Розділ третій

Розділ третій.  Не клич, не шукай і не чекай.

Елліас знов скористався моментом, і вставши з софи, притягнув до себе замріяну дівчину, що стала його свіжим подихом повітря. Не даючи навіть найменшого шансу поворухнутися, він міцно притиск Тесс до своїх грудей. 

– Я не можу дихати. – Простогнала вона, але продовжила дивитися в його очі. 

Він встромив свої пальці в її пшеничне волосся і вдихнув аромат. Волосся пахло жасмином і лаймом, і це було дивне поєднання ароматів. Щось у ній було незрозуміле, що приваблювало його. Ця дівчинка була простою, звичайною, надто наївною, але настільки світлою, що Елліас хотів згасити її. Надто яскрава. Надто хороша. Надто для нього. 

Він ніколи не розумів і на дух не сприймав таких як вона. Елліас відчував себе розгубленим і просто не знав як поводити себе з такими жінками. А тому з ранніх літ уникав зустрічей з хорошими дівчатами. Його життя було забруднене кров'ю, брудними грошима та ненавистю. А ця дівчинка навіть гадки не має про те, хто він насправді. І знати їй цього не можна. 

Врешті Елліас притиск Тесс сильніше настільки, що зміг відчути биття її серця своєю шкірою. Побачивши, як вона намагається зробити подих, він задоволено усміхнувся. Він не хотів зробити їй боляче, просто хотів налякати. І це майже вдалося. 

Елліас нахилився до неї та поцілував. Цього разу легко та дбайливо, без натиску, без пристрасті. І вона відповіла взаємністю. Зазвичай представниці жіночої статі не поводилися з ним так безрозсудно. Тільки ті, що віддавалися йому за своїм бажанням. А ця сусідка наївна до дурості. Навіть після вчорашнього інциденту, вона дає можливість цілувати її. 

Раптовий дзвінок мобільного телефону вирвав Елліаса з порочного виру. Не випускаючи талію Тесс зі своїх рук, він відповів на дзвінок: 

– Що?! – рикнув пів подихом. 

– Ел, тобі необхідно заявити свої права. – долинуло з динаміка. – Тіньова імперія має бути твоєю. 

– Ти мені вирішив зателефонувати, щоб сказати це саме зараз? – прохрипів Елліас, обурюючись на свого друга, який й гадки не мав, що коїться. 

– Ну так. 

– Ти з глузду з'їхав?! 

– Та ні, Ел. Я просто вирішив нагадати тобі про це. 

– Нагадав. – погодився Елліас. 

– Так ось, ти ж не збираєшся просто відсиджуватись? Ти ж не за для цього збирав нас? Ми готові йти за тобою до кінця. 

– Шрам, ти за себе говориш чи за всіх хлопів? – в якусь мить Елліас залучився думками в розмову з другом і його рука дала слабину. 

Скориставшись замішанням сусіда, Тесс в один рух вивільнилася з його обіймів і швидко попрямувала до виходу. 

– Це все? – втрачаючи контроль над собою, зрозумівши, що його здобич вирвалась з пастки, Елліас проревів у слухавку. – Шрам, у тебе діло до мене? 

– Ні, просто дзвоню дізнатися як твої справи. 

– Твою ж матір! – Вилаявшись у трубку, Елліас вийшов у коридор слідом за сусідкою, адже не все сказав їй що хотів. – Шрам, у мене все добре. Все прощаємось! 

– Ну так до вечора? – не розуміючи натяків, друг Елліаса не збирався здаватись. 

– До вечора! І не забудь привезти малого який мене підрізав. Я сам поговорю з ним. – наздогнавши сусідку біля дверей, що він заздалегідь зачинив на ключ, Елліас створив собою перешкоду для Тесс. Він уважно подивився їй у вічі й відбив дзвінок, поклавши мобільний телефон у кишеню. 

Вона була безпристрасна і сміливо дивилася на нього, не відводячи очей убік. 

– Зовсім не страшно? 

– А повинно бути? – спитала Тесс, пригнічуючи дрібне тремтіння в тілі. 

– Маєш боятися. – різко схопивши її за руку, Елліас примружив свої очі. 

– Я піду, – ковтнувши сухі коми наростального остраху, її голос здригнувся. – Вам потрібний відпочинок. Я завтра зайду. 

– Чому одразу не пішла? – Тесса важко зітхнула, та промовчала, не бажаючи відповідати. – Чому одразу не зрозуміла, що не можна зв'язуватися зі мною? – Елліас говорив напівпошепки, не зводячи з неї очей, намагаючись залякати бідолаху. 

— Тому, що. 

– Тому, що, що? 

– Тому, що, – повторила вона. – ви не погана людина. 

Елліас хмикнув. Його сусідка була такою наївною, що навіть не підозрювала, наскільки він не «не погана» людина. 

– У всьому поганому є щось хороше. – пояснила вона, здригаючись щоразу, коли пальці молодого чоловіка повільно розстібали ґудзики на її блакитній блузі. – Потрібно лише придивитись. 

– Отже, не боїшся. – Розстібнувши останній ґудзик, Елліас повільно провів теплими руками по її талії, ніби малюючи силует. Зупинивши руки на стегнах, стиснув їх з силою, явно викликаючи больові відчуття. – Не боїшся, що я можу завдати тобі справжнього болю? – його голос був хрипким. Він важко дихав, ніби щойно повернувся з пробіжки. І тільки зараз в очах Тесс майнула тінь справжнього первозданного страху, але вона вже знала, що відповісти. 

– Я теж можу зробити тобі, – миттєво виправившись, – вам боляче. – прошепотіла вона і торкнулася рукою місця де була пов'язка, під якою все ще жевріла незагоєна рана. – Ми всі вміємо завдавати болю. – Коли її тонкі пальці натиснули на пов'язку, Елліас рикнув. 

Ні, вона не встигла зробити те, про що могла пошкодувати. А не встигла лише тому, що сама передумала. Тесс прийняла для себе дивне рішення, слідуючи за своїм раптовим швидкоплинним бажанням. Вона сміливо обхопила шию сусіда, що так сердито дивився на неї та поцілувала його губи. Сама не очікувала, що може так вчинити. Та й Елліас явно здивувався такому вчинку. 

Вона жадібно цілувала його, ніби щось вимолюючи в нього. І зупинилася лише тоді, коли не залишилося повітря у її легенях. Відсуваючись від сусіда, Тесс виглядала зляканою та збентеженою. А в його голові, грудях, і нарешті у штанах вирувала буря. 

– Більше не приходь! – прохрипів Елліас, спостерігаючи як Тесса манірно усміхається і поспішно застібає ґудзики на блузі. 

– Не прийду. – обіцяє, і швидко виходить з квартири, двері якої щойно відчинив її сусід.