Глава перша: Під Божим наглядом

 Ганс Гросс був похмурий i злий, в принципи як  і всі перехожі, цього пахмурного, холодного, хмарного дня. З роботи його відпустили з радістю, навіть з полегшенням. Він ненавидів студентів, своїх колег, місце в якому працював, i викладацьку діяльність загалом. Будучи гарним слідчим, теоретиком в правовій галузі, старий виявися нікудишнім викладачем.  На його виправдання можна сказати, що в викладачі він не збирався. 

 Коли почав маячити шостий десяток, йому стали натякати, що пора вже на спочинок. "Вік безжальний - як сказали йому на горі - навіть кращі мають відійти".Тому Ганс Гросс вирішив піти, але піти на високій ноті - членом комісії з реформування права. Але отримав категоричну відмову. До відставки йому лишалося три роки, i йому запропонували на вибір дві вакансії - архіваріус, або викладач. Готувати нових слідчих, передаючи їм свій досвід. Звучить гарно, у всілякому разі краще чим сидіти, перебирати нікому не потрібні папірці. Але перший же тиждень показав що це не його.Від слова "зовсім". 

 Тому зараз він з задоволенням, входив в будівлю поліції, хоча з більшим задоволенням в столиці розробляв би нові закони. Існувала байка, з гідно з якою поліцію навмисно розташували біля храму - "аби під наглядом Божим, служителі закону, чесно виконували свій обов'язок". Ганс Гросс, з висоти свого, без малого тридцятилітнього стажу служби в органах, відповідав на це так - не допомогло. 
 Зайшовши в сире, непривітне приміщення, де навіть в най сонячнішу погоду було темно, старий викладач піднявся по сходинках на останній, четвертий поверх. Проходячи по темному, тісному коридору, мимо кабінетів, де судячи з криків і прохань пощади, по повній йшла робота.
 - Нічого не мiняеться з роками - з сумом, сам до себе, констатував факт старий. 
 

 Пройшовши до кабiнета з написом "Майор Карл Беркус Начальник імперської поліції міста Чернівців". Постукав, дочекавшись: 
- Кого це там холера принесла? Заходь уже. 
 Зайшов. За столом сидів товстий чоловік, приблизно одного з викладачем віку, зі зрощеними бакенбардами на червоному, спітнілому обличчі. З нехотя, відриваючися від якихось папірців,  прищуреними очима подивився на увійшовшого , i тут же вскочив: 
- Ти !!! Та як ти посмів?!!
- Пельку стули - перебив свого колишнього колегу Ганс Гросс, показуючи наказ про передачу справи, підписаний генерал-губернатором.
- А чого справу тобі передають ? - здивувався начальник поліції.
- Слухай Карл, ми з тобою скільки не бачилися? 
- I стільки б ще тебе не бачити! - проричав начальник поліції.
- Взаємно. Якщо ти думаєш що мені це в радість, коли один семестер ідіотів довчити до пенсії лишився, то ти помиляєшся. - не кліпнув оком збрехав Ганс Гросс. - Мені це все і даром не потрібно. 
- Ну що ж - посміхнувся Карл Беркус - тоді я з задоволенням на тебе спихну цю справу. 
 Піднявши слухавку, він прокричав у весь голос: 
- Юдинського сюди! Хай справу Горленко візьме ...ЮДИНСЬКОГО!!! ...Так його...Та "ЗНЕКРОВЛЕНОЇ"!!!...
- За стільки років, навіть внутрішній зв'язок нормально не налагодив. - всідаючись дорікнув гість. 
- Є місця, де ніколи, нічого не змінюється. 

 З сумом видихнувши, повністю погоджуючись зі своїм колишнім колегою, Ганс Гросс втупився у двері. Минуло хвилини три, і у двері залетів молодий чоловік. На вигляд ще зовсім юнак, з кучерявим волостям і орлиним носом. Але особливо видiлялися його очі - буквально горівши молодецьким завзяттям. 

" Нічого - подумав відставний слідчий - скоро потухнуть." 
- Пане Гросс, я радий. Тобто для мене така честь ...я був вашим студентом... тепер працювати з вами...- плутано затараторив юнак.
- Що? - викладач перебив свого колишнього учня - Мені баласт не потрібен. Залиште справу, і йдіть звідси. 
  Морально розчавлений хлопець, опустив плечі  поклав теку. Розгорнувши сказав: 
 - На останній сторінці мої думки щодо справи. 

 Відкривши останню сторінку, викладач на очах свого колишнього студента, скомкав і кинув аркуш на підлогу.
- Мені студентської маячні, за два роки і не повний  місяць, через край вже вистачило. 
 Сказавши це, Ганс Гросс дістав блокнот, олівець, і втупившись в справу став робити якісь записи, абсолютно не звертаючи уваги на оточуючих. 
- Пане Юдинський. Ви вільні. Займіться своїми справами. 
- Так пане майор. 

 Коли двері зачинилися, Карл Беркус сказав: 
- Слухай Ганс, ти перегнув палицю. 
 Нуль реакції. Відставний слідчий, навіть вухом не повiв. 
- Та чорт тебе забирай!!! - в майора вже почали здавати нерви - Ганс !!! З тобою взагалі то розмовляють!!!
- Чого тобі? - відірвавшись від своїх записів, запитав Гросс. 
- Я тебе в принципi розумію - погляд гостя став  скептичним на максимум - Ні, я серйозно. Зі шмаркачами нікому немає радості возитися. Але нащо так жорстко то? - кивок на лежавший на підлозі, по заду стільця Ганса Гросса, зім'ятий листок. 
- Ти ще мене повчи! - огризнувшися, він повернувшись до своїх записів.