Розмова сніжинок

Ось і прийшла красуня - зима. Дерева стояли голі, листя, майже не було. Десь, на якомусь дереві було видно по одному листочку. Всі чекали на сніг. Ялинки чекали коли зима приберемо їх у красиві, білі сукні. А всі інші дерева також чекали свого зимового та теплого вбрання.

А ось і перший сніг. Діти раділи цьому видовищу. Хтось спостерігав з вікна, як сніжинки витанцьовували в повітрі, а хтось вже ловив їх на рукавичку, але не встигав повністю роздивитися, як сніжинка перетворювача на крапельки води.

Дві сніжинки-подружки летіли до низу та вели бесіду :

- Як ти думаєш, куди ми летимо?

- Я б дуже хотіла бути однією з тих, хто прикрасить ялинку, а ти?

- А я б хотіла впасти комусь на шапочку або на рукавичку.

- А ти знаєш, що всі ми, сніжинки, різні?

- Звичайно. Кожна з нас унікальна по своєму. Немає ні одної сніжинки схожої.

- Так. Ось у мене гострі кути, а ти схожа на квіточку.

- Але ми всі прекрасні. Нас виготовляли сама Зима.

- Дуже шкода, що люди не можуть нас роздивитися, ми так швидко танемо.

- Але поки ми летимо, поки ми не падаємо на землю, ми несемо дітям радість. Вони спостерігають за нами. Для кожного, навіть для дорослих, перший сніг це рада ть, повернення до дитинства.

- Так, ти права. Ми хоч і маленький, але можемо порадувати всіх своєю присутністю, навіть секундною.

Подружки - сніжинки прикрасиди ялинку, яка стояла у парку. Всі проходили повз і дивилася саме на цих двох сніжинок. Принаймні подружкам хотілося в це вірити