Розділ другий

Розділ другий. Все гаразд, дякую!  

Вранці наступного дня Тесс тихенько постукала у сусідські двері. Вона повернулася з пробіжки рано і сьогодні не мала наміру спізнюватися, тому одразу прийшла перевірити свого пацієнта. Вона навіть не замислювалася над тим, наскільки дивним може виглядати її вчинок, – допомога людині для Тесс була природною справою. 
Двері відчинилися настільки різко, що Тесс від несподіванки ледь не зробила крок назад. Перед нею стояв широкоплечий чоловік середнього віку, його обличчя вкрите дрібними шрамами, а на скроні виднілося татуювання у вигляді химерного символу.  
– Що треба? – рикнув він низьким голосом і оглянув її з ніг до голови так, ніби намагався прочитати її думки.  
Тесс здригнулася від його нахабного й колючого погляду. Паніка на мить стиснула її горло, але вона швидко опанувала себе. Прямо й рішуче пояснила мету свого візиту:  
– Я прийшла до Елліаса, оглянути шов.  
Чоловік мовчки витріщався на неї ще кілька секунд, а потім кивнув: 
– Ну-у, заходь. 
Він гучно грюкнув дверима й повільно рушив слідом за Тесс, ніби й досі перевіряючи її кожен рух.  
Тесс завмерла на порозі вітальні. Її очі розширилися від подиву, коли вона побачила те, чого зовсім не очікували. Кімната була заповнена людьми. В ній перебувало семеро кремезних чоловіків – не надто молодих, але з явними ознаками суворого життя. 
Усі присутні замовкли й повернули свої погляди на Тесс, ніби вона була якимось дивом, що раптово з'явилося в цьому місці. У повітрі в’язкою хмарою висів дим цигарок, який буквально ускладнював дихання. 
– Ви серйозно?! – обурилася Тесс, підозріло оглядаючи чоловіків. Вона миттєво поставила аптечну сумку на підлогу біля скляного столика й підійшла до балкона, щоб відкрити його. – Йому потрібне свіже повітря. Невже неясно, що ваша поведінка... – Тесс різко замовкла, застигнувши на півслові.  
«А чи маю я право так говорити з ними?!» – подумала вона, відчуваючи, як по спині пробігає холодок. Її самовпевненість дала тріщину, але відступати вона не збиралася.  
Чоловіки переглянулися. Їхні важкі, допитливі погляди вмить зосередилися на Елліасі, який сидів на дивані, трохи блідий, але спокійний.  
– Ел, що це за дівча? – хмикнув повненький чоловік, що розвалився в кріслі й досі не міг відірвати очей від Тесс. Його голос звучав зневажливо, але в очах читався щирий подив.  
– Хірург, – спокійно відповів Елліас, навіть не повівши бровою.  
Його голос був тихим, але твердим. Здавалося, кожне слово важить тону. Погляд його сірих очей не зводився з Тесс, яка продовжувала роздавати вказівки так, ніби це було абсолютно нормально. 
Тесс відчувала на собі важкі погляди, але вперто бурмотіла щось собі під ніс, ігноруючи їхню присутність. Вона швидко наводила порядок у кімнаті: прибирала брудний посуд, повні попільнички, зібрані на столі пляшки й сміття. 
– І як це ми дожили до такого? – прошепотів один із чоловіків, усміхаючись куточками губ, ніби спостерігав за якимось дивовижним видовищем.  
Тесс не звернула уваги на його слова. Вона зосередилася на Елліасі, який усе ще виглядав виснаженим, але терпляче спостерігав за нею. Його обличчя було спокійним, а очі пильно вивчали кожен рух Тесс. 
– Готово, – голосно сказала вона, закінчивши наводити лад. – Тепер хоч дихати можна. 
Чоловіки розреготалися. Їхній грубий сміх розрізав тишу, але Тесс не знітилася. Вона зібрала свої речі й поглянула на Елліаса: 
– Вам потрібно змінити пов’язку. 
Елліас ледь помітно усміхнувся. Його погляд став трохи м’якшим, але загадковість нікуди не зникла. 
Тесс обережно присіла на краєчок дивана, поставивши свою аптечну сумку поруч. Вона вдивлялася в Елліаса, який сидів нерухомо, втупившись у точку на підлозі. Його спина напружена, широкі плечі здавалися кам’яними, а сірі очі видавали втому, хоч і залишалися такими ж колючими й непроникними. 
– Я лише перевірю шов і зміню пов’язку, – сказала вона спокійно, намагаючись надати голосу професійного відтінку. 
Елліас кивнув, коротко й мовчки. Він завжди мовчав більше, ніж говорив, але ця мовчанка не була обтяжливою для Тесс. Навпаки, вона розуміла, що іноді слова зайві. 
Тесс вдягла одноразові рукавички, попередньо обробивши руки антисептиком. Легким рухом вона розірвала упаковку з новою стерильною пов’язкою, поклала її на чистий лоток і дістала флакон антисептичного розчину. 
– Можете трохи нахилитися вперед? – ввічливо попросила вона. 
Елліас мовчки зробив, як вона сказала, і Тесс обережно взялася за краї старої пов’язки. Його шкіра, злегка вкрита потом, знову здалася їй якоюсь незвичайно теплою і міцною. Руки дівчини не тремтіли – вона діяла чітко, як годинниковий механізм. Поступово відкриваючи рану, Тесс уважно оглядала шов. Він виглядав добре – запалення не було, а краї зрослися рівно. 
Вона змочила стерильну марлеву серветку антисептиком і легким рухом промокнула краї рани. Елліас навіть не здригнувся, але Тесс помітила, як його пальці стиснули край дивана. Шкіра навколо шва залишалася трохи почервонілою, але це було нормально. Піднявши голову, вона зустрілася з його поглядом. Той, хто звик до болю, мовчки вивчав її обличчя. 
– Ще трохи, – пробурмотіла вона, опустивши погляд. 
Кількома вправними рухами Тесс наклала пов’язку й зафіксувала її медичним пластиром. Її пальці працювали впевнено, але лагідно, ніби боялися заподіяти йому ще більше дискомфорту.  
– Готово, – нарешті сказала вона, знявши рукавички та акуратно поклавши їх у пакет для відходів. – Постарайтеся не напружувати м’язи в цьому місці. Завтра знову перевірю. 
Елліас мовчав кілька секунд, уважно дивлячись на дівчину своїм цинічним поглядом. Нарешті, він промовив прохолодно: 
– Іди звідси. І не приходь більше. Далі я сам якось впораюсь.  
Тесс завмерла, вп`явшись у нього здивованим поглядом. Його слова прозвучали так несподівано, що вона спершу подумала, що просто почула неправильно. Її обличчя на мить застигло в напруженому очікуванні.  
«Чому він так говорить?» – промайнуло в її голові. 
Вона дивилася на нього, і з кожною секундою розуміла – він дійсно серйозний. Його очі, колись сіро-холодні, здавалися тепер майже чорними, мов два колодязі, в яких загублюється світло. У них не було гніву, лише сталева впевненість і відстороненість. 
Тесс відчула, як злегка холоне шкіра на шиї від його пронизливого погляду. Він був схожий на хижака – небезпечного й загадкового. І хоч інтуїція підказувала їй, що варто зібрати свої речі та піти геть, частинка її відмовлялася це робити. 
– Я зараз піду, – відказала вона, намагаючись приховати розгубленість. Її голос був м'яким, але впертим, ніби вона прийняла внутрішнє рішення, і ніхто не міг змусити її відступити. Тесс важко зітхнула й продовжила: – Але зайду ввечері. Вам справді потрібен спокій для швидкого одужання.   
Елліас стиснув щелепи, його губи скривилися в ледь помітній посмішці – чи то насмішці, чи то здивуванні. «Ця дівчина божевільна. Вона ще не розуміє, в що вплуталася», – подумав він, але нічого не сказав. Його мовчання було більш промовистим за будь-які слова. 
Тесс швидко підняла свою аптечну сумку й пішла до дверей. Її хода була твердою, але серце шалено калатало десь у грудях, кожен удар віддавався в вухах. Вона відчувала на собі його погляд, холодний і пильний, який проводжав її до самого виходу.  
Вона вийшла з квартири й притулилася спиною до дверей, зробивши глибокий вдих. У її голові хаотично миготіли думки: «Що з ним не так? Чому він так поводиться? Хто ці всі люди?». 
Елліас провів рукою по обличчю, приглушено зітхнув і промовив ледь чутно: 
– Дурне дівчисько... 
Але навіть він не міг заперечити, що Тесс була не такою, як усі. Вона не боялася його. І хоча він не вірив, що вона повернеться, десь глибоко всередині він розумів, що ця вперта сусідка не зупиниться так просто. І саме це його лякало найбільше. 

Цього ж вечора Тесс принесла гарячий чай, настояний на травах, і поставила чашку перед Елліасом, який сидів за кухонним столом. Її дії здавалися впевненими, але коли він відставив чашку після першого ковтка, його вираз обличчя викликав у неї усмішку. 
– Що це за гидота? – пробурчав він, стираючи з губ сліди неприємного напою.  
– Я не обіцяла, що він смачний, – відповіла вона з легкою усмішкою.  
Елліас встав, закурив цигарку і, не звертаючи уваги на Тесс, вдихнув дим, що повільно розтікався кімнатою. Її погляд із несхваленням впав на його руку, в якій диміла цигарка. Раптом вона вдарила його по руці так несподівано, що чоловік випустив цигарку.  
– Ви ж розумієте, що це шкодить вашому одужанню? – обурено сказала Тесс, піднімаючи недопалок із підлоги й тушачи його в попільниці.  
Елліас лише усміхнувся, але його погляд змінився – холодний, пронизливий, схожий на той, що вона бачила раніше. Її серце забилося швидше. Він зробив крок до неї, схопив її за руку й різко притягнув ближче.  
– Хто ти така, щоб вказувати мені, як жити? – хрипким голосом запитав він, нахиляючись ближче. Його очі здавалися крижаними, а голос – зловісним. 
Тесс спробувала вирватися, але не відвела погляду від його обличчя. Її очі зволожилися, але вона змусила себе посміхнутися, навіть якщо ця усмішка була наполовину зведена страхом.  
– Я та, хто врятувала вам життя, – сказала вона тихо, прямо в його обличчя. 
Елліас мовчки дивився на неї ще мить, перш ніж розтиснути пальці й дозволити їй відступити.  
– Врятувала моє життя? Думаєш, це дає тобі право контролювати мене? – запитав він, але тон його голосу вже був м’якшим.  
– Ні. Але я не відступлюся, доки не переконаюся, що рана загоюється, – відповіла вона, зберігаючи погляд, хоч і злегка тремтячим голосом.  
Елліас уважно оглянув її обличчя, вивчаючи кожну його м'яку лінію та зупинив погляд на губах. А за мить прийняв раптове для себе рішення і поцілував, не даючи їй можливості зробити подих. Він діяв так, ніби не міг більше стримувати те, що накопичувалося в ньому з першої зустрічі.  
Його поцілунок був несподіваним і агресивним, але водночас таким пристрасним, що Тесс, здавалось, втратила здатність дихати. Її руки тремтіли, коли вона марно намагалася відштовхнути його, але опір поступово згасав. Серце калатало, а думки зникли у вихорі почуттів. 
Долоні Елліаса охоплювали її обличчя, утримуючи її так, наче вона могла будь-якої миті зникнути. Його губи впевнено ковзали по її, немов Тесс була Єдиною, що його зараз цікавила. 
Тесс спочатку боролася із собою, намагаючись відсторонитися, але з кожною секундою все більше піддавалася потоку, який поглинав її. Вона знала, що це неправильно, що повинна зупинитися, але тепло, яке заповнювало її тіло, не дозволяло думати логічно. 
Коли нарешті Елліас відірвався від її губ, обидва важко дихали, ніби вийшли з бою. Тесс дивилася на нього широко розплющеними очима, не розуміючи, як усе це сталося. Її груди ритмічно здіймалися, а обличчя палало від змішаних почуттів – злості, збентеження й дивного хвилювання. 
Тесс важко зітхнула і з силою відштовхнула Елліаса від себе, наскільки у неї це вийшло, а потім зарядила йому ляпас. Та такий дзвінкий, що його щока спалахнула вогнем, викликаючи в ньому змішані емоції. Гнів, здивування і дивне захоплення від того, що ця тендітна дівчина насмілилася зробити те, чого не робила жодна інша. 
Тесс важко дихала, а очі блищали від сліз і ледь стримуваного роздратування.  
– Не смійте більше так робити! – її голос був спокійний, але напружений. – Я не якась річ, яку можна схопити, коли вам заманеться. 
Елліас мовчав. Його пальці, які до цього моменту залишалися опущеними, стиснулися в кулаки. Він зробив крок назад, щоб не видавати бурю, яка здіймалася всередині нього. Вона мала рацію, але це не означало, що йому це подобалося.  
– Зухвалість тобі до лиця, – пробурмотів він, стираючи рукою слід від її удару, – але чи усвідомлюєш ти, з ким зв`язалася? 
– Усвідомлюю, – відповіла вона. – І саме тому я більше не дозволю вам так зі мною поводитися. 
– А ти не приходь більше!  
Його усмішка змінилася на задумливий вираз. У голові вирували різні думки, та головною була: «Як вона наважилася?» 
Чи знала Тесс, чи Елліас, що у цей момент їхні життя змінилися назавжди, і наскільки сильно... 
 
Елліас був щиро здивований, коли побачив сусідку у себе на порозі наступного дня.  
Ранок видався теплим і тихим, і нічого, здавалось, не віщував жодних прикрощів. Але ось ця смілива, хоч і трохи наївна дівчина знову стояла перед ним. Вона посміхалася яскраво, так ніби їй нічого не коштувало знову ступити на його територію. Її малахітові очі світилися невгамовною впертістю.  
– Навіщо прийшла? – його голос був хрипким, майже байдужим.  
– Я ж сказала: поки не зніму шви, продовжуватиму приходити, – відповіла вона так спокійно, що його це навіть трохи роздратувало.  
Елліас відступив убік, дозволяючи їй увійти. Вона не чекала повторного запрошення й упевнено рушила до знайомої вже софи.   
– Це недоречно, – буркнув він, зачинивши двері.  
– А я вважаю, що це абсолютно доречно, – її голос звучав рівно, але інтонація була такою ж впертою, як і погляд.  
– Я ж сказав, не хочу тебе бачити. – Його тон став більш суворим.  
– Ну, це взаємно. Я теж не відчуваю величезного бажання бачити вас, але моя робота – допомагати. А ви не хочете в лікарню, тож мусите терпіти мене, – вона знизала плечима й жестом запропонувала йому сісти. – До того ж я давала присягу – допомагати людям незалежно від їхнього статусу.  
Елліас сів і мовчки спостерігав, як вона почала оглядати рану. Її впевненість дивувала. Він відзначив про себе, що ця дівчина мала дивовижну здатність не тільки працювати швидко, але й виглядати при цьому спокійно та невимушено. 
Його погляд ковзав по її обличчю, по руках, які впевнено обробляли шов. Тесс здавалася йому іншою. Її простота та природність відрізнялися від жінок, яких він знав раніше. Її шовкове волосся спадало водоспадом по плечах, а обличчя видавалося якимось занадто... чистим. 
– Усього кілька днів – і все загоїться, – нарешті промовила Тесс, закінчивши обробляти шов. – Ви дивовижно швидко зцілюєтеся, таке враження, що у вас є власний янгол-охоронець.  
Елліас не відповів. Він продовжував вивчати її очима, і щось нове з’явилося у його погляді – цікавість, змішана з легким сумнівом, якої Тесс ще не бачила. Це не був той гострий, холодний погляд, що пробирав до кісток. Зараз у ньому було щось тепліше, більш людяне. 
Вона збиралася йти, але зупинилася біля дверей, кидаючи останній погляд на свого сусіда. Він швидко натягнув чорну футболку поверх пов'язки, але виглядав зовсім не так, як учора. Його чорне волосся стирчало в різні боки, неначе після важкого сну, і додавало йому недбалого шарму. Очі більше не випромінювали жорстокість – у них було щось інше, майже відкрите. Вони дивилися на Тесс із такою зацікавленістю, що вона мимоволі затримала подих.