Глава двадцята: Два допити

 Під наглядом агентiв почався огляд. Новобудова була  захаращена будівельними матеріалами, копирсатися в яких батько великодушно віддав синові. 
- Дякую батечко - сказав перемазаний в шпаклівці синок.  
- Звикай, звикай. - зязвив батько - З університету тебе скоро виженуть ,на будівництво підеш. 
- В мене медична практика.
- Під клієнткою. 
- Панове!!! - прокричав Володимир Волошин. Всі пішли на крик. 

 Володимир Волошин, разам з агентом який за ним наглядав, стояли біля вiдсунутої шафи. В стіні чорнила темрява. З кухні принесли ліхтар. По хиткім, дощатим сходинкам спустилися в низ. 
 Світло ліхтаря висвітило цегляну кладку, покриту інеєм, і промерзлу земляну підлогу на який лежали складені дошки, ящики з цвяхами. 
- А тут прохолодно - констатував факт Гросс молодший. 
- Звісно. Погріб собі вирили. - сказав батько синові. 
- Але для чого? 

 Старий скептично помахав головою. 
- Аби продукти зберігати, синочок.  -  випустивши клубок пару, сказав чоловік. 
- Доречи - а чого  тут такий дубняк? - піднімаючи воріт пальта, запитав Отто Гросс. 
 Старий розсміявся. Поплескавши сина по плечу, сказав: 
- Ну ти синок розбирайся ,чому в погребi холодно, а я піду. 

 При виході, Гансу Гроссу i Володимиру Волошину була повернута зброя. Вийшовши, на двір, старий сунув росіянину якийсь папірець. Крадькома розгорнувши, він побачив класичну пентаграму - козла перевернутою зіркою, але білого колюру. 
- А чому... ця ...як її? 
- Пентаграма - підказав колишній слідчий. 
- Так, вона. Але чого вона білого колюру. 

 Ганс Гросс дістав фляжку. Зробивши смачний ковток коньяку відповів: 
- Це емблема місцевого ордена "Вільного Люцифера". 
- Сатаністи! - здивувався росіянин. 
- Вони. Ще бувши слідчим - старий зробив ще один ковток - я вийшов на цю секту. Тоді то мені й стали натякати з гори, що вік уже, пора про пенсію думати. Але я не послухав. - третій ковток - В результаті облом з переведенням в столицю, мінус посада слідчого, і привіт робота викладача. - закинувши голову, старий осушив свою флягу - втирати те, що нікому не потрібно. 

- Ну й квартал - сказав Володимир Волошин оглядаючи пошарпані, облуплені будиночки, мотузки з білизною через весь двір, i купи з пляшок, недопалків які наче килимом встеляли землю. 
- Квартал, як квартал. - коротко вiдповiв колишній слідчий. 

Ховаючись під аркою вiд  накрапаючого дощу, росіянин все-таки запитав: 
- Кого ми тут чекаємо? 
- Одного пана, з місцевих сатаністів. 
- Тут? - здивувався вiн. I приклав палець до губів. Тактовно, що на відставного слідчого було ніяк не схоже,  даючи зрозуміти що не налаштований на розмови. 
- Ось i він. - сказав Ганс Гросс, легенько киваючи підборіддям. 

 Володимир Волошин, притиснувся до стіни, i обережно визирнув з зарогу. По сходах спускався в низ огрядний чоловік, явно не по тутешньому одягнутий. 
- А чого це його тут занесло в таке місце?- запитав росіянин -  Наче одягнутий пристойно. 
- Повiй дешевих любе. - була дана коротка відповідь. 

  Росіянин заховався. Чоловік зайшов за ріг, i з ходу отримав в щелепу від відставного слідчого. Володимир Волошин, знаючи про "манеру допиту"  місцевого, не втручався. А треба було. 
 В старого, наче демон вселився. Вхопивши за грудки, втратившого рівновагу чоловіка, старий з розмаху притис його до стіни. Удари в корпус сипалися один за одним. З рота потекла кривава юшка, побите тіло, мішком сповзло на землю. Відставний слідчий взяв за підборіддя, i що духу почав бити головою об стіну. 

- Може все ж таки питання почнете ставити? - в супутника закінчився терпець. Але було вже пізно. 
 Не встиг Володимир Волошин завершити, як йому в обличчя вдарив струмінь гарячої рідини. Провивши рукою по щоці, вiн побачив кров на своїх рукавичках. Відштовхнув в бiк старого. Тіло впало на землю. Росіянин нахилився. 

 Хоча скляний погляд, i розколота голова не лишали сумніву, але вiн все ж приклав руку до шиї. Як не мацав, але пульсу не було. 
- Чорт забирай !- прошипів Володимир Волошин. 
- Це точно - підтвердив стоявший в стороні колишній слідчий - Гарна річ. Шкода. Доведеться спалити. 
- Що ? - подільник не розуміючи підняв погляд. 

- Що ? Що? - повторив відставний слідчий, проводячи руками по окровленому плащі - Зараз знаєте якi методи. Швидко встановлять що це кров. - старий печально зітхнув - Тридцять років, i зносу не було. - вiн повернувся до свого співбесідника, i махнувши рукою сказав - Та й вам також. 

 Володимир Волошин оглянув себе. Він і не підозрював наскільки сильно вимазався в крові. Убивця нахилився над тiлом жертви. Вивернувши кишені, дістав гаманець, записну книжку, купу візиток, золотий годинник  і портсигар з коробкою сірників. 

 На записнику зупинився. Відкривши його, почав читати. 
- Слухайте - зачинивши книжку перед носом слідчого почав Володимир Волошин - ну ви й знайшли місце для читання. Нам тiкати треба. Скоро поліцію викличуть. 
- В цьому кварталі - Ганс Гросс спокійно відкрив записник - не скоро. 

 Промацавши руки, він зняв ліву рукавичку з покійника. На великому пальці був перстень, з солідним каменем. Старий почав його знiмати, але вiн не бажав йти в гору. Різко подавши в гору, зламавши палець, вiн стягнув перстень.

- Ви що робите !!! - сказати що супутник слідчого був шокований, це нічого не сказати. 
- Офіційну версію слідства. Добропорядний пан, в пошуках екзотики, забрiв в район з поганою славою i став жертвою пограбування. Печально, але нікого не здивуєш. Добре - встаючи сказав Ганс Гросс - Поїдемо до іншого. 

- Тільки на цей раз допит проводжу я. 
-Чого це? 
-Та ви знущаєтеся! Ви ж себе не контролюєте. А нам потрібне - вiн показав рукою на убитого - не чергове тіло в лідник. Нам потрібна інформація. 
- Розумний значить. Ну ну. Подивимося.