Розділ 29

Розділ 29

Ервін прокинувся. Здається спершу важко було зрозуміти, що сталося, але згодом коли він впізнав місце де був то все стало на свої місця. Руки його боліли, щось різало зап’ястя. Лишень коли він спробував поворухнутися то збагнув, що прив’язаний до дерева. Його тіло було туго стягнуте мотузками, не даючи можливості ворушитися. Мотузки впивалися в тіло, а оголений торс вже добряче замерз. Боліла голова, але попри все в ній крутилося одне, це зробив Штеньо. Він відплатив йому тим самим, як колись сам мерзнув зв’язаний Ервіном. От тільки тоді Штеньо на це заслужив, а Ервін нажаль ні. В голові тріщало, немов хтось всадив туди сокиру Штеньо добре приклався до Ервіна. 

Якісь малі силуети замайоріли неподалік, то лисиці з'явилися безшумно. Руді і хитрі створіння обережно винюхвали сліди нещодавніх подій. Одна і з них була сміливіша за інших. Руде створіння, яке здається було розвідником серед своїх не поспішало. Лисиця вийшла вперед, залишивши родичів позаду себе. Її низький і пухнастий хвіст тягнувся за нею немов елегантний вогняний пензель по снігу. Вона зупинилася внюхуючись у повітря. Ще одна вискочила коротким ривком з поза неї, тепер вже всі лисиці після розвідки наблизилися до місця стрілянини, до мертвих тіл людей без остраху. Вони рухались немов злагоджена зграйка дрібних злодіїв, що прийшли не вполювати, а забрати своє. 

Пухнасті не квапились, а смакували свій момент. Ервін розумів, що таким чином вони доберуться і до нього. Одна з них уже почала обнюхувати одяг мертвого прикордонника, і смикаючи зубами тканину. Поруч була інша сміливіша, вона вже потягнула за рукав і відстрибнула, немов перевіряючи, чи не ворухнеться у відповідь рука.

— Ей, тварюки кляті, згиньте, йдіть від них! — Ервін хотів крикнути, щоб відігнати їх проте його голос заслаб від холоду.

Лисиці не злякалися, а натомість лише кілька насторожених морд повернулися в його бік. Ервін відчув їхній холодний погляд. Схоже їм не страшно було від його присутності. Прив'язаний до дерева, щоб загинути замерзлий чоловік не становив їм загрози, ба більше він спадав лише на ще один теплий шматок м’яса, котри поки що дихає. Найсміливіша з них дивлячись на нього з цікавістю, не як на здобич, а на щось незрозуміле, зробила крок до Ервіна, ніби пробувала підійти ближче.

— Я тобі не по зубах лисяче щеня! — прошепотів він.

Раптом десь у глибині лісу завили вовки. Лисиці одразу одночасно підняли голови і стали прислухатися. Схрже їх схвилювало вовче виття і вони занепокоєні стали агресивнішими ніж були. Хотіли встигнути відібрати своє допоки поки не прийшли сильніші за них.

— Задиште тіла в спокої! — шепотів Ервін маючи кепський і напротивагу хижакам жалюгідний вигляд.
Коли здається надія щесзла, невідомим чином вона знову з'являється там де її здається бути б не могло і не мало б. Після вовчого виття в лісі почувся знайомий торохкіт мотору. Він все наближався здіймаючись вверх у гори, топчучи гусеницями сніг і трясучи вібраціями засніжений ліс. Трактор повільно проривався між деревами, наче то не машина, а впертий звір, котрий не визнає жодних перепон. Ервін втішився скреготінню метала, бо хто б там не їхав в нього є надія на порятунок.

Трактор, ще не доїхав, як лисиць уже не було, вони не стали чекати на людей і втекли залишившись ні з чим. Десь вище над ними в лісі, далеко між деревами, вовчі очі спостерігали за всім, що відбувалося. Зараз вони вже сиділи мовчки, чекаючи коли люди, що наближаються знову підуть і залишать їм мертве м'ясо.

Машина порятунку приїхала. Першим з кабіни зістрибнув бригадир Лібор, його ноги ступили на місце масакри. Він роздивлявся мовчки на розкидані трупи людей. Позаду нього обережно, з рушницями в руках зістрибнули жандарми. Янко лише почухав голову, його вуса забігали. 

— Пане Боже, що тут сталося? — запитав він.

— Один Бог знає! — відповів я і зістрибнувши побі до Ервіна.

— Це ж прикордонники! — промовив Грубий професійно оглядавши місце злочину.

Лібор зняв свою шапку і всі зробили те ж саме.

— Хто це зробив? — запитав Шиефан.

— Я звідки знаю! — тизо відплвів Лібор стоючи між мервими тілами.

— Ервіне! — я підійшов до нього.

— Петьо ти тут!

— Тут я, хто тебе так?

— Штеньо!

— Він убив всіх?

— Ні, лише одного, он того! — він показав очима куди дивитися.

Я дістав сокиру і розрубав мотузки. Коли мотузки розрубалися Ервін завалився вперед але я встигнув підхопити його.

— Дивіться чи нема тут вашого Грабовскі! — промовив Лібор до стражмейстра.

— Боюся тут є дехто інший! — жандрам, що був х Груьим мазнув рукою покликавши їх до укриття.

— Що там? — запитав я у Ервіна.

— Отто! — прошепотів він.

— Отто? — мене немов ошпарили.

— Угу! — відповів він ледь тримаючись на ногах.

— Хто його? — зціпив я зуби.

— Грабовскі! — схоже він більше не міг говорити.

— Допитати цього чоловіка, кинув жандарм.

— Може спершу нагріємо його?

— І то правда, треба нагріти.