Квест з ускладненнями

Хлопець уважно розглядав схему в руках.

- Тааак. Простір коридору щільно заставлений. Нам потрібно те, що відмічено червоним.

Він повернув аркуш до мене.

- Бачиш? Треба ставати на ці предмети, і таким чином активувати подальші події. Ніби не такий складний квест. - він заспокійливо посміхнувся.

Я повернула ключ у замку, двері тихо рипнули і відчинилися. Вхід в квартиру перегороджав широкий білий стіл.

Хлопець завернув голову всередину, оцінюючи обстановку, і порівняв зі схемою в руках.

- Дивись, треба повзти по білому столу, потім стати двома ногами на оте крісло. Бачиш? Виділено червоним. Потім спертись колінами на стілець, а на шухляду вилізти двома ногами. Один через один. Все зрозуміла? Впораєшся?

- Звісно впораюсь! Схема проста, наче зроблена для дитини.

І хто генерує ці квести з нульовою складністю? - думала я, коли пролазила через ці меблі. Повзти, встати, повзти, встати, повзти, встати. Як примітивно!

Нарешті я стала обома ногами на останні меблі, і задоволено зістрибнула в самісінький центр квартири. Він був на диво порожнім.

- Що далі?! - гукала я, поки хлопець повз моїм маршрутом.

- Почекай, має запуститись механізм. От-от отримаємо наступну підказку.

Я перша почула звук, схожий на свист, ніби втягується нитка всередину механізму.

- О, я вже майже біля тебе - крикнув хлопець зі стулу. Не отримала ще підказки?

З темного кутка квартири виринув іграшковий потяг. Він рушив прямо на мене. Тільки зараз я помітила що стою посеред іграшкової залізничної колії, що оповила мене у кільце. На передньому вагоні, міцно вчіпившись обома пластиковими руками, сидів пупсик. Лялька  моторошно похитувала головою з одного боку в інший. Скляний погляд дивився внікуди, та в мене виникло моторошне відчуття, що він спрямований саме на мене. Червоні губи були вигнуті в посмішку, а щоки були надто рожевими, ніби на іграшковому заводі на них наклали декілька прошарків рожевої фарби замість одного.

- Запустився іграшковий потяг. - втомлено повідомила я. Що там з приводу нього є в схемі? - без особливої цікавості запитала я, думаючи, що скоріше б цей дурнуватий квест дитячого рівня закінчився. Нічого заслуговуючого уваги, я в ньому не побачила.

- Оо, вже бачу. Хлопець виник перед моїми очима саме вчасно, не давши остаточно знудіти.

- По квесту цю ляльку названо Демоном. Отже, знищити ми її не можемо. Зате маємо обдурити. І таким чином зможемо звідси вибратись.

- Ти доречі на цю фішку попалась. Зайшла всередину залізничної колії. - насмішкувато повідомив він.

- Ну й що? Я б будь-який момент можу звідси вийти! - я підняла праву стопу над колією і на мить мені здалось, що в погляді пупсика просковзнула усвідомленість.

- Ее, ні. Тоді ми порушимо правила квесту і нам заблокують всі двері та вікна. Ти ж не хочеш залишитись в темряві з цим моторошним потягом і цією кхм лялькою?

- Доообре, давай кажи як його надурити і скоріше покінчимо з цим. - я незадоволено опустила ногу на колишнє місце.

- Воно боїться кораблів. Його можна загнати в темний кут,  звідки воно приїхало, кораблем.

Хлопець пішов в сусідню кімнату і по щасливому випадку (чи ні?) знайшов там громіздкого розміру корабель на колесах.

- Подивимось, як це спрацює - сказав він і почав рухати корабель на іграшковий потяг.

Я могла б заприсягнутися, що коли корабель рушив на потяг, губи пупсика склались в гнівну гримасу, а потім вираз на його іграшковому обличчі став схожим на хижацький: він скривив рота і беззвучно зашипів в наш бік, а холодна блакить його скляних очей наповнилась німою люттю. Потяг почав  їхати в зворотньому напрямку - назад, в темряву, звідки і з’явився.

Та не встиг силует пупсика повністю зникнути в глибині квартири, як ми почули запуск іграшкового мотора. З темряви на нас виїхала помаранчева вантажівка. А слідом за нею рушив і потяг. Губи пупсика розтягнулись в тріумфуючій посмішці. А маленькі пластикові пальці міцно стиснули поверхню вагона. Він повернувся.

- Це що це таке? - з незрозумінням спитала я.

- Хвилину. - хлопець хаотично пробігав очима по схемі.

- Ооо, це його суперздібність. Він може відмінити хід корабля вантажівкою. Все виявилось складнішим, ніж ми гадали. Може недарма цю ляльку назвали демоном?

- Як нам його позбутися?

- Якби ж я знав…