Розділ другий

Розділ другий. Все гаразд, дякую!

Вранці наступного дня Тесс тихенько постукала у сусідські двері. Вона повернулася з пробіжки рано і сьогодні не мала наміру спізнюватися, тому одразу прийшла перевірити свого пацієнта. Не замислюючись про погане, щиро віруючи в необхідність свого вчинку, Тесс здивувалася, коли двері різко відчинилися. 
Перед нею стояв широкоплечий чоловік середнього віку з обличчям вкритим дрібними шрамами та татуюванням на скроні.
– Що треба? – Рикнув він і оглянув її з ніг до голови. 
Від такого нахабного погляду, що пробирав до кісток, Тесс здригнулася і відступила на крок назад. Впоравшись із нападом легкої паніки, вона рішуче повідомила незнайомцю, що продовжував роздивлятись її, причину свого візиту:
– Я прийшла до Елліаса, оглянути шов.
– Ну-у, заходь, – кивнув чоловік, пропускаючи дівчину до квартири. Грюкнувши дверима, він пройшов слідом за нею до вітальні.
Тесс застигла на місці, зіткнувшись з тим, чого не очікувала побачити. У квартирі сусіда було дуже багато людей. Вона оглянула всіх присутніх, що сиділи у вітальні та жахнулася. Семеро не дуже молодих чоловіків так само зацікавлено дивилися на неї у відповідь. У повітрі клубився душний дим цигарок і буквально не було чим дихати.
– Ви серйозно?! – обурилася Тесс і з докором подивилася на сусіда, що сидів на софі. Поставивши аптечну сумку на підлогу біля столика, вона швидко відкрила балкон. – Йому потрібне свіже повітря. Невже неясно, що ваша поведінка, – замовкла на півслові.
«А чи мені дозволено так говорити з ними?!» – подумки корила саму себе за таку необачність.
Вона була занадто самовпевненою і лишень зараз зрозуміла, що не має права засуджувати гостей свого сусіда. Чоловіки ж перекинулися поглядами і запитливо подивилися на господаря квартири, очікуючи розяснень.
– Ел, що це за дівка? – хмикнув повненький, що сидів в кріслі і приголомшено спостерігав за незнайомкою, яка так вільно себе поводила. Він як і його приятелі були шоковані тим, що споглядали, адже не очікували побачити поряд зі своїм босом таку дивну особу, що ніяк не вписувалась в критерії їх життя.
– Хірург. – спокійно відповів Елліас, не відводячи очей від своєї рятівниці.  
Він, як ніхто інший розумів, що це тендітне дівчисько вчора врятувало йому життя в буквальному значенні. Дівчина поводилася сміливо, вона бурмотіла щось собі під ніс, помічаючи на собі відверті погляди незнайомих їй чоловіків. Але продовжувала наводити порядки. Прибирала попільнички, сміття, брудний посуд. 
Вимивши руки, вона повернулася до сусіда і спокійно опустилася перед ним навколішки, щоб зняти пов'язку з його рани. Задерла його чорну футболку, примусивши його тримати її на рівні грудей.
У кімнаті повисла тиша, поки Тесс обробляла шви. Ніхто не пускав смішки, як це роблять хлопці в її групі, ніхто не знепритомнював. Ніхто не ставив безглуздих запитань і не коментував процес. Обробляючи шов, вона не відволікалась і думала лише про процедуру, адже була природженим медиком і пишалася обраною професією.
Нарешті, коли останній штрих був зроблений, шов накритий чистою серветкою і закріплений лейкопластирем, Тесс збентежено подивилась на свого паціента.
– Вам дійсно потрібно відпочити кілька днів, бажано на самоті. – вона майже прошепотіла останні слова, згораючи від сорому і відчуваючи вогонь на щоках.
– Іди звідси. – спокійно відказав Елліас, не зводячи очей з сусідки. – І не приходь більше. Далі я сам якось впораюсь!
Тесс з запитанням в очах подивилась на сусіда, не зовсім розуміючи його слова. Адже йому необхідно бути під постійним наглядом, хочаб перші кілька днів. Його цинічні очі випромінювали дивне світло, і були вже не сірими, а чорніючими. Він категорично відрізнявся від усіх, кого вона знала. Диявольськи гарний, загадковий і привабливо-харизматичний. Сусід явно вселяв страх у неї, але тільки в момент коли його очі дивилися на неї перші секунди, а потім страх зникав, поступаючись місцем дивному трепету метеликових крил, що прокидалися в її животі.
– Я зараз піду. – Тихо відказала вона, важко зітхнувши. – Але зайду ввечері. Вам справді потрібен спокій для швидкого одужання. – сказала на прощання і узявши сумку, швидко пішла з квартири.
Елліас нічого не відповів. Провівши дівчину холодним поглядом, він не припускав, що вона наважиться виконати дану обіцянку. Та помилився.

Цього ж вечора Тесс принесла сусідові гарячий чай, настояний на заспокійливих травах. Вона знала багато хороших рецептів з нетрадиційної медицини, бо була допитлива і вбирала корисну інформацію як губка. Вона була відкрита для знань і впевнена в тому, що рано чи пізно всі ці знання знадобляться.
Цього разу її сусід сидів на кухні.
– Це заспокоїть дискомфортний мязевий біль. – сказала Тесс, простягаючи кухоль ароматного варева, і дочекавшись поки сусід зробить ковток, усміхнулася.
– Що за?! – відкашлявшись та скрививши губи від дивовижно гидотного варева, Елліас відставив кухоль на стіл, не бажаючи пити це.
– Я не казала, що він смачний! – пояснила Тесс, не стримуючи смішок.
Елліас підвівся з-за столу і закурив цигарку, не звертаючи уваги на очі сусідки, що округлялися від здивування. Йому було зовсім байдуже, що вона про нього подумає. Йому взагалі було давно байдуже, що і хто про нього думає. Чоловік знав собі ціну і завжди відповідав не лише за свої слова, а й за свої вчинки!
Тесс щиро не могла зрозуміти, чому її сусід так дивно поводиться, але вирішила, що поки вона поруч - повинна вплинути на нього, хоча б на період відновлення. Адже він і уявлення не мав, як сам шкодить свому швидкому одужанню.
– Що ви за пацієнт такий? – обурилася Тесс, і підбігши до нього, з силою вдарила сусіда по руці.  
Не очікуючи такої реакції, Елліас випустив цигарку. Він щиро дивувався від витівки цього настирливого дівчиська. А Тесс підняла з підлоги ще не скурений майбутній недопалок і загасила, залишивши його в попільничці. 
– Лише кілька днів потерпіти потрібно, перші кілька днів! Це не складно.
Вона подивилася в очі Елліаса і опустила руки. Зараз на неї дивилася не людина, а справжній Диявол, той самий про якого розмовляли сусіди. Холодний погляд кришталево – сірих очей спопеляв її, пожирав, знищував. Тільки зараз вона зрозуміла, що стоїть поруч з людиною яку зовсім не знає. І райдужний настрій Тесс зник.
Елліас скористався її спантеличенням, схопив за руку і різко притягнув до себе.
– Хто ти така, що вказуєш мені що робити? – Прохрипів він, відчуваючи, як з наростаючою силою тремтить її тіло. Нині ця дівчинка виглядала зовсім не так, як раніше. Вона була по-справжньому налякана. Але не так як йому хотілося.
Дівчина дійсно боялася, але продовжувала сміливо вдивлятися у його очі. Та хіба ж хтось міг наважитись на таке? Ніхто й ніколи не дозволяв собі так відкрито бунтувати перед ним. Її очі зрадливо наповнювались сльозами, а губи награно здригнулися в посмішці.
І вже за мить Тесс завмерла.
– Я спитав, – розриваючи кожне слово, Елліас продовжував спопеляти її своїм холодним поглядом, – хто ти така, що дозволяєш собі поводитися так вільно?
– Я та, хто врятував вам життя! – Видихнула Тесс майже в губи сусіда, коли він притиснув її до стіни. Хоча він і був явно вищий за неї на голову, але зараз їхні обличчя були на одному рівні.
– Врятувала моє життя і думаєш, що можеш контролювати мене?
– Тільки доки загоїться рана. – так само сміливо, але трохи тремтячим голосом відповіла вона.
Елліас уважно оглянув її обличчя, вивчаючи кожну його мяку лінію та зупинив погляд на губах. А за мить прийняв раптове для себе рішення, і поцілував, не даючи їй можливості зробити подих. Поцілунок був грубим, наполегливим та голодним.  Здавалося, що він хоче проковтнути її всю без залишку.
 Не відразу усвідомивши що сталося, Тесс намагалася відштовхнути сусіда, упираючись руками в залізні груди, але так і не змогла звільнитися. Коли його долоні обхопили її палаюче обличчя, вона здригнулася. Задихаючись від пристрасті, що гуркотом грому обдавала тіло, Тесс на мить забулася. Вона потонула у цій істерії поцілунку і не хотіла зупинятися.
У жіночих любовних романах часто зустрічаються такі герої-коханці, що беруть своє тоді, коли самі хочуть, і варто погодитися з тим, що вони шалено подобаються жінкам. Вони хижаки, загарбники, сильні, сміливі, рішучі. Вони такі, якими ми бажаємо їх бачити в реальності, що практично завжди відрізняється від вигадки.
 Коли таїнство поцілунку обірвалось і Елліас відірвався від її губ, Тесс не змінилася. Вона так само сміливо дивилась у його очі. Не злякалася. Не розчарувалася. Не істерила. Він важко дихав і не розумів, що з нею не так. Чому немає того звичного для нього страху чи жаху в дівочих очах? Чому вона не кричить, не намагається втекти?
 Але відповіді прийшли так само швидко, як і питання.
 Тесс важко зітхнула і з силою відштовхнула сусіда від себе, наскільки у неї це вийшло, а потім зарядила йому ляпас. Та такий дзвінкий, що щока Елліаса спалахнула вогнем легкого болю, який викликав в ньому бажання володіти дівчиною, яка дозволяє собі так необачно поводитися з ним.
– Не робіть так більше! – попередила Тесс. – Ви кращий ніж намагаєтесь здаватися! – поки сусід переварював дивні слова, вона струсивши з щоки сльозинку, вибігла з його квартири.
– А ти не приходь більше! – пробурмотів він.
Куточки його губ відразу піднялися вгору, викликавши легке нагадування посмішки чи усмішки хижака. Щока досі горіла. Ляпас виявився зовсім не дівочим. Але воно того варте. Зараз він явно відчував, що такого незрозумілого для нього самого бажання, Елліас не відчував зовсім ніколи в своєму житті. І все тому, що ця дівчинка була категорично іншою, не з його оточення, не з його світу. Вона була чистою, ніжною, наївною. Вона була не заплямованою і справжньою.
 І на смак вона була незабутня.