись до неї. Його руки невпинно працювали, розстібаючи ширинку на джинсах. – Тепер буде найцікавіше. 
– Поспішай, – пробурмотів водій, спльовуючи вбік. – Треба встигнути до лікарні. 
– Подивимося, як швидко ти мені набриднеш, – облизнувшись, додав Оскар і стаав на праве коліно перед нею. – Треба було погоджуватись ще тоді, коли ми були разом. 
Тесс відчула, як кожен мускул у її тілі стискається від страху. Лівим оком, що ще залишилося відкритим, вона дивилася на свого колишнього хлопця. Його рухи були впевненими, а наміри очевидними. І саме ця очевидність викликала в ній останній сплеск опору. 
Зробивши глибокий вдих, вона зібрала останні сили й вдарила Оскара коліном у промежину. Його обличчя перекосило від болю, а голос зірвався на дикий крик. Він завалився на бік, стискаючи руками травмовану чпстину тіла. 
Користуючись миттю, Тесс відповзла, спираючись на лікті, намагаючись підвестися. Її тіло горіло від болю, кожен рух віддавався гострими спазмами. Але вона знала, що не має права зупинитися. 
– Що ми з нею церемонимося?! – заволав водій і стрімко рвонув до своєї жертви, але чомусь зупинився за півкроку від неї. – Що за херня? 
Тесс не зовсім розуміла, що відбувалося. Її накривали хвилі палаючого болю, що змішалися з запамороченням і нападами нудоти. Орієнтуючись на світло фар, що освітлювали частину простору, Тесс каламутним поглядом подивилась по сторонах, викликавши новий приступ нудоти і знесилено розслабила шию, опустивши голову на землю. А наступної миті завмерла усім тілом, почувши зовсім близько від себе звіриний рик.  
Вона майже не дихала, коли її щоки торкнулося щось мокре й холодне. Це щось торкалося її щоки і продовжувало гарчати. Її серце стислося, а дихання завмерло.   
Тріск гілок, що посилювався під вагою швидких кроків, розірвав напружену тишу. Впевнений чоловічий голос, що застерігав, нарешті став рятівним знаком: 
– Що тут відбувається?  
– Прибери свою псину! – заволав Оскар, прийшовши до тями і бажаючи помсти. Він швидко натягнув джинси, прикриваючи свої чоловічи причандалля. 
– Арк, охороняй! – наказав чоловік у мисливському камуфляжі своєму чорному бультер’єру, який продовжував обнюхувати Тесс. Від тихого гарчання пса волосся ставало дибки. – То що тут відбувається? – повторив він своє запитання, направляючи зброю на підозрілих молодиків. 
– Дядько, бери свою псину і вали звідси! – пригрозив Оскар. – Мій друг син прокурора, і ти не розумієш у що вплутуєшся! 
– А я не місцевий, мені не треба розуміти нічого, – спокійно відповів незнайомець і пересмикнув затвор на мисливській рушниці. – Та й ліцензію на полювання я маю! А в такій темряві можна й не розібратися, кого я підстрелю. Адже ви поводитесь як дикі кабани, то й кулю в лоба отримаєте! А мій Арк знає, як виглядають дикі звірі. 
– Дядько, просто йди куди йшов! – спробував втрутитися водій, але його голос затремтів. – Тобі не потрібні проблеми! 
– Ну це ще треба подумати, у кого можуть бути проблеми, – голос чоловіка звучав насмішкувато, але впевнено. – А у мене їх і не буде! Не сьогодні.  
Арк глухо гарчав, не відходячи від Тесс. Його пронизливі очі пильно стежили за кожним рухом молодиків. Оскар кинувся до дверей машини, витягуючи щось із кишені, але чоловік зробив крок уперед і опустив рушницю на рівень грудей: 
– Раджу залишити це при собі, хлопче. Вам краще залишити дівчину і катитися звідси, – додав мисливець. – Інакше ми розберемося на місці. 

П'ять пропущених дзвінків від сусідки насторожували. Та він не міг раніше відволіктись на свій телефон, адже перемовини з потенційними партнерами були занадто необхідними та заздалегідь спланованими. Елліас сів у автівку і лише зараз почав передивлятись пропущені дзвінки та непрочитані повідомлення.  
Підозрілими були і пропущені дзвінки від Амалії – їх було двадцять вісім. 
Щось в його голові перемкнулось, коли він прочитав останнє з повідомлень від Амалії: «Вона вже вдома, але все дуже погано».  
Елліас напружився усім тілом і пробігся очима по попередніх повідомленнях, розуміючи, що запізнився. Його переповнювали яскраві емоції, що змінювалися від цікавості до вищого ступеня роздратування та гніву. 
– Су-ка, – видихнув він крізь стиснуті зуби, пальці сильно стиснули кермо. 
«Елліас, візьми слухавку!» 
«Елліас, Тесс втрапила в справжню халепу!» 
«Елліас, її колишній везе її за місто!» 
«Елліас, допоможи!» 
Йому вже було все одно на ті зустрічі, що були заплановані на після опівночі. Він зрозумів, як сильно підвів дівчинку, якій обіцяв завжди бути на зв'язку. Елліас не міг навіть уявити, що сталося з Тесс і вже почав ненавидіти самого себе. Ненавидів не лише тому, що спізнився чи не зміг стримати своєї обіцянки, а тому що дозволив собі та їй повірити у їхні дивні відносини.  
Він уже мчав до неї як божевільний, проклинаючи всіх і все, чудово розуміючи, які наслідки можуть бути і як він облажався. 
– Су-ка, та щоб тебе! – вилаявся Елліас, не звертаючи уваги на перелякані обличчя сусідів, що буквально втиснулися в стіну будинку, коли він різко зупинив автівку за півметра від них. 
Він швидко піднявся на поверх і натиснув дверний дзвінок, але ніхто не поспішав відчиняти. 
– Сусідко, відчини двері, інакше я винесу її до їбенів! – прогарчав Елліас і кілька разів вдарив кулаком у двері. Його терпіння було на межі, а всередині нього кипів вулкан злісті й розчарування. Він не міг дозволити собі чекати ні секунди довше. 
Двері повільно відчинила Ріана. Кузина виглядала не так зухвало, як раніше. Її обличчя було стриманим, а очі видавали розгубленність. Мовчки вказавши на двері кімнати Тесс, вона відвернулася і пішла до себе, залишаючи Елліаса наодинці зі своїми думками. Він хотів було щось запитати, але зрозумів, що це зайве. Йому треба бачити Тесс. 
Він прочинив двері кімнати, що були незамкнені, і зупинився на порозі. 
– Сусідко! – звернувся до того, що ховлося на ліжку під ковдрою.  
Тесс почувши голос, інстинктивно стиснула мобільний телефон, а ковдру натягнула аж до голови. Її плечі ледь помітно здригалися. Вона була зламаною і не хотіла, щоб він бачив її в такому стані. Їй здавалося, що це принизливо. 
– Тесс, – тепер він говорив м’якше, обережніше, але в його голосі бриніла тривога. Елліас повільно потягнув за край ковдри, але дівчина трималася за неї, мов за рятівну соломинку.  
– Відпусти, – хрипко прошепотіла вона, але не підняла голову. 
Елліас рішуче смикнув ковдру, і вона впала на підлогу. 
Тесс підтягнула коліна до грудей і згорнулася в позу ембріона. Вона ховалася за завісою свого розпатланого волосся, наче це могло вберегти її від його наполегливості, але все одно намагалася втримати хоч якусь межу. 
– Тесс, подивися на мене, – покликав він м'яко, присівши поруч. Він намагався знайти її погляд, але вона ще сильніше втиснулася у ліжко. 
Його пальці стиснулися в кулаки. Він не міг дозволити собі виплеснути гнів, який кипів у ньому. Він бачив синці, садна, свіжі сліди насильства на її ніжній шкірі. Кожна мітка на її тілі здавалася йому ударом прямо в груди. 
Усвідомлюючи чому вона так поводиться, Елліас намагався приборкати власний гнів. Він розумів, що вона не дивиться на нього через страх і сором. Але цей сором не належав їй – це був сором тих, хто зруйнував її життя. Свіжі синці та санда, що проступали крізь тканину її нічної сорочки, говорили більше, ніж вона могла сказати словами. Вони обпікали його, наче гарячі леза, вгризаючись у душу. 
На мить Елліасу здалося, що він втрачає контроль. Його терпіння було на межі. Він більше не міг дозволити їй ховатися за ковдрою. Неміг дозволити їй думати, що вона сама у своїй боротьбі. Він і так був неймовірно терплячим і м'яким із нею. У його світі не було таких ніжних дівчат і він не звик сюсюкатися з ними. І щоб щось вирішувати, треба бути цинічним та сконцентрованим. В таких складних ситуаціях треба діяти швидко, інколи сильний стрес лікується шоковою терапією, інколи жертва потребує не жалю, а рушійної сили. 
– Тесс, подивися на мене, – м’яко, але наполегливо сказав Елліас, підтримуючи її плечі, щоб допомогти сісти. 
Тесс спробувала сховатися, відвернувши обличчя, але він обережно відкинув волосся, яке закривало її обличчя. Те, що він побачив, змусило його буквально завмерти. На мить йому навіть здалося, що світ зупинився. 
– Су-ка! – вирвалося у нього, коли він осмислив картину перед собою. 
Її обличчя було спотворене наслідками жорстокого побиття. Розбиті губи вкривали кірки запеченої крові. Права сторона обличчя була набрякла, брова розсічена з трьома скобами, а око майже повністю заплющене через сильний набряк. На шиї виднілися темно-сині сліди пальців – відбитки удушення. Через розріз нічної сорочки проглядали синці на грудях, які чітко відбивали форму чужих рук. 
Елліас на мить відвів погляд на її руки. Права рука стискала розбитий телефон з такою силою, що побілілі кісточки. Ліва безвільно звисала, ніби була паралізована. Весь цей образ буквально кричав про біль і безпорадність. 
– Тесс, хто це зробив? – тихо запитав він, намагаючись тримати себе в руках, щоб не злякати її більше. Хоча куди вже більше? Дівча тремтіло, як осиновий лист на вітрі і намагалося стримувати сльози, які зривалися і стікали по її обличчю. 
– Все нормально, – видихнула вона осиплим голосом. – У них є захист прокурора. 
Ці слова вибили землю з-під ніг Елліаса. Він схилився навпочіпки, впираючись руками у ліжко по обидва боки від її ніг, створюючи відчуття захисту. У його очах блищав ледь стримуваний гнів. 
– У них... Су-ка, – Його голос став нижчим і холоднішим. – Скажи мені їхні імена.  
Елліас чудово усвідомлював, що він збирається зробити з цими виродками. Та Тесс похитала головою, намагаючись відмовитися, але сльози видавали її страх і розпач. 
– Я дзвонила тобі, – прошепотіла вона. 
Серце Елліаса стиснулося від провини. 
– Пробач мені, Тесс, – тихо сказав він, опускаючи голову. – Я не зміг стримати своєї обіцянки. Я не зміг бути поряд. 
Він обережно взяв її праву руку, поцілував її холодні, напружені пальці й повільно, палець за пальцем, розтиснув їх, щоб вивільнити розбитий телефон. 
– Я знаю, – відповіла вона, ледве чутно. 
– Ти розмовляла з поліцією? Вони зняли побої? – Запитав він після кількох секунд мовчання. 
Тесс похитала головою. 
– Ні. 
– Що «ні»?! – його брови здригнулися від подиву й обурення. – Не була чи відмовили у допомозі? 
– Вони сказали, що я сама винна, – її голос був настільки тихим, що здавалося, він тремтів разом із нею. Але навіть через цей шепіт було чути її розбитість. 
Слово за слово, і Тесс нарешті змогла розповісти все, що з нею сталося за час його відсутності.  
Її голос лунав тихо, зриваючись на схлипування, але слова проливали світло на кошмар, який вона пережила. Вона розповіла, як йшла з академії на автобусну зупинку, коли зустріла свого колишнього хлопця, того самого, якому він одного разу розбив ніс. Як її колишній разом зі своїм другом, сином прокурора, вивіз її до лісопосадки. Тесс намагалася говорити рівно, але кожна фраза відгукувалася болем у її голосі. 
– У них майже все вийшло, – прошепотіла вона, стискаючи рукою нічну осорочку. – Я була майже без сил... Але потім... потім з’явився мисливець зі своїм собакою. 
Елліас мовчав, лише його напружений погляд і тремтіння пальців на телефоні видавали, що він ледве тримається. 
– Він виявився колишнім військовим і не місцевим, – продовжила Тесс, намагаючись упорядкувати думки. – Він приїхав полювати на кабана й вже збирався додому, але... випадково став моїм рятівником. 
Вона глибоко вдихнула, знову відчуваючи себе маленькою і беззахисною. 
– Він відвіз мене до місцевого шпиталю. Там викликали поліцію, щоб зафіксувати побої. Але коли я назвала прізвище кривдників, виявилося, що в них це перший випадок побиття чи домагання. І... І вони перебувають під захистом прокурора міста. Це означає, що покарати їх буде неможливо. 
Її голос затих. Вона злегка підняла куточки губ, намагаючись зобразити усмішку, хоча в очах все ще стояв страх. 
– Це дрібниці, – зітхнула Тесс, намагаючись знецінити жахіття, що їй довелося пережити. 
Елліас підняв голову. Його погляд був напруженим, холодним, але в ньому жевріло щось схоже на захоплення. 
– ?! – Він кілька секунд мовчки дивився на неї, обмірковуючи все почуте. – Сусідко, ти така... – Він ковтнув повітря, шукаючи потрібні слова, але їх не було. – Ти зараз скажеш мені їхні імена. Потім до тебе приїдуть лікарі, вони відвезуть тебе на повне обстеження. Тобі нададуть всю потрібну допомогу. А ти... ти маєш спробувати забути це все, як страшний сон. Зрозуміла мене? 
Його голос був рівним, але за цією рівністю ховався гнів, що ось-ось готовий був вибухнути. Тесс кивнула, не знаходячи сили сперечатися. 
Елліас нахилився до неї, на мить торкнувся її долоні, ніби запевняючи, що вона більше не самотня, а потім різко підвівся. Він швидко набрав номер на своєму телефоні й, дочекавшись гудків, заговорив: 
– Збирай хлопців. Є справа. Потрібно знайти й покарати двох виродків, у яких за спиною крила. По-старому. Я даю дозвіл. 
Його голос звучав холодно й безжально, але в кожному слові бриніло щось більше: обіцянка розплати.