Глава четверта: Прохання про допомогу

 Вісниця богів Ірида , в оточенні своїх вірних янголів, як завжди привітно піднявши праву руку, оглядала свої володіння. Все було як завжди. Когось вона вiтала в місті, своїм легким вбранням натякаючи що їх відпочинок буде приємним, когось випроводжала, з новими враженнями і силами. 

З вершини куполу вокзалу міста, їй виднілася звичайна картина. Вiдїжджаючи заходили, приїхавшi виходили, зустрічаючи обіймали рідних з друзями, або ж нервово дивилися на годинник. Купками стояли люди, які нікуди не їхали, нікого не чекали, а прийшли послухати оркестр, що грав в залі*. Навіть почавшися дощ, не зміг розігнати цю буденну метушню. 

 Навіть буквально залитівший  під сходи візок , з взмилинеми i тяжко хекаючими кіньми,  з вискочившим на ходу пасажиром не здивували кам'яну вісницю богів. Хтось запізнювався на потяг. Буває. Але далі трапилося те, чого здавалося не могло трапитися...

 Ганс Гросс біг по сходах, косячись на свій кишеньковий годинник, який тримав на долоні. Задихаючись, він проклинаючи всіма земними прокляттями директора вокзалу, який заперся аж під самий купол... 

 Секретар директора, металевим пером за допомогою копіювального паперу, покладеним між текстом і чистим листом, розмножував наказ директора. 

 В ходу вже давно були "самописні машинки", або як їй все частіше стали називати "друкарські". Але новопризначений керівник вокзалу, навіть чути нічого не хотів про нововведення. Тому i прогнав новомодну секретарку, яку його попередник тримав не для роботи, i наняв секретаря. 

 Але, через консерватизм керівництва, доводилося по старому, через копіювальний папір, розмножувати численні директиви, заяви, доручення, накази. Рутинна, паперова робота. Поклавши металеве перо, секретар став розминати втомлені  зап'ястки. I в цей момент двері відчинилися, ледь не злітаючи з петель. 

 Побачивши влетівшого слідом сивого чоловіка, з червоним пітним обличчям, зі здутими на лобі венами , секретар з блискавичною швидкістю перескочив через стіл, і перегородив дорогу. 
 - Пане , керівник не приймає. - намагався спинити секретар відвідувача. 
- Вi-дi-й-ди!!!- хекаючи прошипів колишній слідчий. 
- Я не можу вас впустити. Потрібно записатися, оформити заявку...- далі перераховувати що необхідно зробити він не зміг. Удар по голові, набалдашником трості, повалив секретаря на землю, відчиняючи двері. 
 - Що відбувається ?!!- прокричав вскочивши керівник станції. Чоловік років сорока п'яти, в чиновничому мундирі. - Я зараз охорону викличу 

 Але націлене дуло вихваченого пістолета, збило завзяття власника кабінету. 
- Ви мене убити хочете? 
- Ні. Якщо знімете з туристичного потягу необхідну мені людину. 
- А на підставі чого це? - запитав керівник станції. 
- Ну... - старий багатозначуще подивився на свій пістолет.- Якщо цього мало - Ганс Гросс переклав пістолет в ліву руку, а правою дістав з кишені лист. Підійшовши, тримаючи пістолет націленим в обличчя керівнику станції, він підніс папери до обличчя зляканого чиновника - В мене особисто підписаний дозвіл, від генерал-губернатора, на будь-які дії, які я вважаю за необхідні. 
- Будь-які? Думаю він не надто такому зрадіє - явно осміліло сказав керівник, подивися на вже вставшого підлеглого. Молодий хлопець, з рідкими вусами, носовичком витирав кров з лоба. 

 Удар руків'ям в обличчя, спустив його на землю, поваливши в крісло. 
- Особу що мене  цікавить звати Юрген Лакасаль. Він австрієць, з сім'ю їде в Карпати, туристичним потягом. - сказав відставний слідчий. 

 Нуль реакцій. Ганс Гросс почав смикати верх пістолета. Заїло. 
- Швайне Райне - вилаявся австрієць, і тільки після лайки верх пістолета відійшов назад, досилаючи набій в ствол.
 Куля, влучивши над головою секретаря, змусила його зігнутися навпіл. 
- Чого встав ? - прокричав старий - Бігом до потяга. Поки не пішов.

- Панове, це якесь не порозуміння. - почулося з коридору. 
- Проходьте до начальника, вам там все роз'яснять. - лепетав у відповідь секретар. 

 В кабінет керівника вокзалу, якого досі тримав на прицілі Ганс Гросс, жандарми завели нового відвідувача. Побачивши старого, що сидів на столі керівника станції, і цілився в нього з пістолету, жандарми схопилися за револьвери при боці. 
- Не встигнете. - спокійно сказав відставний слідчий. Повернувши голову до блідого чоловіка сказав - Жандарми можуть йти. 
- Так, так  - пролепетав вiн - Ви вільні. 
 - Гансе - сказав зайшовший -  Ти пістолет сховай. 
- А він комусь заважає? 
- Гансе !!! - ледь не прокричав Юрген Лакасаль. 

 Це був невисокий ,повнуватий чоловік в окулярах, який був одягнутий в дорожній костюм, а на плечах тримає похідний рюкзак. Коли старий слідчий поклав пістолет в кишеню, жандарми вийшли. 
- Слухай Ганс - почав зайшовший - Як я тебе ненавиджу. 
- А зараз зненавидиш ще більше. За наказом генерал-губернатора, ми будемо працювати разом. - встаючи зі столу, Ганс Гросс сказав начальнику станції - Працюйте, я вам більше не заважатиму. 

 Вийшовши на двір, під почавшуся зливу, спускаючись по сходах,  Юрген Лакасаль з розвороту зацідив кулаком в щелепу колишньому слідчому. 

- Це тобі - за зіпсовану відпустку! Перша, нормальна відпустка, з онуками в Карпати вибрався б. Так ні приперся! 
- От ти з дитинства був буркотуном - сказав на це встаючи Ганс Гросс. 
- А ти завжди ліз на рожен. Ще з дитинства жодна бійка без тебе не обходилася. От як ти до свого шостого десятка дожив? 
- Дивом. 
- Ото хіба що. Слухай ти часом не перегнув?- старий товариш кивнув в бiк вокзалу. - В тебе високі покровителі, але це вже якось перебір. 
- То вже мої турботи. 
-Ну як знаєш. На що знадобився? - спускаючись продовжили розмову
- Справа "Знекровленої". 
- А до чого я тут? 
- От тільки не треба цього?  Ти, як практик і теоретик, ні за, щоб не пропустив такий випадок. 
- Припустимо. 
- Не припустимо, а точно. Всі невпізнані тіла, у нашому випадку формально...
- В сенсі "формально" ? - перебив слідчого знятий з потягу. 
- Це довга історія. Але, як би там з формальностями не було, але всі невпізнані тіла доставляють до тебе, на кафедру хірургії. Ти, як завідувач кафедри , маєш першочерговий доступ до тіл. А знаючи твій - Ганс Гросс поплескав співбесідника по плечу - незмінившийся з дитинства допитливий характер, то можна не сумніватися - ти не пройшов мимо такого випадку. 
- I що ти від мене хочеш? 
- Допомоги...
- От що, що, а просити ти вмив з дитинства. 
-  Слухай Юрген, справа надзвичайно серйозна. Сам я можу не виплутатися. 
- Все так серйозно? 
- Більш ніж ти думаєш. Я далеко не найкращій формі, та і не при справах давно, тому хочу тебе попросити про допомогу. 
- Добре. Що тобі потрібно? 
- Результати розтину "знекровленої", і твоя допомога в розслідуванні. До того ж відчуваю, твій недавній бойовий досвід може знадобитися.
- Ну тоді зараз впіймаю візника, поки доїдемо до кафедри...
- Зустрінемося вже завтра. - перебив свого старого товариша Ганс Гросс.
- Чому завтра ? Можна сьогодні. На кафедрi подивишся папери, я тобі покажу тіло. Воно ще в льоднику має бути. Як ти сам підмітив - випадок цікавий. 
- За один день, в моєму тихому, розміряному житті сталося більше, чим за роки до того. Мені треба самому це все усвідомити, привести думки до ладу. Тож зустрінемося завтра, в тебе на кафедрi. 
- Ну як знаєш.