Розділ четвертий

Розділ четвертий. Мій названий брат. 

У квартирі сусідки не було нічого особливого, все виглядало дешево та застаріло. Кухня хоч і була стандартною для будинку, та зовсім не пристосована для повноцінного використання. Потерті тумби, стіл, три табурети та маленький холодильник біля плити грали комбінацію з декількома навісними шафками. Єдиною ознакою життя була ваза з польовими квітами на підвіконні. 

У якийсь момент в Елліаса з'явилося дивне бажання зробити один дзвінок і знести всю цю старечу та провести оновлення житла. Тільки зараз до Елліаса дійшло, що він зовсім нічого не знає про сусідку та вже бажає турбуватися про неї. Скільки їй років? Де її батьки? З ким вона живе? Очевидно що одна. Де вчиться? В медичній академії, але в якій і чи це правда? Чим вона займається? Звідки бере гроші на життя? І хто цей, су-ка, мерзенний поц, що хотів вдарити це миле дівча? Стільки питань на які він неодмінно знайде відповіді. 

– Чорна кава без цукру. – Тесс поставила на стіл кухоль з принтом рожевих слонів і усміхнулася. Її серце досі колотилось як божевільне. Усередині все тремтіло і горіло від усвідомлення того, що сталося на сходовій клітці. 

– Звідки знала, що я п'ю без цукру? – спокійно запитав Елліас, зробивши ковток варива, що ледве-ледве дотягувало до назви «кава».

Він оцінив майстерність сусідки, адже попри те, що кавовий напій був дешевим, він був смачно приготовлений. Присмак солі нітрохи не зіпсував його, надавши смаковий ефект та приховавши легку гіркоту. Якщо вона п'є таку дешеву каву, що тоді в її холодильнику? Вона взагалі їсть щось окрім повітря? Елліас сам собі посміхнувся і подивився на сусідку. 

– Я п'ю без цукру, ось і вирішила, що ви, – Тесс запнулася, і з жахом в очах усвідомила, що не може дозволити собі так відкрито розмовляти з людиною, яку практично не знає. Адже щоразу коли вона необачно думає, що він звичайна людина, сусід перевертає все з ніг на голову. 

– Чого застигла? Я ніби як твоїм братом виявився? – хмикнув Елліас. – Не «Викати» ж своєму братові? 

– Вибачте, – прошепотіла Тесс, і виправилась, – вибач, що представила тебе своїм братом, – дівчина взяла себе в руки й, прибравши волосся з плеча, усміхнулася. Її усмішка була награною, але наповненою світлом та теплом. 

Елліас поки не розумів, що його так тягне до неї. Можливо звичайна цікавість, а може й щось інше?! 

– Так хто він такий цей антигерой? Хлопець? – На останньому слові голос сусіда змінився, наповнився огидою. Елліас і сам помітив, що не зміг контролювати дивне почуття ревнощів, яке наростало в його серці. 

– Мій колишній хлопець. – тихо і зніяковіло пояснила Тесс, сідаючи на табурет. 

– Він завжди так поводиться з тобою? 

– Поводився. – виправила вона й усміхнулась похмуро. – Ми розійшлися пів року тому. 

– Тоді навіщо він з'явився тут? 

– Він, – не знаючи, як пояснити двома словами всю складність ситуації, Тесс прийняла захисну тактику, яка ще жодного разу не підводила її. — Тому, що. 

– Тому, що? – брови Елліаса злетіли. – Тому, що, що? 

– Тому, що. – повторила Тесс, знизавши плечима. Вона із загадковим виглядом зробила ковток свого ароматного чаю і відвела погляд. 

– Ти, припиняй зі своїми «тому, що». Я ненавиджу такі відповіді. – пригрозив Ел, і розслабившись, притулився спиною до стіни. – Сама живеш? 

– Угу. – несміливо відповіла Тесс, піддаючись дивному почуттю довіри. 

– А батьки де? 

– Сама живу. – твердо заявила дівчина і вдаючи, що не хоче продовжувати розмову, натякнула сусідові, що йому час піти. – Я дуже втомилася, а мені ще до завтрашніх занять готуватися. Якщо ви, ти, не проти. 

– Добре, сестричко, – він усміхнувся і поправив комір сорочки. – Дякую за каву. – Вставши з табурета, Елліас дочекався поки Тесс повторить за ним. 

Вона завмерла на місці, коли сусід підійшов до неї впритул. Він стояв так близько до неї, що вона могла відчути тепло його тіла. Тесс з завмиранням серця прислухалася до себе. Нічого не змінилось. Серце шалено билося в грудях, а ноги стали ватяними. 

– Забігай у гості, сестричко. – прошепотів Елліас у її шию. Гаряче дихання обпалило шкіру, і змусило її тіло спалахнути вогнем. 

– І ви забігайте. – Видихнула вона у відповідь. 

– А з чого ти мені знов «Викаєш»? – відсторонившись від неї, Ел попрямував до виходу, але зупинився у дверному отворі кухні, зацікавлено розглядаючи червоне личко спантеличеної сусідки, що все ще стояла на місці, упираючись стегнами в стіл і не могла розчепити пальців, утиснутих у борт. 

– Я, е-е, просто. – замимрила Тесс у спробі відновити збите дихання. – Я більше не буду. 

– Не будеш що? 

– Не буду «викати»! 

– Добре, сестричко, ще побачимося. – задоволений собою, Елліас вийшов із квартири сусідки. 

Він почув, як клацнув замок за його спиною і посміхнувся. Дівчинка запала на нього, як йому здалося. Вона не розуміє, в яку гру намагається грати, чи не має почуття власного самозбереження. Після того, що сталося тиждень тому, сусідка не сприймає його як загрозу.

«Дивна, дурна, але зараза така апетитна!» – промайнуло в його голові. 

Елліас вирішив для себе, що поки що не буде бентежити її або показувати яка вона йому бажана. У його і без того чорній душі нарешті з'явився промінчик світла, який він не має наміру гасити. Поки що не має наміру. У нього є час на ігри, він може дозволити собі торкнутися прекрасного. 

Тесс довго не могла заснути цієї ночі, весь час думала про дивну поведінку її сусіда. Вона не розуміла, чому її тягне до цього чоловіка і чому вона не боїться його? Ні, звичайно ж, вона боїться його, але зовсім по-іншому. Цей страх зовсім не схожий на ті почуття, які вона відчуває до Оскара чи іншого хлопця, чи чоловіка, що якось може її образити. Ці почуття були новими й зовсім невідомими їй. 

Наступного дня повернувшись додому після вечірньої практики, Тесс вирішила, що проведе решту вечора у відпусканні емоційної напруги. Закутавшись у ковдру та утримуючи в руках кухоль свого улюбленого м'ятного чаю, вона потупилась очима в старенький телевізор, вловлюючи сюжет фільму і приготувалася плакати. Вона могла цілодобово дивитися цю кінострічку і вражатися почуттями та перешкодами на шляху головних героїв.