Розділ перший

Розділ перший. Ми з вами сусіди.

Як завжди рівно о шостій ранку Тесс вийшла на ранкову пробіжку. Поглянувши на сусідські двері, вона несподівано для себе хмикнула, зауваживши, що нарешті квартира по сусідству перестане бути порожньою. Тиждень тому до цієї квартири заселився новий господар. Але він був немов привид чи тінь, яку ніхто не бачив і не чув. Він ніколи не зявлявся на людях, залишаючи за собою статус таємничості.
Сусіди, (як зазвичай це всезнаючі люди), подейкували, що новий господар квартири - сам Диявол. Про нього ходило багато чуток та казкових розповідей, що лякали своїми історіями, висвітлюючи таємничого чоловіка поганцем.
Тесс також жодного разу не пересікалась зі своїм сусідом, хоча і встигла кілька разів наслухатись тих страшних історій, що про нього розповідали місцеві сторожили. За чутками чоловік був звязаний з криміналом і розшукувався поліцією, або був ватажком місцевої банди та мав політичну протекцію. І не аби яку роль в цих здогадках грав контингент, що приїздив до таємничого сусіда.  
Звісно Тесс розуміла, що новий сусід не Янгол, але ж хто в нашому світі не грішив? І ще не відомо що спонукало його стати таким і чому про нього розпускають такі плітки. Не можна судити людину лише за її зовнішністю та людьми, які її оточують. Не можна робити висновки зі слів інших.
Тесс з дитинства була надто романтичною натурою, тому вірила в добро і могла бачити краще в людях. Вірила, що у всьому і всіх є щось хороше. Навіть коли вона дивилася на калюжу під ногами, вона посміхалася, адже не зациклювалася на багнюці чи забрудненій воді, а бачила відображення зоряного неба або відблиски сонця. У її житті було достатньо горя, тому вона приймала це життя таким яке воно є, не чекаючи занадто багато і радіючи кожній дрібниці. І не зважаючи на усі біди та неприємності вона всім серцем вірила у чудеса та добро, що живе у кожному з нас.
Повертаючись з ранкової пробіжки, Тесс подивилась на годинник і з жахом помітила, що спізнюється на заняття. Їй катастрофічно не вистачало часу. А перша лекція розпочнеться за сорок хвилин.І за ці сорок хвилин їй треба встигнути прийняти душ, добігти до автобусної зупинки, дочекатися автобуса та влізти в нього. А потім встигнути непомітно пробратися в корпус, щоб Оскар не побачив її та не зруйнував настрій.
Оскар - колишній хлопець Тесс, в якого вона була закохана останні півтора року. Хлопець який майже зламав її, змусивши плакати щодня. Той, хто принижував її почуття та дозволяв собі залякувати і навіть бити, знаючи що немає в цьому світі жодної близької їй людини, яка може постояти за неї, адже сама Тесс не була здатною супротивитись йому.
Тесс трухнула головою, проганяючи темні думки та спогади про невдалі стосунки, в які вона так вірила до останнього. Вона намагалася налаштувати себе на позитив, як їй рекомендував психолог, що був призначений після розставання з Оскаром та втручанням державної служби по справах жертв домашнього насильства. 
Зупинившись і зробивши глибокий подих, вона відчула полегшення.
Забігла до під'їзду і швидко піднялася на другий поверх. Відволікшись на кілька секунд, дістаючи ключі з внутрішнього карману спортивних штанів, сама не помітила як врізалася в людину, що стояла прямо перед нею. Тесс лише встигла вхопитися руками за плечі незнайомця, утримуючи рівновагу та не дозволяючи собі впасти.
«Така незручна ситуація» – промайнуло в її голові.
– Пробачте! – Видихнула вона і підняла очі вгору.
Чоловік похитнувся і притулився спиною до пошарпаних дверей її квартири. Його обличчя спотворилося від болю чи гніву. Він машинально стиснув руку на животі і тихо простогнав, глухо і мужньо стримуючи себе і не піддаючись больовому імпульсу наскільки це можливо. 
Тесс завмерла на мить, можливо й кілька миттєвостей, але ніяк не могла відірвати свого погляду від незнайомця. Вродливий молодий чоловік з бездонно-сірими очима та грубим шрамом на правій щоці здавалось і не помітив її присутності чи не хотів помічати. Тому що ніяк не відреагував на дівчину, що все ще чіпко трималася за його плечі.
– Вибачте! – Пискнула вона, відійшовши на крок убік і злякано втупила очі на кров, що просочилася крізь білу сорочку незнайомця, омиваючи його пальці багряним слизом. – Вам потрібно до лікарні! Я викличу швидку. – Тихо запропонувала вона, зацікавлено розглядаючи пораненого.  
Тесс була природженим медиком ще з раннього дитинства. Любила падати і зчісувати коліна лише для того щоб вивчати як вони гояться, щоб дізнатися що вона буде відчувати в процесі та що зможе використовувати щоб пришвидшити прогрес зцілення. Власне ця допитливість і призвела до вступу у медичну академію, в якій вона навчалась третій рік.
– Мені не потрібні поради. – хрипким голосом відповів незнайомець і потягнувся рукою до ключів, що стирчали в замку дверей сусідської квартири.
«Так ось він який!» – промайнуло в її голові. 
Це був той самий Диявол про якого складали чутки місцеві жительки будинку та постійно росповсюджували їх, залякуючи усіх довкола.
– Ми з вами сусіди. – Видихнула Тесс і випередивши молодого чоловіка, спокійно провернула ключ в замку і відчинила йому двері. Вона пропустила його вперед і повільно зайшла до квартири, йдучи за сусідом, який навіть не спробував зупинити її.
«Дивна людина, невже не дбає про свою безпеку?» – подумала вона.
Трикімнатна квартира виглядала звичайною як для цього будинку, де всі квартири були спроектовані майже однаково. Тесс помітила, що після попередніх господарів було зроблено простий косметичний ремонт у пастельних тонах. Все було просякнуте класикою мінімалізму та атмосферою холостяцької берлоги.
Пройшовши слідом за сусідом до вітальні, Тесс тихо хмикнула, спостерігаючи з якою обережністю чоловік вмощується на білу софу. Як він стримує себе та бореться з болем, що явними спалахами контролює його рухи. Вона не знала наскільки серйозне поранення він мав, але могла припустити, що чим швидше йому буде надано допомогу, тим менше ризику в інфікуванні та подальших ускладненнях.
Сусід дивився в стелю, стримуючи стогін та тримаючи свою свідомість під контролем, а Тесс скориставшись цим, дозволила собі роздивитись його. Він виглядав молодо, хоча явно був старший за неї років на п'ятнадцять. Це означало, що сусідові було приблизно тридцять п'ять літ, не більше. Він був в надзвичайно хорошій фізичній формі, незважаючи на поранення. Потужна шия, широкі плечі та сильні жилові руки випинались крізь сорочку, що майже обтягувала тіло. 
Вцілому сусід виглядав хижо та таємниче на думку Тесс.
– Потрібно викликати швидку. – Видихнула вона, завмерши навпроти, забувши про те, що ще кілька хвилин тому вона катастрофічно запізнювалася на заняття.
– Забирайся! – прогарчав чоловік, заплющивши очі і відкинувши голову на чорний підголівник. – Я вже викликав допомогу.
Тесс зітхнула. 
Вже збираючись залишити пораненого сусіда, вона зупинилась біля вхідних дверей і прислухалась. З вітальні долунав хрипкий стогін і було чутно, як відкриваються полички у пристінковій шафі біля навісного телевізора. Щось з гуркотом полетіло на підлогу і з брязкітом розбилося, викликаючи по собі розгнівану лайку.
«Який я після цього лікар?» – подумала вона і зробила те, чого не повинна була робити.
Тесс повернулась до вітальні.
Її сусід стояв біля телевізора, спираючись лівою рукою у стіну, а правою притискав шмат марлі до рани, що швидко просочувалась кровю. На підлозі були розсипані медикаменти та два розбитих флакона з прозорою рідиною. 
Впевнено підійшовши до сусіда, Тесс допомогла йому повернутись до софи. Дочекавшись поки поранений прийме комфортне положення тіла, вона повільно опустилася перед ним навколішки і обережно торкнулася його руки, що стискала рану. Шкіра була холодною.
– Давайте подивлюся. – запропонувала сусідові, сміливо вдивляючись в його очі. – Я навчаюсь у медичній академії, тому можу надати допомогу. Якщо ви все ще не хочете звернутись до лікарні, і той кого ви викликали не прибуде до вас за півгодини, – вона важко зітхнула, розуміючи, що й сама не впевнена в тому, що зможе допомогти. – шансів у вас не дуже багато залишається.
Сусід не відповів, але дозволив Тесс оглянути себе. Він прибрав руку, все ще стискаючи окривавлену марлю і почав уважно спостерігати за дівчиною, що поводила себе занадто спокійно та врівноважено. Їй вистачило десяти секунд щоб зробити перші висновки і вони не були втішними.
– Скільки пройшло часу від поранення? – вона знов торкнулася його холодної руки і притисла її до рани.
– Не більше години.
– Добре. – кивнула Тесс і на одну мить задумалась про план дій. – Я зараз повернусь.
Швидко зрозумівши що до чого після огляду різаної рани, вона побігла до себе додому і майже машинально знайшла все необхідне для надання допомоги. Їй знадобилося кілька хвилин, щоб зібрати хірургічну аптечку з усіма інструментами, які вона купила на свою першу стипендію. Тесс дійсно мріяла стати хорошим лікарем – хірургом та при кожній нагоді тренувалась у накладанні швів.
– Рана не дуже глибока та не сильно забруднена, – впевнено озвучувала Тесс, повернувшись до сусіда і розпочавши розклад інструментів та обробку операційного поля. – Та все ж, вам необхідно буде пропити антибіотики, і якщо що то прийдеться звернутись до лікарні.
Він мовчав, продовжуючи спостерігати за легкістю та професіаналізмом дівчини яка відрекомендувалась студенткою медичної академії та виявилась його сусідкою. Також він визнав, що дівчина явно прийшлась до його смаку. Вона виглядала тендітною на його фоні, підтягнута, струнка, хоча і не мала модельної фігури. Плавні лінії милого обличчя підкреслювали і доповнювали лебедину шию. Шовкове волосся кольору стиглої пшениці відтіняло зелені очі, які горіли вірою у щось чого не існувало в його світі. Його вражала її сміливість та відсутність гидливості, адже не кожна дівчина здатна просто подивитися на закривавлену рану, не кажучи вже про її обробку.
Розрізавши закривавлену сорочку та звільнивши простір для подальших маніпуляцій, Тесс обробила руки антисептиком і пропальпувала набряклі тканини навколо. Аналізуючи виявлені симптоми та згадуючи усе чого її навчали практикуючі доктори та академіки, вона змалювала в своїй голові покроковий план дій.
– Буде неприємно, але потрібно зашити доки рана свіжа. – Тесс відкрила ампулу з лідокаїном і набрала прозору рідину у шприц. – У вас є алергія на щось? – на хвильку вона змінилась в обличчі, запитально подивившись на сусіда, що лиш важко зітхнув і легко махнув рукою, дозволяючи їй продовжувати. – Тоді розпочнемо.
Промивши та очистивши рану від бруду, Тесс обколола її лідокаїном, вражаючись наскільки її сусід терплячий і спокійний паціент. Він лишень стискав пальці в кулаки з такою силою, що здавалось шкіра на пальцях репне будь-якої миті. Її сусід не видавав жодного звуку, важко дихаючи та не відводив своїх глибоких очей від неї.
Вона також виглядала холоднокровно протягом усієї процедури. Її руки не здригнулися ні під час уколів, ні під час накладання швів. А головне, вона не засумнівалась ні на мить, зашиваючи рану гарному незнайомцю, що виявився її новим сусідом. Впевнившись, що кровотеча зупинена і натяг тканин не призведе до розходження швів, Тесс наклала пов'язку поверх акуратного шва. 
– Не спитаєш що трапилося? – рівним голосом заговорив сусід.
У відповідь вона знизала плечима і промовчала. Тесс поки що не готова була відповісти. Вперше зіткнувшись з такою ситуацією, вона відкрито перечила собі та своїм принципам самозбереження, хоча останні були зламані Оскаром.
Вона повільно пробігла очима по татуюванням на його тілі, адже розрізана сорочка відкривала дивовижні візерунки на шкірі чоловіка. Груди, шия та ліве плече були розмальовані усіма кольорами синього. На тілі оживав синій дракон і їй здавалося, що він от-от зійде на землю.
– Невже навіть не цікаво як я був підрізаний і чому не поїхав до лікарні?
– Не важливо що було. – відказала Тесс, відчуваючи як від сорому її обличчя палає фарбами. – Головне, що буде потім. – і забороняючи собі дивитись на неймовірно вродливого сусіда, вона почала збирати використаний інструмент та використані матеріали.
Впоравшись з прибиранням, Тесс поставила аптечну сумку на скляний столик біля софи. Вона допомогла сусідові звільнитись від залишків сорочки і взявши невеличку подушку, обережно підклала її під його спину, дозволяючи йому прийняти зручніше положення. Вона була задоволена собою і подумки хвалила за те, що все зробила як написано в книжці, точніше так як проходила на практичних заняттях. Та коли мимовільно зазирнула у глибокі очі сусіда, злякано відсахнулась від нього, обпалена пронизливим поглядом. 
Щось у погляді незнайомця, який все ще залишався її сусідом, було лихим та жахало своєю темрявою.
– Я зайду завтра, огляну шов. – тихо сказала Тесс і схопивши аптечну сумку, збиралась уходити. – Напевно рано вранці чи ввечері. 
Така самовпевненість та дитяча емоційна наївність викликали легку усмішку на губах чоловіка. Щось було в цій дівчині таке, що дозволило їй вижити під час зустрічі з ним. І він шалено бажав дізнатися що саме. Йому було зрозуміло, що за інших обставин він би не довго роздумуючи скористався нагодою і затягнув би її в ліжко, але не зараз. По-перше він не в тому стані щоб думати про секс. А по-друге його нова сусідка була настільки дивною і зовсім «іншою», що йому закортіло спочатку почекати і подивитись, а що ж буде далі.
– Ім'я у тебе є, сусідко? – запитав він.
– Тесса. Можна просто Тесс. – відповіла вона, і з запитом вигнула брову. Це був тонкий натяк, який сам собою вирвався з-під її контролю. Вона почекала кілька секунд, і не дочекавшись його відповіді, легко пирхнула. – А у Вас є ім'я, сусіде?
– Елліас. – спокійно відповів він, посміхаючись кутами губ.