Розділ сьомий

Розділ сьомий. Дивні дивацтва. 

Тесс подивилась на годинник і злякалася свого відкриття. Велика стрілка перевалила за цифру три, а це означало, що було п'ятнадцять хвилин на сьому. Вона не звільнилася раніше, як її просив сусід. Напевно, він вже забув про це, а от як би Тесс пояснила професору свою поспішність? Вона єдина зі студентів, хто засиджується до пізнього, а тут раптовий поспіх. Така поведінка могла б викликати багато запитань, на яких не було чітких відповідей. 

Важко зітхнувши, ніби жалкуючи про те, що не змогла піти раніше, Тесс взяла до рук наступну кістку і почала описувати її патологію. Вона вже навчалась на третьому курсі та продовжувала раз по раз повертатись до початкових знань, щоб навчитись проводити повну диференціацію наосліп. Тесса бажала стати хорошим лікарем і брала участь в усіх можливих гуртках медичної академії, та по можливості допомагала своїм кураторам з проведенням досліджень. Її навчання було набагато складнішим і насиченішим ніж в інших студентів. Але вона не збиралась зупинятись. 

Минуло ще якихось десять хвилин, і студенти, які сиділи в кабінеті патологічної анатомії, почали шушукатися і виглядати у вікна. Щось явно відбувалося зовні, що так хвилювало уяву молодих людей і буквально підіймало їх зі своїх місць. І це попри те, що суворість наглядача могла коштувати їм заборону на продовження навчання чи завал на заліках, чи гірше за те на іспитах. 

– Шановні, негайно повертайтеся до своїх анатомічних об'єктів! – Підвищивши голос, професор поправив свої окуляри, прислухаючись до шуму в коридорі. 

Вже за якусь мить до аудиторії забіг переляканий хлопець з пурпуровими щоками й округливши свої очі, вигукнув: 

– Вони йдуть сюди! 

– Хто вони? – поцікавився професор і незадоволено оглянув порушника тиші. – Вас не навчали манер, шановний? Чи ви забули, куди увійшли та з ким говорите? 

– Вибачте мені, професоре, але ті люди шукають «анатомку», а єдина анатомка, що все ще працює, це наша. – хлопець розвів руки в сторони й закивав головою. – І їх охорона не затримала, а пропустила. Я почув, як вони підіймаються по сходинах, і запевняю вас, професоре, що ці люди налаштовані знайти те чи того, за чим чи ким вони приїхали! 

– То хто ж сюди йде? 

Інтерес був підігрітий до неможливості. Професор не міг зрозуміти, кого побачили його студенти за вікном і про кого говорив зляканий хлопець, що опустивши голову, усівся за самим дальнім столом. А в коридорі посилювалось відлуння від швидких кроків. 

Тесс і сама зацікавлено дивилася на двері, прислухаючись до гуркоту від швидкого крокування таємничих людей. Її серце збивалося з ритму, підозрюючи, що щось назріває. І це щось могло бути тією людиною, якій вона обіцяла звільнитися раніше. 

Двері прочинилися і до аудиторії увійшли троє чоловіків. 

Звичайно ж, одним із трійці був ніхто інший як Елліас. Двох інших Тесс швидко впізнала, це були ті дивні друзі її сусіда, з якими їй довелося зіткнутися вранці. Щоправда, чоловіки виглядали набагато охайніше і солідніше, бо були одягнені у чорні костюми з білими сорочками. 

Сусід Тесс, як і завжди, виглядав ідеально і був оточений хижим вайбом, від якого спирало подих. Він швидко окинув поглядом аудиторію, зупинивши невдоволений погляд на дівчині, яка з силою стискала плечову кістку і буквально згоряла від сорому і розуміння того, що зараз почнеться. 

– Я перепрошую, панове, а ви хто? І чому вас пропустила охорона? – голос професора затремтів, та все ж він підвівся зі свого стільця і поправляючи окуляри, вимагав пояснень. – На яких правах та за чиїм дозволом ви увійшли до академії у такий пізній час? 

– У нас є спеціальний дозвіл. – посміхнувся один з приятелів Елліаса, при відкривши свій піджак і показавши професору те, що змусило його сісти на своє місце. 

– Чого вам треба? – зітхнув професор. 

– Я хочу забрати свою сестру. – відказав Елліас, – Вона забула про те, що у нас сімейна вечеря. Ось мені й довелося приїхати за нею. 

– А хто ваша сестра? – обережно перепитав професор, оцінивши загрозливий вигляд чоловіків, що так легко пройшли озброєну охорону. 

– Тесса. – Елліас повернув голову в сторону другого столу, і кивнув до дівчини, яка зніяковіло дивилась на нього. – Сама підійдеш чи мені підійти? 

– Сама. – майже беззвучно прошепотіла Тесс, збираючи свої речі. 

– Тесса?! – здивувався професор і подивився на свою найкращу студентку. – А як таке можливо? 

Професори, як і більшість студентів, чули про Тесс чи знали її особисто. Вона була однією з найкращих студенток медичної академії і її ім'я з'являлось в розмовах частіше ніж ім'я ректора. Всі вони чудово знали, що дівчина осиротіла втративши батьків і живе сама. Всі знали, що вона не має родичів у місті, і тим більше всі знали, що вона була єдиною дитиною в сім'ї та не має ні братів, ні сестер. 

– Тесса, ти не хочеш пролити світло на цю інформацію? – спитав професор, коли дівчина підійшла зі своїми речами до його столу. – Чи це правда? Чи цей пан дійсно твій родич? 

Аудиторія затихла в напрузі, і всі студенти намагалися дослухатися того, про що йдеться, і що відповість Тесс. Усі чудово розуміли, що люди, які стоять в аудиторії, були небезпечними. Це було зрозуміло, щойно чорний джип в'їхав на територію медичної академії й зупинився на центральній галявині в непроїжджій частині, просто під вікнами анатомічного корпусу. І все ж таки всім було цікаво, як ці люди були пов'язані з Тесс – однією з найкращих студенток академії. 

– Це мій брат. – несміливо відповіла Тесса, притискаючи сумку до своїх грудей. Вона почервоніла від сорому, і не знала як пояснити цю ситуацію. 

– Ми нещодавно дізналися один про одного. – додав Елліас, коректуючи та виправдовуючи вигадані родинні зв'язки. – Сподіваюся на вашу розсудливість та розуміння, професоре. – його голос був шанобливим, і так само переконливим. – Ми тільки знайшли один одного і маємо довгий шлях для налагодження стосунків. Я хотів би забрати сестру раніше, якщо ви не заперечуєте.