Глава п'ята: Друга половинка

 Ганс Гросс піднімався по сходах до своєї квартири. Проходячи по білосніжних сходинках, пересмикнувся від удару грому. Подивившись у вікно, старий побачив небо, розірване спалахами блискавки. 

 День був перенасичений подіями, мозок просто закипав від валу інформації, тіло ломило від довгих переїздів. Підходячи до своїх дверей, старий слідчий прагнув лише одного - відпочити. Але подивившись на двері зрозумів, що не вийде. Двері були відчинені. 

 Прислонившись до стіни, старий вихопив свій пістолет. Пересмикнув верх, який відійшов назад, хоча і тугувато, але з першої спроби, ривком відчинивши двері, заскочив в середину. 

 З порогу в ніс вдарив запах диму, в перемішку з ароматом троянд. Старий заховав пістолет, і послідував по запаху в вітальню. Зайшовши в відчинені двері, він побачив рудоволосу пані, в білій, мереживній сукні з капелюшком, яка через мундштук потягувала сигарету. 

 - Приперлася. Як завжди з вагоном речей - старий кивнув на валізи біля неї. 
- I тобі здрастуй, чоловіче мій рідний, перед Богом і людьми. 
- Слухай Грета - старий підійшов до вікна, відчинив випускаючи ненависну суміш табачного диму і парфумів - не ламай комедію. Чого приперлася? 
- Ну хіба дружина не може навідати чоловіка, в далеких краях? - відверто сміючись, навіть не стараючись приховувати посмішку, запитала дружина в чоловіка, струшуючи попіл в попільничку. 
- От скільки я тебе не бачив...- і тут слідчий згадав. З видом мученика впав в крісло беручись за голову - Рік минув. 
- Саме так. - підтвердила його кошмар Грета - Скоро четверте число. День заснування університету, який відкрили на честь перемоги над Туреччиною, і приєднання цих країв до складу імперії. 
- I тепер мені тебе цілий тиждень терпіти. - ці слова Ганс Грос сказав ледь не плачучи. 
- Ну звісно. Ти ж знаєш що "Допоміжний комітет викладацьких дружин", разом з адміністрацію університету  займається підготовкою апогею святкування перемоги над Османами. 

- От що в тебе не відняти - так це уміння пафосно висловлюватися. 
- Що є, те є - підтвердила дружина, слова чоловіка.  
- От як це все не вчасно. 
- В тебе завжди не вчасно. Що на цей раз? Глобальне дослідження по римському правові? Чи може розробки нових законів? Ой, пробач. Я забула, що тебе визнали недостойним такої честi, як в столиці нові закони розробляти.- відверто, і  не надто стараючись, граючи вибачення сказала рудоволоса пані. 

 Це був удар нижче поясу. Гансу Гроссу не просто відмовили в участі в комісії. Відмову, силами його численних недругів, опублікували в передових газетах.  В усіх куточках імперії знали, що колишній слідчий, відомий науковець, правознавець, "недостойний реформувати закони імперії". 

 Старий вскочив, на ходу виймаючи пістолет. Буквально підбiгши до своєї дружини, чоловік приставил до її лоба зброю. 
- Нумо, давай - дивлячись Гансу в очі промовила Грета - Одним пострилом припини всі мої тортури. Ну. Чого чекаєш? Чи ти гадаєш, тебе терпіти все життя, це просто благодать небесна? 

 Ганс Гросс заховав зброрю, і відвів погляд. 
- Так то краще - спокійно сказала рудоволоса пані, роблячи чергову затяжку сигарети на мундштуку - Ні ти, ні я не винні що проблеми наших батьків, вирішувалися нашим шлюбом... 
- Я вашого золота  за все життя ніколи не брав - важко всівшись в крісло поряд, перебив дружину Ганс Гросс - Завжди обходився офіцерським, і слідчим жалуванням. 
- Знаєш що. - Грета нахилилася, знову дивлячись в очі свого чоловіка. 
- Ти ж знаєш,  як я це не люблю. - прошипів він, відводячи погляд. 

- А ти знаєш що мені, від дворянства твого роду один тільки клопіт. Що не роби, постійно озирайся "Що люди скажуть?". Я не винна, що через засуху згорів ваш родовий маєток. Я не винна в тому, що у вас окрім титулу, і старих розвалин, які ви іменуєте маєтком нічого не було. 
 Ти також не винен, що мий батько, маючи гроші, працюючи заводи, не зміг вибитися на державні замовлення. З не аристократом, скільки в нього за душею не було, ніхто небажав тоді розмовляти. Зараз то все стає простішим, а тоді це була глуха стіна. 
 Ми з тобою не винні, що певні люди звели наших батьків. Але сталося як сталося. Та Ганс!  Чорт тебе забирай, можеш мене своїм поглядом удостоїти? Оця твоя звичка - коли з тобою розмовляють, ти або в папери втупишся, або в інший бік дивишся. 

 Ганс Гросс обернувся. По кам'яному  обличчі, без жодних емоцій,  не було зрозуміло чи взагалі дійшло до нього хоча б щось. 
- Ну, трохи ліпше чим зі стіною. Не на набагато, але все-таки. 
- Ближче до суті. 
- Та куди ще ближче. Наступний тиждень, як би ми цього не хотіли, нам доведеться терпіти один одного. Коли він закінчиться, я поставлю заїжджену до дірок пластинку " У вас гарно, але гірський клімат не підходить моїм легеням"...- тут Грета розсміялася. 
- Ти чого? 
- Та чув би цю маячню мій лікар. Який до речі рекомендував мені гірське повітря. 
- З'їздеш в гори. Тут прямий "Туристичний" потяг ходить. 
- Ех Ганс, Ганс. Ми ж тільки звемося "допоміжний". Насправді все на нас лягає. Місцевій владі не до того, в адміністрації і так турбот вистачає, вони тільки радi організацію на нас спихнути, а в чоловіків своїх справ по горло. Чи не так? 
- Абсолютно вірно. - не кліпнув очима, підтвердив слова дружини чоловік. - В мене своїх, справ вистачає. 

- Як завжди. Тож на мене чекає важкий тиждень, який ще важчим буде від прожиття з тобою, під одним дахом. В кінці тижня, я поставлю заїжджену пластинку, ти, як зазвичай скажеш" у мене служба, я не можу з тобою поїхати", і ми роз'їдемося. До наступної урочистої дати - Грета підняла очі до неба - хвала небесам їх вже не так багато, забудемо про існування один одного. Доречи - жінка ледь не підскочила, порившись у своїй сумці, дістала конверт - Наш син відписав ...

- Велике розчарування вісточку подало. 
- Слухай Ганс, ти йому також пишеш рідко. I міг би його так у своїх листах не називати. 
- А що я мав йому писати? "Молодець синок. Вже вік Ісуса Христа, а ні сім'ї, ні онуків." Так чи що. Військо покинув. Хоча у двадцять п'ять отримати майора, це не бувалий випадок...