Розділ пятнадцятий

Розділ п’ятнадцятий. Хто старе пом’яне. 

Тесс була впевнена, що зможе контролювати свої емоції. Вона наївно вірила, що таке прямолінійне запитання, як про вартість невинності, не викличе бурі всередині неї. Але варто було їй відкрити рота, як щоки відразу запалали, а очі зрадницьки блищали сльозами. Серце калатало так, що здавалося, його стукіт чутно в усьому будинку. Спекотні хвилі котилися по всьому тілу, залишаючи пекуче відчуття сорому. 
Елліас, що до цього моменту спокійно насолоджувався своєю кавою, мало не подавився, коли почув це питання. Його рухи застигли, а руки, що тримали чашку, ледь стримали її від падіння. Він з силою поставив чашку на стіл, створивши гучний гуркіт, який змусив повітря в кімнаті задрижати. 
– Повтори?! – його голос став жорстким, наче холодне лезо. Очі свердлили Тесс, намагаючись зрозуміти, чи це якась погана жартівлива витівка. 
Тесс, ніби кинувши виклик самій собі, підняла голову і повторила, цього разу ще чіткіше, хоча сльози вже зрадницьки бриніли на віях: 
– За скільки я можу продати свою цноту?  
Вона швидко витерла сльози, які підступно зривалися з вій, і додала, силуючи себе посміхатися, хоча її голос ледь не зламався: 
– Мені потрібні гроші, щоб викупити квартиру. Це все, що в мене є. І я знаю, що ти можеш допомогти. Ти ж маєш зв’язки з такими людьми, які, можливо, зацікавлені у цьому? 
Її слова звучали відверто і сміливо, але тіло виказувало страх своїм тремтінням. 
Елліас, здавалося, на секунду втратив дар мови. Весь його образ, завжди зібраний і впевнений, тепер був схожий на вулкан, готовий вибухнути. Його обличчя темніло від злості, щелепи стиснулись так, що на них виступили м’язи. Він підняв кулак і вдарив по столу, звук якого змусив ї здригнутися.  
– Су-ка! – процідив він крізь зуби, намагаючись зберегти самовладання. – Твою матір, сусідко! Та щоб тебе! Як ти взагалі могла про таке подумати?! 
Він був невимовно злий і різко витягнув цигарку, нервово засунув її до рота і з тремтячими руками запалив. 
Тесс не зводила з нього очей ніби очікувала на вирок. Вона сиділа, опустивши плечі, знову і знову стискаючи й розтискаючи руки, намагаючись тримати себе в руках. 
Елліас втягнув першу затяжку, намагаючись заспокоїтись, але в голові крутилися її слова.  
– Як тобі взагалі таке прийшло в голову?! – знову звернувся він, тепер вже спокійніше, але його голос був сповнений недовіри і шоку. – Ти розумієш, про що питаєш? Ти взагалі усвідомлюєш, що це за «зв`язки», як ти їх назвала? 
Тесс намагалася втриматися на плаву в його погляді, але хвилі сорому й обурення накривали її все сильніше. Вона знову підняла голову, намагаючись захиститися: 
– Ти сам казав, що в тебе є можливості. Я не хочу цього, але в мене немає вибору. 
Елліас опустив голову і нервово провів рукою по волоссю, намагючись обдумати почуте. Його злість починала вщухати, залишаючи після себе тільки подив і гірке усвідомлення, наскільки зламана ця дівчина. 
– Тесс, це не вирішення твоїх проблем, це лише їх збільшить, – сказав він, не дивлячись на неї. – Якщо ти думаєш, що я дозволю тобі навіть наблизитися до таких рішень, ти глибокок помиляєшся. Я не дозволю тобі знищити себе, зрозуміла? 
Його голос був різким, але водночас у ньому відчувалась якась дивна ніжність, яку він намагався сховати. Він не потребував відповідей на свої питання, тому мовчки підвівся з місця і вийшов з кухні на балкон. 
Елліас зробив ще одну затяжку, випустив густий клуб диму й глянув на світанкове небо, яке поволі запалювалося рожевими та золотими фарбами. Його погляд був спрямований кудись за горизонт, хоча думки крутилися навколо одного: як тримати ситуацію під контролем, не дозволяючи цій дівчині занапастити своє життя. 
– Ти вирішив питання із квартирою? – запитав він, коли з іншого боку слухавки почувся голос його друга.  
– І тобі доброго ранку, Ел, – почав Шрам із легким сміхом у голосі, але настрій його швидко змінився, коли він почув, як Елліас урвав його: 
– Су-ка, друже! Нумо вирішуй питання, чи я просто вирішу все сам, як у старі часи! 
На іншому кінці слухавки запанувала пауза. Шрам здавалося, спробував обдумати, що викликало таку реакцію. 
– Ел, ти як себе почуваєш? Все так погано? Чи горить усе? Що вже сталося за ніч? 
Елліас нервово засміявся, витягуючи ще одну затяжку. 
– Я тільки що почув найдурніше питання у своєму житті. 
– Яке питання? – запитав Шрам, уже знаючи, що відповідь буде дивною. 
Елліас видихнув дим і, трохи нахиливши голову набік, озирнувся на двері, щоб переконатися, що Тесс не може його почути. 
– Скільки коштує невинність? 
На іншому боці слухавки почувся кашель, потім голос Шрама став осиплим: 
– Жартуєш?! 
– Серйозно, – відповів Елліас, але, здавалося, говорив більше для себе, ніж для співрозмовника. – А скільки зараз коштує невинність? 
Шрам засміявся, але трохи нервово: 
– Нуу, якщо знати кому продавати, то цілком можна зірвати лям. – У його голосі з’явилася іронічна нотка. – Залежить від вроди дівчини. 
Елліас примружив очі, видихаючи черговий клуб диму, й відчув, як Шрам здогадався, чому він раптом заговорив на цю тему. 
– Це твоя рятівниця, чи що? 
– Ага. З самісінького ранку зробила мені настрій, – буркнув Елліас, потираючи перенісся, ніби намагаючись вигнати втому. Потім різко змінив тон. – Щоб цього тижня все вирішили з квартирою! Бо ця дівчина доведе мене до того, що коронації не буде. 
Шрам замовк на кілька секунд, перш ніж відповісти: 
– Я вже продивився всі документи, подзвонив кому треба. Питання вже вирішується, але не обіцяю, що вкладусь у тиждень. Процес не такий простий. Ти ж розумієш? 
Елліас різко і з притиском промовив: 
– Шрам, су-ка, вирішуй питання! Бо вона наламає дров, а я собі цього не зможу пробачити. 
З іншого боку слухавки пролунало коротке «зрозумів». Елліас кинув телефон на столик біля крісла й довго дивився вдалечинь, перш ніж повернутися назад до кухні, де на нього чекала Тесс. 
Він уважно спостерігав за Тесс, яка сиділа перед ним, намагаючись приховати сльози й відчай. Її тремтячі руки, червоні сльози, слабка усмішка, яка могла приховати справжнього стану, вразили його до глибини душі. Він намагався тримати себе в руках, щоб не видати тієї бурі, яка вирувала всередині. Гнів, змішаний із провиною, спалахував у ньому, змушуючи його боротися зі спокусою просто обійняти її і пообіцяти, що все буде добре. 
– Сусідко, – тихо почав Елліас, торкаючись її плеча. – Вислухай мене уважно. 
Тесс обережно випросталася, витираючи сльози й ховаючи обличчя. Вона одразу почала вибачатися, намагаючись пояснити свій вчинок. Її голос був тремтливий, але рішучий: 
– Пробач, я не подумала... Просто томилася, от і ляпнула дурницю. Це просто жарт. Забудь про це, будь ласка. І дякую за сніданок, він чудовий. 
Елліас не дозволив їй завершити. Він знав, що має сказати, навіть якщо це прозвучить жорстко: 
– Я допоможу тобі з твоєю квартирою, – промовив він твердо. – Але ти мені будеш винна. Ти вже доросла дівчинка і розумієш, що за все в цьому житті треба платити. Та й просто так мою допомогу ти не приймеш, тому нехай буде наша угода. 
Тесс дивилася на нього широко розплющеними очима, розгублено кліпаючи. Її голос був тихим, але наповненим сумнівом: 
– А хіба ті документи не мають сили? У документах зазначено, що вони мають право на мою квартиру. 
Елліас спокійно відповів, намагаючись її заспокоїти: 
– Тому і потрібен час, – пояснив він. – Мої люди займаються підготовкою всіх необхідних паперів. Ми знайдемо законні підстави, щоб повернути квартиру тобі, єдиній спадкоємиці. Це займе тиждень або два. Я обіцяю, що ти забудеш про своїх родичів. Віриш мені? 
Тесс видихнула і тихо кивнула: 
– Вірю. 
– Тесс, якщо тобі щось знадобиться, просто набери мене, гаразд? Навіть якщо мене не буде поряд, я завжди зможу відправити до тебе когось із друзів. Головне – не чекати, поки проблеми зникнуть самі собою. Якщо щось не так, обіцяй, що одразу мені зателефонуєш. 
– Обіцяю, – прошепотіла вона, знову кивнувши. 
Тесс швидко зібрала свої речі, щоб покинути квартиру, але перш ніж піти, зупинилася на мить біля дверей. Вона обернулася, щоб ще раз глянути на нього. Її погляд був сумішшю довіри й вдячності. 
– Дякую, Елліас. 
– Не дякуй, – буркнув він. – Просто тримайся. 

Дні пролітали швидко, мов листя, яке несе вітром осінній потік. Тесс повністю занурилася у навчання, адже іспити вже маячили на горизонті, і вона мала підготуватися до них якнайкраще. Її дні були наповнені лекціями, конспектами, таблицями та нескінченними списками медичних термінів. Як і обіцяла сусідові, вона користувалася його квартирою як притулком, де могла спокійно зосередитися на матеріалах, далеко від тиску та докорів кузини. 
Ріана не приховувала свого обурення. Її питання сипалися на Тесс як дощ: «Чому ти постійно зникаєш? Що ти там робиш?». Та Тесс вже навчилася ігнорувати ці випади, концентруючись лише на навчанні. Вона розуміла, що потрібно пережити цей період і витримати тиск. 
Медична академія тим часом перетворилася на справжній вулик. У другій половині дня всі лабораторії та кабінети для практичних занять були переповнені студентами, які метушливо намагалися заповнити прогалини у знаннях. В аудиторіях кипіло життя: хтось повторював лекції, хтось шукав, у кого  списати, а хтось просто безпорадно шукав допомоги. 
Колись ворожі та зневажливі погляди однокурсників тепер ставали благальними. Тесс, одна з найкращих студенток, була для багатьох останньою надією. Вони підходили до неї з проханням пояснити складні теми, показати практичні навички, допопмогти зрозуміти те, що давно було втрачено в їхніх зошитах. Її почали називати «вічним рятівником», і хоч це лестило, та й вимотувало її водночас. Вона не могла відмовити. Її сумління не дозволяло ігнорувати тих, хто дійсно потребував допопмоги. 
Амалія завжди була поруч. Вона, хоч і не прагнула високих оцінок, була однією з тих, хто хотів повторити і зрозуміти матеріал. Вона допомагала Тесс емоційно витримувати натиск і завжди підбадьорювала її: «Ти розумніша за всіх цих пихатих самозакоханих дурнів. Ти покажеш їм, хто тут найкращий!». Її слова завжди знаходили в Тесс підтримку, і її різке ставлення до студентів, які раптом змінили маски з ворожості на благальні, викликали посмішку. 
Амалія й сама стала близькою подругою для Тесс. Вони разом працювали над конспектами, повторювали складні теми та навіть знаходили час для невеликих спільних обідів чи вечерь. Амалія завжди наполягала на тому, щоб оплачувати рахунки, мовляв: «В мене все одно стипендія – хай хоч якась користь буде від цього навчання!». Її гумор допомагав Тесс знаходити сили продовувати працювати, навіть коли здавалося, що енергія вже на межі.  
Ще один тиждень пролетів на одному диханні. Попереду були вихідні – єдиний шанс перевести подих і трохи відпочити. Тесс попрощалася з Амалією біля входу до академії та повільно пішла на автобусну зупинку. Сьогодні подруга не могла підкинути її до будинку, адже її машина зламалася. Як і більшість студентів, Амалія була змушена користуватися громадським транспортом, а жила вона в протилежній частині міста.   
Надворі сутеніло. Сонце вже заховалося за горизонтом, і холодний вітер пробирав до кісток. Ліхтарі на вулицях тьмяно мерехтіли, додаючи похмурості вечору. Тесс обійняла себе руками, намагаючись зігрітися, і пришвидшила кроки. 
Раптом різке гальмування шин прорізало тишу, і звук автомобільного двигуна змусив її машинально обернутися. Десь позаду завив мотор, а скрегіт гуми по асфальту викликав у неї неприємний холодок по спині. Вона лише на мить затримала погляд на машині, що різко зупинилася неподалік, але цього вистачило, щоб побачити, як із неї вийшов хлопець. Його впевнений крок і хтива посмішка не залишили сумнівів у тому, хто це. 
Її серце затримало подих. Знайомі риси обличчя миттєво перенесли її назад у спогади, які вона намагалася поховати назавжди. Оскар. Його присутність була мов грім серед ясного неба. 
– Дострибалась, білка! – проголосив він, підходячи ближче. Його голос був грубим, але водночас сповненим задоволення. 
Вона застигла. Її ноги стали важкими, як свинець, а пальці тремтіли. Оскар не залишив їй часу на роздуми. Він схопив її за зап'ястя, стискаючи так, що вона ледь не скрикнула від болю. Його пальці були холодними, мов лід, і здавалося, що цей дотик несе з собою лише небезпеку. 
– Поїхали, покатаємось! – промовив він, притягуючи її ближче до себе. 
Його очі були туманними, ніби прихованими за серпанком наркотиків, а тон голосу звучав так, ніби він уже переміг у якійсь внутрішній битві. 
– Будь ласка, Оскар, не треба, – вона намагалася вивільнитися, але марно. Його залізна хватка лише посилювала тиск. 
Він грубо смикнув її за руку і відчинив дверцята машини. 
– Сядь добровільно, і тоді ніхто не постраждає, – прохрипів він, нахилившись до її вуха. – Я просто хочу поговорити, білка. Прояснити ситуацію. Раз і назавжди. 
Його слова звучали майже спокійно, але Тесс знала, що за ними ховається щось значно гірше. 
– Оскар, будь ласка, відпусти мене! – вона озирнулася навколо в надії побачити когось, хто міг би стати свідком, але вулиця була порожньою. Усі вже давно розійшлися по домівках, і лише вітер гнав пакети асфальтом. 
– Твого брата немає поруч, білка, – шипів він, стискаючи її зап’ястя ще сильніше. Його обличчя було так близько, що вона відчувала запах алкоголю і тютюну. – Ніхто не допоможе! Клич на допомогу! Подивимось, чого ти варта. 
– Оскар, зупинись, ти робиш помилку. – Її голос звучав розпачливо, але вона намагалася говорити спокійно. – У тебе будуть проблеми. 
– Сіла в машину! – прохрипів він і штовхнув її до салону. Оскар дочекався, поки Тесс сяде на заднє пасажирське сидіння, і голосно грюкнув дверцятами. – Погнали! – радісно вигукнув він, обертаючись до водія. – Йоххо! 
Автомобіль рвонув з місця, залишаючи порожню зупинку позаду. Тесс відчула, як холодний страх охоплює її тіло. Що тепер? 
Перші кілька хвилин Тесс відчувала себе паралізованою. Вона не знала, як діяти, і страх сковував її тіло. Кожен рух Оскара віддавався холодними мурашками вздовж її спини. Її дихання стало важким і переривчастим, а серце билося настілько голосно, що здавалося, ніби його чутно в усьому салоні. Вона боялася навіть поворухнутися, відчуваючи себе безсилою і загнаною в пастку. 
Оскар, насолоджуючись своєю «перемогою», весело розмовляв із водієм, періодично поглядаючи на Тесс через дзеркало заднього виду. Його голос був тоном зухвалого самозадоволення: 
– Ну що, білка, повернемо все, як було, чи тобі більше подобається грати роль недосяжної? 
Тесс мовчала, стиснувши руки на колінах, але її пальці обережно посунулися до кишені, де лежав телефон. Вона намагалася діяти тихо, не привертаючи уваги. Знаючи, що кожен рух може викликати підозру, вона з величезними зусиллями набрала номер Елліаса. 
Лінія гуділа. Без відповіді. 
Її серце пропустило кілька ударів. Вона спробувала ще раз. Знову нічого. Відчай починав брати гору, але вона не могла зупинитися. Ще раз. Ще і ще. Вона тримала телефон у кишені, щоб світло екрану не видало її дій. 
Оскар тим часом продовжував базікати. Його голос наповнював салон машини отруйним змістом: 
– Знаєш, я навіть радий, що ми так зустрілися. Це ж знак, чи не так? Ми повинні розібратися в наших стосунках. Назавжди. 
Водій хрипло засміявся: 
– Правильно, братику. Хай дівчинка зрозуміє, хто тут головний. 
Коли автівка звернула на об'їзну дорогу, Тесс раптом зрозуміла, куди її везуть. Лісопосадка. Місце, яке місцеві добре знали як небезпечне. Там часто ставалися злочини, і навіть поліція уникала втручання. Хвиля паніки накрила її з головою, але в той же момент вона змусила себе діяти. 
Скориставшись тим, що Оскар розмовляв зі своїм приятелем, не звертаючи н неї уваги, Тесс написала коротке повідомлення Амалії, зазначивши, куди її везуть. Пальці тряслися, але вона змогла натиснути «надіслати». 
Відповідь не змусила себе чекати. Амалія написала: «Викликаю поліцію. Тримайся!» 
Але Тесс не хотіла поліції. Вона знала, що це не врятує її. Поліція нічого не зробить. Вона потребувала тільки одну людину, якій довіряла, – Елліаса.   
Тесс до останнього вірила, що сусід врятує її. Вона стискала телефон так міцно, що пальці побіліли, а від напруження серце готове було вистрибнути з грудей. Але її впевненність похитнулася, коли Оскар повернувся до неї з хижою усмішкою. Його очі блищали неприродно, а рухи були рваними, різкими. 
– Ех, білка-білка, – Оскар протягнув Тесс маленький пакетик із білим порошком. – Хочеш підбадьоритись чи все ще така ж правильна?  
Вона мовчала, стискаючи телефон ще сильніше. Їїпогляд був спрямований у підлогу, але в грудях наростало відчуття безсилля та відчаю. Що їй відповісти? Що вдіяти? Вона знала, що Оскар давно пішов з головою в наркотики й алкоголь, але тепер усвідомила, що його залежність стала сильнішою, жорстокішою. Його посмішка говорила про одне – він насолоджується її страхом.  
– Нумо, десь тут і зупинимося, – бовкнув Оскар, озираючись довкола. 
– Така глухомань. Ніхто не з'явиться, – басовито відповів водій, вимикаючи двигун. – Можна повеселитись як слід. 
– Пригощайся! – вигукнув Оскар, вдихаючи порошок у ніздрю. Його очі закотилися, а тіло пересмикнулося в дивному конвульсивному русі. Потім він перевунув пакетик до водія і повернувся до Тесс, що сиділа, як паралізована, стискаючи телефон. – Так, білка, ти ж не думала, що я так просто пробачу тебе і твого братика, який розбив мені носа? До речі, де він зараз? Чи, може, ти тепер сама собі герой? 
– Оскар, будь ласка, ти ж не такий! – прошепотіла Тесс, намагаючись говорити якнайм’якше. Її голос тремтів, а сльози підступали до очей. Вона сподівалася, що він згадає про колишню доброту. 
Та раптом Оскар закричав, змусивши її здригнутися: 
– А який?! Який тобі потрібен, ідіотка? – Його обличчя стало червоним, а очі запалали люттю. – Ти зовсім не знаєш, який я насправді! Та прийшов час навчити тебе приймати мене таким, який я є і був завжди!