Розділ 32

Розділ 32

Місяць здійнявся над Татрами. Він навпрочуд добре освітлював ліс, а зорі немов вірні помічниці допомагали йому в цьому. Небо було безхмарне і чисте, занадто знакове для простої зимової ночі. Воно ніби віщувало, щось загадкове, але ще досі того не відали троє чоловіків, що переслідували двох інших. Лібор, Штефан і я дійшли до того моменту де вже добре було видно ущелину, вхід до неї і високі скали, що формували її і здіймалися досить високо над темним входом. Сліди тих кого ми переслідували зникали в темряві моторошного розлому посеред скель. Ми зупинилися за пагорбком, щоб трохи перевести дух, а з тим і оцінити ситуацію, вирішити як діяти далі, адже лише однодумство в цей момент могло стати нашою перевагою і союзником водночас. Лібор взявся за сигарету.

— Невже ви палитимете зараз? — запитав Штефан.

— А що боїтеся що нас побачать? — відповів з усмішкою Лібор.

— Ліборе, може й справді не варто? — запитав я.

— Ее, ви праві хлопці! — він сховав сигарету, попри величезне бажання палити.

— Вони там, і можливо зробили нам засідку! — поділився думками пан Грубий.

— Може й так! — промовив Лібор.

— Але ж зброя майже не пропала! — додав я зі свого спостереження.

— Не пропала! — відповів Штефан.

— Ну. То, що робимо пане стражмайстере? — запитав Лібор.

— Добре б почекати трохи!

— На що? На вовків? — посміхнувся я.

— Ми не на війні в окопі, щоб чекати! — додоав Лібор.

— Я знаю, як вам кортить діяти, та ми не можемо наражатися на небезпеку! — пояснив Штефан.

— Ми в диких височинах Татр, ми вже наразили себе на небезпеку дійшовши аж сюди! — усміхнувся Лібор, будучи затятим реалістом.

— Хижаки можуть з'явитися в будь яку мить! — я відчував, як повітря напружується.

— А може вони вже вийшли десь з тої сторони. Якщо там звісно є вихід!

— Давайте почекаємо! — наполіг на свому стражмейстер.

Лібор глянув на годинника який показував 22:24

— Давайте тоді трохи почекаємо! — промовив він прищурившись, щоб розгледіти час.

— А потім що? Не чекати ж нам до ранку? — апелював я.

Раптом вгорі скель почувся вовчий вий.

— От лихо!

— На каркав чи що? — Лібор не приховував усмішки і не втрачав нагоди покепкувати.

— Боже збав, я не лукавий! — відхрестився я.

— Це ж вовки! — здивувався Штефан прислухавшися до моторошного вою.

— Однозначно, що не собаки!

— Що будемо робити?

— Спасати свої життя!

— Вони знають що ми тут? — Шиефану явно було не по собі.

Кілька вовків спустилися згори до входу в ущелину.

— Унюхали!? 

— Ех Петю, дарма ти не взяв зброю! — переймався бригадир.

— Мої топірці зі мною! — я приготувався дістити їх в будь яку мить.

— Схоже на те, що не ми їм так цікаві! — Лібор уважно оцінював ситуацію.

— А хто? — зпитав Штефан.

— Той хто зараз вийде з лісу! 

— Хто там ще? Невже наші злочині морди?

— Боюся вони не живі вже! — додав я.

— Шкода, що не ми їх прикінчили! — Лібор затиснув зуби помсти.

Раптом з лісу щось вийшло. Штефан аж здригнувся. Ми насторожили вуха і зброю. Добре, що була світла ніч бо вона дозволяла безперешкодно контролювати ситуацію.

— Всі святі і небеса Господні. Що це? — витріщився Штефан намагаючись придивитися.

— Тихо стражмейстре! — сказав я.

З лісу вийшла здоровезна постать, сіра шерсть була замазана кров'ю, виднілися бурякові рани і слабка зода не така, як була колись. Постать і стан той чамий безсумнівно це був сірий звір проте він був бляклох тінню того хио стояв перелімною минулої ночі. Місяць так само осіітлював його. Він не злякався вовків які воскресли нізвідки просто перед засніженою скелею

— Що це таке? — Штефан ще сильніше стиснув зброю. 

— А це наш сірий друг прошепотів з усмішкою Лібор. — Вірніше друг Петі!

— Друг, йо це правда! — уміхнувся я.

— Вирішили покепкувати з мене?

— А що не можна? 

— Ви забулися, я стражмейстер! — дорікнув він.

— А я Лібор — лісник! 

— Я Петьо — лісоруб!

— Зараз не до сміху! — він не був схожим на нас, бо не мав почуття гумору.

— «Сміх — це сонце: він виганяє зиму з обличчя людини» Віктор Гюго! — Лібор процитував класика.

— Чого вам смішно в такий момент Це ж не людина!... Це ж!...

— Не людина, та людяніше за багатьох із людей!