Розділ восьмий

Розділ восьмий. Старий і море. 

Вони сиділи на відкритій терасі, за столиком у спеціально огородженому місці з видом на море. Тесс зачаровано дивилася на вечірні відблиски прибою і посміхалася щоразу, коли велика хвиля врізалася в прибережні міні скелі. Прохолодний вітер все ще був теплим і дбайливо торкався її шкіри, опалюючи своєю свіжістю. 

Насолоджуючись цією унікальною можливістю, Тесс не наважувалась запитати у сусіда, як довго вони будуть перебувати тут. Вона жодного разу за все своє життя не була біля моря. Жодного разу не бачила своїми очима блакитних хвиль, що нагадували собою безмежний норов. Її очі буквально світилися дитячою щирою радістю, якою вона завдячувала своєму дивному сусідові.

Та попри насолоду Тесс не могла не зауважити для себе, що завтра потрібно буде прокинутися якомога раніше і підготуватися до контрольної, яка буде показовим зрізом знань. І вона повинна підготуватися! Їй не можна давати слабину в навчанні. Це надто велика розкіш як для сироти, яка самотужки пройшла бюрократичну систему і довела усім, що має право навчатися та здобути бажану освіту. Вона повинна тримати цю високу планку, якщо хоче досягти успіхів не лише у навчанні, а й у майбутньому.

– Сусідко, ти що будеш їсти? – Запитав Елліас, простягаючи здивованій дівчині меню. – Я наче не проти замовити морський коктейль та шмат гарно просмаженого м’яса. – Він подивився на Тесс і вигнув брову, чекаючи на відповідь. Але вона не поспішала відповідати.

Елліас припускав побачити здивовану реакцію Тесс, адже знаючи її, і бачивши в яких умовах вона виживає, така правильна дівчина повинна була відмовитись від їжі. Цей ресторан був одним з найкращих у цьому місті. І «найкращий» означало все! Ціна та якість збігалися. І для Елліаса гроші не були проблемою. Він звик відвідувати такі заклади, балувати себе та своїх друзів, що так само як і він знали ціну розкоші й зовсім не хизувалися цим. 

Кожен із тих, хто був близький Елліасу, пройшов важкий шлях з низів до вершин і не гидував своїм минулим. Вони мали власні принципи та правила, за порушення яких було єдине покарання – виключення із кола дружби. Так перевірялися друзі та вороги, так перевірялася заслуга на повагу та поблажливість в інших ситуаціях. 

І саме так перевірялись жінки. Усі перевірялись грошима та над бажаннями.

– Замовляй, що хочеш. – повторив Елліас. А Тесс продовжувала потуплювати очі в меню і червоніла від збентеження.

 Тесса боялася подивитися на сусіда, бо відчувала, як зрадлива хвиля сорому підкочувала до горла і викликала сльози. Навіть якщо вона відмовлятиме собі у всьому цілий місяць, не зможе накопичити грошей навіть на порцію найдешевшого чаю з цього меню. І в сумці у неї були дві купюри по двадцять і кілька дрібних монет – залишки тижневого бюджету, які вона намагалась не витрачати без потреби.

– Можна мені води? – ледве чутно запитала вона, відклавши меню і подивившись на усміхнену офіціантку, що запитально підняла ідеальну брову і перевела погляд карих очей на одного з найбажаніших гостей закладу.

Елліас з розумінням дивився на сусідку і нічого не сказав їй, кивнувши своїм друзям за сусіднім столиком, що все чули й з цікавістю обернулись до них. Він віддав меню офіціантці й сам зробив замовлення, вважаючи, що зможе здивувати Тессу і побалувати, хоча вона протестуватиме, судячи з її вибору.

 –  Морепродукти. Всі. Овочі. І стейк середнього просмаження.

– Буде зроблено. – прийнявши основне замовлення, дівчина запропонувала вибрати напої, але Елліас зупинив її.

– Мені як завжди. А їй, – він кивнув на Тесс, – гранатовий сік. І газовану воду з лаймом.

– Добре. Приємного вечора. – кокетливо усміхаючись відказала офіціантка і підійшла до сусіднього столика, адже гості були впізнавані та ієрархія у прийнятті замовлень дотримувалася чітко.

– Елліас, – Тесса злегка нахилилася до сусіда і прикривши рота рукою, сказала тихенько, так щоб її ніхто не зміг почути окрім нього. – У мене справді немає грошей, щоб сплатити й соту частину цього замовлення.

– А хто питав у тебе про гроші? – Спокійно відповідає сусід і нахиляється ближче до неї, копіюючи її сором’язливу поведінку. – Я запросив тебе, отже, я плачу за все!

 – Все одно, це не дуже добре. – Видихнула Тесс і відразу додала. – Я поверну гроші як тільки отримаю стипендію. Або дві.

– Поглянь на мене. – Елліас захопив її холодні пальці та злегка стиснув, закликаючи до уваги та підкорення. – Я не один з твоїх однокурсників. Я хочу, щоб ти насолодилась їжею, і навіть не смій відмовлятися!

– Так-так, – до них розвернувся водій і усміхаючись на всі тридцять два зуби, чемно попросив. – будь ласка, не змушуй нас силувати тебе! – його голос був трохи загрозливим, але м'яким. Тесса лишень притиснулась спиною до м’якої спинки й завмерла, вислухавши таку несподівану погрозу.

– Розумієш, про що я говорю? – Елліас відпустив руку сусідки та напружився всім тілом, коли побачив тих, заради кого вони приїхали.

 До їхнього столика досить швидко підійшли двоє чоловіків.

Один із них «старий» у бежевому штанному костюмі та білих туфлях. Він упирався на тростину і накульгував на праву ногу. Чоловік, на вигляд якому було за шістдесят років, мав залисини на голові та синюшні мішки під очима болотного кольору. Він похмуро дивився на Елліаса, а перевівши важкий погляд на Тесс, усміхнувся.

 Другим був молодий чоловік середнього зросту. Русявий. Його ніжне, майже дівоче обличчя було усипане ластовинням, а у вухах блищали сережки-цвяхи. Він тримався гордо, хоч і йшов на крок позаду від «старого». Єдине, що впадало в око і псувало його бездоганний образ, це посмішка із золотими зубами, які ставали яскравою плямою на тлі пісочного кольору його костюма.

 Чоловіки сіли за столик до Елліаса і привітали його та його супутницю, що застигла на своєму місці та боялася поворухнутися.

– Я вже думав, що ти вирішив відмовитись. – їдким голосом звернувся молодий чоловік з золотими зубами та одразу замовк, приструнений «старим».