Розділ перший

Розділ перший. Ми з вами сусіди. 

Як завжди рівно о шостій ранку Тесс вийшла на ранкову пробіжку. Поглянувши на сусідські двері, вона несподівано для себе хмикнула, зауваживши, що нарешті квартира по сусідству перестане бути порожньою. Тиждень тому до цієї квартири заселився новий господар. Але він був немов привид чи тінь, яку ніхто не бачив і не чув. Він ніколи не з'являвся на людях, залишаючи за собою статус таємничості. 

Сусіди, (як зазвичай це все відаючі люди), подейкували, що новий господар квартири — сам Диявол. Про нього ходило багато чуток та казкових розповідей, що лякали своїми історіями, висвітлюючи таємничого чоловіка поганцем. 

Тесс також жодного разу не перетиналася зі своїм сусідом, хоча і встигла кілька разів наслухатись тих страшних історій, що про нього розповідали місцеві сторожили. За чутками чоловік був зв’язаний з криміналом і розшукувався поліцією, або був ватажком місцевої банди та мав політичну протекцію. І не аби яку роль в цих здогадках грав контингент, що приїздив до таємничого сусіда. 

Звісно Тесс розуміла, що новий сусід не Янгол, але ж хто в нашому світі не грішив? І ще не відомо що спонукало його стати таким і чому про нього розпускають такі плітки. Не можна судити людину лише за її зовнішністю та людьми, які її оточують. Не можна робити висновки зі слів інших. 

Тесс з дитинства була надто романтичною натурою, тому вірила в добро і могла бачити краще в людях. Вірила, що у всьому і всіх є щось хороше. Навіть коли вона дивилася на калюжу під ногами, вона посміхалася, адже не зациклювалася на багнюці чи забрудненій воді, а бачила відображення зоряного неба або відблиски сонця. У її житті було достатньо горя, тому вона приймала це життя таким яке воно є, не чекаючи занадто багато і радіючи кожній дрібниці. І не зважаючи на усі біди та неприємності вона всім серцем вірила у чудеса та добро, що живе у кожному з нас. 

Повертаючись з ранкової пробіжки, Тесс подивилась на годинник і з жахом помітила, що спізнюється на заняття. Їй катастрофічно не вистачало часу. А перша лекція розпочнеться за сорок хвилин. І за ці сорок хвилин їй треба встигнути прийняти душ, добігти до автобусної зупинки, дочекатися автобуса та влізти в нього. А потім встигнути непомітно пробратися в корпус, щоб Оскар не побачив її та не зруйнував настрій. 

Оскар — колишній хлопець Тесс, в якого вона була закохана останні півтора року. Хлопець який майже зламав її, змусивши плакати щодня. Той, хто принижував її почуття та дозволяв собі залякувати та навіть бити, знаючи що немає в цьому світі жодної близької їй людини, яка може постояти за неї, адже сама Тесс не була здатною супротивитись йому. 

Тесс трухнула головою, проганяючи темні думки та спогади про невдалі стосунки, в які вона так вірила до останнього. Вона намагалася налаштувати себе на позитив, як їй рекомендував психолог, що був призначений після розставання з Оскаром та втручанням державної служби у справах жертв домашнього насильства. 

Зупинившись і зробивши глибокий подих, вона відчула полегшення. 

Забігла до під'їзду і швидко піднялася на другий поверх. Відволікшись на кілька секунд, дістаючи ключі з внутрішньої кишені спортивних штанів, сама не помітила як врізалася в людину, що стояла прямо перед нею. Тесс лише встигла вхопитися руками за плечі незнайомця, утримуючи рівновагу та не дозволяючи собі впасти. 

«Така незручна ситуація» – промайнуло в її голові. 

– Пробачте! – Видихнула вона і підняла очі вгору. 

Чоловік похитнувся і притулився спиною до пошарпаних дверей її квартири. Його обличчя спотворилося від болю чи гніву. Він машинально стиснув руку на животі й тихо простогнав, глухо і мужньо стримуючи себе та не піддаючись больовому імпульсу наскільки це можливо. 

Тесс завмерла на мить, можливо й кілька миттєвостей, але ніяк не могла відірвати свого погляду від незнайомця. Вродливий молодий чоловік з бездонно-сірими очима та грубим шрамом на правій щоці здавалось і не помітив її присутності чи не хотів помічати. Тому що ніяк не відреагував на дівчину, що все ще чіпко трималася за його плечі. 

– Вибачте! – Пискнула вона, відійшовши на крок убік і злякано втупила очі на кров, що просочилася крізь білу сорочку незнайомця, омиваючи його пальці багряним слизом. – Вам потрібно до лікарні! Я викличу швидку. – Тихо запропонувала вона, зацікавлено розглядаючи пораненого. 

Тесс була природженим медиком ще з раннього дитинства. Любила падати та зчісувати коліна лише для того, щоб вивчати як вони гояться, щоб дізнатися що вона буде відчувати в процесі та що зможе використовувати, щоб пришвидшити прогрес зцілення. Власне ця допитливість і призвела до вступу у медичну академію, в якій вона навчалась третій рік. 

– Мені не потрібні поради. – хрипким голосом відповів незнайомець і потягнувся рукою до ключів, що стирчали в замку дверей сусідської квартири. 

«Так ось він який!» – промайнуло в її голові. 

Це був той самий Диявол про якого складали чутки місцеві жительки будинку та постійно розповсюджували їх, залякуючи усіх довкола. 

– Ми з вами сусіди. – Видихнула Тесс і випередивши молодого чоловіка, спокійно провернула ключ в замку і відчинила йому двері. Вона пропустила його вперед і повільно зайшла до квартири, йдучи за сусідом, який навіть не спробував зупинити її. 

«Дивна людина, невже не дбає про свою безпеку?» – подумала вона. 

Трикімнатна квартира виглядала звичайною як для цього будинку, де всі квартири були спроєктовані майже однаково. Тесс помітила, що після попередніх господарів було зроблено простий косметичний ремонт у пастельних тонах. Все було просякнуте класикою мінімалізму та атмосферою холостяцької барлоги. 

Пройшовши слідом за сусідом до вітальні, Тесс тихо хмикнула, спостерігаючи з якою обережністю чоловік вмощується на білу софу. Як він стримує себе та бореться з болем, що явними спалахами контролює його рухи. Вона не знала наскільки серйозне поранення він мав, але могла припустити, що чим швидше йому буде надано допомогу, тим менше ризику в інфікуванні та подальших ускладненнях.