Розділ восьмий

Розділ восьмий. Старий і море.  

На відкритій терасі, огородженій від сторонніх очей, вони сиділи за невеликим столиком із чудовим видом на море. Тесс не могла відвести погляду від вечірніх хвиль, які виблискували у світлі ліхтарів, розбиваючись об прибережні скелі. Її очі буквально світилися дитячою радістю, щирою і чистою. Вітер, теплий і свіжий, дбайливо ковзав по її шкірі, додаючи цьому моменту ще більше магії. 
Ця подорож була справжнім відкриттям для Тесс. Вона ніколи раніше не бачила моря, ніколи не відчувала його величі та непокірності, яка зараз заворожувала її. Вона дозволяла собі насолоджуватися цим моментом, хоч десь у глибині думок уже будувала плани на завтрашній день. Завтра на неї чекала показова контрольна, і вона мала бути у найкращій формі. Тесс ніколи не дозволяла собі слабкості, адже шлях до її мрії – стати лікарем – вимагав від неї максимуму зусиль. 
Тесс інтуїтивно притримувала високу планку, адже вже давно довела собі й оточенню, що заслуговує на це місце у медичній академії. І хоч зараз її думки намагалися повністю поглинути хвилі та вітер, вона знала: попереду в неї ще багато роботи. 
– Сусідко, ти що будеш їсти? – несподівано запитав Елліас, подаючи їй меню. 
Вона підняла на нього розгублений погляд. Елліас, трохи нахилившись, підняв одну брову, спостерігаючи за її реакцією.  
– Я замовлю морський коктейль і гарно просмажений шматок м’яса, – продовжив він, спостерігаючи за нею. – А ти? 
Тесс не одразу відповіла. Її думки були зайняті водночас і хвилями, і контрольними, і несподіваною увагою, яку вона отримувала від цього чоловіка. 
Елліас спостерігав за її збентеженням і майже передбачав таку реакцію. Він розумів, що для Тесс цей ресторан – справжня розкіш, далека від реальності, у якій вона жила. Цей заклад був одним із найкращих у місті, і кожна деталь – від інтер’єру до обслуговування – говорила про статус. Але для нього це була звичайна буденність. Він звик до таких місць, до комфорту й розкоші, які стали частиною його життя. 
Та попри свою «буденність», Елліас завжди ставився до грошей як до інструменту перевірки. Його близьке оточення – ті, хто були з ним поруч у злетах і падіннях, – знали ціну кожної копійки. Вони досягли свого становища через труднощі й завжди перевіряли людей своїми негласними правилами: чесність, вірність, і... ставлення до грошей. І жінки не були винятком. 
– Замовляй, що хочеш, – повторив Елліас.  
Тесса боялася підняти на нього погляд. Сором охопив її з голови до ніг, коли вона зрозуміла, наскільки дорога тут кожна страва. Вона опустила очі на меню, але нічого не бачила крізь пелену паніки. У сумці лежали дві купюри по двадцять і кілька дрібних монет – залишки її тижневого бюджету. Навіть найдешевший чай тут здавався недосяжною розкішшю. 
– Можна мені води? – тихо запитала вона, відвівши очі й намагаючись уникнути прямого погляду Елліаса. 
Офіціантка, молода жінка з бездоганно укладеним волоссям і ідеально підведеними очима, здивовано підняла брову, але перевела погляд на чоловіка за столом. Елліас, зберігаючи холоднокровність, не сказав ні слова. Він лише легко кивнув своїм друзям, що сиділи за сусіднім столиком і з цікавістю поглядали на них. 
Забравши меню з рук Тесс, він без зайвих роздумів зробив замовлення: 
–  Морепродукти. Всі. Овочі. І стейк середнього просмаження. 
Офіціантка прийняла замовлення з професійною усмішкою, але в її очах промайнув легкий подив. 
– Будемо раді виконати. А напої? 
Елліас ледь помітно зупинив її жестом руки. 
– Мені, як завжди. А для неї, – він кивнув у бік Тесс, – гранатовий сік і газовану воду з лаймом. 
– Добре. Приємного вечора, – кокетливо усміхнулася офіціантка й попрямувала до сусіднього столика, де її також чекали знайомі обличчя. 
Тесс злегка нахилилася вперед, прикриваючи рота рукою, і прошепотіла так, щоб її ніхто, окрім Елліаса, не почув: 
– У мене справді немає грошей, щоб сплатити й соту частину цього замовлення. 
Він нахилився ближче, копіюючи її сором’язливий рух: 
– А хто питав у тебе про гроші?  
Його голос був тихим, але вкрай впевненим. Вона ледь помітно здригнулася, почувши його тон. 
– Я запросив тебе, отже, я плачу за все, – додав він, навіть не намагаючись приховати усмішку. 
– Все одно, це не дуже правильно, – видихнула Тесс, але швидко додала: – Я поверну гроші, як тільки отримаю стипендію. Або навіть дві. 
Елліас, не сказавши нічого, легко торкнувся її руки й захопив її холодні пальці. Його погляд змусив її підняти голову й зустрітися з ним очима. 
– Поглянь на мене, – він стиснув її руку, але не боляче, радше, щоб утримати її увагу. – Я не один із твоїх однокурсників, Тесс. Я хочу, щоб ти насолодилася вечерею. Навіть не смій думати про відмову. 
Його слова були настільки впевненими, що вона не наважилася сперечатися. До них розвернувся водій, який сидів за сусіднім столиком: 
– Будь ласка, не змушуй нас застосовувати методи переконання, – він усміхнувся широко, і якось загрозливо. 
Тесс автоматично притиснулася до м’якої спинки крісла й завмерла, відчуваючи, як зникає її сором, залишаючи лише тривогу. 
– Тепер ти зрозуміла, про що я говорю? – Елліас відпустив її руку й повернувся до головної теми, напружившись всім тілом, коли побачив тих, заради кого вони приїхали. 
До їхнього столика досить швидко підійшли двоє чоловіків. 
Перший, «старий», був у бежевому костюмі з білосніжними туфлями. Він спирався на тростину, накульгуючи на праву ногу, і його кожен крок супроводжувався легким стуком дерев’яного наконечника об кам’яну підлогу. Чоловік, якому явно було за шістдесят, мав залисини на голові та синюшні мішки під очима болотного кольору. Його погляд, важкий і проникливий, спочатку впився в Елліаса, а потім перевівся на Тесс. І несподівано на змарнілих вустах старого з'явилася тепла усмішка, яка, втім, викликала більше напруги, ніж заспокоєння. 
Другий чоловік, молодший, тримався на крок позаду. Його русяве волосся було акуратно вкладене, а ластовиння, що рясно вкривало його обличчя, надавало йому майже невинного вигляду. Але цей ефект одразу руйнувала його посмішка – блискучі золоті зуби різко контрастували з пісочним відтінком його костюма і викликали відчуття небезпеки. У вухах поблискували сережки-цвяхи, які додавали ще більше дисонансу до його зовнішності. Він ішов із гордо піднятою головою, але погляд його був настільки зухвалим, що, здавалося, пронизував усе навколо. 
Обидва чоловіки сіли за столик. Молодший недбало кинув коротке вітання, а старший нахилив голову у ввічливому жесті. 
– Я вже думав, ти вирішив відступити, – їдко звернувся молодий чоловік із золотими зубами та одразу замовк. 
– Метью! – коротко сказав старий, не підвищуючи голосу, але в цих словах була непохитна влада. Метью помітно напружився і відкинувся на спинку стільця. 
– Я ніколи не відступаю, якщо вже взявся за справу, – спокійно відповів Елліас. Він навіть не подумав представляти незнайомців Тесс, яка, наче заворожена, сиділа мовчки, намагаючись уникнути будь-якого контакту з їхніми поглядами. 
Її руки тремтіли під столом, але вона робила все можливе, щоб зберігати зовнішній спокій, хоч серце її гупало, як дзвін на тривожному вітрі. 
Коли офіціанти принесли морепродукти та напої, Тесс навіть не замислювалася – вона відразу взялася до їжі. Не лише через голод, але й через мовчазне нагадування водія, що кинув на неї черговий погляд і підморгнув, недвозначно натякаючи на наслідки. Здавалося, у неї не було іншого вибору, окрім як прийняти єдине правильне рішення. 
Тесс насолоджувалася кожним новим смаком. Вона не звертала уваги на усмішки чоловіків, присутніх за столиком, чи на зацікавлених офіціантів, які спостерігали за нею, наче коти за мишею. Попри це, дівчина усвідомлювала свою недосвідченість у столовому етикеті, особливо щодо правил споживання морепродуктів, але її це не бентежило. Вона сміливо брала імператорські креветки руками, очищала їх і з'їдала, отримуючи від цього неприховане задоволення. 
Щойно Тесс помітила, як облизує пальці, вкриті солодко-кислим соусом, вона злегка почервоніла. Зітхнувши, вона подивилася на краба, що лежав на блюді, спрямовуючи на неї свої мацаки. Здавалося, цей краб став для неї справжнім викликом. Згадуючи сцени з фільмів, де панцир краба виявляється міцним, вона зрозуміла, що без спеціальних інструментів їй не впоратися. 
– Я все ще наполягаю на зустрічі з усіма, – заговорив «старий», звертаючись до Елліаса. Він помітив, як Елліас мовчки почав допомагати своїй супутниці, очищуючи м'ясо краба для неї, і ледь помітно усміхався. – Я знаю, що у тебе свої вимоги та свій підхід до справи. Але пам’ятай, багато хто боїться змін, навіть якщо це на краще. 
– Звісно, – втрутився Метью, зробивши ковток червоного вина. Він узяв зубочистку й почав її розжовувати, одночасно висловлюючи свою думку. – Ви хочете різко перейти на «біле», а це не так просто. Це величезні фінансові втрати. Поки цей ваш «білий» бізнес почне приносити плоди, мине чимало часу, а це означає втрату мільйонів. Багато хто не готовий жертвувати таким прибутком. 
– Метью, ти ж сам погоджувався зі мною! – з благанням у голосі звернувся до нього «старий». Його погляд перемістився на Елліаса. – Але рішення ухвалюватиму я, а не він. 
– Поки ти дихаєш, так! – з огидою виплюнув зубочистку Метью, розтягнувши губи в зухвалій посмішці. – Але спадкоємцем цього бізнесу є я. У майбутньому я вирішуватиму, як діяти. 
– У майбутньому! – гаркнув «старий», сильно вдаривши тростиною по підлозі. – А зараз я хочу бути впевненим, що приймаю правильні рішення. Я вже запропонував коронувати тебе, Елліас. І я готовий відстоювати твою кандидатуру до останнього подиху!  
Він перевів важкий погляд на Елліаса. 
– Ти розумієш, про що я? 
Елліас кивнув. 
– Що ж, побачимося на зльоті. Тоді все і вирішиться, – видихнув «старий», поплескавши Метью по плечу. – Нам уже час. 
– Ще побачимось! – цокнув язиком Метью, демонстративно облизуючи свої золоті зуби. Його погляд зупинився на Тесс, яка, застигши на місці, невпевнено дивилася на нього, намагаючись приховати свою розгубленість. – Бай-бай, – додав він, підморгнувши.  
– До зустрічі, – холодно відповів Елліас, стискаючи в руці виделку. Його очі проводжали Метью з тим самим хижим блиском, який міг змусити будь-кого відчути себе в небезпеці. Він вже передбачав, що цей нахаба стане для нього справжньою проблемою в майбутньому.  
Коли «старий» та Метью залишили ресторан, до столу Елліаса пересіли його друзі. Їхня розмова одразу стала більш невимушеною, але все ще насиченою стратегічними натяками. 
– Ел, – звернувся водій, розглядаючи бокал із вином. – «Старий» справді хоче стати правильним? Чи все ж готує якийсь хід? 
– Може він просто намагається тебе підставити? – припустив другий, нервово барабанячи пальцями по столу. – «Общак» буде величезним. А «по білому» жити – це не так просто, особливо з такими сумами. 
– А як же трафік? – водій задумливо почухав потилицю. – «Старий» може й вирішив зав'язати з дівчатами, але його протеже точно цього не підтримає. Має три клуби. Два з яких тримаються виключно на трафіку. 
– Я вірю «старому», – тихо відповів Елліас, крутячи виделку в руках. – Він людина слова. А ось із Метью ми розберемося, коли він проявить себе. Немає сенсу зараз звертати на нього увагу. Він поки ніщо. 
– Але «старий» може відійти в інший світ будь-якої миті, 
– Просто тримайте його під прицілом, – вирішив Елліас, глянувши на своїх товаришів. – Перевіряйте всі його рухи за спиною «старого». Поки так. Все інше вирішимо після коронації. До речі, підготуйте всіх. Не можна недооцінювати шакалів. 
– Звичайно! – кивнув водій, але його погляд раптом змінився. Він підняв брови від здивування. – Вона що, спить? 
Елліас різко повернув голову до сусідки. Тесс, сидячи в кріслі, злегка схилилася на бік, її голова опустилася, а дихання стало рівним. Вона дійсно заснула. 
– Мабуть, нам варто повернутися додому, – видихнув Елліас, обережно торкаючись шовкового волосся Тесс, яке, здавалося, зачаровувало його з кожним дотиком. 
Його усмішка була трохи розслабленою, майже підлітковою, хоч сам він цього не помічав. Елліасу було важко пояснити самому собі, чому ця дивна сусідка так сильно впливає на нього. Звідки ця хімія, ця мимовільна близькість? Його життя, наповнене строгими правилами та розпорядком, несподівано змінилося з її появою. Тепер усе виглядало трохи іншим: яскравішим, навіть менш загрозливим. 
Його друзі зауважили ці зміни й часто жартували: «Елл, не хочеш нам зізнатися? Вона тебе зачарувала? Якесь зілля підсипала в каву, а?» 
Але він не відповідав на їхні жарти. Він і сам починав підозрювати, що ця дівчинка має над ним якусь незрозумілу владу. Вона здавалася настільки несхожою на людей із його світу, що це ставало майже магнетичним. 
Тесс була настільки змучена після довгого дня, що навіть не прокинулася, коли Елліас підхопив її на руки, як найдорожчий вантаж і відніс до машини. Її обличчя залишалося спокійним, а пальці міцно тримали сумку з конспектами. Вона довірливо схилила голову й навіть у сні виглядала ніжною та безтурботною.  
Раптом пролунав дзвінок мобільного телефону. Елліас, притримуючи голову Тесс, швидко відповів, намагаючись, щоб його голос звучав тихо. 
– Шрам, що дізнався? – запитав він, напружуючи спину, коли почув знайомий голос найкращого друга. 
– Дізнався все! – відповів Шрам. Він був не лише другом, а й своєрідним «детективом», що завжди діяв інкогніто. – Слухай уважно. Сусідка твоя – це, без перебільшень, свята людина. Жила з батьками. Сім'я була не заможною, але цілком нормальною. Батьки працювали, давали їй любов і турботу. Мати працювала у музеї мистецтвознавства, а батько у столярному цеху. Три роки тому трапилася аварія, і вони обидва померли. 
Елліас хмурився, але не перебивав. Він лише перевів погляд на Тесс, яка виглядала настільки тендітною, ніби могла розсипатися під найменшим подихом вітру. 
– Після смерті батьків, опіку над нею взяла далека родичка, яка з'явилася лише раз на похованні. Про неї я поки що нічого не дізнався, але в процесі. Тесс продала більшу частину батьківських речей, щоб покрити витрати на лікарню та поховання. Після школи вступила до медичної академії. Відмінниця. Викладачі її обожнюють. Говорять, що вчити Тесс одне задоволення, адже вона вбирає інформацію, як губка і завжди відповідально підходить до завдань. До речі, вона отримує підвищену стипендію та має пільги. А ще, щороку усі викладачі скидаються грошима і підносять Тесс подарунок у вигляді якоїсь там премії. Ну, коротко кажучи, вони не зізнаються їй про те, що з жалості допомагають їй грошима. Так. –  Шрам на мить замовк, а потім додав із нотками суму. – Була у стосунках із якимось Оскаром. Місцевий ловелас, якого вигнали за наркотики. Він використовував її, навіть руку підіймав. Викладачі дізналися і допомогли їй оформити заборону на його наближення.  
Елліас зітхнув, дивлячись на Тесс. Вона виглядала такою спокійною і безтурботною. Його серце щось защеміло. Як ця дівчинка, залишившись самотньою у такому жорстокому світі, змогла зберегти чистоту і доброту? Інші б давно зламалися або пішли на дно, але вона продовжувала боротися.  
– Ел, ти слухаєш? – запитав Шрам. 
– Так, слухаю. 
– Про родичку поки нічого. Це поки єдина сліпа пляма. 
– Зрозуміло. Дякую. 
– А як із твоїми справами? Що вирішили на зустрічі? 
– Готуємось до коронації, – коротко відповів Елліас і додав, ніби говорив це не лише другу, а й самому собі: – Готуємось до коронації.