Розділ 15

Розділ 15

Коли Лібор подався поспішно в місто, щоб відвести поранених до лікарні колиба не залишилася сама. Серце її горіло, вогнем так само як це було останній тиждень. Єдине, що його тепер підтримували інші руки. Трупи вовків відтягли подалі від колиби, склали їх на одну закривавлену купу і спалили, щоб запах не ширився і без того небезпечною місциною. Коли справу було зроблено, а купа мертвих хижих тіл зникала в полум'яному просторі люд повернувся до колиби. Залишилося лише велике вогнище посеред вирубаної ділянки лісу, що освітлювало околиці ще не вирубаного лісорубами лісу. 

Мачей кинув чергове дриво до вогнища, спалахнули іскри. Залишилися три поляки, два австрійці Отто і Ервін та один словак Янко. Останній спав пригорнувши до себе наче кохання порожню пляшку з під домашньої паленки. Отто і Ервін нагодували гостей, а ті смачно пригощали їх вином яке принесли з собою. При такій атмосфері, що весело обплутує мізки розв'язуються язики і люди не знаючи одне одного автоматично стають товаришами світ яких раніше не бачив. 

Гріх було Віславу Грабовскі не скористатися гостинним серцем на даний час господарів колиби ну принаймні не чужих її стінам людей і спробувати все ж пом'ягшити їхнє серце до його справи, яку він давно вже вклав у своє серце. Досвідчений поляк не просто так сюди завітав, його візит не був випадковим, усе заздалегідь було зважено його хитрим і розважливим розумом. Грабовскі був битим горобцем і попри свої титули, фахи і професії був людиною, що вірила в існування того хто був господарем цього лісу і цих гір. Штеньо і власне все, що він дізнався всього за кілька годин лише підтвердили його здогадки — це був він ''Каптар'', саме так називають снігову людину а горах Кавказу. Безсумнівно це він і він тут його давній знайомий, або принаймні його далекий родич з яким він вже зустрічався дуже давно в холодних горах далеко від дому.

Колись ще молодому Віславу довелося побувати у високому і суворому Кавказі, а там він і дізнався про існування цієї дивної істоти, та попри одні лише легенди він пережив особисту зустріч із дивним створінням про яке торочили місцеві жителі. Легенда на легенді, історія на історії, правда і видумка перемішалися, між ними стерлися кордони. Повірити важко, спростувати неможливо тільки переконатися на власному досвіді і тоді все стане зрозумілим. На відміну від того хто налякав лісорубів, кавказький звір був лютий і злий, він не втікав від людей, а навпаки кидався на них і розправлявся з ними, як з особистими ворогами. Жахливі спогади і сліди від кігтів на його грудях завжди нагадували про ту моторошну ніч, яку неможливо було забути.

Після одужання та свідомої готовності зустрітися зі звіром вдруге рішуче і підготовлено він не раз відправлявся туди, але кожна його подорож була безуспішною, були тільки сліди, а кривдника так і не вдалося вислідити. Більше жодного разу доля не зволила його так близько з таємничим створінням яке босяком блукали у найвідвленіших куточках землі та зовсім рідко траплялася і поряд з людиною, але людина як завжди її не помічала. Бажання зустрітися знову було не стільки керовані пристрастю до незвіданого, як прагненням помсти. Та окрім слідів які говорили, що він вже наступає істоті на п'яти приводили в нікуди. Життя Грабовські перетворилося на вічний пошук і переслідування істоти, яку вже він вважав особистим ворогом. Справа його впіймати і вбити стало ціллю в житті номер один.

Як відомо спонтанні зустрічі, події і ситуації є найцікавішими і незабутнім. Можливо саме зараз так буде і з ним він нарешті має такий зручний момент і таку вдалу можливість зустрітися з істотою віч на віч, нарешті Віслав зуміє помститися їй хоч це і не вона та його це надто турбувало. Він бачив в цьому свій визначений шлях, свою місію. Просто, як грім серед ясного неба йому абсолютно випадково стає відомо в одній з пивних віддаленого словацького містечка мро дивні події лісників, які один за одним стверджують, що бачили щось досі невідоме, що нагадує людину. Він то одразу збагнув хто це і що воно саме те кого він шукає. Люди сміялися з п'яних оповідок червононосого Янка, що перехиляв чарку за чаркою переконуючи всіх у тому, про що чув і що схвилювало його особисто. Там в холодних Татрах, далеко від теплих маленьких осель ховається щось про що люди навіть не можуть собі подумати попиваючи пивко в пропахлій хмелем господі. 

Віслав Грабовскі єдиний хто уважно прислухався до слів п'яного словака, що за чарку самогону волів розповісти найнезбагненніші історії для вух тих хто наливав йому, не мігши розібратися в істині. Грабовскі нарешті натрапив на щось суттєве на щось багатообіцяюче і він не помилився тим вечором коли підсів до Янка запропонувавши найдорожче питво в тій дешевій таверні. Саме так Віслав Грабовські потрапив сюди до колиби лісників. 

— Коли додому панове? — запитав з цікавістю поважний поляк сидячи біля вогнища.

— Хто його знає! — стиснув плечима Ервін.

— Коли хоч щось заробимо! — посміхнувся Отто.

— О, як важливо людині отримувати винагороду за свою працю, це конче важливо панове! 

— Дуже важливо, бо інакше і працювати не хочеться! — помахав головою досвідчений лісоруб, знаючи ціну кожної заробленої монети і кожної краплини поту на обличчі також.

— Так дозвольте поцікавитися, що ж ви робитимете коли вас залишилося всього двоє?

Вони переглянулися. Схоже Отто і Ервін не знали, що відповісти пану Грабовскі.

— Я так розумію ваш бригадир повернеться не скоро! — додав він.