Розділ сьомий

Розділ сьомий.  Дивні дивацтва.

 Тесс подивилась на годинник і злякалася свого відкриття. Велика стрілка перевалила за цифру три, а це означало, що було п'ятнадцять хвилин на сьому. Вона не звільнилася раніше, як її просив сусід. Напевно, він вже забув про це, а от як би Тесс пояснила професору свою поспішність? Вона єдина зі студентів, хто засиджується до пізнього, а тут раптовий поспіх. Така поведінка моглаб викликати багато запитань, на яких не було чітких відповідей.
 Важко зітхнувши, ніби жалкуючи про те, що не змогла піти раніше, Тесс взяла до рук наступну кістку і почала описувати її патологію. Вона вже навчалась на третьому курсі та продовжувала раз по раз повертатись до початкових знань, щоб навчитись проводити повну диференціацію наосліп. Тесса бажала стати хорошим лікарем і приймала участь в усіх можливих гуртках медичної академії та по можливості і без допомагала своїм кураторам з проведенням досліджень. Її навчання було набагато складнішим і насиченішим ніж у інших студентів. Але вона не збиралась зупинятись.
Минуло ще якихось десять хвилин, і студенти, що сиділи в кабінеті патологічної анатомії, почали шушукатися і виглядати у вікна. Щось явно відбувалося зовні, що так хвилювало уяву молодих людей і буквально піднімало їх зі своїх місць. І це попри те, що суворість наглядача могла коштувати їм заборону на продовження навчання чи завал на заліках чи гірше за те на екзаменах.
– Шановні, негайно повертайтеся до своїх анатомічних об'єктів! – Підвищивши голос, професор поправив свої окуляри, прислухаючись до шуму з коридору.
Вже за якусь мить до аудиторії забіг переляканий хлопець з пурпуровими щоками і округливши свої очі, вигукнув:
– Вони йдуть сюди!
– Хто вони? – поцікавився професор і незадоволено оглянув порушника тиші. – Вас не навчали манер, шановний? Чи ви забули, куди увійшли і з ким говорите?
– Вибачте мені, професоре, але ті люди шукають «анатомку», а єдина анатомка, що все ще працює, це наша. – хлопець розвів руки в сторони і закивав головою. – і їх охорона не затримала, а пропустила. Я почув, як вони підіймаються по сходинах, і запевняю вас, професоре, що ці люди налаштовані знайти те, за чим вони приїхали!
– То хто ж сюди йде?
 Інтерес був підігрітий до неможливості. Професор не міг зрозуміти, кого побачили його студенти за вікном і про кого говорив зляканий хлопець, що опустивши голову, усівся за самим дальнім столом. А в коридорі посилювалось відлуння від швидких кроків. Тесс і сама зацікавлено дивилася на двері, прислухаючись до гуркоту від швидкого крокування таємничих людей. Її серце збивалося з ритму, підозрюючи, що щось назріває. І це щось могло бути тією людиною, якій вона обіцяла звільнитися раніше.
 Двері відчинилися і до аудиторії увійшли троє чоловіків. Звичайно ж, одним із трійці був ніхто інший як Елліас. Двох інших Тесс швидко впізнала, це були ті дивні друзі її сусіда, з якими їй довелося зіткнутися вранці. Щоправда чоловіки виглядали набагато охайніше і солідніше, бо були одягнені у чорні брючні костюми з білими сорочками.
 Сусід Тесс, як і завжди, виглядав ідеально і був оточений хижим вайбом, від якого спирало подих. Він швидко окинув поглядом аудиторію, зупинивши невдоволений погляд на дівчині, яка з силою стискала плечову кістку і буквально згоряла від сорому і розуміння того, що зараз почнеться.
– Я перепрошую, панове, а ви хто? І чому вас пропустила охорона? – голос професора затремтів, та все ж він підвівся зі свого стільця і поправляючи окуляри, вимагав пояснень. – На яких правах та за чиїм дозволом ви увійшли до академії у такий пізній час?
– У нас є спеціальний дозвіл. – посміхнувся один з приятелів Елліаса, привідкривши свій піджак і показавши професору те, що змусило його сісти на своє місце.
– Чого вам треба? – зітхнув професор.
– Я хочу забрати свою сестру. – відказав Елліас, – Вона забула про те, що у нас сімейна вечеря. Ось мені і довелося приїхати за нею.
– А хто ваша сестра? – обережно перепитав професор, оцінивши загрозливий вигляд чоловіків, що так легко пройшли озброєну охорону.
– Тесса. – Елліас повернув голову в сторону другого столу, і кивнув до дівчини, яка зніяковіло дивилась на нього. – Сама підійдеш чи мені підійти? 
– Сама. – майже беззвучно прошепотіла Тесс, починаючи збирати свої речі.
– Тесса?! – здивувався професор і подивився на свою найкращу студентку. – А як таке можливо?
 Професора, як і більшість студентів, чули про Тесс чи знали її особисто. Вона була однією з найкращих студенток медичної академії і її імя зявлялось в розмовах частіше ніж імя ректора. Всі вони чудово знали, що дівчина осиротіла, втративши батьків і живе сама. Всі знали, що вона не має родичів у місті, і тим більше всі знали, що вона була єдиною дитиною в сім'ї і не має ні братів, ні сестер.
– Тесса, ти не хочеш пролити світло на цю інформацію? – спитав професор, коли дівчина підійшла зі своїми речами до його столу. – Чи це правда? Чи цей пан дійсно твій родич?
 Аудиторія затихла в напрузі, і всі студенти намагалися дослухатися того, про що йдеться, і що відповість Тесс. Усі чудово розуміли, що люди, які стоять в аудиторії, були небезпечними. Це було зрозуміло, щойно чорний джип в'їхав на територію медичної академії і зупинився на центральній галявині в непроїжджій частині, просто під вікнами анатомічного корпусу. І все ж таки всім було цікаво, як ці люди були пов'язані з Тесс – однією з найкращих студенток академії.
– Це мій брат. – несміливо відповіла Тесса, притискаючи сумку до своїх грудей. Вона почервоніла від сорому, і не знала як пояснити цю ситуацію.
– Ми нещодавно дізналися один про одного. – додав Елліас, коректуючи та виправдовуючи вигадані родинні звязки. – Сподіваюся на вашу розсудливість та розуміння, професоре. – його голос був шанобливим, і так само переконливим. – Ми тільки знайшли один одного і маємо довгий шлях для налагодження стосунків. Я хотів би забрати сестру раніше, якщо ви не заперечуєте. 
– Так-так, звичайно ж, – зрадів чоловік, посміхаючись своїми пухкими вустами. – Це дуже добре, що у Тесси з'явився родич. Їй тяжко після втрати батьків. – почута інформація була сприйнята Елліасом спокійно, тепер деякі моменти мали обгрунтований сенс. Він почав проводити перевірку сусідки по своїх каналах, та все ж ще не мав на руках повного звіту. – Сподіваюся, ви станете надійною опорою для цієї обдарованої дівчини. – Професор перевів погляд на Тесс і підозріло звів брови. – Адже все добре, Тесса?
– Так, професоре. – Підтвердила вона і посміхнулася. – Все добре.
– Ну тоді можеш йти і побачимося на наступній практиці. Адже ми побачимось? – Тесс мовчки кивнула, а професор знов подивився на чоловіків, які не повинні були пройти крізь охорону. – Можливо ви, шановні, не місцеві, та на майбутнє запамятайте, що ви можете зробити запит на виклик студента до холу, а не вриватися до аудиторії, порушуючи спокій.
– Краще щоб наступного разу не було. – відказав Елліас, простягаючи Тесс свою руку. Вона не встигла зрозуміти, що сусід вимагає таким жестом, як була схоплена за холодну долоню. – Ходімо, сестричко!
Тесс поспішно вибачилася і попрощавшись з професором, кинула косий погляд на вражених студентів, що явно більше не були зацікавлені анатомією. Вона підозрювала, що завтра про неї та її брата, що увірвався до академії, будуть говорити на кожній перерві, за кожної можливості. Новини розлітались швидко, а новини про щось дійсно цікаве могли жити своїм життям тижнями, викликаючи питання і створюючи припущення. 
Вони вийшли в коридор і швидким кроком попрямували до виходу.
– Треба буде прискоритися, Ел. – сказав той, що мав «спеціальний пропуск».
– Треба. – погодився Елліас, сильніше стиснувши свою руку.
– То ти впевнений, що поява з подругою зіграю тобі на руку?
– Майже впевнений.
– Сподіваюсь, воно того варте.
– Навіть якщо не варте, я задоволений результатом. – хижа усмішка зявилась на губах Елліаса, що планував заполонити собою життя його бідолашньої сусідки.
 За всю дорогу Тесс не промовила жодного слова. Вона не боялася свого сусіда, але не знала, про що з ним заговорити. Їх світи були непропорційно різними і не мали нічого спільного, окрім пліч-о-плічного розташування квартир. Вони з Елліасом сиділи на задньому сидінні тієї самої машини, що привернула до себе стільки уваги студентів. Вони сиділи так близько, що їхні руки та плечі стикалися, викликаючи в Тесс нові приливи незрозумілих відчуттів.
 Тесс намагалася кілька разів відсунутись від Елліаса, але він щоразу опинявся до неї ще ближче. Вона вже змирилася з цим, враховуючи те, що сусід користувався унікальним парфумом, що нагадував їй парфум її батька. Унікальність була в тому, що любителів тютюнового запаху було не так багато, особливо рідкосними були молоді чоловіки, які користувалися такими ароматами в повсякденному житті.
 Дорога була довгою, можливо захоплюючою і безумовно заколисуючою. Скільки годин вони провели в дорозі, Тесс не могла визначити, адже її мобільний телефон був повністю розряджений. Намагаючись не заснути, дівчина прокручувала у своїй голові практичне завдання, яке їй потрібно виконати завтра, але все ж таки здалася своїй втомі. Вона повільно заплющила очі і поринула у стан розслабленості та спокою.
 Елліас знав, що все так і буде. Його сусідка була не по роках сильною дівчинкою, хоча на вигляд здавалася беззахисною і необдумано сміливою. Вона чинила опір величезній спокусі і трималася гідно в будь-якій ситуації, навіть у такій стрімкій і непідвладній. Він розумів, що сам загнав її в куток і не збирається відпускати зі свого полону. А навіщо він це робить і як довго насолоджуватиметься цією грою, Елліас і сам не знав.
 Він насолоджувався цією миттю та ніжністю, яка оточувала сусідку. Вона заснула і притулилася до нього щокою. Елліас із кам'яної статуї перетворився на розм'якшеного плюша, намагаючись дозволити Тесс поспати, підлаштовуючи себе під неї. І все ще дивувався з того, що вона підіграла йому і не намагалась чинити опір. Йому й досі не вкладалося в голову, чому вона не намагається втекти від нього?
– Ел, – звернувся водій, з'їжджаючи з центральної дороги. – Ти думаєш, що зустріч пройде без проблем?
– Я не думаю. – Відповів Елліас, опустивши нижче плече, так щоб голова його сусідки не зісковзнула вниз. – Я знаю, що жоден із цих шакалів не виступить проти мене поодинці. А якщо хтось і спробує це зробити, – він замовк, задумавшись про те, що може статися в гіршому випадку.
 Елліас не припускав, що в його давно намічені плани увірветься поправка у вигляді чарівної сусідки, що так безстрашно і довірливо піде за ним, не протестуючи і не розпитуючи. Дівчинка, що так спокійно заснула на його плечі, поняття не мала в що була втягнута і наскільки наражається на небезпеку поряд з ним. Але на те він і поряд, щоб не дати її образити. Він не дозволить нікому причинити їй біль.
– Ел, може підтягнути хлопців? У нас є у місті кілька десятків людей. Треба підстрахуватись. Ти ніколи не знаєш, як поведуться ті, хто піджимає свого хвоста. 
– Ні, розберемося самотужки. – спокійно відповів Елліас. – Поквап хлопців з квартирою, щось вони затягують з нею.
– Так-так, я нагадаю їм.
 Прибувши на місце, Елліас розбудив Тесс, ніжно погладжуючи її щоку. Вона, прокинувшись, не відразу зрозуміла де вони знаходяться і що відбувається. Дівчина була розморена сном та втомою, тому повільно вилізла з машини та вдихнула свіжість морського повітря. 
Тесс здивовано дивилась вдаль, розглядаючи відблиски води, що шуміли прибоєм. Вона оглядала все навколо, не приховуючи свого захоплення, злегка прочинивши рота і зовсім забувши про свою втому. Елліас дозволив їй насолодитися цією миттю, що так зачаровувала це юне наївне створіння. Тесс кілька разів оберталася до нього і буквально палала від почуттів, що її розпирали, беззупинно посміхаючись. 
– Ел, вони прибули на місце зустрічі.
– Добре. – Кивнув він і поточнив. – Старий з ними?
– Так.
– Чудово! – Усміхнувшись, він гукнув сусідку і махнув їй рукою, прикликаючи до себе.
– Можливо, залишимо її в машині? – запропонував водій і важко зітхнув. – Щоб вона не стала обєктом їх цікавості.
– Старий не дозволить нікому сіпнутися в нашу сторону, якщо вона буде разом з нами. Він має слабкість до молодих дівчат.
– Щоб ця слабкість не вилилась в бажання.
– Слабкість старого в тому, що його єдина кохана онука знаходиться за кордоном і приїздить в гості раз на рік. Він постійно нагадує про це, тому моя сусідка буде надзвичайно корисна. Вона буде нагадувати старому про онуку. – пояснив свій прорахунок Елліас.
– Де ми знаходимось? – запитала Тесс, невзмозі стримати посмішку. 
– Біля моря. – відказава Елліас, взявши її за руку. 
Розправивши плечі, він попрямував у бік ресторану, в якому призначена зустріч з одним зі старійшин, що вирішують долю «корони». Елліас не горів бажанням отримувати владу, але відмовлятися від неї було б безглуздо, знаючи скільки ненависників вишиковуються в чергу, щоб усунути його. Ось один із таких замахів і звів його з сусідкою, чим він був приємно здивований, хоч і не одразу зізнався в цьому самому собі.