Розділ девятий

Розділ дев’ятий. Перші ознаки ревнощів. 

Тесс прокинулася від неприємного відчуття на щоці. Різкий порух руки до обличчя не виявив нічого підозрілого. Вона зітхнула з полегшенням і потягнулася до телефону, щоб перевірити час. На екрані світилися цифри – 5:50. Усміхнувшись крізь сон, вона глянула на вікно, за яким світанок обіцяв ясний і теплий день. 
Проводячи рукою по скуйовдженому волоссю, Тесс згадала вчорашній вечір – розкішний ресторан, морепродукти, шум моря. Але як вони повернулися додому?  
Від ранкової пробіжки дівчина вирішила відмовитися. Контрольна вимагала уваги, і, незважаючи на впевненість у своїй підготовці, Тесс прагнула закріпити знання. Вона швидко застібнула ґудзики свого улюбленого сарафана з квітковим принтом, вдягнула чорні сандалі й вийшла з квартири.  
Погляд на двері сусіда викликав легку усмішку. Тесс затрималася на кілька секунд, згадавши про спонтанність учорашнього вечора. Вдячність переповнювала її, адже не кожен день випадає можливість побачити море. 
Тесс довелося бігти до автобуса, аби встигнути на заняття. У стінах медичної академії її настрій трохи погіршився. Вона відчувала, що поява Елліаса учора не залишиться без наслідків. Однокурсники, ймовірно, вже обговорювали її загадкового «брата». Можливо, навіть декан, котрий завжди ставився до неї особливо уважно, поставить запитання. Тесс не хотіла зайвого розголосу, але уникнути цього було неможливо. 
Як тільки вона переступила поріг аудиторії, однокурсниці оточили її, мов бджоли вулик. Їхні усмішки виглядали дещо награними, а голоси були занадто привітними. Всі хотіли дізнатися більше про її «брата». Запитання сипалися одне за одним: хто він, скільки йому років, чи багатий, чи одружений, чи є в нього дівчина? Одна з дівчат навіть обережно натякнула, що готова заплатити за знайомство з ним. 
Тесс розуміла, що цей раптовий сплеск доброзичливості був лише способом наблизитися до Елліаса. Усвідомлення цього викликало суміш роздратування і смутку. Вона посміхалася і віджартовувалася, але не збиралася розкривати жодних деталей. За мить у її свідомості з’явився план, як уникнути подібних розмов у майбутньому. 
– Я не впевнена, що це можливо, – видихнула Тесс, ніяково стискаючи в руках ремінець своєї сумки. Вона відчувала, як під вагою поглядів однокурсниць їй стає дедалі важче придумати пояснення, яке б допомогло уникнути незручних питань. 
– Ну ти ж навіть не спитала його! – обурилася рудоволоса Амалія, чия впевненість у собі могла зрівнятися лише з її ідеальною фігурою, що привернула увагу всього університету. 
– Дай його номер телефону, – попросила кароока Міранда, простягаючи Тесс свій айфон. Її губи розтягнулися в хитрій посмішці. – Я сама запрошу його на побачення. 
Тесс невпевнено зітхнула й відвела очі. Вона розуміла, що опинилася в пастці: відмовитися прямо вона не могла, а дати якусь інформацію просто не мала права. Зрештою, вона обережно пообіцяла: 
– Добре, сьогодні ввечері поговорю з ним. Якщо він не буде проти, дам його номер телефону. Але, будь ласка, не тисніть на мене. 
У цей момент вона молилася, щоб їхній «брато-сестринський» фарс якось не розкрився. Розуміючи, що все може стати тільки складніше, Тесс вирішила знайти вихід із ситуації пізніше. 
– Ну хоча б ім'я його скажи! – простогнала Амалія, накручуючи на палець своє яскраво-руде волосся. Потім додала, ніби це була якась велика жертва: – Добре, а якщо хочеш, можемо піти разом на танці або в кафе. Можеш запросити його теж. Це буде весело! 
Тесс ковтнула клубок нервів у горлі. Вона зібралася з думками, щоб принаймні не сказати нічого зайвого. 
– Елліас. Мого брата звуть Елліас, – ледь чутно видихнула вона, вдячно поглянувши на професора, який саме розпочинав лекцію. 

Після останньої контрольної Тесс разом з кількома одногрупниками, яких можна було назвати «заучками», вирішила піти до бібліотеки, щоб узяти кілька альбомів для практичних занять із патологічної анатомії та фізіології. Одним із них був Деймон – хлопець, який зазвичай тримався осторонь і майже ніколи не спілкувався з іншими. 
Він відразу привернув увагу Тесс ще на перших лекціях. Високий, з доглянутими руками та очима кольору індиго, він виглядав бездоганно. Його густі темні вії були предметом заздрощів для багатьох дівчат, а стильний одяг завжди відображав майбутні модні тренди. Хоча він сидів на задній парті, його ім’я завжди фігурувало серед кращих студентів потоку, який налічував понад триста осіб. 
Сьогодні Деймон був у блакитній сорочці та темно-синіх штанах, які ідеально підкреслювали його постать. Ремінь із бляхою «Boss» і шкіряні туфлі доповнювали його бездоганний вигляд. Йдучи поряд із Тесс до бібліотеки, він, здається, зовсім не приховував інтересу до неї. 
– Погортаємо альбом разом? – несподівано запитав він, коли вони увійшли до читальної зали. 
– Що? – Тесс була настільки здивована, що не одразу зрозуміла його слова. – Що ти сказав? 
– Альбом. Разом. Так буде простіше і швидше, – повторив Деймон, злегка усміхнувшись і кивнувши у бік столу. 
– Гаразд, ти правий, – погодилася Тесс, відчувши, як її щоки наповнюються рум’янцем. 
Сівши за стіл, вони почали розглядати кольорову схему патологічного процесу. 
– Ти вже розпочала писати курсову? – запитав Деймон, не відводячи погляду від альбому. 
– Ще ні. Збираю матеріал, але навіть половину не відсортувала, – зітхнула Тесс. – А ти? 
– Вже третина готова, – відповів він, не надто хизуючись. 
– Ого! Це вражає. Коли ти встигаєш? – Тесс здивовано глянула на нього. 
– Вільного часу забагато. Займаю себе чим можу, – пояснив він, повернувши погляд на неї. Її зніяковілість викликала на його обличчі легку посмішку. – Хочеш, допоможу тобі з курсовою? 
– Що?! Ні! Звично, ні, – Тесс швидко відвела очі вбік, намагаючись приховати хвилювання. – Я сама справлюся. Але дякую за пропозицію. 
Деймон трохи нахилився вперед, ніби говорячи щось важливе: 
– Думаю, почати підробляти. Писати курсові для інших. Поєднувати корисне з приємним.  
– Непогана ідея, – погодилася Тесс. – Мені теж варто подумати про це. З реальним підробітком часу немає. 
– Вам, дівчатам, простіше. Знайти когось, хто забезпечить... – розмірковував Деймон. – Мабуть, тому Амалія так цікавиться твоїм братом. 
– Це аморально, – заперечила Тесс, трохи засмутившись. Вона знала, що багато дівчат шукають забезпечених хлопців для легкої фінансової підтримки. – І мій брат... він не з таких. 
– А який він? – неочікувано поцікавився Деймон. 
– Я навіть не знаю, що сказати. Ми нещодавно дізналися один про одного. 
– Якщо судити з учорашнього, то він поганець, – саркастично зауважив хлопець. 
– Це не зовсім так, – відповіла Тесс, намагаючись виправдати Елліаса. 
– То він гірший за поганця? – Деймон посміхнувся, але, помітивши її засмучений погляд, швидко додав: – Вибач, якщо образив.  
Їхня розмова перейшла на тему лекцій і схем. Але коли Деймон запропонував зустрітися після навчання, щоб трохи відволіктися, Тесс, трохи зніяковівши, погодилася. 
Після цього вона швидко попрощалася з Деймоном і залишила бібліотеку, не встигнувши розібратися у своїх відчуттях. 

Як і обіцяла одногрупницям, після повернення додому, Тесс насамперед попрямувала до сусіда, щоб запитати про те, що її просили. Постукавши у двері, вона усміхнулася, але одразу відчула незрозумілу тривогу. Ці кілька секунд очікування на відповідь здалися їй вічністю. Вона ніяк не могла зрозуміти свої почуття, але думка про сусіда викликала в ній дивне хвилювання, а спогад про його поцілунки – легке тепло. 
Раптом двері відчинилися, але перед нею постала не знайома постать, а висока брюнетка з модельною зовнішністю. Її великі карі очі оглядали Тесс з цікавістю і легким відтінком зневаги. Висока, струнка, з ідеальною фігурою, яку підкреслював прозорий халат поверх чорної мереживної білизни, брюнетка викликала у Тесс цілу бурю суперечливих емоцій. 
– Що треба? – холодно запитала жінка. Її голос прозвучав як електричний розряд, що вразив Тесс і повернув її у реальність. 
– А, емм, можу я поговорити з Елліасом? – тихо запитала Тесс, намагаючись зібратися з думками й не видати своїх почуттів. 
– Він душ приймає, – байдуже відповіла незнайомка, склавши руки на грудях. – Що йому передати? 
– Нічого, – сухо відповіла Тесс, відчуваючи, як серце стискається від неприємних здогадів. – Я зайду пізніше. Це не терміново. – Сухо усміхнувшись, вона рішуче розвернулася і швидко повернулася до своєї квартири.   
Щойно двері зачинилися за її спиною, Тесс опустилася на підлогу і гірко заплакала. Її обійняло відчуття безнадії. 
Вона раптом усвідомила, наскільки безглуздими були її думки та фантазії про сусіда. Він був занадто далеким від її світу. Ті кілька поцілунків? Напевно, вони були нічим іншим, як жартом чи перевіркою її наївності. Її сусід не був зацікавлений у ній, як у жінці. Тесс почувалася смішною через власну наївність, дозволивши собі думати, що чоловік, як Елліас, може звернути на неї увагу. 
– Дурепа, – прошепотіла вона крізь сльози. – Просто дурепа...  
Вона вирішила, що відтепер зосередиться тільки на навчанні. Лише це має значення. Їй не потрібні почуття, які завдають болю. Її майбутнє залежить тільки від її рішень і праці. 

Елліас вийшов із душу, обмотавши стегна рушником, і поглянув на брюнетку, яка зручно вмостилася на ліжку. Її прозорий халат уже лежав на підлозі, а сама вона грайливо стягувала з себе мереживну білизну. Він збирався розпочати третій забіг, але його увагу привернула інша деталь. 
– З чого це ти одягалася? – поцікавився він, ковзнувши поглядом до халата, який явно не вписувався у сценарій їхньої ночі. 
– Поки ти, – вона провела облизаними пальцями по животу, прямуючи вниз, – був у душі, – підняла погляд і посміхнулася, – приходила твоя сусідка. 
– Що вона хотіла? – Спочатку слова не викликали в нього емоцій, але варто було подумати про Тесс, як спокій змінився тривогою. Елліас швидко натягнув спортивні штани. 
– Сказала, що зайде пізніше. – Брюнетка подивилася на нього здивовано, коли він, ігноруючи її, вилаявся і кинувся до дверей. 
– Ел?! – її крик розлетівся квартирою, але Елліас уже не слухав. 
Він постукав у двері сусідки, а потім просто відкрив їх, увійшовши без запрошення. Його очі уважно оглядали кімнату, шукаючи щось, що пояснило б червоні очі дівчини. 
– Що сталося? – його голос звучав напружено, а погляд затримався на її обличчі. Тесс рефлекторно відвела очі, намагаючись уникнути прямої відповіді. 
– Нічого. – Вона намагалася здаватися спокійною, хоча її думки видавали зраду. 
– Навіщо шукала мене? – Він не відводив від неї погляду, стоячи у світлі вечірньої лампи. 
– Дрібниці. Неважливо. – Майже прошепотіла вона, але його наполегливість не залишала вибору.  
– Су-ка, – видихнув він, втрачаючи терпіння. Напруживши м'язи й стиснувши пальці в кулаки, контролюючи свій гнів, Елліас наблизився до сусідки. – Питай! 
– Це дійсно може почекати. 
– Питай! – повторив він хрипко, і, пройшовши на кухню, майже наказав: – І кави зроби. 
– Може іншим разом? – наважилася вона, пройшовши слідом за ним. Її голос тремтів, але погляд видавав впертість. – На тебе дівчина чекає. Не добре так поводитися. 
Його тіло напружилося, коли вона торкнулася його руки. Цей дотик розбудив у ньому хаос. Усе в ньому жадало цієї дівчини, її наївної чистоти й тихого протистояння. Але інша частина змушувала зупинитися. 
Її охопила хвиля раптової спеки. Варто було їй доторкнутися до його руки, як все тіло пробрало дивне тремтіння. Здавалося, напруга між ними могла розірвати повітря. Елліас відчував, як бажання накочує на нього, ніби морська хвиля – сильна, нестримна, небезпечна. У його голові майнула темна думка: він міг би легко скористатися цією тендітною дівчиною, підім’яти під себе її наївність і зробити її частиною свого хаотичного світу. 
Але щось утримало його. Можливо, це був її погляд – щирий і довірливий, настільки чистий, що він сам себе ненавидів за те, що на секунду дозволив собі такі думки. 
– Су-ка, – тихо прошепотів Елліас, струхнувши її руку зі своєї. – Не торкайся мене так. 
Тесс злякано прибрала руку. 
– Вибач. 
Тесс, розгублена, рефлекторно прибрала руку, опустила очі в підлогу, але майже одразу знову підняла погляд. Її очі були серйозними, навіть дорослими, що його здивувало. 
– Сусідко, – його голос став глибшим і холоднішим, – ти хотіла щось запитати. Питай. – Він сів на табурет, схрестивши руки на грудях, ніби захищаючись від її проникливого погляду. 
Тесс вагалася. Вона набрала повні груди повітря, ніби готуючись до великого зізнання. 
– Якщо спитаю, ти повернешся до своєї дівчини? – сміливо і трохи зухвало прозвучав її голос. 
– Угу, – кивнув він, ледь стримуючи посмішку. Її запитання розважило його. 
Тесс зітхнула й зробила крок до столу. 
– Після твого візиту до академії вчора... багато моїх однокурсниць хочуть із тобою познайомитися. Вони всі переконані, що ти мій брат. 
– І що з того? – відповів він, граючи жовнами й стукаючи пальцями по столу.