Розділ одинадцятий

Розділ одинадцятий. Останній шанс.

Минуло два дні та настав час для захисту курсових робіт. Тесс все ще не була впевнена, що виправила усі помилки та знайшла усі свої слабкі сторони, і все ж вірила у свої сили та знання. Вона вийшла з квартири й подивилася на сусідські двері. Останній раз вони бачились з сусідом в день, коли Елліас завітав до неї для знайомства з Деймоном. Її сусід все ще був зайнятий своїми справами й не приходив до неї на каву як раніше. 

Тесс було б цікаво дізнатися чим займається її сусід та що насправді коїться довкола нього. Цей гарний чоловік був оповитий таємницею, яку так цікаво дослідити. Ну не могла вона повірити в те, що він дійсно зв’язаний з кримінальним світом та настільки небезпечний, наскільки про нього говорять. Вона все ще вірила в щось хороше, що змогла розгледіти в ньому в день їх знайомства.

Напевно, він дійсно зайнятий своїми справами чи бізнесом, або просто втратив до неї всякий інтерес, адже у нього є пасія, яка в тисячі разів краща за Тесс. І це не дивно. Що така дівчина як Тесс може дати такому чоловіку як Елліас? Нічого з того, що він вже має чи може отримати за помахом руки. Вона даремно зацікавилась ним, тому що не є пташкою його польоту. 

Зітхнувши, Тесс усміхнулася і відпустивши всі думки про сусіда, притисла теку з малюнками та схемами, які були основою її курсової роботи. Вона впевнено йшла на важливий захід, маючи зайву годину для того, щоб зустрітися з Деймоном, хлопцем, який міг би зайняти місце в її серці та думках.

Як і домовлялись, вони зустрілись в кабінеті для лабораторних робіт в корпусі анатомії. Тесс дивилася на Деймона і не вірила в те, що чула. Молодик, яким вона захоплювалась останні тижні, змінився до невпізнанності, поводився огидно і говорив отруйно, з презирством дивлячись в її заплакані очі. Вже за мить він відштовхнув Тесс вбік, та шпурнув у неї щойно розірвані на шматки аркуші паперу, на яких було набрано її курсову роботу та намальовано з два десятки схем. 

Її серце наче перестало битися, а очі почервоніли від образи та невіри.

– Навіщо, Деймон? – Схлипуючи та збираючи з підлоги розірвані папери, Тесс не мала змоги подивитись на зухвалого хлопця, що задоволено зловтішався над нею. – Що я тобі зробила? Навіщо ти так зі мною?

– Щоб ти не була краща за мене! – виплюнув Деймон. – Мені набридло бути позаду тебе! Ти все одно не зможеш досягти успіху! Я роблю тобі ласку та дозволяю зійти з дистанції до того, як буде занадто пізно! – Він провів руками по волоссю, ніби зачісуючи його назад, – І можеш не залякувати мене своїм братом! Він тобі не допоможе! Тобі вже ніхто не допоможе, адже ця робота вирішальна для перестрибування на наступний курс. – заливаючись сміхом, Деймон з огидою подивився на дівчину, яка продовжувала тремтячими руками збирати розірвану курсову роботу. – Хай щастить і не дякуй мені! – він грюкнув дверима, залишаючи Тесс наодинці з розпачом.

Тесс всілась на підлогу і поклавши на коліна зібрані папери, втупилась на них. Вона могла б усе пояснити професорам, що сидять у комісії, адже вони чудово знають її та зможуть повірити їй. Вона могла б переробити цю роботу і занести її на перевірку за два дні, та захиститись усно. Але складність була в іншому. Саме на цьому захисті курсових робіт був присутній запрошений Академік медичних наук, що оцінюватиме не лише роботу його колег, а і якість знань та умінь студентів, пунктуальність та досконалість написаних робіт. Ніхто не слухатиме її виправдань.

Це був провал!

Тесс заливалася сльозами, притискаючи до грудей зібрані уривки курсової роботи, яку вона так старанно писала, і в якій їй допомагав Деймон. Як вона могла так помилитися в людині, яка була такою доброю з нею? В людині, яка була такою тямовитою і цікавою? Здавалось, що зараз світ зупинив свій рух. Вона не зможе відновитися. Її відрахують уже сьогодні, навіть не знаючи причин, адже вона не виправдала ні очікувань, ні довіри.

За кілька хвилин до аудиторії увійшла Амалія, що була здивована станом однієї з найкращих студенток медичної академії.

– Тесс, ти чого? Що трапилося? – вона підійшла ближче і розстібнувши ґудзики на білому халаті, присіла навпочіпки біля Тесс. – Скоро викличуть першу п'ятірку, а ти тут сидиш. Що сталося? – Вона зацікавлено пробігла очима по розірваних паперах та виявила назву роботи. – Це твоя курсова? Що трапилося? Ти ж не могла сама собі спаплюжити усе?

– Дей-мон, – схлипуючи відказала Тесс. – Він розірвав мою курсову роботу, щоб я не могла захиститись. Щоб я не була кращою за нього. – вона намагалася пояснити ситуацію, хоча розуміла, що не потребує жалості до себе. Та саме зараз вона втомилася бути сильною. 

– Тварюка яка! – Видихнула Амалія і закусивши губу, легенько постукала себе по голові, збираючись з думками. – То ось чому він такий спокійний і впевнений у собі. Мерзота малосольна! – дівчина подивилась в заплакане обличчя Тесс та посміхнулась до неї. – Ситуація така собі. Та зараз щось вигадаємо! Це ще не кінець світу! – бадьоро відказала вона, притримуючи Тесс за плечі та допомагаючи їй підвестись з підлоги. – Ти, цей, заліпи скотчем усе, і чекай мене біля аудиторії за годину. – Амалія кивнула головою, вже розуміючи що і як треба робити, щоб врятувати цю наївну дитину, яка не розуміючи того, вже допомогла їй.

Минуло близько двох годин. На захист своїх курсових робіт увійшла друга п'ятірка студентів, а Тесс все ще сиділа в аудиторії й за порадою Амалії склеювала скотчем розірвані листи. Вона гадки не мала, як це їй допоможе, але все ж в її душі тлів маленький острівець надії на те, що їй вдасться все виправити та пройти захист.

Коли остання п'ятірка зайшла до аудиторії, Тесс судомно стискала склеєну курсову. Вона тремтячи від страху стояла біля стіни й дивилася на Амалію, що смикала свій мобільний телефон в руках і весь час повертала голову у бік вхідних дверей на кафедру. Амалія вже захистилась і чекала на людину, яка повинна виправити цю ідіотську ситуацію. Вона до останнього не казала Тесс, хто і що стане рятівним колом для неї, і хто змусить комісію прийняти її зіпсовану роботу і вислухати захист.