Розділ 26

Розділ 26

Ніч у колибі пастухів була ненайкращою для групи Віслава Грабовскі. Золото залишалося лише в легенді і здогадках, що крутилися на вустах самого поляка,  насправді картина була іншою. Вони втратили одну людину і мали одну людину поранену. Рвану рану Отто припекли вогнем, Ервін подбав про дезінфекцію доступним їм шляхом, але все ж нею було вадко рухати. Здавалося, що старий загартований лісоруб Вальдерберг продовжить їхню вилазку без проблем і ускладень.

Грабовскі геть не переймався, що втратив людину, не переймався він і ушкодженням Отто. Єдине чим він переймався зараз було лише золото заховане десь в цих Богом забутих горах і зовсім трішки, чи зможе старий лісоруб стріляти, якщо настане така нагода. Чотири людини заночували в маленькому дерев’яному сховку, що стояв тут дуже давно, і слугував прихистком для пастухів, пілігримів, мисливців, лісників і іноді для прикордонників. Літом сховатися від дощу саме те що треба, а от взимку геть не те, проте це краще ніж залишитися посеред небезпечного лісу. Невеличка колибка допомогла їм сховатися від небезпечної ночі. Ранок настав повільно, обдарувавши групу новим днем і новою надією, що їх природа того варта.

— Як почуваєтеся пане Вальдерберг? — запитав Грабовскі. 

— Як новонароджений, жаль тільки пам’ятаю всю гіркість життя! — зітхнув сміючись Отто.

Грабовскі розсміявся вслід за ним.

— Ох і вмієте ви насмішити! 

— І не кажіть самому смішно!

— Продовжуємо шлях?

— А як ні? Повертатися вже пізно! — посміхнувся він.

— Приємно, що ви це розумієте! — втвшався Грабовскі.

— Сподіваючя ми з вами йдемо в правильному напрямку! — додав Ервін.

— Не сумнівайся хлопче, скоро ми отримаємо свою нагороду! — усміхнувся поляк. — Що у нас там залишилося з оленя Кшиштофе? 

— Ось ще залишилося, обпечене м'ясо, прошу пана! — він подав йому соковитий шмат, який вже зранку крутив на вогнищі.

— Смакота, ото нам пощастило! — він взяв з пожаданням їжу і почав їсти. 

— Хтось бажає? — запитав Кшиштоф пропонуючи іншим.

— Не дуже!

— Чого ви такі сумні, невеселі геть?

— А чому радіти? — запитав у нього Отто.

— Не засмучуйте мене панове, гарний ранок і настрій відмінний, чого ж ремствувати?

— Ми не жіліємося то вам здалося!

— Веселитися, що втратили одного із нас? — запитав Ервін знову він був гострим на висловлювання.

Грабовскі поглянув на нього з незадоволенням, через некомфортне запитання він ледь не подавився.

— Не розумію вашого обурення, яке ви хочете приховати би ви ж то живі, чи не та?

— І слава Господу, що живі!

— Чого переймаєтеся, облиште Мачея хай з миром спочиває! 

— А й справді чого ми переймаємося! — додав Отто із сарказмом.
Кшиштоф лише зітхнув.

— Я вийду! — промовив він і взявся виходити з колибки, щоб подихати повітрям і заодно подзюрити.

— Обережно там Кшиштофе втрачати ще й тебе мені не хочеться. Навіть для такого бездушного, як я це занадто! — посміхнувся Грабовскі.

— Можете мене прикрити пане, щоб такого не трапилося, як з Мачейом!

— Маєш зброю вона тебе і прикриє! — він продовжив їсти м'ясо.

— Не переймайтеся прошу пана!

— Однією маузер тримай, а іншою свого члена і все буде барзо добре! — він розсміяся, а Отто і Ервін лише вдали, що їм смішно.

Кшиштоф вийшов з колиби роззирнувся наче тихо, ще не було зовсім ясно, відійшовши далеченько від колибки він почав дзюрити. Світанок лише почав малювати синюваті тіні на снігові. Повітря різало легені у лісі стояла тиша, одне полегшення відчував зараз Кшиштоф, одні засніжені хвойні дерева оточували його. У цю мить ледь чутно почувся звук когось позаду, що вочевидь підкрадався до нього. Він насторожився, заметушився поспіхом повернувся і завмер.

— Курва! — прошепотів він обдзюривши штани він неприємної несподіванки.

— Курва ту ти, я сом погранічна страж! — промовив словацький прикордонник.

Кшиштоф скривився. Він застібнув ширінку. На що отримав, різкий окрик.

— Стать, погранічна страж, руце до гори! 

Суровий погляд прикордонника і наставлена зброя змусили його підкоритися і не робити дурниць. Тут підійшов ще один прикордонник, тихо немов рись підкравшись нізвідки він вийшов із за крон ялини.

— Дай ми свою збрань злочінце! — він показав на маузер, що висів через його плече.

Не надто Кшиштофу хотілося віддавати зброю, але переконливе дуло чехословацької гвинівки vz24 спрямоване до його грудей, слугувало найкращим аргументом покори. Кшиштоф акуртано зняв свій маузер з плеча і простягнув прикордоннику. Словацький службовець обережно забрав маузер у поляка. Тут  виступив ще один чоловік у білому маскувальному плащі. Схоже це командир загону і він був головний. Кшиштоф завмер і оцінював ситуацію в яку втрапив він і його пан він тільки покрутив головою і все.