Вступ: Прохання Імператора

  Старий викладач недбало  кинув на стіл  аркуші з роботами учнів. Частина їх упала на підлогу, коли старець поклав ноги на стіл, до чого йому було абсолютно байдуже. Подивившись на себе в дзеркало , i оглянув себе з ніг до голови . Сірий костюм , посіріле лице, все здавалося вицвіло в ньому, особливо його очі. Потухлий погляд , людини без надій і сподівань. Погляд самогубці, перед тим як натисне на гачок. 

  Потягнувшись до шухляди , де лежала  пляшка коньяку , єдине що робило життя старого хоча б трохи яскравішим,  зупинився . Мітка - кінський волос , прикріплений шматочком візку - була зірвана. Ривком відчинивши шухляду він витягнув свій Браунінг початку століття.   Стародавній ,незграбний на фонi нових моделей, давно вже відживший своє , як i його власник. В рукоятці було порожню. Запасної обойми , лежавшої завжди поруч, також не було.

 - Чоловіче ! - прокричав господар кабінету - Розумію що жандармам - мораль не писана. - чоловік підняв пістолет - але це вже занадто. 

 З тіні кабінету виділилася фігура, i почала підходити до столу. Високий , кремезний на стільки, що здавалося скеля з сусідніх Карпат насувається на нього. Підійшовши , чоловік сів . Це не надто виправило положення. 

- I що ж армійському секретному бюро від мене знадобилося? Чи як вас там ? Я не слідкував.
- "Управління контррозвідувальної діяльності при генеральному штабі".- відчеканив гість. 
- Але починали в жандармському відомстві. Судячи з усього в польовій жандармерії. Вам цікаво , як я про це здогадався? 
- Відверто кажучи - нi. Але якщо вистава , в дусі британця Холмса , потішить ваше самолюбство - то нехай. Хоча я б волів перейти до суті. 
- Ну що ж - явно засмучено сказав господар кабінету - до суті, так до суті. 
- Я ,являюся офіційним представником, монаршого дому Габсбургів. Його милість ...
- Слухайте ,давайте без цього пафосу - перебив викладач , киваючи на розкидані папірці, з неприхованою огидою додав - мені ще он, маячню студентську , перевіряти. 
- Тиждень тому , в Чернівцях було скоєно вбивство ...
- Анастасії Вітольдівни Горленко. Дворянка , православного віросповідання , сімнадцять років , навчалася в закладi  панi Альби фон Баторн. Знайдена знекровлена біля воріт Єзуїтського храму, офіційна назва - Храм Серця Ісуса... 
- А чому тоді "Єзуїтський"? 
- Я вам тут в довідники не наймався!  Єзуїти побудували, того i "Єзуїтський". 
 Гість стерпів такий випад, прекрасно знаючи про те , що окрім пістолета в шухляді, на яку господар так i косився весь час. 
- Якщо хочете випити , я не маю нічого проти. 
- А я маю! П'ю я виключно на самоті , і вже тим паче не в компанії незнайомців. До речі - ви не відрекомендувалися? 
- I не маю жодного наміру це робити? 
-  Навіть так!
- Служба. Але до справи. Пане Гросс - незнайомець витягнув з плаща конверт з гербом імперії і передав його старому. - Це особистий наказ імператора . Згідно з ним у ,випадку згоди на проведення росслiдування , кожен чин  поліції , жандармерії , військовий , i свідомий громадянин імперії зобов'язаний надати вам будь-яку необхідну допомогу. 
- Тобто , я можу відмовитися? 
- Звісно. З урахування вашого віку, того  що декілька років ви взагалі не при справах,  бо займалися більше науковою , чим практичною роботою. Словом імператор просив вам передати, що вiн зрозуміє якщо ви відмовитеся. Але просить вас зайнятися справою. До того ж - кивок на конверт. 
 

Господар кабінету дістав ніж для листів, відкрив конверт. Витягну чотири аркуші. Перший був свого роду "лист Кардинала" з Дюма: 
" Імператорською волею, вірному синовi австрійської держави Гансу  Адольфу Гроссу надана повна , i все осяжна влада на території імперії. Кожен чин поліції, жандармерії, військово службовець, або ж  громадянин держави в не залежності від статусу, чину чи посади , зобов'язаний надати будь-яку необхідну допомогу". 
 В низу стояла гербова печатка з двома грифонами. 
  Другий був лист вибачення.
" Пане Гросс. Я , Август Бенедикт Рола , голова "Спеціальної комісії по реформуванню правих актів i законів імперії Габсбургів", від свого імені , і імені всіх колег приношу вибачення , за неприпустимо помилкове рішення - відхилити вашу кандидатуру в якості одного з членів комісії. 
  Я сподіваюся ви приймете пропозицію долучитися до нашої роботи, i зробите нам велику честь , приєднавшись до складу комісії". 
 Третій був наказ , підписаний генерал-губернатором, про передачу справи йому.
 Ці три  листи , сильно здивували відставного слідчого , а от четвертий, написаний від руки,  , відверто налякав: 
" Пане Гросс. Відносно вас , силами ваших недругів, була вчинена не справедливість. Я Франц Йосиф I, імператорською волею , виправив її . Я не хочу аби ви сприймали мої дії не вірно  ,  подумавши що я сприймаю вас за найманця. В будь-якому разі, погодитися ви зайнятися справою, чи ні, але посада, яка належить вам по праву, залишиться при вас. Але хочу вас попросити, не зважаючи на ваш вік, сімейну драму, прислужитися своєму монархові". 

 Господар кабінету  нервово проковтнув слину . Трясучимися руками, пальцями які відмовлялися слухатися господаря , старий розстебнув верхній ґудзик , і сказав:   
- Коли монархи наказують - це їх право , вимагають - також , а коли просять - це до великої біди. Я все-таки відійду від своїх принципів. - сказавши це , він витягнув пляшку коньяку - Ви будете? 
- Не можу. Служба. 
- Розумію. 
 Наливши пів стакана , старий осушив його до дна, а в якостi закуски вгризся жовтими , гнилими зубами в м'який соковитий персик. Прожувавши сказав:
- Мені гріх жалітися на увагу можновладців, наука зараз в моді, але це вже занадто. З чого це , небувала , нічого не скажеш, подія тут, в Чернівцях, викликала втручання самого монарха? 
- Аби дати відповідь , я буду змушений розкрити деякі державні таємниці. Тому я хочу засвідчити вашу згоду, письмовим порядком - гість підсунув старцю ще один лист. 
" Я ,Ганс Густав Адольф Гросс,  потомственний дворянин , погоджуюся тримати в таємниці відомі мені факти , які не підлягають загальному оприлюдненню. "
- Слова честi достатню буде? 
- Пане Гросс - гість навіть не приховував свого скептицизму - Двадцяте століття на дворі. Зараз потрібне щось суттєвіше. 
- Двадцяте століття ! Двадцяте століття! - пробурчав старий , беручи металеве перо. Відкривши кришку чорнильниці , вмокнувши в чорнило, i поставивши підпис додав: 
- Краще б я в минулому залишився.