Глава двадцять друга: Російська версія

- Пане Гросс? - прозвучав здивований голос росіянина.
- А ви на кого чекали? - пробубнiв Ганс Гросс. 
 Піднявшись, колишній слідчий побачив що під ним якась гiлка хруснула. 
- Пане Гросс - дипломат показав рукою на свого супутника - це ...
- Михал Шварловський - перебив старий.  Чоловік з гусарськими вусами карикатурно вклонився, але пістолет не прибрав - Дезертир. Вбивця. Розбійник Ватажок банди таких же покидьків.

- Ну - ну пане Гросс. Нащо ви людину - кивок на Волошина. - в оману вводите. Ви ж прекрасно знаєте, що  вiд грiшної молодостi я вiдiйшов. У мене тепер чисте, благородне, контрабандне ремесло. Взяв товар в Австрії, вивантажив в Росії . Абож - Швардовський  розплився в посмішкi , i підморгнув росіянину - людину у зворотному напряму.  

- А зараз не зрозумів. Ви взагалі його звідки знаєте? 
- Так - так. Знаєте - сміючись сказав контрабандист, ховаючи свій, схожий на кремнієвий, пістолет за пояс - Розкажіть. 
- Слухайте пане Шварловський - почав росіянин - вiдведіть нас краще у свою сторожку. А то розмова затягнеться, а ми вже добряче вимокли. 

 Сторожка, в яку привiв контрабандист, представляла собою вбогу, захаращену всіляким мотлохом кімнатку. Біля вікна стояв стіл, навколо нього  п'ять штук табуретів, різного ступеня розваленостi. 
- Ви поки що присядьте, а я по дрова схожу. В мене тут чай припасений - гостинно сказав контрабандист.
 Коли господар приміщення вийшов, росіянин направився слiдом. 
- А ви куди? - запитав старий. 
- Мені до вітру. 
 Як тільки зачинилися двері, старий піднявшись сказав: 

- Ну й мені туди ж. 
 Обережно відкрив, як на зло, скрипучі двері,  яких задалося на милi чути, відставний слідчий вислизнув на двір. Дійшовши до рогу, обережно висунувся. Перед його очима постав Володимир Волошин, який накинув якусь мотузку на шию контрабандисту.

 Шварловський засiпався, схопився пальцями за мотузку, в марних спробах звільнитися. 
- Ще один такий фокус - росіянин затягнув зашморг - i ти покійник. Тобі ясно? 
Придушений  настільки, настільки це було можливо, кивнув. 

 Розтоплена пічка безжально чаділа, то ж довелося відчинити двері покинувши хоча б якісь надії на тепло. Але в контрабандиста знайшлася переносна, студентська, кавоварка за допомогою якої вигнали добрящий напій. Що правда, на жаль для відставного слідчого, градусом по менше чим оригінальна. 

  Коли напiй розлили по чашках , i більш менш якось зігрівшися, Гансс Гросс повторив питання. 
- Звідки ви - кивок на контрабандиста - його знаєте? 
- Менi його порадили для нелегального переходу кордону. 
- Що ? - здивувався колишній слідчий.
- А що вас так дивує? Дипломати, ми на виду. Відкриту не поїздиш. В дома, з Олею ...- чоловік опустив голову , i видихнувши сказав - не вийшло у нас з нею дітей.  А тут дочка живе...
 Михал Швайловський, занадто гучно став втягувати в себе каву, явно стараючись приховати посмішку. 

- Що тут смішного ?!! - крикнув на контрабандиста дипломат. 
- Не звертайте увагу. - сказав на це колишній слідчий - Я  його, по колишній роботі, гарно знаю. Його якось,  в часи його лихої молодостi, при затриманні об бруківку головою добряче бехнули. З тих пір рже як кінь не в попад. Так що  продовжуйте. - старий махнув рукою на контрабандиста - не звертайте уваги. 

 - Відкриту  до доньки я приїхати не міг. Ми досить обмежені в пересуваннях.  А дочку, хоча б  з рiдка, хотілося бачити. Я обережно так, став цікавитися в людей,  як би можна це питання вирішити. В мене уточнили територіально, ну де саме? Потім порекомендували Михала Шварковського...
- Ви що, контрабандними  шляхами, потрапили в імперію? 
- А чому б нi? Заблукали. Звична річ на російському кордонi.  З смертю Настi, я  зв'язався зі Шварловським. Від нього я дізнався про обставини смерти, стараннями ваших колег інформація не пройшла далi околиць Чернівців.  - батько пристально подивився в очі старому. Ганс Гросс витримав погляд, i гаркнув: 

- Далі давай. 
- А далi ним - кивок на контрабандиста - було зроблено те , що ви мали зробити з самого початку. 

- Ну ну! - старий опустив чашку, відкинувшись на зад. Склав руки на грудях, i шевелячи пальцями сказав - Ви мене ще повчiть, як розслідування проводити. I з чого ж це я цікаво мав почати? 
- З "кривавого навету". Коли жиди на своїх капищах ,дітей православних ріжут, во славу своєму Iегови. 
- Ви серйозно? За тридцять років моєї практики, ця маячня жодного разу не підтвердилася. 

 Володимир Волошин махнув рукою.
- За тридцять років не підтверджувалося, а на тридцять перший підтвердиться.  Шварловський вийшов на слід організацій "Община допомоги дітям Ізраїльським"...
- А чого "вийшов на слід"? - здивувався Ганс Гросс -  Це офіційно зареєстрована організація, яка має повну назву "Община допомоги дiтям Ізраїльським, втіклим від російських погромiв".  Працюють вони цілком відкрито, не таять...

- В тiм то й проблема - росіянин буквально заскрипів зубами, поклавши чашку запитав - От скажіть, ви що тут в Австрії сліпі?  Школи жидівські , капища їх дозволяєте відкривати. У нас, в Росії далі певних районів цю язву не випускаємо. В кулаці їх тримаємо. А все одно повоньє. Скільки народу покришили в дев'ятсот п'ятому.
-  Ну , наскільки мені відомо, вони об'єднувалися для самозахисту. Коли ваші йшли їх грабувати. Це, писали називалося - Ганс Гросс наморщив лоб, пригадуючи слово - "Погром". 

- "Погром" - це право кожного правовірного християнина, взяти своє у нечестивого жида, які тільки нашу землю паскудять. 
- Цікава риторика. I що ж ви пропонуєте їм робити? 
- Їхати по далi, щоб на святiй русi не смерділо ними. А ще краще - передохнути всім. Але ж ні, це народець живучий, i з місця їх так просто не згонеш. 

 Слідчий лише махнув рукою. За все своє життя, вiн таких кадрів бачив безліч. Чудово знав, що з ними розмовляти марно.  Фанатики. 
- I що - кивок відставного слідчого на контрабандиста - його дії далі? 
- Вам відомо ім'я Ісаака Берка?