Розділ 22

Розділ 22

Сани різко зупинилися біля старої заставарні, двері якої були прикриті важкою шторою.

— Ось тут клуку! — промовив Златуш до Лібора.

— Веди діду ти тут знаєшся шо тай як!

Всередині пахло маслом, залізом і тютюном. За прилавком, серед годинників, ножів і старих мисливських трофеїв, стояв сивий чоловік у жилетці, з темними кругами під очима. Він незважаючи ні на що курив люльку. Його очі швидко оцінили Лібора з голови до п’ят. Златуша він вже знав, той заходив сюди якось кілька разів. В такій професії добре мати пам'ять на обличчя, згодиться пам'яти кожного хто тут був і що він залишав, купував чи обмінював.

— Добрий вечір пане! — привітався Лібор.

— Добрий вечір панове, чим можу послужити?

— Є в нас одна справа! — тихо промовив Златуш.

— Шукаєте час? — тихо запитав він, торкнувшись блискучого кишенькового годинника з посмішкою на вустах.

— Ні, я шукаю інший товар, пан Злутуш лише провадив мене сюди бо я запитав де найкраща заставарня в місті! — відповів Лібор з розумною підлесливістю, сміливо зустрівши його погляд.

— Ви знаєте, що шукаєте? — запитав господар заставарні.

— Знаю! — спокійно відповів старий вояка. — Я шукаю те, що б’є швидко, точно і без збоїв! — Лібор, не церемонився і був готовий дістати з кишені гроші, лише б воно того вартувало.

На мить у  погляді господаря заставарні промайнуло розуміння. Він кивнув, вийшов з поза прилавка й зник у темному проході до підсобки, залишивши Лібора та Златуша серед глухого цокання годинників. Зробив він це так само безцеремонно відчуваючи, що може вторгувати в морозний зимовий день тижневу зарплатню простого лісоруба.

— Зрозумів здається! — Златуш тихо поглянув на Лібора.

— За гроші він і свою жену продасть! — усміхнувся він, покепкувавши з продавця.

— Що він там тобі принесе? 

— Те що я попросив! — Лібор зберігав спокій.

Чоловік повернувся з дерев’яною скринькою. 

— Тепер панове кажіть нащо вам така іграшка? — запитав пронизливо господар.

— Для захисту! — відповів Лібор.

Погляд годинникаря змінився.

— Від вовків? — уточнив він.

— І не тільки від них! 

— А для кого ще? — вмить змінилася його гримаса.

— Я що на допиті? Чи в полоні у "москалів"? 

— Ні, ні пане, але ж бо це не іграшки! — він розгубився від тако Ліборового натиску.

— Але ж і ви не нянька дітям!

Він поглянув на Лібора, знітився і відкрив скриню. Всередині скрині охайно лежала стара, але доглянута манліхер м1895, коротка карабінна рушниця, ще з часів Першої світової, така ж сама яку в Лібора вкрав Штеньо.

— Німецька робота, зброя пройшла війну але ще послужить і не раз і не два! — вихваляв він свій товар, та в його словах була чиста правда.

Лібор обережно взяв зброю, приклав до плеча і різким вояцьким рухом перевірив затвор.

— Оце те що я шукав! — усміхнувся він.

— Берете? — нетерпіння ледь стримувалося на його обличчі загадковою посмішкою.

— Скільки? — запитав бригадир.

— Триста крон пане! — тихо без зайвих звуків промовив чоловік.

— Триста? Та за такі гроші три місяці їсти можна! 

— Та за триста я б корову купив! — втрутився обурено Златуш.

— То купи корову! — байдуже відповів господар. — Цей пан хоче зброю, хоче вірну подругу, щоб поруч була, а не скотину!

Лібор, не зводячи очей з прицілу твердо промовив.

— Дорого!

Повисла тиша, тільки цокання годинників навколо порушувало тишу напівтемного приміщення відмірюючи секунди. Годинникар завагався, покрутив носом.

— Двісті п'ятдесят! — промовив він.

— Двісті, готівкою, просто зараз і патрони в додачу. На цьому розійдемося з миром Божим!

Годинникар подумав ще.

— Добре, хай буде двісті! — він розумів, що це й так великі гроші і краще двісті крон ніж нічого.

Лібор дістав дві купюри по сто і поклав на прилавок.

— Додайте набоїв, скільки зможет або скільки не шкода!

Той кивнув сховав купюри та дістав з під прилавка полотняний мішечок із патронами.

— Обережніше з цим! — промовив годинникар. — У горах зараз не час шуміти зайвими пострілами.

Лібор підняв погляд на нього і промовив.

— У горах якраз час коли за тобою полюють, а коли ти здобич то можна і пошуміти!

Годинникар поглянув ще раз, взяв зброю, загорнув холодне знаряддя в темну тканину й простягнув пакунок покупцеві.

— З такою річчю в горах не просто робітник, а цілий мисливець!

— Як і двісті крон. Можна тиждень поїти пивом гостей господи, або ж нагодувати цілу сімю смачним хлібом!