А ви пам'ятаєте зиму, яка не холодна, а яка приємна? Найприємніша, тому що є що згадати. І це не такі моменти, за які соромно чи які нудні, а моменти, в яких ви просто прогулюєтеся по сніжній, ще навіть не почищеній дорозі.
Так, хтось може сказати:
-А що там згадувати? Йдеш і лаєшся на всіх, бо не можливо йти. Вже ноги мокрі, захворію і кому від цього буде добре?
А я згадую прогулянку, яка принесла багато щастя та радості. Прогулянку, від якої відпочиваєш душею, думками... Прогулянка, яка наповнює тебе свіжими і, на диво, теплими емоціями.
Йдеш сніжною, пухнастою дорогою, дивишся вперед, в бік, а там дерева, які вже готові зустрічати Новий рік. Одягнені в білосніжні сукні та костюми і тільки чекають твого здивування, бо хіба ж були вони такі прекрасні в кінці осені? Ні, вони і самі це знають. Це зараз вони всі прекрасні, так і хочеться залишити це назавжди в своїй пам'яті.
Ой, дивися, а тут сліди. Це хто такий? Можливо зайчик? А може сусідський Джек також милувався прекрасним вбранням дерев? Невідомо, але я їх побачила і тепер сама зможу додуматися хто ж тут пробігав.
Як же гарно в зимовому лісі, правда ж? Ялинки взагалі красуні, мов наречені. Колихають своїми сніжними вітами. А он там дуб, ще навіть жолуді є, а під деревом ті, хто не витримав натиску снігу...
Зима... Та пора, яка освіжає думки, зігріває руки теплими рукавичками та нагадує, що після морозної зими прийде весна, яка подарує нове життя.