Глава сімнадцята: Вечірні неприємностi

Після того, як дуель закінчилася, вся четвірка сіла у візок. Настрій Ганса Гросса , мавший тільки дві стадії - "поганий" i "дуже поганий"-   був у другий. Всю дорогу, батько буквально спопеляв поглядом сина, який дивився в вікно, на залітавши краплі дощу. 

- Чого так дивишся ? - не витримав вiн. 

- Дорого ж ти родову, дворянську честь цінуєш. 

- Зате ти її дорого продав, з матір'ю одружившись. 

 Дзвінкий ляпас, відвернув голову сина в бiк. Удар з правої, і батько випав з критого візка. Рясні краплі холодної вологи на обличчя, привели його до тями. Старий спробував встати , але зіскочивши синок, ударив в живіт. Кров застила очі, удари сипалися один за одним. 

 Коли побиття припинилося, Ганс Гросс підняв очі , i побачив свого сина якого ледь стримували двоє чоловіків. Старий юшкою крови i двома гнилими зубами, сплюнув на землю. 

- Та все - закричав Отто Гросс. Вирвавшись підняв валявшийся циліндр , i підійшов до візка. Забравши свою  тростину з салону, вiн піймав проїжджачого поруч візника. 

 Нарешті діставшись до дому, вiн розраховував на спокій. Але не сьогодні. З порогу він почув якісь розмови з вітальні.   

- Тільки цього ще бракувало - пробурчав господар дому. - Було ж тихо, спокійно. 

 З вітальні вийшов лакей. Цю породу завжди можна впізнати. Завжди лізуть, чим би прислужитися. Цю породу людей, для яких за роки службовий обов'язок  перетворювався на норму життя, колишній слідчий ставив ще нижче вiд дріб'язкових крадіїв. 

- Чого припхався - привітався господар. 

- Матка божа ! - заволав вiн.- Що з вами? 

- На чайові не розраховуй - сказав на це старий , i подивився в дзеркало при входi. 

 Його опухле вiд побиття обличчя, було точно не джентльменське. 

- Вiд вас i так не дочекаєшся. 

-Що ?!!!- прошипів відставний слідчий. 

- Пробачте - в лакейський учтивiй манери лепетав вiн - Я з посланням...

 Не встиг  договорити, як конверт було вихвачено з його рук. Розiрвавши  Ганс Гросс прочитав офіційне послання : 

"Шановні пани викладачі, студенти , i слухачі Чернівецького університету. В понеділок відбудеться представлення нового факультативу з психологіi. Викладає доктор психологічних наук Отто Гросс.  

 В першiй частинi відбудеться лекція , в другiй вiдповiдi на питання , в третій запис на факультатив..." 

 Далi вiн читати не став, а перейшов до напису вiд руки. 

"Пане Гросс. Ваш особливий статус, не звільняє вас вiд обов'язку бути на представлені нового викладача. Явка обов'язкова!!!"   

 Закінчивши читання, глянув на лакея. 

- Щось бажаєте передати. 

 Взявши його за шкірку, вiн протягнув  мимо ошелешеного гостя, i викинув за двері. 

- Ось моя відповідь. - розiрвав послання, кинув в обличчя лакею , i з гуркотом закрив двері. 

- Пора вже звикнути, до порядків в цьому домi. - сказав шокований Володимир Волошин. 

- Матір боже!!! - закричала вийшовша Гретта. 

 Підійшовши до чоловіка, вона взяла його за підборіддя. Повернувши туди сюди, навiть не приховуючи свого задоволення вiж побаченого, запитала: 

- Це ж кому я цю дякувати, за таку картину? 

- Синок твій постарався. 

- Ну вiн такий же "мiй", як i "твій". I треба йому за це - обличчя жінки , буквально розплилося в посмішкi - щось смачненького спекти.  

 День котився до закінчення. За вікном вже спустилися сутінки. Ганс Гросс сидів у своїй кімнатi. Заспокоюючи нерви, розслабляючи тіло, i знімаючи біль побитого лиця пляшкою коньяку. 

 Відправляючи до рота чергову чарку, вiн почув жіночий, навiть дівочий крик: 

- Це не ти !!! Самозванець!!!

 Вихопивши з стола пістолет, смикнув за затворну раму. Змащене, почищена зброя, пiдалася відразу. Вибіг в коридор, вiн побачив відчинені двері в кімнату російського гостя. 

 Зайшовши в середину , побачив аналогічну з своєю картину на столi. Тільки в гостя, на вiдмiну вiд господаря, стояла закуска - салатик i пара бутербродів. Сам же  російський гість забився в куток. 

 Тримаючи в руках перед собою хрестика, вiн скажено водив очима, щось белькочучи. Гретта, одягнута в легку нічну сорочку,  намагалася його заспокоїти. 

- Вiдoйди. - висуваючи жінку в бiк сказав чоловік. 

 Пара дзвінких, розмашистих ляпасів -  істерика припинена. 

- Розповідай.

 - Вона приходила - залепетав росіянин. 

 На цей раз був повноцінний удар кулаком в щоку. Росіянин впав. Взявши його за голову, вiн підняв гостя i прошипів в лице: 

- Ох знали б ви, як ви всі вже мене дістали ? Читко розкажи що відбулося. 

- До мене приходила Анастасія Волошина. Вона точно мертва. Бліда вся, могильним холодом тягне...

 Далi слідчий слухати не став, а замісць цього прошипів в лице: 

- Слухайте, тут вам не Москва. Напилися до ведiнь - ведіть себе пристойно. 

 Відпустивши його голову, господар вийшов з кімнати гостя. Голос який вiн чув, списав на те що сам то був не на багато тверезіше росіянина. Відмахуючись вiд того, вiд чого не варто.