Християнська місія

Високі металеві ворота гучно відчинились. Ми з сім’єю впевнено зайшли всередину великого просторого замку.

- Дякую, що ви приїхали до нас. - сказав ввічливий приємний чоловік середнього віку з гарно укладеним сивим волоссям. Нам дуже приємно, що вас в наші суворі північні краї за нашим відчайдушнім запитом відправила християнська спільнота вашої країни. Вас було обрано, а отже, ви проявили себе як найдоброчесніші віруючі і довели свою відданість Господу Богу. Наші керівництва, я вважаю, дійшли до гарної думки, вони нарешті зрозуміли, що християни всіх країн повинні об’єднуватись незалежно від конфесій. В нас багато відмінностей, але всіх нас об’єднує одна спільна мета - винищення зла зі світу Божого. Ми повинні забути про більш дрібні суперечки задля досягнення нашої мети. - урочисто закінчивши, він жестом показав на широченні мармурові сходи. Моя мама з тіткою з повагою вклонились чоловіку в знак нашої вдячності і солідарності. Ми з сестрою синхронно повторили жест наших матусь.

- На третьому поверсі я більш докладніше розповім вам про проблему, задля вирішення якої Ви знаходитесь тут. Слідуйте за мною. - він швидко зайняв позицію попереду нас і почав підійматись сходами, час від часу поглядаючи краєм ока в нашу сторону. Сходи були массивними та звивистими, підійшовши до поручня я підняла погляд вгору. Тьма сходинок довгою кам’яною спіраллю обплітала внутрощі будівлі, насичуючи їх холодну порожнечу життям.

У правій частині третього поверху ми зайшли в звужену з обох боків старовинними шафами кімнату , в центрі якої розташовувався довгастий, пишно накритий різноманітними стравами, стіл.

Наша вечеря освітлювалася десятком свічок,  що гордовито стирчали з товстих дерев’яних свічників поміж страв. Своїм затишно-теплим сяйвом вони ніби запрошували нас до столу. Ми хутко зайняли свої місця і почали вечеряти.

Представник північної спільноти чекав, коли ми вдосталь наситимось. Я зрозуміла це по його пальцям, що через тривале очікування почали тарабанити по столу з невеликими тактичними перервами. Згодом він знову заговорив:

- Все почалося декілька місяців тому, тут, в цьому замку. Це місце завжди приваблювало багато туристів зі всього світу, але в останні часи щось незрозуміле нам губить людей, змушує їх тяжко страждати. Ми не знаємо точно, що це за істота. Потерпілі свідчать, що її можна лише відчути. Вони не в змозі описати все, що з ними трапилося, єдине, що вони згадують - моторошне відчуття приростаючої криги до поверхні шкіри. Після зустрічі з цією нечистю їх цілодобово мучить відчуття холодного ознобу. Зі свідчень можна зробити висновки, що нападає ця істота на поодиноких людей. З жодною постраждалою особою  під час нападу не було свідків. Скоріш за все, ця істота невидима, тому не намагайтесь її впіймати і завжди тримайтесь разом, пересувайтесь по замку хоча б парами. Судячи зі згадок про кригу, можна припустити, що маркером її присутності є відчуття холоду. Майте це на увазі.

- Дякуємо за те, що ввели в курс справи. - підіймаючись зі свого стільця сказала тітка. Але я не розумію,  як наша присутність тут допоможе подолати цю істоту? Як нам боротись з нею?

Чоловік відкашлявся,  а потім обома руками сперся на стіл, і підняв на нас очі:

- Наше завдання наразі - збільшити кількість істинно віруючих людей в цьому замку, щоб протистояти злу разом, пліч-о-пліч, молитвами та хресним знаменням. Будь-яке зло боїться світла Божого. Його усоболюємо ми з вами - його піддані. Розділившись на пари, озброєні розп’яттям, ми будемо обходити кімнату за кімнатою і змусимо цю крижану нечисть  покинути замок.

Тітка підняла келих ,і я з усіма присутніми простягнули їй на зустріч свої.

- За успіх в спільній справі! - підхопила вона.

Цокання дзвінким відлунням пронеслося по стінах замка і стрімко затихло.

Раптом я все згадала. Як підіймалась з сім’єю на третій поверх, як вони повернули направо, та зосереджено йшли, дивлячись перед собою. Як я залишилась на самоті, і стоячи біля сходів та спостерігаючи за мовчазним життям готичного замку, мене відвідало несамовите почуття оточуючої мене монументальності, старовинності, і таємничності. Мене не покидало відчуття, що я, як маленька пір’їнка, майже невагома серед цієї кам’яної величі. Я дозволила собі зупинитись на декілька хвилин. Я дозволила собі відстати від рідних.

Раптовий подих вітру легко припідняв моє волосся. Морозний холод на мить огорнув шкіру і так само швидко випустив її зі своїх чіпких обіймів. Те, що було далі дуже мене здивувало. Вихор позаду мене рушив вперед, ніби набуваючи форми. Я відчула його дихання біля потилиці, вже не таке потужне, а якби зменшене у масштабі. Не встигла я поворухнутись, як до моєї шиї неквапливо доторкнувся ніжний крижаний поцілунок, що викликало в мені потужну хвилю страху. Я миттю обернулася і відчула повторний подих вихору, що витав наді мною. Тільки тепер я його ще і бачила.

По боках він іскрився безліччю сніжинок, а його невидиме вітряне тіло де-не-де світилося лазуровими відтінками. Здавалося, що переді мною було справжнє, живе і рухоме полярне сяйво. Але ким би воно не було, воно кривдило людей.

*     *     *

Тепер, коли я згадала про зустріч з потойбічною істотою, я не могла не думати про її жертв. Я дуже сподівалась, що не стану однією з них, і гірко докоряла собі за ту рокову зупинку біля сходів. Наступного дня я зустріла одну з них поблизу місцевої церкви. Це була жінка, з щільно загорнутими грубим пледом плечима. Тіло її сильно тремтіло. Я пробігла поглядом по її блідому обліччю, відмічаючи індикатори паранормального втручання. Вона щось постійно беззвучно шепотіла. Мене охопив сильний страх. Але не від безладного шепоту, а від вигляду її губ. Зсохлі й посинілі, вони виглядали так, немов в них майже не залишилось крові. І незважаючи на те, губи продовжували раз за разом відкриватись - чи то намагаючись щось розповісти, чи то у спробі хоч трохи зігрітись завдяки цим рухам. Її очі з благаючим виразом хаотично блукали по моєму обличчю, і мені здавалось, ніби вона впивається прямо мені в душу, вишукуючи відповіді, яких я не мала, на питання, які не були задані. Від погляду цієї жінки не приховався страх в моїх очах, і по жалісному виразу, що з’явився на її обличчі, я зрозуміла, що вона знає мій секрет. Вона теж відчувала той дивний крижаний поцілунок. Це читалося в її очах, в яких поступово, наче крига, тануло життя. Скільки разів її шкіри торкався крижаний поцілунок, перед тим як всередині неї оселилася крига?