Розділ десятий

Розділ десятий. Перше падіння.

Тесс продовжувала дивитись на свого сусіда, раз по раз опускаючи очі на татуювання, що як магніт притягували до себе її погляд.

– То, що з твоїми недо подругами? – нагадав Елліас, посміхаючись тому, як змінюється обличчя дівчини, яка попри всі намагання продовжує безстрашно та безсоромно дивитись на його тіло.

– Вони просять дати твій номер телефону, а я його не маю. – видихає Тесс, повернувшись до розмови.

– І все?!

– І все. – зітхнула вона, ніяк не розуміючи, що з цим гарним чоловіком не так. Було в ньому щось таке, що захоплювало подих, приваблювало та манило до себе. Та було в ньому й те, що відлякувало і жахало, і це зовсім не зовнішні недоліки, такі як шрам на обличчі та всі малюнки на тілі, які утримували в собі загадки та таємниці. – Ну, не зовсім все. Одна з однокурсниць запропонувала зустрітися всім разом, щоб ти міг подивитися на них, якщо ти згоден на таке. Вони справді вважають тебе моїм братом і сподіваються, що я допоможу вам зустрітись.

– Дай свій мобільний телефон. – Простягнувши руку, Елліас дочекався поки усміхнене створіння дістане телефон зі своєї сумки, і не приховуючи радості віддасть його йому. – Дай мій номер лише одній з них, а я вже сам все поясню твоїм недо подругам! – він набрав цифри свого номера телефона та зробив виклик, щоб і собі мати зв’язок з сусідкою. Дочекавшись гудку у слухавці, відбився і підписав себе як «Ел». – І якщо у тебе будуть проблеми, а вони будуть рано чи пізно, дзвони мені! Зрозуміло?

– Дякую! – Тесс буквально світилася радістю, чим дратувала Елліаса і зводила з розуму. Він був упевнений у собі до останнього, але сьогодні, саме цієї миті щось змінилося. Варто було цій дівчинці посміхнутись до нього, як приголомшення перезавантажило всі програми, руйнуючи його захисні бар'єри.

– То ти зрозуміла, що я щойно сказав?

– Зрозуміла. – кивнула Тесс, продовжуючи усміхатись.

– І це, – не чекаючи своєї кави, він вирішив піти від гріха якомога далі, і повідомив сусідці, що буде трохи зайнятий найближчим часом. А навіщо він це сказав, Елліас сам не розумів. Та попри все нерозуміння йому необхідно було розвіятись та не бачити цю недоречно бажану дівчину. – Постарайся не вляпатися в щось найближчого місяця. Я швидше за все з'являтимуся не так часто, тому не зможу допомогти.

– Добре. Я постараюся. – Пообіцяла Тесс, проводжаючи сусіда закоханим поглядом, адже вона була задоволена тим, що отримала номер його телефону.

Як Елліас і припускав, підготовка до коронації була набагато складнішою за саму коронацію. Перш ніж на його голову надягнуть «корону всевладдя» йому потрібно зустрітися з усіма босами в окрузі, і особисто поговорити з ними про їх рішення та майбутню співпрацю. Адже його ім'я та репутації говорили про нього багато, а ось про них він практично нічого не знав. І це треба було виправити до вступу в права.

Поїздки були виснажливими. Зустрічі проходили у різний час, у різних обставинах, у різних колах. Він поставив собі мету, яку зможе досягти за будь-яку ціну, і не збирається йти на поступки з тими, хто не згоден відмовитися від минулого і перевести бізнес у формат легалізації. Елліас має намір змінити відносини між місцевими покровителями міста та вивести їх на новий рівень та нову висоту.

Другий тиждень пролетів як одна мить. Вони поверталися з чергової зустрічі, і Елліас намагався зупинити потік думок у своїй голові. Він дивився на миготливі вогні вечірнього міста і знов згадав про сусідку. Йому стало цікаво дізнатися, як вона справляється без нього? Чи змінилося її ставлення до нього? Він не мав часу відриватися від справ і думати про дівчинку, яка стала світлом в його житті.

– Які люди й без охорони! – Розпливаючись в посмішці водій, що був одним із близьких друзів Елліаса, пригальмував біля автобусної зупинки, опустив скло і звернувся до когось, кого він впізнав. – Сідай, підвеземо!

– Ой, вітаю. – пролунав мелодійний голос, і Елліас смикнувся вперед зі свого місця й подивився на Тесс, яка не могла бачити його за тонованим склом.

– А це хто з тобою? – допитувався водій, роздивляючись хлопця, який стояв позаду дівчини, і вдавав, що не чує і не бачить з ким говорить його подруга.

– Це мій одногрупник. – відказала Тесс. 

– Ага. І чого він все ще поряд з тобою? Пари вже давно закінчилися.

– То ми після пар затримались, а зараз,

– То куди ви так не поспішаєте? – не витримавши, Елліас вийшов з автівки й оглянув хлопця з ніг до голови, оцінюючи молодика крижаним поглядом. Він перевів очі на сусідку, що побачивши його залилася фарбою і зойкнула.

– Елліас. – Прошепотіла вона і взявши себе в руки, відрекомендувала свого супутника. – Це Деймон, мій одногрупник. Деймон, – звернулась Тесс до хлопця, що неохоче подивився на Елліаса. – це мій, – затнувшись, ледь чутно додала. – брат.

– Зрозуміло. – суворим голосом відповів Елліас і продовжуючи міряти поглядом хлопця, спитав. – Чому ти й досі не вдома?

– Так ми йдемо додому. – Так само легко відповідала Тесс, пояснюючи свої дії. – Деймон допомагає мені з моєю курсовою, ми вже кілька днів поспіль займаємося у мене вечорами. Ось і зараз, прямуємо до мене. – Почувши останнє, обличчя Елліаса змінилося під маскою гніву. Він був злий і готовий розірвати цього зализаного розумника, що дозволяє собі скоса поглядати на нього, та ще й кілька вечорів поспіль проводить наодинці з цим дівчиськом.

– Сідай у машину. – прогарчав Елліас. А сам підійшов до Деймона і дивлячись на нього, пригрозив. – Дізнаюся, що ти хочеш більшого за курсову, вивезу в кар'єр. Зрозуміло?

– Зрозуміло. – Тихо відповідає хлопець і відкашлявшись, поуточнює. – Ти і є той самий брат?

– Не ТИ, а ВИ! – Розставивши «наголос на повагу», Елліас розвернувся до переляканої сусідки, що слухняно стояла біля машини. І заспокоївшись таким станом речей, перевів погляд на свого друга, що ледве стримувався від розривного сміху. – Су-ка, гаразд. – махнувши рукою, він ще раз вилаявся про себе, зрозумівши натяк спостерігача зі сторони та вирішив відпустити Тесс і її одногрупника. – Йдіть куди йшли. Я зайду за пів години. У твоїх інтересах займатися курсовою.