Розділ десятий

Розділ десятий. Перше падіння.

Тесс продовжувала дивитись на свого сусіда, раз по раз опускаючи очі на татуювання, що як магніт притягували до себе її погляд.
– То, що з твоїми недоподругами? – нагадав Елліас, посміхаючись тому, як змінюється обличчя дівчини, що попри всі намагання продовжує безстрашно та безсоромно дивитись на його тіло.
– Вони просять дати твій номер телефону, а я його не маю. – видихає Тесс, повернувшись до розмови.
– І все?!
– І все. – зітхнула вона, ніяк не розуміючи, що з цим гарним чоловіком не так. Було в ньому щось таке, що захоплювало подих, приваблювало та манило до себе. Та було в ньому й те, що відлякувало і жахало, і це зовсім не зовнішні недоліки, такі як шрам на обличчі та всі малюнки на тілі, що утримували в собі загадки та таємниці. – Ну, не зовсім все. Одна з однокурсниць запропонувала зустрітися всім разом, щоб ти міг подивитися на них, якщо ти згоден на таке? Вони справді вважають тебе моїм братом і сподіваються, що я допоможу вам зустрітись.
– Давай свій мобільний телефон. – Простягнувши руку, Елліас дочекався поки усміхнене створіння дістане телефон зі своєї сумки і не приховуючи радості віддасть його йому. – Даш мій номер лише одній з них, а я вже сам все поясню твоїм недоподругам! – він набрав цифри свого номеру телефона та зробив виклик, щоб і собі мати звязок з сусідкою. Дочекавшись гудку у слухавці, відбився і підписав себе як «Ел». – І якщо у тебе будуть проблеми, а вони будуть рано чи пізно, дзвони мені! Зрозуміло?
– Дякую! – Тесс буквально світилася радістю, чим дратувала Елліаса і зводила з розуму. Він був упевнений у собі до останнього, але сьогодні, саме цієї миті щось змінилося. Варто було цій дівчинці посміхнутись до нього, як приголомшення перезавантажило всі програми, руйнуючи його захисні бар'єри.
– То ти зрозуміла, що я щойно сказав?
– Зрозуміла. – кивнула Тесс, продовжуючи посміхатись.
– І це, – не чекаючи своєї кави, він вирішив піти від гріха подалі і повідомив сусідці, що буде трохи зайнятий найближчим часом. А навіщо він це сказав, Елліас сам не розумів. Та попри все нерозуміння йому необхідно було розвіятись та не бачити цю недоречно бажану дівчину. – Постарайся не вляпатися в щось найближчого місяця. Я швидше за все з'являтимуся не так часто, тому не зможу допомогти.
– Добре. Я постараюся! – Пообіцяла Тесс, проводжаючи сусіда закоханим поглядом, адже вона була задоволена тим, що отримала номер його телефону.

Як Елліас і припускав, підготовка до коронації була набагато складнішою за саму коронацію. Перш ніж на його голову надягнуть «корону всевладдя» йому потрібно зустрітися з усіма босами в окрузі і особисто поговорити з ними про їх рішення та майбутню співпрацю. Адже його ім'я та репутації говорили про нього багато, а ось про них він практично нічого не знав. І це треба було виправити до вступу в права.
Поїздки були стомлюючими. Зустрічі проходили у різний час, у різних обстановках, у різних колах. Він поставив собі мету, яку зможе досягти за будь-яку ціну, і не збирається йти на поступки з тими, хто не згоден відмовитися від минулого і перевести бізнес у формат легалізації. Елліас має намір змінити відносини між місцевими покровителями міста та вивести їх на новий рівень та нову висоту.
Другий тиждень пролетів як одна мить. Вони поверталися з чергової зустрічі, і Елліас намагався зупинити потік думок у своїй голові. Він дивився на миготливі вогні вечірнього міста і знов згадав про сусідку. Йому стало цікаво дізнатися, як вона справляється без нього? Чи змінилося її ставлення до нього? Він не мав часу відволікатися від справ і думати про дівчинку, що стала віддушиною в його житті.
– Які люди і без охорони! – Розпливаючись в посмішці водій, що був одним із близьких друзів Елліаса, пригальмував біля автобусної зупинки і опустив скло і звернувся до когось, кого він впізнав. – Сідай, підвеземо!
– Ой, вітаю. – пролунав мелодійний голос, і Елліас смикнувся вперед зі свого місця і подивився на Тесс, яка не могла бачити його за тонованим склом.
– А це хто з тобою? – допитувався водій, роздивляючись хлопця, який стояв позаду дівчини, і вдавав, що не чує і не бачить з ким говорить його подруга.
– Це мій одногрупник. – відказала Тесс. 
– Ага. І чого він все ще поряд з тобою? Пари вже давно закінчилися.
– То ми після пар затримались, а зараз,
– То куди ви так не поспішаєте? – не витримавши, Елліас вийшов з машини і оглянув хлопця з ніг до голови, оцінюючи молодика крижаним поглядом. Він перевів очі на сусідку, що побачивши його залилася фарбою і зойкнула.
– Еліас. – Прошепотіла вона і взявши себе в руки, відрекомендувала свого супутника. – Це Деймон, мій одногрупник. Деймон, – звернулась Тесс до хлопця, що неохоче подивився на Елліаса, – це мій, – затнувшись, ледь чутно додала. – брат.
– Зрозуміло. – суворим голосом відповів Елліас і продовжуючи міряти поглядом хлопця, спитав. – Чому ти й досі не вдома?
– Так ми йдемо додому. – Так само легко відповідала Тесс, пояснюючи свої дії. – Деймон допомагає мені з моєю курсовою, ми вже кілька днів поспіль займаємося у мене вечорами. Ось і зараз, прямуємо до мене. – Почувши останнє, обличчя Елліаса змінилося під маскою гніву. Він був злий і готовий розірвати цього зализаного розумника, що дозволяє собі скоса поглядати на нього та ще й кілька вечорів поспіль проводить наодинці з цим дівчиськом.
– Сідай у машину. – прогарчав Елліас. А сам підійшов до Деймона і дивлячись на нього, пригрозив. – Дізнаюся, що ти хочеш більшого за курсову, вивезу в кар'єр. Зрозуміло?
– Зрозуміло. – Тихо відповідає хлопець і відкашлявшись, поточнює. – Ти і є той самий брат?
– Не ТИ, а ВИ! – Розставивши «наголос на повагу», Елліас розвернувся до переляканої сусідки, що слухняно стояла біля машини. І заспокоївшись таким станом речей, перевів погляд на свого друга, що ледве стримувався від розривного сміху. – Су-ка, гаразд. – махнувши рукою, він ще раз вилаявся про себе, зрозумівши натяк спостерігача зі сторони і вирішив відпустити Тесс і її одногрупника. – Йдіть куди йшли. Я зайду за півгодини. У твоїх інтересах займатися курсовою.
– Добре. – Видихнувши з полегшенням, Тесс помахала рукою водієві. – До побачення!
– Бувай! – Відповів він, і варто було їм від'їхати подалі від сусідки та її супутника, вибухнув від нападу сміху. – Ел, ти б себе бачив! Ти ж, бля, від ревнощів ледве тримаєшся на ногах! Розкажу хлопцям, ото буде сміху на потіху!
– Не неси нісенітниць! – рикнув Елліас і відкинувши голову на шкіряний підголовник, визнав. – Су-ка, ревную її.
Виявляється, складно спотворювати емоції, надиктовані почуттями. Він думав, що його серце ніколи не битиметься в ритмі божевілля. Він був досить прагматичний, вибудовував свою систему вчинків та поглядів у стосунках з жінками в аспекті отримання практично-корисних результатів. Він, будучи ще підлітком, усвідомив, що любов і закоханість – це вигадки тих же прагматиків, що хочуть досягти результату за всяку ціну. А результат як відомо - це «затягнути в ліжко для власних втіх».
Але чому він так дивно реагує на неї? Чому він хоче бачити це наївне створіння, що як метелик летить на його вогонь, не підозрюючи, що може згоріти? Чому він приревнував її до якогось пацана, що просто йшов з нею поряд? Йому зараз не можна давати слабину і розслаблятися, адже після коронації сірі будні стануть брудними, а небезпек і ризиків побільшає. Йому зараз не до жінок, а тим паче не до дівча. Але як він може відмовитись від того, від чого неможливо відмовитися?!