Виходячи з візника , Ганс Гросс встав під розiйшовшийся дощ. Пересуваючись майже на осліп , старий слідчий побачив високу вежу з годинником. Підійшовши до церкви, вiн звернув за ріг. Там уже стояв Александр Торвальд.
- А ти сентиментальний ? - кивнув він , на жовтий сонячний годинник на стіні.Своїм колюром виділявшись в загальній сірості.
- Частинка батьківщини, в цій , не зважаючи на всі роки, чужий землі.
- Розумію. Тільки от зараз , він не те що Віденський*, вiн взагалі жодного часу не показує. Ходiмо в кав'ярню. А то, чого доброго, знову вежа впаде**.
Заперечень не було.
Залишивши при вході на вішалці стікати вимоклі плащі, лікар зі слідчим взяли по чашкi принесеної кави.
- Слухай - Ганс Гросс пригубив паруючий напiй - тільки зараз в голову прийшло - як ти за тіло відзвітуєшся? Поки вихідні зрозуміло. Ні лекцій, ні занять немає. Ну а далі?
- Те, що тобі "тільки зараз в голову прийшло" , я з самого початку зробив. Формально тіло утилізоване, як відпрацювавше своє.
- Ясно. - сказав співбесідник. - Ти склав список тих, хто міг зазіхнути на тіло.
- Склав - вiн протягнув йому листок вирваний з блокноту. Розгорнувши його , слідчий побачив одне єдине ім'я.
- Не густо. - сказав на це слідчий.
- Я так подумав - зробивши ковток, почав лікар - не так вже й багато людей, могли б претендувати на таке відкриття. Ні, народу у нас багато. Але треба мати вiльний, хоча б відносно, доступ до тіл. Треба мати класифікацію відповідну, аби зрозуміти , те що я там понаписував в документах...
Тут Ганс Гросс вдавися кавою, відверто сміючись.
- Чого це ти? - запитав Александр Торвальд , легко постукуючи по спині.
- Розібрати, те що ти там понаписував. Ну це треба постаратися.
- Дуже смішно.
- А пів року тому, мені було не до сміху...
- Почалося - протягнув лікар, роблячи черговий ковток кави - Довго ти мені це будеш пригадувати.
- По твоєму рецептові, в трьох аптеках, мені три різних мікстури видали. I як виявилося , всі вони не тi.
- I як я тебе тільки терплю всі цi роки?- пробурчав старий хірург.
- Сам дивуюся. - чесно відповів слідчий.
Ганс Гросс i Александр Торвальд ,стікаючи дощовою водою, підіймалися по білосніжним сходам. Підійшовши до дверей, лікар вдарив в молот на дверях свого підлеглого.
- Відійди від дверей в бік - сказав колишній слідчий виймаючи пістолет - Про всяк випадок.
Поки вiн смикав туди сюди ,знову заївший затвор пістолета, до дверей підійшли.
- Хто там? - пролунало з квартири.
- Агнес це я , Александр Торвальд.
Почувся шум відчинявшись дверей.
- Пістолет сховай - шикнув лікар на земляка.
Відставний слідчий , який так i не зумів привести зброю в бойове положення, заховав його в кишеню. У дверях показалася мініатюрна білявка, років тридцяти з хвилястим волостям.
- Вітаю вас пане Торвальд. Чим зобов'язана? Ви ж мали з сім'єю в Карпати їхати.
- Не склалося. - з сумом , зло покосившись на свого супутника, відповів він - А Артур вдома?
Жінка нахмурилася , i запитала :
- А що трапилося? Щось серьйозне?
- Не серйозне, про те термінове. Кінець місяця , звітність подавали, і виявили деякі прогалини в його документах.
- Знову - сумно , але водночас заспокійливо , почувши вже давно знайоме , сказала Агнес.
- Це в нього хронічне...- почав було лікар , але пролунало:
- Мамо! Мамо!
В коридор вискочив хлопчик , років п'яти в матроському костюмі. Ставши посмикувати материну спідницю.
- Юліан , ти вже великий хлопчик. - почала було матір, але не витримавши дитячого погляду, взяла таки його на руки.
- Привітайся - веліла матір синові - Будь чемним хлопчиком.
- Лоброго лня - пролунав дитячий голосок.
- "Р" i "Л" так i плутає. - констатував факт лікар.
- Ми над цим працюємо. Він же тільки другий рік в нас розмовляє. А Артура , ви ж самi відіслали в одну з клінік за місто. Чи не пам'ятаєте? - насторожено запитала жінка.
Александр Торвальд посміхнувся , як мiг щиро, i відповів на це :
- Пані Агнес, мені за день стільки доручень треба роздати, стількох людей в стільки місць відправити , що всього i не згадаєш.
- Знаєш, я якось клініку за містом - Ганс Гросс кивнув на ледь провладний в стіні падаючої води готель , в центрі міста - уявляв інакше , і де що по далі.
- В цю байку, вже навіть Агнес не дуже вірить - відвівши погляд , відповів лікар. Але подивившись на свого співбесідника, запитав - А тобі то , що до того?
- Чесно?
- Хотілося б .
- Та в принципи нічого.
- Ходiмо вже. - сказав лікар , виходячи під зливу.
Колишній слідчий зітхнув, i пішов слідом.
- Ви що собі дозволяєте?
Перш ніж розвернутися , Ганс Гросс вихопив пістолет з кишені , i націлив його в напрямі пролунавших слiв. Обернувшись, вiн побачив швейцара готелю , з двома застившими охоронцями.
- Проблеми? - запитав колишній слідчий , потрясаючи пістолетом.
- Жодних . - піднімаючи руки до гори , сказав швейцар.
- Третій поверх, п'ятдесят сьомий номер - відпустивши дівчину, сказав Ганс Гросс , направившись до сходів.
Александр Торвальд послідував за ним . Піднімаючись сходами , він запитав :
- I як тебе тільки в органах , без малого тридцять років , терпіли?
- Терпіли - бо я кращий у своїй справі - гаркнув у відповідь.
- Не знаю , від чого ти помреш - але точно не від скромності.
Піднялися на потрібний поверх. В коридор колишнiй слiдчий зайшов вже відверто кульгаючи. Потрібні двері, були відразу ліворуч. Характерний шум на поверсі в цілому, i в потрібнiй кімнаті вчасності, свідчив про те , що спати там ніхто не збирався.
Вiн почав бити руками у двері.
- Йдіть геть! - пролунало з номера.
Це не подіяло.
- Та щоб тебе!
#4731 в Фентезі
#1193 в Міське фентезі
#1986 в Детектив/Трилер
#810 в Детектив
Відредаговано: 02.09.2022