Розділ сьомий

Розділ сьомий. Дивні дивацтва.  

Тесс глянула на годинник і злякалася свого відкриття. Велика стрілка вже перевалила за цифру три. П'ятнадцять хвилин на сьому. Вона не виконала обіцянку звільнитися раніше, як просив Елліас.  
«Він, мабуть, уже забув, а я точно ні. – Промайнуло в її голові. Тесс затримала дихання, намагаючись відкинути зайві думки. Але це було марно. – Що, як він і справді за мною приїде? Що я скажу професору? Що мій сусід – чоловік із сумнівною репутацією – очікує на мене, бо вирішив, що так треба?» 
«Просто працюй!» – наказала вона собі й взяла чергову кістку для аналізу. Вона заглибилась у деталі: форму, поверхню, можливі патології. Її мета була ясною, як ніколи раніше: вона стане хорошим лікарем. Можливо, навіть найкращим. 
Минуло ще якихось десять хвилин. В приміщенні запанувала напружена тиша, яку лише іноді порушував звук шурхоту паперу або скрип стільців. Але потім щось змінилося. 
– Що це? – прошепотів хтось із задніх рядів. 
Тесс підняла голову. Студенти потягнулися до вікон, шушукаючись між собою. 
– Там щось відбувається, – сказав хтось. 
«Просто ігноруй це, працюй далі» – промовила вона подумки. Але це було складніше ніж здавалось.  
– Шановні, негайно повертайтеся до своїх анатомічних об'єктів! – Професор різко поправив окуляри. Його голос розрізав шум у залі, як лезо, але і він сам прислухався до гучних звуків, що доносилися з коридору.  
За секунду двері відчинилися, і в аудиторію увірвався хлопець з пурпуровими щоками. Його щоки палали, а очі широко розкрилися від переляку.  
– Вони йдуть сюди! – вигукнув він, не звертаючи уваги на знервований погляд професора. 
– Хто «вони»? – професор обурено насупився, окинув поглядом новоприбулого, ніби той був частиною якоїсь незрозумілої вистави. – Чи вас не навчали манер? Ви хоча б пам’ятаєте, де знаходитесь і з ким розмовляєте, шановний? 
Хлопець ковтнув повітря, намагаючись відновити дихання. Його руки металися в повітрі, ніби він намагався пояснити щось, чого сам до кінця не розумів.  
– Пробачте, професоре, але ці люди... вони шукають «анатомку». А ця – єдина відкрита в цю годину! – Голос хлопця зірвався, і він майже закричав. – Охорона навіть не намагалася їх затримати. Вони просто... піднялися сходами. І вони не зупиняться, доки не знайдуть те, що шукають!  
– Хто ці люди? – обличчя професора залишалося незворушним, але в очах з’явилася тінь цікавості. Він намагався зберегти авторитет, але його голос втратив звичну різкість. 
Студенти нашорошили вуха. Напруга в аудиторії зростала.   
Тесс відклала ручку, вп`явшись поглядом у двері. Її серце раптом почало гучно гупати. Вона вдивлялася в гуркітливу тишу, прислухаючись до відлуння важких кроків, що наближалися до аудиторії. 
Хто ці люди? Чому всі так розхвилювалися? І найголовніше – чи це часом не про нього? 
Тесс відчула, як кров відливає від обличчя, коли її підозри почали набирати обрисів. Вона обіцяла звільнитися раніше. Але не звільнилася. 
І ось він міг бути тут.  
Двері прочинилися, і до аудиторії увійшли троє чоловіків.  
Першим був, звісно ж, Елліас. Його впевненість і хижа харизма наповнили простір, мов магнітне поле. За ним слідували двоє його приятелів, яких Тесс уже бачила цього ранку. Цього разу вони виглядали набагато солідніше, вдягнені у бездоганно випрасувані чорні костюми з білими сорочками. 
Сусід Тесс виглядав як завжди бездоганно, але атмосфера навколо нього була пронизана напругою. Він пройшов уперед, повільно окидаючи аудиторію поглядом, який змусив багатьох студентів замовкнути. Зупинивши очі на Тесс, яка нервово стискала плечову кістку, він ледь помітно підняв брову. Дівчина відчула, як її обличчя запалало, розуміючи, що зараз буде щось зовсім не звичайне. 
Професор, видно, зібравши всю свою мужність, підвівся з місця. Поправивши окуляри, він спробував узяти ситуацію під контроль. Його голос, хоч і не дуже впевнений, пролунав чітко: 
– Перепрошую, панове, але ви хто такі? І як вас пропустили? 
Один із друзів Елліаса, з легкою посмішкою, розстібнув піджак і показав щось, що змусило професора замовкнути й повернутися на своє місце. Вираз його обличчя змінився з рішучого на пригнічений. 
– Що вам потрібно? – зітхнув він, намагаючись зберегти залишки самовладання. 
– Я прийшов за своєю сестрою, – спокійно, але твердо сказав Елліас, перериваючи напружену тишу. Його слова пролунали так, ніби це був найзвичайніший візит. 
– Сестрою? – перепитав професор, настільки ж здивований, як і всі присутні. 
– Вона забула, що у нас сьогодні сімейна вечеря, – пояснив Елліас, обернувшись до Тесс з невеликою усмішкою, яка не обіцяла нічого доброго. – Тому мені довелося приїхати.  
– І хто ж це? – запитав професор, обережно переводячи погляд з Елліаса на аудиторію. 
Студенти затамували подих, з цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається, поки Тесс ледве стримувалася, щоб не втекти.  
– Тесса. – Елліас повернув голову в бік другого столу, м’яко, але вимогливо кивнув у її сторону. – Сама підійдеш чи мені підійти?  
– Сама, – майже беззвучно прошепотіла Тесс, похапцем збираючи свої речі.  
– Тесса?! – здивувався професор, його очі майже вискочили з орбіт. Він подивився на свою найкращу студентку з виразом нерозуміння. – А як таке можливо?  
Професор, як і більшість студентів, чудово знали Тесс. Вона була однією з найкращих студенток медичної академії, про яку йшла слава не тільки в стінах цього корпусу, а й за його межами. Всі знали, що вона сирота, що живе одна в місті без жодної підтримки родини. Тим більше всі були переконані, що вона єдина дитина в сім’ї й не має ні братів, ні сестер.  
– Тесса, ти не хочеш пролити світло на цю інформацію? – запитав професор, коли дівчина несміливо підійшла зі своїми речами до його столу. Його голос був сповнений недовіри й водночас співчуття. – Цей пан дійсно твій родич?  
Аудиторія затихла в напрузі, ніби заморожена. Кожен студент вдивлявся в сцену, намагаючись почути відповідь і зрозуміти, що тут відбувається. Напруга в повітрі була такою густою, що її можна було різати ножем. 
Всі відчували, що люди, які зараз стояли перед ними, – небезпечні. Це було зрозуміло навіть тим, хто ще не чув їхніх голосів. Чорний джип, що нахабно в'їхав на територію медичної академії, зупинившись посеред центральної галявини просто під вікнами анатомічного корпусу, вже був достатньо промовистим сигналом. Але як ці люди пов'язані з Тесс – їхньою скромною, талановитою однокурсницею? Це питання зависло у повітрі, очікуючи відповіді.  
– Це мій брат. – Тесса несміливо притиснула сумку до грудей, а її обличчя запалало від сорому. Вона не знала, як пояснити ситуацію, але вирішила триматися тієї ж лінії, яку почав сусід.  
– Ми нещодавно дізналися один про одного, – впевнено додав Елліас, швидко підхоплюючи її пояснення. Його голос був шанобливим, але відчувалося, як майстерно він контролює розмову. – Сподіваюся на вашу розсудливість і розуміння, професоре. Ми тільки починаємо будувати наші стосунки як сім’я. Я хотів би забрати сестру раніше, якщо ви не заперечуєте.  
– Так-так, звичайно ж, – з полегшенням вигукнув професор, посміхаючись своїми пухкими вустами. Його обличчя розгладилось, і він уже почав говорити теплим тоном: – Це чудово, що у Тесси з'явився родич. Їй було тяжко після втрати батьків.  
Елліас уважно слухав, не показуючи емоцій, але в його голові все вже ставало на свої місця. Інформація про минуле сусідки додавала нових штрихів до загальної картини. Він нещодавно почав перевірку по своїх каналах, але повний звіт ще не дійшов до нього. Тепер деякі моменти ставали очевидними. 
– Сподіваюся, ви станете надійною опорою для цієї обдарованої дівчини. – Професор перевів погляд на Тесс, підозріло звівши брови. – Все добре, Тесса?  
– Так, професоре. – Тесс спробувала переконливо усміхнутися. – Все добре.  
– Ну, тоді можеш іти. Побачимось на наступній практиці. Адже ми побачимось? – запитав він із теплою усмішкою. 
Тесс мовчки кивнула. Але її напружені рухи не лишилися непоміченими. Професор повернувся до чоловіків, які явно порушили всі академічні правила. 
– Можливо, ви, шановні, не місцеві, та на майбутнє запам'ятайте, що можна зробити запит на виклик студента до холу. Не обов’язково вриватися до аудиторії, порушуючи спокій.  
– Краще, щоб наступного разу не було. – Елліас говорив уже холодніше. Він простягнув руку до Тесс, яка трохи розгубилася від його жесту, але навіть не встигла подумати, як її долоня опинилася в його. – Ходімо, сестричко! – промовив він так, ніби це було саме собою зрозумілим. 
Тесс покірно пішла за ним, намагаючись здаватися спокійною, хоча всередині неї все вирувало. 
Вони вийшли в коридор і швидким кроком попрямували до виходу.  
– Треба буде прискоритися, Ел. – сказав той, що мав «спеціальний пропуск», нервово оглядаючись по боках.  
– Треба, – погодився Елліас, сильніше стиснувши свою руку на руці Тесс, ніби боявся, що вона вислизне.  
– То ти впевнений, що поява з подругою зіграє тобі на руку?  
– Майже впевнений, – відповів Елліас коротко.  
– Сподіваюсь, воно того варте.  
– Навіть якщо не варте, я задоволений результатом. – Хижа усмішка з'явилась на губах Елліаса. Його погляд ковзнув до Тесс, яка, мов зачарована, йшла поруч, ледве встигаючи за його кроком. Він планував заполонити собою життя цієї тендітної дівчини, і поки що його план працював бездоганно.  
За всю дорогу до машини Тесс не промовила жодного слова. Вона не боялася свого сусіда, але відчувала, що сказати щось правильне буде важко. Їх світи здавалися такими різними, немов дві планети, між якими не було мостів. 
Вони з Елліасом сіли на заднє сидіння тієї самої машини, яка вже встигла привернути до себе стільки уваги студентів. Тіснота салону змушувала їх сидіти так близько, що їхні руки та плечі мимоволі стикалися, викликаючи в Тесс нові приливи незрозумілих почуттів.  
Вона кілька разів намагалася відсунутися, але Елліас кожного разу зміщувалися ближче, неначе зумисне. Його тепле дихання злегка торкалося її скроні, коли він зручно влаштувався. 
Тесс важко зітхнула, намагаючись не видавати свого хвилювання. Але, попри це, запах його парфумів вводив її в якесь дивне заціпеніння. Вони нагадували їй аромат, який колись використовував її батько – тютюновий, терпкий, але одночасно заспокійливий. Вона не знала, що таких ароматів майже ніхто більше не обирає. 
Її серце билося швидше з кожною хвилиною. Вона не могла зрозуміти, чи це від незручності, чи від чогось більш глибокого, що повільно прокидалося в ній, але вона знала одне – поруч з Елліасом вона не могла залишатися байдужою. 
Дорога була довгою, можливо захопливою, і безперечно заколисливою. Тесс втратила рахунок часу, адже її телефон розрядився, і вона не могла перевірити годинник. Вона намагалася тримати себе в тонусі, прокручуючи у голові завдання на завтра, але втома взяла своє. Її очі поволі заплющилися, і вона занурилася у тихий стан розслабленості та спокою. 
Елліас, сидячи поруч, лише усміхнувся куточками губ. Його сусідка була сильнішою, ніж виглядала. Її витримка й гідність завжди вражала, але цього разу він помітив її беззахисність. Вона була схожа на метелика, який ненавмисно потрапив у пастку, навіть не розуміючи, наскільки небезпечно близько вона до полум’я. І все ж, він не хотів завдавати їй шкоди. Навпаки, його дивувала її довіра. 
Коли вона заснула і мимоволі притулилася до нього щокою, він відчув, як його жорсткий фасад тріснув. Від кам’яного й холодного погляду не залишилося й сліду. Він обережно підлаштувався, злегка нахиливши плече, щоб її голова не зіслизнула. Вперше за довгі роки він дозволив собі розслабитися. Але думка про те, що вона не намагається втекти або опиратися, дивувала його найбільше. 
– Ел, – порушив тишу водій, повільно з'їжджаючи з центральної дороги. – Ти впевнений, що зустріч пройде гладко?  
– Я не впевнений, – відповів Елліас, трохи піднявши голову. – Я знаю. Жоден із цих шакалів не ризикне виступити проти мене поодинці. А якщо хтось і спробує... – він замовк, задумавшись, дозволяючи своїм думкам малювати найгірші сценарії.  
Тесс, що спала на його плечі, не мала навіть найменшого уявлення, у що була втягнута. Її довіра була беззастережною, і це змушувало Елліаса діяти обережно. Він уже вирішив для себе: ніхто не зможе торкнутися її або нашкодити, поки вона поруч із ним.  
– Ел, може підтягнути ще хлопців? – поцікавився водій. – У нас тут кілька десятків у місті. Ніколи не знаєш, як поведе себе зграя, що затиснула свого хвоста.  
– Ні, – відповів Елліас твердо, його голос був спокійним і впевненим. – Ми розберемося самі. 
Він на мить замислився, а потім додав: 
– Поквап їх із квартирою. Вони щось занадто розтягують.  
– Добре, нагадаю їм.  
Прибувши на місце, Елліас обережно розбудив Тесс, торкнувшись її щоки, ніби боявся злякати. Вона повільно відкрила очі, намагаючись зрозуміти, де знаходиться. Розморена сном і втомою, дівчина повільно вилізла з машини, вдихаючи свіже морське повітря. Вітер ніжно плутав її волосся, а звук прибою навівав відчуття спокою. 
Тесс дивилася у далечінь, зачаровано спостерігаючи, як хвилі, злегка осяяні місячним світлом, накочуються на берег. Вона забула про втому, стоячи в оточенні природи, яка здавалася їй незвичною і красивою. Її захоплення читалося у кожному русі – широко розплющені очі, легка усмішка, погляд, сповнений подиву. 
Елліас, спираючись на капот машини, спостерігав за нею з легкою усмішкою. Вона виглядала настільки наївною та щирою у своєму захопленні, що йому навіть не хотілося порушувати цю мить. Але його думки залишалися холодними й раціональними.  
– Ел, вони вже на місці, – долинув до нього голос водія.  
– Чудово, – кивнув Елліас, ні на мить не зводячи погляду з Тесс. – Старий теж з ними?  
– Так, він приїхав.  
– Добре, – його очі хижо блиснули. Він махнув рукою, кличучи Тесс. 
Сусідка з посмішкою обернулася до нього, готова підбігти, але водій нахилився до Елліаса і прошепотів:  
– Може, залишимо її тут, у машині? Не варто, щоб вони звернули на неї увагу. 
Елліас похитав головою:  
– Ні. Старий не дозволить нікому навіть подивитися в її сторону. Він має слабкість до молодих дівчат. Це буде наш козир.  
– Тільки щоб ця «слабкість» не стала проблемою, – насторожено відповів водій. 
Елліас злегка усміхнувся, але в його голосі прозвучала впевненість:  
– Не стане. Його єдина онука за кордоном і приїздить до нього раз на рік. Він постійно згадує про це. Вона нагадуватиме старому про онуку. 
Тесс підбігла до Елліаса і, все ще усміхаючись, запитала:  
– Де ми? – запитала Тесс, не в змозі стримати усмішку.  
– Біля моря, – спокійно відповів він, обережно беручи її за руку.  
Розправивши плечі, Елліас рішуче рушив у напрямку ресторану, де мала відбутися зустріч з одним зістарійшин – тими, хто вирішує долю «корони». Він не відчував особливого ентузіазму щодо отримання влади, але відмовитися від неї було б нерозумно, зважаючи на нескінченну низку тих, хто прагне його усунути. Один із таких замахів, хоч і став неприємним сюрпризом, несподівано привів його до знайомства з сусідкою. Це знайомство виявилося для нього значно ціннішим, ніж він міг припустити спочатку, навіть якщо сам собі неохоче визнавав.