Розділ чотирнадцятий.

Розділ чотирнадцятий. Час великих змін. 

Тесс не мала наміру зловживати великодушністю Елліаса і навіть не припускала, що коли-небудь скористається ключами, які він їй дав. Але вже наступного дня обставини змінили її переконання. Ріана, як завжди, створила галасливий вечір, наповнений музикою та шумом, залишаючи Тесс без можливості спокійно вчитися. Їй треба було завершити конспекти, вивчити матеріал і бути готовою до наступної практики, де кожна помилка може стати вирішальною. 
Зневірившись, Тесс зібрала всі необхідні матеріали та вийшла в коридор. Спочатку вона зручно вмостилася на східцях, розгорнула підручник з оперативної хірургії і взялася до роботи. Усе йшло добре, доки світло не згасло – перегоріла лампочка. Змінити її можна було лише наступного дня, коли Тесс купить нову. 
Важко зітхнувши, вона подивилася на двері своєї квартири, а потім перевела погляд на сусідські двері. Вона ще раз обдумала своє рішення, але, не наважуючись постукати, ввімкнула ліхтарик на телефоні та повернулася до читання клінічної діагностики. Однак її зосередженність швидко зникла, коли над головою пролунав знайомий голос. 
– І чому я не здивований? – Елліас стояв, підперши плечем стіну, і посміхався. – Ти наче сестрою моєю стала, а поводишся, як чужа людина. 
Тесс мовчала, відводячи ліхтарик убік, щоб приховати почервоніння на обличчі. 
– Збирай свої речі й ходімо до мене, – продовжив він, схрещуючи руки на грудях. – Я не буду тобі заважати. У мене самого є справи. 
– Я не хотіла тебе турбувати, – тихо відказала Тесс, відчуваючи, як голос тремтить від сорому. 
Елліас присів навпочіпки, дивлячись їй прямо в очі. Його мяка посмішка змінилася на хижу. 
– Якби я знав, що ти така вперта, ще вчора зачинив би тебе у своїй квартирі, – сказав він, знижучуючи голос. – Сусідко, я не збираюся тебе чіпати, якщо це твої страхи. Ми дорослі люди. І без твоєї згоди нічого не станеться. 
Тесс кивнула, але все ще вагалася. 
– Не вередуй, ходімо. Тобі ж потрібно навчатися. 
– Дякую, – ледве чутно прошепотіла вона. – Я намагатимуся швидше закінчити й піти. 
Елліас лише мовчки посміхнувся у відповідь. Його погляд був упевненим, але в ньому не було ні краплі поспіху чи агресії. Тесс знову залилася фарбою, коли зустрілася з його очима, а він лише тихо сміявся про себе, вражений її наївністю. 
Розташувавшись на кухні, Тесс мовчки заповнювала практичний зошит, зрідка поглядаючи то на годинник, то у вікно, за яким сутінковими простирадлами вечоріло. Їй потрібно було ще кілька годин, щоб закінчити підготовку й бути впевненою у своїх знаннях. Та ці кілька годин могли стати для неї випробуванням, адже не думки про сусіда постійно відволікали її. 
Елліас перші п'ятнадцять хвилин сидів навпроти, мовчки спостерігаючи за її зосередженністю. Він бачив, як Тесс сумлінно гризе граніт науки, і навіть відчував своєрідну гордість за неї. Але розуміючи, що його присутність може бентежити дівчину, вирішив залишити її у спокої. Справ у нього теж вистачало: кілька важливих дзвінків і заплановані зустрічі з партнерами.  
Та як би не намагався триматися подалі, він раз у раз повертався на кухню під різними приводами, аби перевірити, чи все добре. 
– Ти голодна? – запитав він, закуривши цигарку і відкривши вікно, щоб впустити свіже повітря. – Може замовимо чогось? Як щодо азіатської кухні? 
– Ні, дякую, – відповіла Тесс, не підводячи очей. Вона повністю поринула у навчання і, здавалось, зовсім не помічала його. – Я майже закінчила. Вибач, що затрималась так довго. 
– Су-ка, – тихо пробурмотів Елліас, видихаючи дим. Це слово стало своєрідним вираженням усього спектра його емоцій. – Досить вибачатися! Тобі немає за що. Розслабся трохи, ми ж не чужі люди.  
– Добре, – пошепки відповіла Тесс, на мить піднявши погляд. Вона помітила, що її сусід був одягнений по-домашньому: чорні спортивні штани і біла майка, що підкреслювала його мускулисту статуру й татуювання, які завжди її зачаровували. 
– Подобається татуювання? – помітивши її цікавий погляд, Елліас усміхнувся. – Хочеш дізнатися, що означає? 
– Я-я... – несподівано для себе вимовила Тесс, упевнено дивлячись йому в очі. – Воно справді виконане майстерно. Але я не впевнена, що мені варто знати його значення. 
– Ну, ти права. Краще не знати, – хмикнув він, загасивши недопалок у попільничці. – Не потрібно засмічувати голову такими знаннями. 
Кілька секунд вони мовчали, а потім Елліас порушив тишу: 
– Що там із твоєю кузиною? 
– З Ріаною? – розгублено перепитала Тесс, перш ніж злегка усміхнутися. 
– Сильно вона дістає тебе? 
– Не зовсім. Майже, – зітхнула вона. – Вона живе в іншому світі, за іншими правилами. 
– І ти не почуваєшся зрадженою? 
– Трішки, – видихнула Тесс, знизуючи плечима. – Але вони мають права на мою квартиру. У мене пов'язані руки. На жаль, мої батьки були занадто довірливими, вважаючи, що сімейні зв’язки важать більше, ніж виявилося насправді. 
– З хорошими людьми завжди трапляються неприємності, – підсумував Елліас, втупившись у підлогу. – Родичів і друзів треба тримати на короткому поводі, особливо коли мова йде про гроші та матеріальні цінності. На жаль, це реальність. 
– Але ж не всі ж люди такі меркантильні, – заперечила Тесс, з сумом в очах згадуючи своїх батьків. – Вони були іншими. 
– І ти їх копія, наскільки я можу зрозуміти, – промовив Елліас, ледь помітно посміхнувшись. Він відштовхнувся від підвіконня, наблизився до сусідки й, узявши її за руку, повів за собою. – Пішли, покажу, де спатимеш сьогодні. 
– Я можу спати вдома, – тихо заперечила Тесс, здригнувшись від легкого стискання його пальців на своєму зап’ясті. Але вона все ж покірно пішла за ним. Вони зупинилися біля дверей кімнати, де стояло величезне ліжко, застелене чорними простирадлами. 
– Будеш спати тут, – коротко сказав Елліас, видихнувши. 
На мить він збирався відпустити її руку й повернутися на балкон, щоб закінчити телефонні дзвінки, але щось зупинило його. Він раптом усвідомив, що цього не хоче. 
Його розум переповнили дивні відчуття. Почуття й бажання, що вирвалися з-під контролю, затьмарили здоровий глузд дорослого чоловіка, яким він завжди себе вважав. 
Елліас притягнув Тесс до себе, не даючи їй часу на будь-яку реакцію, окрім беззаперечної відповіді. Його губи торкнулися її з такою силою, що дівчина спершу завмерла, а потім розчинилася в цьому поцілунку. Її руки невпевнено ковзнули по його плечах, потім обвили шию, і це було все, що йому потрібно. 
Її піддатливість, невинність, поєднана з інтуїтивною сміливістю, розпалювали в Елліасі полум’я, яке він із зусиллям тримав під контролем. Тесс довіряла йому, навіть не замислюючись, куди може завести ця гра. Її податливість була одночасно відповіддю на його бажання і викликом, що тільки підсилював його прагнення. Але це прагнення також болісно нагадувало йому, що зараз не час і не місце. 
Він із зусиллям відірвався від її губ, затримавши її обличчя у своїх гарячих долонях. 
– Су-ка... – видихнув, фіксуючи її каламутний погляд, і хрипко додав: – Так не можна, Тесс. Не сьогодні. І не зі мною.  
– Чому? – її голос був майже нечутним, слабким, наче відлуння. 
– Бо ти цього не хочеш. Ти просто не знаєш, чого насправді бажаєш, – він усміхнувся їй ледь помітно, з відтінком болю в очах. – Тобі треба зосередитися на своєму житті, навчанні. 
Елліас ніжно поцілував її в чоло, відступивши на крок. 
– Якщо ти закінчила з підготовкою і не голодна, краще лягай спати, – він відійшов, стискаючи пальці в кулаки. 
– Елліас... – Тесс хотіла щось сказати, але не знала, які слова можуть описати те, що вона відчуває. 
– На добраніч, Тесс, – відповів він, не чекаючи, поки вона підбере слова. 
Закривши двері, Елліас сперся на стіну в коридорі, намагаючись зупинити хаос у своїх думках. Він знав, що  йому буде складно спати цієї ночі, але ще складніше було допустити помилку, яка могла б зруйнувати її життя і його власну рівновагу. 
Вийшовши на балкон, Елліас підпалив цигарку. Полум’я запальнички на мить освітило його обличчя – втомлене, напружене. Він глибоко затягнувся, дозволивши диму обпалити легені, і довго дивився на вулицю, що мовчки дрімала. Здавалось, ніщо не могло заспокоїти його розбурхану душу. Закінчивши першу, він відразу ж підпалив другу – його рухи були нервовими, майже механічними. Цигарка слугувала лише приводом тримати руки зайнятими. 
Руки тремтіли. Голова гуділа від думок, які заполонили його свідомість, наче нескінченний гул вулиць. З одного боку, він відчував злість – злість на себе самого, за те, що дозволяє почуттям виходити за межі розумного. Вона – просто дівчинка, хай і надзвичайно гарна, хай і достатньо зріла, щоб викликати бажання. Але все одно замала для нього. Його підсвідомість весь час повторювала: «Це неправильно, це недопустимо». 
«Але чому я себе стримую? Що мене зупиняє?» – думав він, нервово стискаючи цигарку. 
Тесс хотіла цього. Її погляд, її рухи – все це говорило більше, ніж слова. Вона тягнулася до нього, ніби шукала в ньому порятунок, точку опори. І що з того? Він має право скористатися цим. Чому б не задовольнити свої потреби? Чому не дозволити собі те, що лежить буквально в його руках? Але всередині щось не давало йому спокою. 
Він затягнувся глибше, опершись об поручні балкона, і різко ивдихнув, ніби намагаючись випустити разом із димом усі сумніви. Він міг би мати будь-кого. У його житті вже була жінка – досвідчена, впевнена, та, що знала всі правила гри. Вона давала йому все, що він потребував, не чекаючи нічого натомість. Її не цікавили почуття, кохання чи зобов’язання. А Тесс? Вона була зовсім іншою. 
Ця юна дівчина, така наївна, така світла, ставила під сумнів все, у що він вірив. Її сміх, її погляд, навіть її мовчання – усе це зводило його з розуму. Вона розпалювала в ньому не лише бажання, а й щось інше. Щось, чого він намагався уникати все життя. «Я зовсім не той, ким вона мене бачить», – думав він. Він був далеко не ідеалом, не романтиком, яким Тесс, мабуть, уявляла його у своїх фантазіях. Він був лише чоловіком, який жив у світі, де почуття були розкішшю. 
Тесс лежала на боці, притискаючись щокою до подушки. Беззвучні сльози котилися по її обличчю, розчиняючись у тканині залишаючи по собі лише солоні плями. Вона плакала тихо, але глибоко, від усього серця. Її душа була переповнена болем, який важко було передати словами. Вона сумувала за батьками, за тим теплим і спокійним світом, який колись називала своїм домом. Але тепер цей світ був лише спогадом, розмитим і далеким, як сни, які забуваєш відразу після пробудження. 
Вона втомилася. Втомилася від вічної боротьби – протистояння жорстокій реальності, що оточувала її з усіх боків. Кожен день був випробуванням, кожен крок вимагав сил, яких у неї вже майже не залишилося. Вона хотіла одного – щоб усе це припинилося. Щоб темрява, яка огортала її життя, розсіялася, і вона могла нарешті дихати на повні груди. Тесс мріяла про прості речі: трохи розуміння, трохи тепла, трохи поваги... і, можливо, трішечки кохання. 
Але цієї миті, цієї ночі, їй вистачало того, що подарував їй Елліас. Він був її рятівником і одночасно джерелом її найбільших сумнівів. Тесс розуміла, що він не зобов’язаний бути добрим до неї, що його турбота – це, можливо, лише прояв вдячності за те, що вона свого часу врятувала йому життя. Але навіть ця думка не заважала їй відчувати вдячність. Вона була вдячна йому за кожен момент, у якому могла почуватися бажаною, потрібною. За кожну хвилину його присутності, яка змушувала її серце битися трохи швидше. 
Елліас... Він був таким дивним і таким загадковим. Вона не знала, чому він досі поруч, але знала одне: його підтримка була для неї порятунком. Вона дозволила собі усміхнутися крізь сльози, обіймаючи подушку, як ніби це могла бути його рука. 

Ніч була нестерпним випробуванням для обох. Елліас, як і Тесс, не міг заснути. Він ходив кімнатою, мов тінь, запалюючи одну цигарку за іншою. Дим клубився в повітрі, обвиваючи його силует, але не приховував внутрішньої боротьби, яка розривала його зсередини. Він намагався заглушити думки роботою – обдзвонив усіх своїх довірених осіб, обговорив стратегії, плани, дрібні деталі майбутньої коронації. Але це не допомагало. Його думки весь час поверталися до тієї, що не спала за стіною в сусідній кімнаті. 
 
Ранок зводив його з розуму своїм енергетичним підйомом і бадьорістю.  
Елліас ніколи не готував для жінок. Він вважав це марною тратою часу, адже ті, хто з’являвся в його житті, бачили в ньому лише вигідний актив: мішок із грошима чи секс-машину. Приготування їжі для когось було для нього майже інтимною дією, а він не вірив у близькість, тим паче з тими, хто не бачив у ньому нічого людського. Але Тесс... Вона зруйнувала цю стіну своїм існуванням. 
Він і не збирався закохуватися в неї, адже кохання в його світі не існувало. Його світ тримався на обов’язках, стратегіях і угодах, де почуття були слабкістю. Але щось у ньому змінювалося кожного разу, коли він бачив її. Її невинний погляд, її незграбна ніжність, її тендітність. Вони збивали його з пантелику. Ті кілька поцілунків, якими вони поділилися, не просто переслідували його в думках, а стали прокляттям. 
Елліас хотів її до божевілля, до болю в грудях, до безсоння. Але він не міг дозволити собі більше. Поки що він грав із нею у невинну гру, дозволяючи собі бути поряд. Але він знав, що ця гра добігає кінця. Його обов’язки незабаром змусять його залишити її, і тоді місця для дитячих забавок у його житті не залишиться. 
Не знаючи, що вона любила їсти на сніданок, він приготував універсальне: омлет із зеленню, тост із легким шаром масла, нарізку з кількох видів сиру. Заварив каву, хоча насправді смак дешевого напою, до якого він звик у сусідстві з Тесс, давно став для нього своєрідним ритуалом. Він міг собі дозволити найкращі сорти кави, автентичні рецепти, але саме ця дешева «кава» нагадувала йому про щось просте, справжнє. Вона була своєрідним символом цих несподіваних змін у його житті. 
Коли Тесс наважилася вийти з кімнати, запах кави та сніданку огорнув її. Вона застигла на кілька секунд, відчувши, як тепла хвиля затишку наповнює її серце. Цей ранок здавався настільки незвичним, що вона мимоволі усміхнулася. Зробивши кілька кроків до ванної кімнати, Тесс спробувала привести себе до ладу. 
Вмившись холодною водою, вона відчула, як повертається до тями після тривожної ночі. У дзеркалі відображалося її бліде обличчя, але очі здавалися яскравішими, ніж зазвичай. Вона помітила зубну пасту Елліаса і озирнулась на двері. Піддавшись спокусі, вона видавила трохи м’ятної субстанції по зубах. 
Її обличчя знову засяяло легкою усмішкою, коли вона уявила, що Елліас міг би сказати, побачивши її в такій ситуації. Тесс була вдячна за ці прості моменти. Моменти, які нагадували їй, що навіть у цьому жорстокому світі є щось тепле та справжнє. 
Вирішивши, що час повертатися додому, Тесс стрімко пройшла до кухні, але раптово застигла в дверях. Її очі округлилися від подиву. 
– Доброго ранку, – спокійно привітався Елліас. Він легко вказав рукою на стілець. – Повечеряти вчора не вдалося, тож, думаю, варто почати день зі сніданку разом. 
На столі перед ним стояла тарілка з омлетом, прикрашеним кількома листочками базиліку та скибочками помідорів-чері. Аромат наповнив невелике приміщення, змішавшись із теплою, незбагненною атмосферою затишку.  
– Навіть не думай відмовлятися, – додав він, коли побачив, як вона вагається. 
– Я і не думала, – зітхнула Тесс, підходячи до столу і присідаючи на стілець. 
Вона смирно сиділа, поглядаючи на омлет із цікавістю та легким подивом. У голові не вкладалося, що сусід може готувати. Адже чоловік його статусу та достатку міг би легко замовити собі щось із найкращих ресторанів міста. Його вміння – це викликало щось на кшталт захоплення, хоча їй здавалося неправильним навіть думати про його статки чи те, що він міг собі дозволити. 
Її думки плавно змінилися на події минулої ночі. У Тесс було достатньо часу подумати про ситуацію з її далекими родичами і ту безодню, в яку вона потрапила. І ось тепер, у ранковій тиші, її розум вивів план. План, який здавався їй настільки досконалим, що вона навіть не дозволила собі сумніватися. Але в цьому плані ключову роль відігравав її сусід – чоловік, який допоміг Амалії знайти свій шлях і довів, що його вплив може змінювати долі. 
Не довго думаючи, і, здається, зовсім не соромлячись, Тесс різко подивилася на Елліаса і вимовила: 
– Скільки коштує невинність?  
Її голос звучав тихо, але впевнено, проте зміст сказаного викликав цілу бурю емоцій на обличчі чоловіка. Елліасзастиг, його рука, яка саме тягнулася до чашки з кавою, завмерла в повітрі. 
– Що ти тільки що сказала?