Бандитська вихованиця

Я кралась у вогкій напівтемряві між старих будинків. До халупи, в якій я могла перебути до ранку залишилось рукою подати - перебігти одне перехрестя. Як на зло на його обочині стояло двоє чоловіків напідпитку. І не обійти ж їх!-  ні кущів, ні дерев, ще й вуличний ліхтар хтось відремонтував! - я давилась мовчазним гнівом, зиркаючи на надто яскраве світло ліхтаря. Кущі троянди, в яких я сховалась, неприємно кололи шкіру шипами.

- Син народиться! - туди здам. - один з чолов’яг вказав пальцем за пагорб.

- Так в тебе ж є вже два сина! І дорослі ж. І жодного не здав! - його товариш скептично віднісся до п'яних обіцянок.

- Третього точно здам! - «багатодітний» батько усміхався, шатаючись на своїх двох.

- Королем вулиць стане! От побаачите!! Він ще всіх вас очолить! - чолов’яга завзято трусив червонющим кулаком в бік пагорба.

- Міііій син! - Чоловік здавалося б вклав в слова всю силу й гордість, бо за мить впав долілиць на запилену дорогу. Його товариш почав відтягувати зомліле тіло подалі від обочини.

Це мій шанс. Я виринула з-за колючого куща, одягла наспіх кепку, сховавши своє рідке коротке волосся і рішуче направилась повз компанію.

- Аа ти ще хто? - Чоловік, що якраз тягнув тулуб п’яного товариша, раптом вирячив на мене осклянівші очі.

- Не твоє діло, волоцюго. Хочеш проблем? - я награно агресивною ходою спрямувала в його бік.

- Ааа, ти з них. Все добре. Не маю ніяких питань. - він випустив зомлілого товариша з рук і винувато розвів руками, показуючи мені порожні долоні.

- Більше не лізь не у своє діло. - я загрозливо посміхнулась. Чолов’яга знітився і подався вглиб вулиці, подалі від перехрестя, кинувши батька майбутнього короля вулиць лежати обличчям у пилюці. Беззахисний як вони всі - промайнуло в думках. Тільки й можуть, що вести пусті балачки.

Я перетнула перехрестя, і за хвилину просковзнула у напіввідкриті двері закинутого сараю.

Дурні слова п’янчуги нав’язливо крутилися в голові. Я глянула крізь отвір між похиленими дошками на згадуваний чоловіком пагорб. Його обриси ледь-ледь виднілися у глибоких, синіх барвах сутінків.

- Сина здам. - я роздратовано буркнула собі під носа. Черговий егоїст, що кормить цей бандитський притон маленькими дітьми. Я глибоко вдихнула вечірню прохолоду містечка, намагаючись привести себе до рівноваги.

І на мить відчула, чим дихають рядові жителі цього міста - спустошеністю, боягузтвом, страхом. Причому страх був причиною спустошеності та боягузства, і переважав над усім. Страх, що бандити відберуть нажите майно, вкрадуть худобу, прибуток, комфортне майбутнє. Містяни готові були платити бандитам за гарантії ненападу, гарантії безпеки. І деякі з них готові були розплачуватися живим товаром - своїми рідними дітьми. Банда брала дітей до семи-восьми років. Мовляв, старших важче привчити до порядку. Діти росли з бандитами, переймали бандитський досвід, вчилися грабувати, скрадатись непоміченими, зламувати замки. Вчилися шахрайству та бойовим мистецтвам. Вчились розробляти та втілювати у життя грабіжницькі й розбійницькі схеми. Всю цю  «науку» вони засвоювали потом і кров’ю, поки їх батьки смиренно чекали часу, коли їхнє чадо піде вгору в бандитській кар’єрі, і забезпечить цілковитий захист тим, хто його народив. В знак вічної подяки.

- Тим, хто тебе здав, не спитавши твоєї думки. - гнівно пирхнула я. - Лишивши тебе вибору!

Я була саме такою дитиною - єдиною дівчинкою серед багатьох хлопців. За моїми плечима сім років сумлінної праці на банду. І якби мої батьки зараз стояли переді мною, я б повідомила їм, що не такого життя я хотіла.

Зараз же я дозріла, щоб самостійно обирати свій шлях. Я хочу бути вільною і почати нове життя. Без обману та грабіжок, без міряння силою, без розбою та махінацій.

Я багато разів уявляла, яким хочу бачити своє подальше життя - мирним, спокійним, порядним. Так, я хочу стати порядною людиною. Виростити в собі честь та совість. Переїхати з цього міста як можна далі.

Завтра в мене може початися нове життя. Та перед цим, всього один день мені потрібно викластися на максимум - скористатися всіма шахрайськими навичками, всіма бридкими якостями, якими мене «нагородила» банда. Все повинно працювати чітко, як годинник. Якщо впораюсь - це буде останній день в ролі бандитки. Я мрійливо посміхнулась, уявляючи, яким буде моє «нове» життя. За умови, якщо все пройде як по маслу.

*          *          *

Я потайки пробиралась через стару вітальню порожнього будинку - однієї з точок бандитських зустрічей, так названих «сходок». У внутрішньому кармані моєї куртки з’явилися докази - мій ключ на свободу, в нове життя. Залишилось лише доставити їх у поліцейський відділок. Мою банду пов’яжуть, а я стану вільною. Принаймні мені так обіцяли.

Попереду були ще одні двері, що відділяли мене від свободи. Якщо пощастить і я нікого не застану, вважай, справу зроблено.

Дошки підлоги пискляво зарипіли від моєї ходьби. Чорт! Треба скоріше забиратися звідси.

Я рвучко відчинила двері назовні і… влетіла в Чорнявого. Хтоб подумав, що весь цей час я була не сама.

- Диви які люди! Давно ж ти у нас не з’являлася, Квіточко! А ми то гадали, хто та «криса»,  брудна ментівська підстилка, що буде під нас рити.