Розділ пятий

Розділ шостий. Ти не чекала, а ми приперлися.  

Практика з «гістології» затяглася на весь день, і тільки надвечір з'явилися проблиски її завершення. Зробити гістологічний зріз, пофарбувати його, досліджувати під мікроскопом, визначити причину патології та написати пояснення – це не найлегше завдання, але Тесс уже звикла. Вона свідомо вирішила піти незвіданим шляхом свого далекого родича й стати лікарем. Правда, зі спеціалізацією ще не визначилася, а часу для роздумів залишалося дедалі менше.  
Змучена, але задоволена тим, що вдалося виконати завдання і здати річну практику на відмінно, Тесс увійшла до під'їзду. Спочатку вона не звернула уваги на шум, що доносився зверху, та гучну музику. Іноді таке траплялося, коли хтось із молодих сусідів, які жили на два поверхи вище, влаштовував вечірку. Але чим ближче вона підходила до квартири Елліаса, тим очевиднішим ставало усвідомлення звідки саме лунає музика.  
Тесс спочатку постукала у двері, але, не дочекавшись відповіді, подзвонила у дзвоник. За кілька секунд двері відчинили.  
На порозі стояв велетень із триденною щетиною, що посміхався всіма своїми золотими зубами. Він виглядав так само розгублено, як і сама Тесс, яка в першу мить навіть забула, навіщо прийшла.  
– Чого тобі? – запитав чоловік, кивнувши, ніби вказуючи, щоб вона говорила швидше.  
– Мені потрібен Елліас, – несміливо відповіла Тесс, сильніше стискаючи пальці на ремінці своєї сумки.  
– Його нема вдома, – відповів чоловік грубо.  
– Як це нема?! – здивувалася вона, не очікуючи такої недбалості від сусіда. – А де він?  
– Ти хто така, що крутишся тут і випитуєш?! – пирхнув чоловік, зробивши різкий рух вперед, ніби намагаючись її налякати. З-під його квітчастої сорочки, недбало заправленої у штани, випав срібний хрест розміром з долоню.   
– А ви хто такий, що розпоряджаєтеся квартирою Елліаса як своєю власною?! – обурилася Тесс, роблячи обережний крок назад.  
Вона була занадто втомленою, щоб сперечатися з незнайомцем, який викликав у неї природний страх. Тесс не любила конфлікти, тим більше виправдовуватись перед кимось, тому зараз усе, чого вона прагнула, – це повернути ключі, прийняти душ і нарешті заснути в теплому ліжку. Кожна хвилина зволікання скорочувала її дорогоцінний час відпочинку й погіршувала настрій.  
– Як ти розмовляєш зі старшими, дрібнота?! – проричав чоловік, нахиляючись ближче. Його погляд горів загрозою.  
– Чемно, – відповіла Тесс, ледь ковтнувши клубок у горлі. Її голос затремтів, але вона намагалася залишатися спокійною.  
– Ти що, зовсім манер не маєш? Батьки не навчили? Ну, я можу навчити! – чоловік з притиском видав останню фразу, але раптово замовк. Його очі округлилися, а вираз обличчя помітно змінився. Він дивився на когось за її спиною.  
Тесс обережно повернула голову, щоб побачити того, хто змусив велетня стихнути. Це був Елліас. Він стояв позаду неї, недбало схиливши голову вбік і злегка усміхаючись. Чорна сорочка, випущена поверх класичних штанів, і блискучі сірі туфлі надавали йому образу небезпечної елегантності.  
– Можу я повернути свої ключі? – запитала Тесс, трохи зрадівши його появі. Вона простягла руку, розкривши долоню. 
– Можеш, – кивнув Елліас, але навіть не глянув на її руку. Замість цього він підійшов до дверей її квартири. – А можеш і не повертати.  
– У якому сенсі? – здивувалася Тесс, її брови злетіли.  
– У прямому, – Елліас говорив спокійно, з легким задоволенням в голосі. Він коротко кивнув у бік велетня, який досі стояв мовчки.  
– Ел, все нормально? – озвався велетень майже стриманим голосом.  
– Так, – відказав Елліас і, повернувши ключ у замку, відчинив двері. – Приїдуть хлопці – підтягнетеся до мене.  
– Зрозумів, – промовив велетень, все ще спантеличено дивлячись на Тесс.  
Тесс увійшла до квартири й, м'яко кажучи, оторопіла. Ще сьогодні вранці в коридорі стояла тумба для взуття і м'який пуф з потертостями, а тепер їх не було. Вона списала все на своє нездужання після насиченого дня й пройшла до вітальні. Там її чекав новий сюрприз: новий телевізор красувався на новенькій тумбі. Вранці це місце займала стара, подряпана тумба.  
Зітхнувши, Тесс зняла сумку з плеча й недбало поставила її в куток. Вона безсило впала на диван, відкинувшись на його спинку. Усе, чого вона хотіла, – це заснути. Очі зрадливо заплющувалися, а мозок ігнорував будь-які зовнішні подразники. Але сигналів ззовні було достатньо, щоб не давати їй повністю розслабитися. З коридору долинали голоси й метушливі пересування людей.  
– Ел, що ще купувати? – почувся грубий чоловічий голос. 
Тесс здригнулася всім тілом і швидко підвела голову. Вона побачила Елліаса, який стояв, упершись плечем у стіну, й уважно дивився на неї. Його погляд був зацікавленим, майже розважливим.  
– Нічого такого, – відповів він, звертаючись до худорлявого чоловіка, який раптово з'явився, ніби нізвідки. – Я дозволив своїм друзям попити у тебе кави, – звернувся Елліас до Тесс, намагаючись уникнути зайвих пояснень. – Ти ж не проти?  
– Ні, – сухо відповіла Тесс, навіть не розуміючи, що саме вона каже. – Нехай п'ють.  
– Ти мені каву завариш? – запитав Елліас, продовжуючи вдивлятися в її стомлене обличчя. 
– Тобі? – здивувалася вона, трохи нахиливши голову.  
– Мені, – підтвердив він із посмішкою, не приховуючи цікавості до її реакції.  
– Так, звісно, заварю, – відповідала Тесс майже на автоматі, хоча її стан був на межі свідомості.  
– Тоді йди й заварюй, – сказав Елліас, не відводячи погляду.  
– Зараз? – запитала вона без жодної емоції на обличчі.  
Елліас мовчки кивнув.  
– Добре, –  важко зітхнувши, погодилася Тесс й повільно піднялася з дивана, хоч усе її тіло благало залишитися на місці. 
Пригнічено опустивши очі в підлогу, Тесс пройшла на кухню. Вона несміливо привіталася з невисоким молодим чоловіком, у якого під правим оком виднівся синець. У кухні вже йшло повним ходом «захоплення» столу й частини робочої поверхні. Кілька чоловіків у чорних класичних костюмах нарізали закуски, розкладали їх на тарілки та щось тихо обговорювали. Тесс, однак, не звернула на це належної уваги.  
– Доброго вечора, – сказала вона, ледь усміхнувшись.  
– Доброго, – пролунав у відповідь майже унісонний голос чоловіків. Вони зупинилися на мить, дозволяючи дівчині продовжити свої справи.  
Тесс діяла машинально. Витягла з тумби залишки кави, у закипілу воду додала щіпку солі, засипала дві столові ложки розчинного порошку. Цього було рівно на одне останнє приготування. 
Елліас тим часом стояв у дверях, уважно спостерігаючи за нею. Він бачив її втому, але й те, як вона покірно виконувала кожне його слово, навіть без запитань. Він розумів, що не повинен поводитися так із нею, але зупинятися було пізно. 
Його друзі ще не знали, хто ця тендітна дівчина, і чому сьогоднішній «зліт» відбувається в її скромній квартирці. Але він був упевнений, що їм сподобається провести вечір у такій незвичній атмосфері минулого. 
– Ось твоя кава, – поставивши кухоль на стіл, Тесс не дивлячись на сусіда, повернулася до вітальні. 
Її сил вистачило лише на те, щоб дійти до дивана, покласти подушку під голову і згорнутися калачиком. Очі автоматично заплющилися, і вона майже одразу заснула.  
– Сусідка? – Елліас тихо наблизився до дивана, присівши навпочіпки біля неї.  
Дівчина виглядала дивовижно у своїй беззахисності. Її тендітність і спокій викликали у нього несподіване бажання захищати її. Захищати від усього світу, від черствих людей, від жорстокості, яку він сам так добре знав.  
Але чи потрібний їй цей захист? Чи може він, той, чиї руки по лікті залиті кров'ю, зробити щось хороше для цієї дівчини, яка зовсім не боїться його? Чи зможе Диявол, яким він себе вважав, відмовитися від своєї сутності заради квітки, яка росте на його шляху? 
Елліас важко зітхнув. Він узяв ковдру зі стільця та обережно накрив нею Тесс. Вона не прокинулась, продовжуючи тихо дихати уві сні. 
Поки що він не знав, що робитиме з цією дівчинкою. Поки що він просто був поряд. Поки що.  

Вранці Тесс прокинулася з неприємним відчуттям дискомфорту. Її обличчя, особливо очі, свербіли, а відчуття невмитості викликало бажання негайно привести себе до ладу. Вона стрімко піднялася з дивана і майже побігла до ванної кімнати, проклинаючи себе за те, що заснула, не знявши косметику. Такі випадки траплялися рідко, але вони завжди викликали в ній почуття провини, адже вона прагнула до порядку й дотримання дисциплін у всьому.  
Прийнявши теплий душ, Тесс відчула, як повертається ясність думок. Косметика, що підкреслювала її природну красу, була ретельно змита, а шкіра знову стала чистою та свіжою. Обгорнувшись рушником, вона відчинила двері ванної кімнати й миттєво завмерла.  
У коридорі стояв незнайомий чоловік. Його погляд, сповнений подиву, зустрівся з її очима. Це був високий, кремезний чоловік із густою щетиною, розбитими губами та бровами, які явно бачили нещодавній бій. Його вигляд доповнювала квітчаста сорочка, недбало застібнута лише наполовину. Одна руку безцільно намагалася застібнути ще кілька ґудзиків, тоді як інша почухувала потилицю. Волохаті груди чоловіка, що проглядалися з-під сорочки, додавали картині ще більше сюрреалістичності. на 
– Доброго ранку, – хрипко сказав незнайомець, намагаючись приховати збентеження.  
– Доброго ранку, – видихнула Тесс, відчуваючи, як її руки інстинктивно сильніше стискають рушник. 
На мить між ними повисла тиша, сповнена здивуванням і легким напруженням.  
– От так зустріч! – Раптом пролунав інший голос, грубий і басовитий. Тесс повернула голову і побачила ще одного чоловіка, схожого на першого своєю грубістю, але не менш неприємного. 
Тікати було нікуди. Єдиний шлях відступу назад у ванну кімнату.  
– Ел не казав, що будуть ранкові подарунки, – радісно відгукнувся чоловік, який виглядав настільки ж пошарпаним, як і його супутник.  
– Начебто щось згадував, – засумнівався високий чоловік із волохатими грудьми. – Сказав, що цього разу посидимо у його подруги, але не уточнював, як вона виглядає.  
– Може, варто спитати інших?  
– Навіщо?  
Тесс зібралася з духом і перебила безглузду розмову: 
– А де Елліас? – несміливо запитала вона, намагаючись стримати хвилю страху.  
– А ми чим тебе не влаштовуємо? – запитав басовитим голосом другий чоловік, нахиляючись ближче.  
– Я вас зовсім не знаю, – видихнула Тесс, відчуваючи, як її слова звучать усе тихіше.  
– Так нумо знайомитися! – радісно вигукнув перший і засміявся хрюкальним сміхом, що відлунювався в тісному коридорі.  
– Відійшли від неї! – прогарчав Елліас, щойно переступивши поріг квартири. Його низький голос миттєво заповнив приміщення, викликаючи тишу. 
Він швидко підійшов до Тесс і, прикриваючи її своєю спиною, кинув незадоволений погляд на двох чоловіків.  
– Ел, ми це... – зам'явся огрядний чоловік, опустивши голову, і пройшов на кухню.  
– То це і є твоя подруга? – пробурмотів другий і, не дочекавшись відповіді, теж попрямував за своїм напарником.  
Тесс стояла на місці, не знаючи, куди себе подіти, і як не згоріти від сорому. Її обличчя палало, а серце, здавалося, ось-ось проб’є грудну клітку. У животі щось переверталося, і все тіло почало тремтіти від наростаючого ознобу.  
Елліас розвернувся до сусідки, і його погляд, наче гострий ніж, проникав у саму глибину її душі. Він зрозумів, що ця дівчина все стала для нього чимось більшим, ніж просто цікавість чи випадкова сусідка. Її ніжність і вразливість разюче контрастували з жорстокістю його світу, викликаючи в ньому бажання захищати й володіти.  
– Пробач, що тобі доводиться терпіти незручності, – спокійно мовив Елліас, потерши щетину на підборідді. Його голос звучав м’яко, але Тесс уловила у ньому відгомін сталевої впевненості. – Вони скоро зникнуть і більше не турбуватимуть.  
– Добре, – кивнула Тесс, швидко опускаючи очі. Вона вирішила скористатися моментом, щоб втекти до своєї кімнати й переодягнутися. 
Обійшовши його, дівчина не помітила килимок і, втратила рівновагу. Але падіння не сталося. Вона опинилася у сильних руках Елліаса, які притримали її за плечі.  
– Вибач, – майже пошепки видихнула вона, хапаючись за рушник і намагаючись не дивитися в його очі.  
– Нема за що, – відповів Елліас, майже грайливим голосом. – Мені навіть приємно.  
– Вибач, – повторила вона, відчуваючи, як її щоки заливає гарячий рум’янець.  
– Не поспішай, – прошепотів він їй на вухо, трохи нахилившись до її обличчя. – Насолоджуйся миттю.  
Тесс здригнулася. Вона не розуміла, що її більше лякає – хижий блиск у його очах чи дивне, незрозуміле бажання, яке пробуджувала його близькість. Вона не могла заперечувати, що її тягнуло до цього небезпечного чоловіка, хоч розум підказував тікати.  
– Що робиш ввечері? – несподівано запитав він, відпускаючи її плечі й дозволяючи відійти.  
– Сиджу в анатомці, – чесно відповіла Тесс, уникаючи його погляду.  
– Звільнися раніше, – запропонував Елліас, не приховуючи наполегливості. Його очі, як магніти, змушували її дивитися прямо на нього.  
– Я не зможу, – прошепотів вона, знову відчуваючи, як її тіло тремтить. З кухні пролунали кроки, і в коридорі з’явилися гості.  
– А ти постарайся, – зітхнув він, дивлячись на неї з відтінком розчарування. 
– Ел, ми готові! – гукнув один із чоловіків, суворо дивлячись на свого боса, наче зовсім не помічаючи присутності дівчини.  
Тесс одразу помітила зміни у поведінці незнайомців. Жоден із них не кидав у її бік навіть швидкоплинного погляду. Це було дивним і тривожним, але схоже, вона зовсім перестала існувати для цих чоловіків. Вони дивилися виключно на Елліаса, очікуючи його вказівок. 
– Поїхали! – коротко кивнув він, пропускаючи своїх приятелів уперед. Їхні кроки важкою луною віддавалися у коридорі. Елліас ішов слідом, але перед тим, як вийти, зупинився на порозі та обернувся до Тесс. 
– Якщо ти не повернешся до шостої, я сам приїду до твоєї анатомки. Зрозуміла мене, сусідко? – його голос був спокійним, але прихована загроза пронизувала кожне слово. 
– Зрозуміла, – кивнула вона, округливши очі від здивування. Її серце забилося швидше, і вона знову відчула це незрозуміле, тривожне тяжіння до нього. 
Елліас ще мить вдивлявся у її обличчя, немов намагаючись переконатися, що вона справді зрозуміла. Потім повільно зачинив за собою двері, залишаючи її сам на сам із власними думками.