Розділ 28

Розділ 28

Ліс у підніжжі Татр стояв тихий і байдужий так наче вся кров, що щойно була тут пролита це всього лише, ще одна пляма у його віковічній пам’яті. Ервін намагався врятувати пораненого Кшиштофом прикордонника. Неподалік Ервіна знаходився пан Віслав. До того, як прийти до тями Віслав Грабовскі вже був зв'язаний по руках і ногах. Поляк сидів на снігу, його скручені мотузками руки й ноги тремтіли від холоду. Вже оговтавшись він сидів немов звір, що вичікує зручної для себе миті, а очі якого блищать неабиякою пильністю. 

В минулому санітар Ервін врятував не одного бійця, зараз він не врятував жодного. Та свою справу він пам'ятав і відчайдужно намагався допомогти прикордоннику. Поляк ударив того швидко і майже непомітно. Лезо ковзнуло під ліве ребро, трохи нижче від серця, тим самим розрізавши м’які тканини збоку тулуба. Ервін схилившись над ним, намагався зробити щось, але навряд чи щось можна зробити і зарадити чимось. Єдине, що він міг зроби це продовжити йому життя на кілька хвилин. Ще кілька хвилин той міг би бачити усю красу зимових гір і водночас жахливе звірство людей. Сніг під ним почервонів так немов хтось розлив би густе вино. Ервін притиснув долоні до рани прикордонника, намагаючись зупинити гарячий потік крові. Дихання чоловіка виривалося уривками. Він прагнув, щось сказати, але облишив спробу. 

Перебуваючи посеред масакри трупів і крові, що багряніли на білосніжному лісовому покриттю Ервіна огорнули спогади. Перед очима раптом спалахнув інший сніг, той що був в італійських Альпах у світовій війні. Ервін на мить заплющив очі й зимовий смерековий ліс розчинився у далекому гуркоті артилерії. Перед ним знову постали ті самі окопи під Ізонцо де він, ще зовсім юний санітар цісарської армії, бігав вузькими ходами, спотикаючись об мішки з піском. Повітря там завжди пахло залізом і хлором, а під ногами вода змішана з кров’ю. Проживши таке хоч раз вже важко забути.

Він пригадав, як тримав у руках невелику сумку з бинтами та йодом, як рятував вояків, як вони кричали, як волали про допомогу. Своїх австрійців і навіть італійців не питаючи з якого вони боку і на якій стороні воюють, за кого помирають за цісаря чи короля він рятував. Сотні й тисячі з гарячим подихом солдатів відчайдушно боролися за життя посеред холодних окопів. Не всі вижили, не всім вдалося допомгти. Він пам’ятав, як тоді втискав у рвані рани клапті бинтів, накладав джгути, ковтав страх і тремтіння, але не покидав спроби врятувати. Ті ж самі рухи тепер оживали самі. Він рятував словацького воїна, прикордонника, який можливо пройшов війну, але в звичайному для себе робочому дні зустрів свою долю. Ми завжди запитуємо в життя де ми будемо завтра, нажаль життя не ставить зустрічного запитання. Життя не запитує в нас чи хочемо ми туди куди воно нас веде і чи сподобається нам те місце.

— Тримайся. Я спробую тебе врятувати! — прошепотів він, стискаючи пов’язку.

Ервін відчував, як билося серце пораненого прикордонника під його пальцями немов загнана птиця. Він не став рятувати Мачея, не зумів врятувати Отто, тож зробити щось, щоб вижив цей чоловік було для нього справою принципу. Ервін притягнув його до колибки і поклав біля Отто.

Ервін не одразу усвідомив, що все скінчилося і його друга вже немає. Отто лежав спокійно, наче дрімав втомлений після важкої роботи. Він завжди здавався йому непорушним, немов та скеля. Старший і досвідченіший, Отто вмів тримати завжди рівновагу, навіть в найважчий і найнебезпечніший момент. Отто міг одним поглядом зупинити суперечку, чому Ервін завжди по-доброму заздрив. Він завжди брав з нього приклад, намагався навчитися стійкості і розважливості. Ервін можливо б нізащо не пішов, але не міг залишити Отто коли той наважився на авантюру від Грабовскі.

Ервін не мав батька. З дитинства ріс з матір’ю, а в юнацькі роки залишився сам на сам зі світом. Саме Отто, значно старший за нього, колись став йому другом і прототипом батька, якого він ніколи не знав. Молодий санітар у брудному окопі руки якого тремтять від страху, а поруч Отто спокійний незважаючи ні на що. 

— Тримайся хлопче, скоро все скінчиться. Страх мине, війна пройде, а справи наші залишаться. Врятоване життя залишиться з тобою назавжди!

Відтоді вони були поруч до кінця війни. Отто завжди жартував, що йому пощастило мати власного лікаря, а Ервін у відповідь думав, як йому пощастило мати батька, хай навіть не рідного. Отто навчив його не опускати очей, коли навколо смерть. Навчив відрізняти, де варто ризикувати, а де треба відступити. Навчив тримати себе в руках, коли світ валиться. Усе, що він знав, він знав завжячуючи Отто, а зараз його немає. Тепер він лежав на снігу з простреленими грудьми. Біль ударив його несподівано, як різкий удар ножа.

— Ти був для мене більше, ніж друг, завжди! — прошепотів Ервін. — А я не зміг тебе врятувати… Пробач! — сльози котилися самі і їх було не зупинити.

— Не плач! — озвався Грабовскі. — На його обличчі застигла кривава посмішка. — Він сам винен, що поліз. Австрійці завжди лізуть, куди не треба!…

Ервін застиг. Йому здалося, що земля під ногами хитається. 

— Замовкни вбивце! — він не втримався.

Ервін накинувся на нього. Він бив його кулаками, ліктями, головою особливо не цілячись, особливо не розрізняючи куди влучає.

— Це через тебе! Через тебе він мертвий! — кричав він. — Ти тягнув нас у цю прірву, брехун, падлюка!

Грабовскі захлинався водночас від сміху й крові. Після доброго побиття, не здатного створити спротив чоловіка Ервін зупинився. Його кулаки були в крові, такої люті і відчаю він ніколи ще не відчував. Грабовскі сплюнув кров і припіднявши через силу голову раптом розсміявся.