Розділ десятий

Розділ десятий. Перше падіння. 

Тесс продовжувала дивитися на свого сусіда, її погляд раз по раз ковзав до його татуювань, які, наче магніт, притягували увагу. Вона не могла пояснити цього феномену, але кожен штрих на його тілі викликав у ній глибоку цікавість. 
– То що з твоїми недо-подругами? – порушив тишу Елліас, примруживши очі й усміхнувшись краєчком губ. Його тон був жартівливий, але в очах виднілася легка насмішка. Він спостерігав, як дівчина знову й знову ненавмисно видає свої думки, не в змозі відвести погляду від його оголеного торса. 
– Вони просять дати твій номер телефону... Але в мене його немає, – видихнула Тесс, зусиллям волі повертаючись до розмови. Вона трохи почервоніла, розуміючи, як це виглядало зі сторони. 
– І все?! – здавалося, йому це було малоцікаво, але він не поспішав переривати бесіду. 
– Не зовсім, – Тесс на мить задумалася, ніби вагаючись, чи варто казати далі. – Одна з дівчат запропонувала зустрітися всім разом... Вони хочуть, щоб ти подивився на них. Якщо, звісно, ти не проти такого. 
– Вони вірять, що я твій брат? – запитав він, ледь стримуючи усмішку. 
– Так. – Тесс кивнула. Її голос став тихішим, кола вона додала: – Вони впевнені, що я допоможу вам зустрітися. 
Елліас підняв руку, жестом вимагаючи її телефон. 
– Дай мобільний. – Його голос був твердим, але беззаперечним. Тесс одразу ж відкрила сумку і, з радісною усмішкою, передала йому пристрій. Спостерігаючи за його діями, вона виглядала настільки захопленою, що це почало його дратувати. 
Він набрав номер, щоб зберегти його на телефоні Тесс, і сам підписав себе як «Ел». 
– Дай мій номер лише одній з них. – Він дивився на неї, підкреслюючи кожне слово. – Я сам із ними розберуся. Але слухай мене уважно: якщо у тебе виникнуть проблеми, а вони обов’язково виникнуть рано чи пізно, дзвони мені. Зрозуміла? 
– Дякую! – Тесс буквально засяяла, її очі світилися щастям. Від цього Елліас на мить відчув, як його власний світ став менш стабільним. 
– То ти зрозуміла, що я щойно сказав?  
– Зрозуміла. – вона знову кивнула, усміхаючись. 
Елліас кинув погляд на кавоварку, але вирішив не чекати, поки Тесс приготує йому каву. Його погляд на мить став м`якішим.  
– Слухай, я буду зайнятий найближчим часом, – сказав він раптово, сам не розуміючи, чому вирішив це повідомити. – Постарайся не вляпатися в неприємності, поки мене не буде. 
– Я постараюся, – пообіцяла Тесс, проводжаючи його закоханим поглядом. 
Як тільки двері зачинилися, вона опустилася на диван, обіймаючи свій телефон, як дорогоцінний скарб. Тесс навіть не помітила, що знову почала мріяти про нього, незважаючи на весь здоровий глузд. 

Підготовка до коронації була набагато складнішою за саму коронацію. Перш ніж на його голову надягнуть «корону всевладдя», Елліас мав зустрітися з усіма ключовими босами в окрузі. Особисті переговори стали обов’язковим випробуванням, адже рішення про підтримку приймали ті, хто звик покладатися лише на власний досвід і вигоду. Репутація Елліаса говорила сама за себе, але чи цього буде достатньо для того, щоб заручитися їхньою довірою? 
Кожна зустріч була унікальною – різний час, різні обставини, різна публіка. Одні проходили за розкішними обідніми столами, інші в затемнених кабінетах із запахом тютюну та дорогого алкоголю. Деякі боси вітали його з обережною повагою, інші – з неприхованою ворожістю. Він мусив бути бездоганно переконливим, демонструючи одночасну силу та готовність до компромісів. 
Поїздки виснажували його фізично, але ще більше – емоційно. 
Миготливі вогні вечірніх міст за вікнами автомобіля здавалися нескінченними, як і список людей, з якими йому треба було зустрітися. Елліас не збирався поступатися тим, хто відмовлявся відмовитися від минулого, його метою було перевести бізнес на новий рівень – легалізувати те, що десятиліттями функціонувало в тіні. 
Попри втому, він не дозволяв собі жодної слабкості. Кожна зустріч наближала його до мети, навіть якщо здавалося, що навколо зростає напруга. Його слова стали важелем, а погляди – зброєю. Він знав: лише рішучість і безкомпромісність допоможуть змінити відносини між покровителями міста й побудувати новий поряд. 
І хоч думки про майбутнє займали майже весь його час, у хвилини спокою він раптом ловив себе на думці про неї – Тесс. Як вона? Чи не трапилося з нею чогось, поки він був у від’їзді? Його відсутність, здається, відчувалася навіть гостріше, ніж він сподівався.  
Другий тиждень пролетів як одна мить. Повертаючись з чергової зустрічі, Елліас не міг зупинити потік думок. Він втупився у вогні вечірнього міста, намагаючись вирватися з власних переживань, але знову подумав про Тесс. Чи справляється вона без нього? Чи змінилося її ставлення? Він не міг дозволити собі відриватися від справ, але ця дівчинка, яка несподівано стала для нього чимось більшим, заволоділа його думками. 
– Які люди й без охорони! – пожартував водій, який був його близьким другом, зупиняючись біля автобусної зупинки. Він опустив скло і звернувся до знайомого обличчя. – Сідай, підвеземо! 
– Ой, вітаю, – пролунав мелодійний голос Тесс. Елліас, почувши її, різко смикнувся вперед, вдивляючись через тоноване скло. 
– А це хто з тобою? – допитувався водій, кидаючи погляд на хлопця, який стояв поруч із дівчиною. 
– Це мій одногрупник, – відповіла Тесс.  
– Ага, і чого він досі біля тебе? Пари вже давно закінчилися. 
– Ми затрималися після занять, – почала пояснювати Тесс. 
Не витримавши, Елліас вийшов із машини. Його крижаний погляд пробігся по незнайомому хлопцеві, після чого зупинився на Тесс.  
Вона, побачивши його, залилася фарбою і тихо зойкнула: 
– Елліас... Це Деймон, мій одногрупник, – квапливо почала вона. Потім, злегка затнувшись, додала: – Це мій... брат. 
– Зрозуміло, – холодно відказав Елліас, не відводячи погляду від Деймона. І запитав: – Чому ти досі не вдома? 
– Так ми йдемо додому. Деймон допомагає мені з курсовою. Ми кілька днів поспіль працюємо у мене вдома. – Відповідь дівчини була легкою, але кожне слово било по нервах Елліаса. Його обличчя напружилося, а очі випромінювали гнів. 
– Сідай у машину, – прогарчав він, звертаючись до Тесс, і, підійшовши до Деймона, прошепотів загрозливим голосом: – Якщо дізнаюся, що ти хочеш більшого за курсову, особисто вивезу тебе в кар'єр. Зрозумів? 
– Зрозумів, – тихо відповів хлопець, спробувавши відкашлятись. – І ти той самий брат? – Додав він з викликом. 
– Не «ти», а «ви», – поправив Елліас, демонстративно підкреслюючи свою перевагу. Потім звернувся до Тесс, яка слухняно стояла біля машини: – Йдіть, куди йшли. Я зайду через пів години. У твоїх інтересах займатися курсовою. 
– Добре, – зітхнула з полегшенням Тесс і, помахавши рукою водієві, побажала: – До побачення! 
Коли машина від’їхала, водій вибухнув від сміху:  
– Ел, ти б себе бачив! Ти ж від ревнощів ледве тримаєшся! Розкажу хлопцям, ото буде сміху на потіху! 
– Не неси нісенітниць, – гаркнув Елліас, але, відкинувшись на спинку сидіння, визнав: – Су-ка, ревную її. 
Виявляється, спотворювати емоції, надиктовані почуттями, значно складніше, ніж він собі уявляв. Елліас завжди вірив, що його серце ніколи не битиметься в ритмі божевілля. Він був прагматиком до кінчиків пальців, вибудовуючи свій світ чіткими правилами, де емоції та пристрасті мали місце лише в разі отримання практично-корисних результатів. 
Ще підлітком він усвідомив: любов і закоханість – це вигадки. Вигадки людей, які хочуть досягти бажаного за будь-яку ціну. А бажане — це завжди про контроль. Тому його стосунки з жінками були як рівняння: проста формула без зайвих змінних. 
Але тепер щось змінилося. І він не розумів, чому. Чому це наївне створіння, яке ніби метелик летить на його вогонь, так його зачіпає? Чому він ловить себе на думці, що хоче бачити її щодня, чути її голос, відчувати її присутність? Він ненавидів ці запитання. Ненавидів, бо не мав на них відповіді. 
Те, як він відреагував на того пацана, було абсурдним. Ревнощі – це ж слабкість, чи не так? А він ніколи не дозволяв собі бути слабким. Але тоді, бачачи її поряд з іншим, він відчув щось первісне, щось неконтрольоване, що змусило його стиснути кулаки й ледве не втратити контроль над собою. 
І тепер він, сидячи в машині, спостерігав, як вечірні вогні міста біжать перед його очима, і намагався зупинити цей хаос думок. «Зараз не час давати слабину», сказав він собі. Після коронації його будні стануть небезпечними, сповненими інтриг і ризику. Йому потрібна ясність розуму. Йому потрібна дисципліна. Не зараз, не з нею. 
Але як відмовитись від того, що так сильно приваблює? Як закрити двері перед тим, що змушує його серце битися швидше? І головне – чи хоче він це зробити? 
Через сорок хвилин Елліас сидів на кухні у квартирі сусідки, спостерігаючи, як вона готує каву. Вона здавалася перевантаженою та трохи втомленою, що було помітно в її рухах. На столі перед Деймоном, її одногрупником, лежали роздруківки, кольорові олівці та купа записів. Їхня спільна робота над курсовою була очевидною. 
– Ось, без цукру. – Тесс поставила перед ним чашку і, на мить зупинивши погляд на його обличчі, легенько усміхнулася. Її щоки відразу спалахнули рум'янцем, а вона, здається, докладала всіх зусиль, щоб це приховати. 
Елліас кивнув, не відводячи очей від неї. Він помічав кожну деталь: як вона поправляла пасмо волосся, як її руки трохи тремтіли, коли вона оберталася. 
Вона закохана. Ця думка все більше укорінювалася в його свідомості. Але те, що викликало в нього легке задоволення, також тривожило. 
Тесс намагалася залишатися зібраною, але присутність Елліаса впливала на неї надто сильно. Її думки плуталися. З одного боку, поруч із Деймоном вона почувалася комфортно: вони розуміли одне одного, ділилися спільними інтересами. З іншого – варто було Елліасу з’явитися поруч, як усе навколо зникало. Його очі, шрам на обличчі, татуювання, голос – усе це затягувало її у вихор почуттів. 
Тиша на кухні стала майже нестерпною. 
– Деймон – один із найкращих студентів, – сказала Тесс, намагаючись розрядити напругу. Її усмішка була щирою, коли Деймон у відповідь зробив їй комплімент. 
– Найкращий серед найкращих, але тільки після тебе. – Він відвів погляд від чашки, щоб підкреслити свої слова. 
Елліас уважно спостерігав за цією сценою. 
– Якщо вона краща за тебе, навіщо ти допомагаєш їй? – питання було адресоване Деймону, який трохи розгубився під важким поглядом. 
– Я трохи заплуталася, – відповіла Тесс, не даючи одногрупнику підстав для виправдань. – У патофізіології є моменти, які я погано розумію. А моя курсова якраз про фази патологічного процесу. 
Елліас хотів продовжити розмову і трохи напружити хлопця, але отримав повідомлення. Шрам нагадав, що всі чекають на нього, і затримка неможлива. Елліас швидко відповів, підняв погляд на Тесс і зауважив, як вона дивилася на нього. 
Її погляд змінився. Вона не просто дивилася на нього, вона відчувала. Закоханість була написана в кожному русі її вій, у кожній рисці усмішки. Це приємно лоскотало його самолюбство, але й тривожило. Він знав, що не хоче заподіяти їй болю, але водночас не міг змусити себе відійти. 
– Я зайду пізніше, – нарешті сказав він, підводячись. Його голос звучав трохи грубіше, ніж йому б хотілося. – Сподіваюся, до мого повернення вдома більше нікого не буде. 
Деймон відразу кашлянув, трохи збентежений. Тесс лише кивнула і тихо промовила: 
– Ми майже закінчили.  
Елліас подивився на неї ще раз, ніби намагаючись запам’ятати її обличчя, і покинув квартиру. 
– Дивний у тебе брат, – хмикнув Деймон, як тільки за сусідом гучно зачинилися двері. Його погляд затримався на Тесс, ніби шукаючи підтвердження своїм думкам. – Чим він займається? 
– Емм, я не знаю, якщо чесно. – Тесс нервово посміхнулася, намагаючись не видати своїх думок про Елліаса. – Ми не мали змоги обговорювати такі теми. Він не такий дивний, як ти думаєш, просто недовірливий. 
– Так-так, воно й видно. – Деймон підвівся з-за столу і потягнувся руками до стелі, розминаючи плечі. Його рухи були розслабленими, але в очах світився цікавий блиск. – Гаразд. Готуйся до захисту, а я піду. Краще не злити твого брата. 
– Дякую, Деймон. – Усміхаючись, Тесс провела його поглядом. Деймон після відходу Елліаса здавався їй трохи цікавішим, адже він був простим, зрозумілим і... поряд. Його підтримка була такою доречною останнім часом. – Я дуже вдячна тобі за допомогу. 
– Досить дякувати. – Деймон хмикнув і запропонував: – Може, перед захистом зустрінемось, і тоді зможеш подякувати. 
– Добре. – Кивнула Тесс, але одразу зам'ялася, не зовсім розуміючи підтексту його слів. – А щоти маєш на увазі? 
– Я просто хочу, щоб ти спершу переглянула всю свою роботу, переконалася, що все гаразд, а тоді подякувала мені. – Його голос звучав спокійно, без жодного натяку на приховані наміри. Але це не заспокоїло Тесс, яка все ж таки вагалася. 
– Домовилися. – Усміхнувшись, вона простягнула руку для дружнього потиску, але Деймон лише махнув їй на прощання і вийшов. 
Як тільки двері зачинилися, Тесс залишилася одна зі своїми думками. Вона задумливо дивилася на порожній стіл і на матеріали, розкладені перед нею. 
«Деймон добрий і розумний, – подумала вона. – Він поруч і завжди готовий допомогти. А що Елліас? Він завжди наче за крок від мене, але водночас такий недосяжний...» 
Тесс зітхнула і взялася прибирати зі столу. Її життя заплутувалося дедалі більше, але вона була вдячна, що поруч є ті, хто підтримує її, навіть якщо це виглядає трохи неоднозначно.