По слідах темних сновидінь

Непристойна пропозиція

Огрядна жінка зміряла мене оцінюючим поглядом. 
- Я знаю, в твоїй країні зараз йде війна. І те, що я пропоную убезпечить тебе від ракет, дронів, окупації, а може навіть і від смерті. 
Я сором’язливо зіщулилась. Біженка - просто слово, та воно стало моєю новою сутністю, коли почалася війна. Чужа, бідна, непрохана, я стукала у десятки дверей і всюди несла за собою шлейф неблагополуччя, наче нав’язливий аромат якихось їдких парфумів. І далеко не кожен був готовий розбавити ними своє комфортне життя. 
Невже вона готова дати мені стабільний притулок, нічого не очікуючи взамін? Окрім щирої вдяки мені нічого було їй дати. Я була впевнена, що і жінка це розуміла. Маленькі очі прискіпливо оцінювали кожен мій рух. Було видно, що я мало їй подобаюсь. На що ж вона сподівається? Яку матиме вигоду? 
Жінка підвела мене до дерев’яних, щільно складених дошками дверей і квапливо повернула ручку:
- Подивимось, на що ти згодишся. 
- На що я згоджусь? - не сміла перепитати я, і мовчки прикрила за собою двері. Може хоче взамін притулку запропонувати якусь роботу? 
Вона йшла попереду вузькими сходами. Наших обличь ледь не торкалися зарослі м’ясистих екзотичних рослин, які росли тут буквально всюди. Повітря пашіло вологою. 
Коли сходи завернули наліво і нам відкрився вид на широке штучне озеро, я зрозуміла, що потрапила у величезну оранжерею. Всюди вирувало життя. В бутонах екзотичних рослин  порпались пташки. Метелики чіпляли погляд своїми різнобарвними крильцями. Дві маленьких мавпочки задумливо жували фрукти на сусідніх гілках одного дерева. Хто ж головна зірка оранжереї? З такими розмірами, розкішним штучним озером тут має водитись щось більш значуще, ніж пташки, метелики, мавпи. Наприклад крокодили, алігатори, чи навіть анаконди?
До озера прилягали довгі звивисті лавки. Жінка кивнула мені на найближчу, мов сядь почекай, і кудись зникла. Напевне хоче когось привести до мене - здогадалась я, і почала з цікавістю роздивлятись місцевість. 
Стеблі яскраво-зелених рослин м’яко шурхотіли в двох метрах від мене. Десь розносилось голосне: УУ-ууу, як раптом на моє плече лягла чиясь мокра рука. Обернувшись я побачила хлопчика, що був по пояс у воді. Він стрімко прибрав свою руку і тепер спирався ліктями за край лавки. На вигляд йому було не більше шести років. А його обличчя, як і тіло вкривало безліч дрібних чорних волосинок. 
- Привіт! - дружелюбно привітався він, хазяйновито огледівши мене з голови до ніг, - Ти мені подобаєшся, - він вишкірив міцні білі зуби, що як на мене, були надто великими для дитячого рота. 
Я забарилася з відповіддю. Мене відвідало відчуття, наче зі мною розмовляє олюдлена мавпа. І що хлопчик робить у воді? 
Довга пауза здавалось геть не засмутила хлопчика, він так само зацікавлено зиркав на мене чорними, як вугілля очима. А я вдивлялась в його обличчя і думала: Чого в його вигляді більше - звіриного чи людського? 
- Скільки тобі років? - спитав він як на співбесіді. 
- Двадцять сім. 
Він схвально посміхнувся.
- Ну що вже познайомились? - жінка з’явилась наче нізвідки. До чого хлопчик задавав це питання? Чи можна пояснити його звичайною дитячою цікавістю? 
- Бабууусюю, - зрадів малий і потягся до неї через лавку всім тілом. Не тільки його плечі були голими - відмітила я, а й все тіло, окрім причинного місця, вкритого якимось сірим клаптиком тканини. 
Бабусю? Я з сумнівом поглянула на жінку. Онук анітрохи не скидався на неї. Вона хоч і була в віці, й огрядна, та її шкіра серед оточуючої вологи яскраво блищала гладкістю. Ні однієї зайвої волосинки.
- Їй двадцять сім! - волохатими руками він охопив шию жінки. 
- Старенька вона для тебе, та все ж не найгірший варіант. Через років шість дітей зачнете - трьох вона тобі точно народити встигне, мій любий! - вона двічі поцілувала його чорні порослі щоки. Хлопчик засміявся, оголивши не по-людськи товсті зуби. Потім його губи звернулись в трубку, і він заукав як мавпа. Все людське в цю мить в його вигляді геть стерлося.
Його очі з тваринним блиском ще раз урочисто поглянули на мене і він стрибнув в озеро, хутко перебираючи руками (чи лапами?) в протилежний від нас з жінкою бік. 
- Як це? Він та …я?? Він же зовсім дитина! - сказала я, розуміючи, що в будь-якому разі не стала б пов’язувати своє життя з цією істотою. Якого б віку вона не була. 
- Ти за нього не переживай! Ти думаєш ти будеш в нього єдиною жінкою? Тобі головне мінімум трьох народити, а потім ми швидко підберемо йому дівчину молодше. І не одну!
- За кого ви мене маєте? - вибухнула я.
- Я всього лише пропоную тобі безпеку в першу чергу, достаток, родину! - не вщухала вона.
І отой гарем на чолі з дитиною вона називає родиною? 
- Подивись, як ми живемо! - вона вказала долонею у бік озера, куди нещодавно поплив її онук, - родинна гармонія, безліч дітей, мир в кінці кінців! 
І я побачила. П’ятеро жінок юрмилося у воді. Звичайних, звичних моєму оку жінок, з гладкою білою шкірою, та людяною зовнішністю. От тільки груди їхні вільно звисали над поверхнею води, волосся довгими кошлатими пасмами глибоко занурювалось в озеро, а руки кожної плекали тремтяче волохате немовля. Я придивилась уважніше і побачила, що жінок в декілька разів більше, ніж здалось мені з самого початку. 
Над озером синхронно пролунало з десяток млосних чмоків - голодні роти немовлят присмоктались до грудей своїх матерів. Це невпинне чавкаюче смоктання різало слух. Здавалось воно ніколи не зупиняється. І коли один рот перестає смоктати - з води виринає інший і продовжує почату попередником справу.
Раптом посеред озера почали з’являтись громіздкі волохаті фігури. 
Товсті масивні голови з випираючими надбрівними дугами…Густа чорна шерсть, вкриваюча шкіру. Це були не люди, а якісь пітекантропи чи горили, та ніяк не люди. Та в одному я була впевнена - це були особи чоловічої статі. 
Вони ринулись до жінок, наче були другим колективним немовлям. Їх волохаті руки почали жадібно ощупувати набухші від молока груди, та сідниці під водою. Я відвернулась. Зараз, ось зараз вони зґвалтують їх з немовлятами на руках, як низменні тварини. 
Жінка швидко прочитала огиду на моєму обличчі й зарепетувала:
- Нам треба продовжувати рід! Постійно потрібна чиста людська кров. Ми відродили першородну людину, такою, якою вона колись була! Це наймасштабніше досягнення людства! І це зробили ми! Також ми вивели нащадків людини сучасної та людини першородного зразку. З одним з них ти сьогодні мала честь познайомитись. І особисто ти можеш продовжити його рід. Тільки уяви який слід ти можеш залишити в історії! 
Вона справді гадає, що зможе викликати в мені захоплення? Перспектива пов’язати своє життя з нащадком австралопітека аж ніяк не вселяла в мене радості. 
- Я пошукаю інший варіант міжнародної допомоги, - рішуче підсумувала я, і пішла до виходу, не обертаючись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше