Розділ тринадцятий

Розділ тринадцятий. Повернення принца на білому коні. 

Тесс відчувала, що живе на межі сил. Тиждень з новою сусідкою перетворив її життя на суцільний хаос. Її колись затишна квартира стала чужим місцем, яке більше не дарувало спокою. Ріана почувалася там королевою: голосно вмикала музику, розкидувала свої речі, забирала останнє з холодильника, і при цьому поводилася так, ніби Тесс винна їй усе. 
В душі наростало розчарування, але Тесс не скаржилася вголос. Вона щиро не розуміла, як життя могло привести її в таку ситуацію. Мрії про спокійне навчання і майбутню кар’єрулікаря здавалися тепер чимось недосяжним. Вона навіть почала думати, чи не кинути все і поїхати в інше місто, але розуміла, що це неможливо. Усе, що вона мала, це ця квартира і її освіта. 
Щоб хоч якось триматися, Тесс намагалася готувати їжу, коли Ріана йшла з дому. Зазвичай це було щось просте: супи з овочів, гречка, макарони. Вона ретельно обраховувала свої витрати, намагаючись розтягнути кожну копійчину. Але це було марно. Продукти, яких раніше вистачало на кілька тижнів, тепер зникали за лічені дні. 
Ріана, здавалось, не відчувала ані краплі провини. Навпаки, вона щоразу натякала, що Тесс повинна більше дбати про їхній спільний побут. Її вимоги ставали дедалі нахабнішим. 
Одного вечора, повернувшись додому після важкого дня в академії, Тесс знайшла порожній холодильник і записку на кухонному столі: 
«Закінчилась кава. Купи ще. І не забудь про солодке!» 
Її руки тремтіли, коли вона читала ці слова. Відчуття безсилля та відчаю накрили її хвилею. Вона сіла на підлогу в кутку кухні, обхопивши себе руками. Тес навіть не плакала – у неї більше не було сил на сльози. Її голова була порожньою, а серце наповнене глухим болем. 
Черговий вечір для Тесс виявився таким самим виснажливим, як і попередні. Ріана, яка давно привласнила собі роль господині квартири, розливала червоне вино у великий келих, а у вітальні грала гучна музика. Її смак до життя відчувався у кожній деталі: коробки солодощів, напівпорожні пляшки та закуски, які вона зберігала у своїй кімнаті. Але навіть у таких дрібницях кузина залишалася егоїстичною – користувалася усім, але ніколи не пропонувала Тесс нічого зі свого. 
День повільно перетворювався на ніч. Тесс, закінчивши роботу над черговим завданням, вимкнула лампу і лягла в ліжко, сподіваючись хоч трохи відпочити. 
– Слухай, – двері її кімнати відчинилися без стуку. Ріана стояла у дверях із незадоволеним виразом обличчя. – У нас цукор закінчився знову! – заявила вона, постукуючи своїми довгими яскраво нафарбованими нігтями об косяк. 
Тесс мовчки дивилася на кузину і міцніше стискала подушку. У її голові миготіли сотні думок: «Це не моя вина. Я не повинна піддаватися. Чому я завжди поступаюся?». Але слова застрягли в горлі, наче щось блокувало її волю відповісти рішучіше. 
– Завтра куплю, – сухо відповіла Тесс і глянула на годинник. Була вже північ. – Вибач, Ріано, але зараз мені дійсно потрібно поспати. 
– Так спи! – глузливо відказала кузина. – Хто тобі заважає? Вічно тобі все не так! Ні гостинності, ні поваги! – пирхнула вона і, грюкнувши дверима, повернулася до вітальні. Через кілька секунд музика в телевізорі заповнила всю квартиру, а голос кузини, що підспівувала реп виконавцю, нагадував про її зухвалу присутність. 
Тесс закрила обличчя руками. Її очі наповнилися сльозами, і вона ридала в подушку, намагаючись не чути музики та голосу кузини. Відчуття безсилля охопило її з новою силою. Її власний дім став місцем, де вона почувалася чужою, зайвою. Тесс не знала, скільки ще зможе витримати це. 
Скільки часу минуло, вона не знала, але її увагу привернула зміна атмосфери у квартирі. Музика, яка оглушала її кілька годин, раптово стихла, і в оселі запанувала тривожна тиша. Тесс схопилася з ліжка, витираючи сльози, коли почула знайомий голос із коридору. 
– Сусідко?! – голосно і впевнено вигукнув Елліаса. 
– Кхмх, а ви хто? – З подивом і незадоволенням відповіла Ріана. 
Розмова була приглушеною, але Тесс почула її достатньо, щоб зрозуміти: Ріана не очікувала гостя. Її кузина, яка завжди відчувала себе господинею ситуації, тепер явно була спантеличена. Тесс завмерла, серце калатало в грудях, а розум лихоманково намагався зрозуміти, чому повернувся Елліас і що він тут робить. 
У коридорі тим часом тривала їхня розмова. Елліас, судячи з його тону, не приховував невдоволення. Він відчував, що в квартирі відбувається щось неприродне, і це його дратувало. За час його відсутності все змінилося, і ці зміни були йому не до вподоби. 
Залагодивши справи із легалізацією бізнесу, він вирішив узяти кілька днів перепочинку перед «коронацією». Але замість того, щоб розслабитися, він знайшов себе втягнутим у нову хвилю емоцій через сусідку. Відчуття, яке він так довго намагався придушити, знову охопило його. 
Елліас дивився на незнайомку, яка зухвало стояла перед ним, намагаючись привернути його увагу. Її зовнішність, надто награна і штучна, його не вражала. Він швидко окинув її оцінюючим поглядом і зробив висновок: звичайна, низькопробна спроба виглядати привабливою. Прозора нічна сорочка лише підкреслювала її вульгарність. 
– Я запитала, ви хто такий і що робите у моїй квартирі? – нахабно заявила Ріана. 
– А ти хто така? – холодно відповів він, ковзнувши поглядом до зачинених дверей кімнати Тесс. 
– Я? – Ріана зробила кілька кроків ближче, облизуючи губи й дивлячись на нього з хтивим блиском в очах. – Та, про яку ти не зможеш забути. Якщо захочеш, можемо провести вечір разом. 
Елліас лише глибоко зітхнув. Її натяки не зачепили його, більше дратували. 
– Звідки у тебе ключі від моєї квартири? – Ріана перегородила йому дорогу, майже впритул наблизившись. 
– Твоєї квартири? – знову перепитав він, уже втомлений від цієї розмови. 
Не звертаючи більше уваги на марні спроби незнайомки спокусити його, Елліас, не вагаючись, одним рухом відсунув її у бік, і відчинив двері в кімнату Тесс, припускаючи, що сусідка ховається саме там. 
Тесс здригнулася, коли двері її кімнати різко прочинилися. Вона поспішно витерла останні сльози і, наче струна, вмостилася на ліжку, притискаючи подушку до грудей. У дверях стояв Елліас. Його обличчя було незворушним, але очі палали злістю й невдоволенням, ніби він побачив щось, що не піддається логічному поясненню. Кілька секунд він просто дивився на неї, а потім, не чекаючи запрошення, сказав: 
– Сусідко, каву мені зробиш? Думаю, нам є що обговорити. 
Тесс розгублено кліпнула очима, але відповісти не встигла. У коридорі пролунав різкий голос Ріани: 
– Що? Сусідко? Кава?! – дівчина різко з’явилася поруч, підпираючи дверний косяк. Її очі блищали цікавістю й зухвалістю. – І ти, кузина, приховувала від мене такого Аполлона? Так я тепер не відступлюся від цієї квартири ні за що! 
Елліас лише скосив на неї погляд, явно не в захваті від того, що чує. Потім знову звернувся до Тесс, його голос звучав рівно, але твердо: 
– То я довго чекатиму? Чи сам собі каву зроблю? 
– Ні, я зараз... – Тесс схопилася з ліжка, важко зітхнувши. Вона відчувала, як її щоки палають від сорому, але водночас у душі вирувало тепло від того, що сусід повернувся. Вона так довго чекала на нього, що її радості не міг затьмарити навіть цей незручний момент. 
Кілька хвилин потому на кухні стояла напружена тиша. Тесс мовчки приготувала каву й поставила чашку перед Елліасом. Ріана, сидячи навпроти, відверто його розглядала, сповнена безсоромного інтересу. Елліас, однак, удавав, що її не існує.  
– Ти з адвокатом говорила? – порушив тишу сусід, навіть не піднявши очей.  
Тесс заперечно похитала головою: 
– Ні. Я не знаю, що робити... 
– А документи на квартиру? У кого вони? – його голос тсав різкішим. 
– Все законно! – втрутилася Ріана, задоволено цокнувши язиком. – Моя мати її опікунка. Вона має право продати цю квартиру, хоч зараз. 
Елліас зробив ковток кави і ледь чутно пробурмотів: 
– Су-ка... 
Ріана вирішила, що час додати іскру: 
– Хоча тепер я задумалась. Може, не продавати квартиру? Жити поряд із таким красенем – це ж набагато цікавіше. 
Тесс ледь не вдавилася від цих слів.  
– Чому не подзвонила мені одразу? – ігноруючи настирну дівчину, продовжив Елліас. 
– Не могла, – видихнула Тесс, соромлячись та червоніючи. 
– Не могла чи не хотіла?  
– Не хотіла відволікати. 
– А Амалія в курсі подій? – очі Елліаса загрозливо блиснули. 
– Я їй заборонила розповідати, – відказала Тесс, ще більше втискаючи себе у підвіконня, не бажаючи накликати незадоволення сусіда на її єдину подругу. – Я б сама все розказала при зустрічі. 
– Тягни сюди всі папери, – сказав Елліас, – я сам розберуся, що до чого. 
– А чому такий інтерес? – насмішливо вигукнула Ріана, але її голос зрадливо затремтів. 
Елліас навіть не глянув на неї. Його увага була зовереджена на Тесс, яка мовчки кивнула, перш ніж піти за документами. Ріана ж, збагнувши, що її черговий номер не спрацював, швидко залишила кухню, ховаючи погляд. 
Залишившись удвох, Елліас допив свою каву і мовчки підійшов до сусідки, що стояла біля вікна. Вона трималася рівно, але її напружені плечі видавали справжній стан. Елліас не збирався робити нічого такого, чим міг би налякати і без того перелякану дівчину. Все, що він хотів, – це обійняти її. Діти їй можливість відчути його силу, захистити її від зовнішнього світу і дозволити собі перевести подих. 
Тесс здригнулася від несподіваного дотику, але не відсторонилася, коли його руки м’яко обхопили її плечі.  
– Дякую, що ти повернувся, – прошепотіла Тесс, дозволяючи собі притулитися до нього. 
– Все буде добре, – тихо промовив він, вдихаючи запах її дешевого шампуню, який здавався йому дивно заспокійливим. – Якщо хочеш, можеш переїхати до мене, доки ми не вирішимо питання з твоїми родичами.  
Тесс різко видкинула голову назад і подивилася на нього широко розплющеними очима. Її губи розтулилися, алев она так і не змогла вимовити ані слова. 
Вона боялась навіть дихати, насолоджуючись обіймами сусіда. А почувши таку непристойну, але водночас рятівну пропозицію, зовсім заклякла. З одного боку, її серце переповнювалося вдячністю за можливість спокійно продовжувати навчання. З іншого боку, думка про те, що вона повинна залишити квартиру і переїхати до сусіда, викликала сумніви. Чи буде це правильним рішенням? Чи не скористається він її становищем? 
– Я все одно не буду з’являтись удома так часто, як того б мені хотілося, – пояснив Елліас, підозрюючи, що її юна уява може розіграти зайві сценарії. – Не відмовляй одразу. Подумай про це. 
Його тепле дихання злегка ворухнуло її волосся, і Тесс підняла на нього свої очі. Вона побачила в його погляді не лише силу, а й дивну ніжність, яка торкнулася глибини її душі. 
Вона лише мить дивилася в його сірі очі, які здавалися бездонними, і несподівано для себе знову першою поцілувала його. Це був поцілунок подяки – стриманий, нічого не вимагаючий. Але для нього цього було недостатньо. 
Елліас не дозволив їй відсторонитися. Він впевнено перейняв ініціативу, притримуючи її ближче до себе, і продовжив цілувати більш пристрасно й рішуче. Його дотик був наполегливим, але не грубим, ніжним, але владним. У цьому моменті не було місця для сумнівів чи страхів, лише їхні почуття, які вибухнули між ними. 
Коли Елліас нарешті розірвав цей солодкий момент, він важко видихнув, намагаючись зібрати думки. У його голові вирували образи, які малювали всілякі сценарії, де він міг би володіти своєю сусідкою прямо тут – на кухонному столі чи на підвіконні. Він знав, що це суперечить його планам і розуму, але ці миті лише підтвердили те, у чому він боявся собі зізнатися: у його серці зародилися справжні почуття до Тесс. 
Затамувавши подих, Тесс дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Її серце билося з шаленою швидкістю, а голова кружляла від емоцій. Вона знала, що цей момент змінить усе. 
– Я зроблю дублікат ключів і завтра віддам їх тобі, – сказав Елліас, дивлячись Тесс прямо в очі. Його голос звучав спокійно, але впевнено. – Навіть не думай відмовлятись. Мені буде спокійніше знати, що у тебе є можливість сховатися від тієї, – він кивнув головою в бік коридору, де нещодавно зникла Ріана, – недокузини. 
– Дякую, Елліас, – зітхнула Тесс, намагаючись усміхнутися. Її голос злегка тремтів, але вона була щиро вдячна за його турботу. 
– І дзвони мені чи пиши, якщо виникнуть якісь проблеми, – додав він. – Я нагадаю Амалії, щоб вона час від часу наглядала за тобою. Краще, щоб я знав про все одразу і міг розпланувати свій час.  
Він ніжно торкнувся губами її чола, затримавшись на мить, і, розчепивши свої руки, зробив кілька кроків назад. 
– Так буде краще для нас обох, – сказав він, намагаючись вгамувати внутрішній хаос. 
Тесс мовчки спостерігала за ним, відчуваючи, як серце завмирає й розпливається теплом. Вона знала, що цей чоловік – її рятівна нитка, її тихий захисник у світі, що здавався таким жорстоким і безжальним. 
– Дякую, – прошепотіла вона йому вслід. 

Як і обіцяв, Елліас наступного вечора з’явився у квартирі Тесс із ключами від своєї оселі. Він наполягав на тому, щоб вона користувалася його житлом у будь-який момент, коли це буде необхідно. Більше того, щоб уникнути незручностей, Елліас запевнив, що завжди попереджатиме її про своє повернення. Його тон не залишав місця для заперечень, і Тесс розуміла: сусід серйозно має намір надати їй підтримку. 
Вона все ж спробувала відмовитися. Її голос тремтів, і вона повторювала, що не може прийняти такої щедрості. Але погляд Елліаса, рішучий і незворушний, змусив її зрозуміти – це не пропозиція, це факт. Він нагадав їй, що поки він розбирається з ситуацією навколо квартири, вона повинна мати можливість втекти від хаосу, який створила її кузина. 
– Ти маєш знати, – серйозно сказав він, дивлячись їй у вічі, – що можеш прийти до мене будь-коли. Навіть якщо я вдома, навіть якщо весь світ перевернеться догори дригом, ти завжди матимеш місце, де будеш у безпеці. 
Тесс відчула, як у горлі з’явився клубок, і, опустивши очі, вона взяла ключі. Їй хотілося подякувати сусіду, сказати щось більше, але слів не вистачало. Її серце билося швидше. Вона знала, що його допомога – це прояв турботи, навіть якщо він не вкладав у це глибокого сенсу. Проте мимоволі вона дозволила собі на кілька секунд помріяти: а що, як між ними могло б бути щось більше? 
Навіть із цими думками Тесс намагалася зосередитися на навчанні. Але час від часу її уява все ж повертала її до образу сусіда – чоловіка, який здавався ідеальним.