Глава друга: Реконструкція подій

 Згідно з матеріалами справи тиждень тому - 20 вересня 1907 року, були зіпсовані вихідні колишнім колегам Ганса Гросса. Біля огорожі костелу "Серця Ісуса" було знайдено тіло...В принципі це все. Ганс Гросс, поспілкувавшись з контррозвідником, знав більше чим вся поліція. Досить таки пухла тека, найгучнішої справи десятиліття (журналістів притримували за межами Чернівців, але в самому місті вони гуляли від душі), була наповнена звичайнісінькими відписками з розряду: 
" За дорученням слідчого Юдинського, для встановлення особи жертви, були  проведені наступні заходи: 
- Опитування місцевих жителів; 
-  Агентурна робота;
-  Перевірення по картотеці зниклих безвісти..." 
  I тому подібне, і так далі. Відверто насмішили зворотні рапорти агентів. З їх писанини, виходило що вони денно і нічно, тільки те і роблять, що в кожного зустрічного випитують : 
"Чи не знали ви цю дівчину? Може десь зустрічалися? ". Справу відверто хочуть відправити в архів, персона слідчого тому яскраве підтвердження. При чому хотіли зробити настільки недбало, що закриваючи теку Ганс Гросс не витримав, і спитав: 
- Як що твої хлопці, так тяжко працюють - колишній слідчий поклав руку на теку - то коли вони примудряються скільки бланків заповнити?

 Вийшовши з управління поліції, Ганс Гросс обперся об тростину, стараючись не напружувати праву ногу. Бойова рана, як він всім казав, чим далi, тим більше давалася в знаки. Наступне місце, де відставному  слідчому потрібно було побувати - костел серця Ісуса, або ж Єзуїтський храм, який своїм довгим шпилем, здавалося діставав до низьких хмар. 

 Йти туди було не далеко, але старий вийшов на узбіччя, виглядаючи транспорт. 
- Візник! - прокричав старий, побачивши потрібний транспорт. 
 Біля нього зупинився чотири колісний візок. 
- До костелу Серця Господнього.- вмостившись, скомандував пасажир. 
 

 Візник, молодий чоловік, до тридцяти років на вигляд, в добротному сюртуку, від здивування підняв брови, дивлячись на пасажира. Повернувшись, подивився на шпиль храму, сказав рушаючи: 
- Вам видніше. 
 Приїхавши, дістав монети з кишені, поклав в руку візника. Побачивши золоту монету, поряд зі звичним дріб'язком, сказав:
- Пане, ви помилилися. 
- Ні. Це оплата за простій. Мені після монастиря, ще в одне місце треба буде. 
- А де саме? 
- "Інститут благородних дівиць баронеси Баторн". Знаєш де це?
- Це навіть не в мiсті. Озеро Чорнивка. Я розвернуся, і зачекаю вас. Але - візник потряс монетами - додати доведеться. 
- Добре. 

 Першою справою слідчий оглянув місце злочину. Чисто для формальностi. За минулий тиждень, туди хіба що екскурсій не водили, і старий навіть не сподівався щось там знайти. Пройшовши у сквер, територію костелу вiдроджував металевий паркан. Ганс Гросс  повернув ліворуч. 
 

 За офіційною версією, доглядач храму отець Йосип Оріоль, перебуваючи в каплиці "Святого Антонія", почув якийсь шум, і виглянув на вулицю. I справді, з вікна каплички вiкривається чудовий краєвид на місце знайдення тіла. Пройшовши далі, старий викладач зайшов з іншого боку на територію, і пройшов в капличку. Постукавши у двері, зайшов в приміщення. 

  Капличка нагадувала музей, або ж склад для зберігання реліквій. По всюди були розвішені ікони, на столі лежала чаша для освячень, католицьке розп'яття на стіні, прямо над головою священника що протирав ікони, дивилося просто на старого.  
- А що виробите пане? - запитав старий.
 

 Священник розвернувся. Перед ним постав високий чоловік, років тридцяти п'яти, кремезної статури. Борода і ряса, це все що в ньому видавали священнослужителя. 
- Протираю ікони. Так треба, після кожної служби. Дим від свічок осідає, перепад температур фарби шкодить, тому іконам потрібен догляд. А з ким, власне кажучи, маю честь розмовляти? 
- Ганс Гросс. За дорученням генерал-губернатора, проводжу розслідування по факту знайденого тіла. 
- Це було жахливо ...
- Присядемо. - відставний слідчий витягнув блокнот і олівець - I прочинiть вікно. У вас смердить. 
- Вибачте, але не можу. У нас тут старовинні і рідкісні ікони. Вони потребують особливого догляду. Ми можемо поговорити на дворі. 
- Ні. Я хочу побачити на мiсці як все було. Та і лишатися в пристанищі дурнів я не хочу. 
- В сенсі? 
- Що в сенсі? Як все було? 
- В п'ятницю, о дев'ятій вечора, я прочинив вікно...
- А тобто коли вас просять, бо дихати нічим, ви не можете - невдоволено перебив старий.
- Пане Гросс. Я вам тільки що сказав, що тут зберігають в належному стані старовинні ікони. У них особливий режим. Після кожної служби їх протирають від свічкової копати, зволожують спеціальними настоями, висушують і дають провітритися. I все це робиться в певний час, аби не пошкодити структуру. - спокійно, і миролюбно, відповів священнослужитель. Що лише більше розізлило співбесідника. 

- О робота - не бий лежачого. Забрав після служби дощечки, протер, зволожив, і гуляй до провітрювання. Не на те я вчився. 
- Я доглядач. На мені не тільки ікони. Ще фрески в костелi після служби очищую, вітражі на вікнах. А зараз, коли вітри гуляють, тільки Господь всемогучий не дає в низ...
- Та год вже цієї релігійної маячнi. Переходимо до тіла. 
- До "діла" а не до "тіла". 
- В нашому випадку, це одне і теж. I давайте по коротше. Поки я не задихнувся, і мене не довелося тут вiдспівувати. I як ви тут витримуєте? 
- Ну я вже звикся. Знаєте компоненти настоїв, виключно рослинні. Вони гарно на легені впливають...
- Мені начхати на вас в цілому, і на ваші легені вчасності. 
- Ви підбирайте якось слова...
- Коротше - як ви знайшли тіло? 
- Відчинив вікно, для провітрювання, почув якийсь шум на дворі. Крикнув. Бачу якісь фігури в темряві...
- Скільки було фігур? - запитав колишній слідчий. 
- Не роздивився точно. Дві, три, може більше.
- "Не роздивився точно. Дві, три, може більше" - перекривив старець - А може у вас тут ескадрон гусар, з піхотним полком, парадним строєм пройшлися? 
- Слухайте пане, при всій повазі...
- Це я вас слухаю.I абсолютно без такої. Далі що було? 
- Я хотів їй допомогти. Заніс в капличку. Почав мацати пульс на шиї, намацав ранки. Абсолютно сухі, дві ранки, в мiсці де сходяться артерії на шиї. Я натиснув, кров не пішла. Після цього, я побіг в поліцію. 
- Це все? 
- Так.