Розділ 14

Розділ 14

— Собачки, розбіглися, як прикро, могли б продоажити розваги! — промовив басистий голос чоловіка, що тріумфував на траткторі коли той підїхав і зупинився. 

Янко приїхав не сам. З ним були ще троє чоловіків, один з яких виділявся на фоні інших міцною статурою, пишною шубою та густою і великою бородою. 

— Якого дідька? — запитав Отто запихтівшись від активноості.

— Не знаю! — промовив Лібор і хутко підійшов до трактора. Він був розлючений, що Янко запізнився.

Тим часом звідти зійшов той самий чоловік з бородою і став перед Лібором.

— Ну і весело у вас тут! — він був поляк, як і власне ті хто був з ним.

— Ага не те слово! 

— Дозвольте відрекомендуватися! — промовив він віддавши свою рушницю чи то другу чи то помічнику, який спустився з машини слідом за ним.

Лібор зупинився на мить лише тому, що був вихований і мусів бодай привітатися з візаві. Йому більше за все не терпілося розібратися з Янко, а не вислуховувати когось хто хоче тут представлятися. Бригадир явно не чекав гостей, а тим паче посторонніх людей, щей коли з його бригадою творився такий кошмар.

Тим часом поляк в шубі відкашлявся і почав говорити:

— Віслав Грабовскі, громадський діяч, історик, культуролог, нумізмат... — він простягнув руку до бригадира.

— Як багато всього! — перебив його Лібор не маючи часу вислуховувати усі перерахування.

— І мисливець! — промовив той все ще тримаючи свою руку перед Лібором для рукотискання. Схоже його застала зненацька Ліборова зухвалість і він трохи розгубився, заворушив вусами, але одразу ж повернувся до того з чого починав.

— Я Лібор Сташек теж мисливець. Вибачте в мене там люди помирають! — він потиснув його простягнуту руку і подався до Янка, щоб розібратися де його чорт носив!

— Громадський діяч, історик, тьху ти!... — сплюнув Отто дивлячись на Грабовські, як на напищеного індюка.

— Мисливець! — додав я посміхнувшись! 

— Стріляє він добре! — Отто пнув підстреленого вовка. — Але це ще не робить його мисливцем! 

— Погоджуюся, мати багато дітей не означає бути хорошим для них батьком! — промовив я.

— В тебе ж п'ять і ти хороший батько!

— Невдала алегорія! — стиснув я полечима.

— Забудь! — проказав літній лісоруб. — Просто хотів тебе похвалити!

— Всеодно приємно Отто! — усміхнувся я.

Лібор обійшов двох інших поляків, що зійшли з машини слідом за Віславом.

— Добрий вечір панове! — промовив він і одразу почав сваритися з Янко. Залунала словацька лайка.

— Добрий вечір шановні! — посміхнувся Грабовскі підходячи ближче до нас.

— Добрий вечір! — відповів Отто.

— Неспокійна нічка! 

— Є таке! — відповів я.

— Сміливці, всього один карабін. Справжні леви! — він підійшов ближче до нас переступаючи трупи вовків.

— Барси б підішло краще! — додав Отто.

— До чого тут барси? — поглянув він здивовано на лісоруба. 

— Бо леви люблять теплі краї, а барси змушені виживати в суворих низьких температурах, а відповідно усе це є тільки у високих горах! — Отто показав, що окрім Грабовскі тут є ще ерудовані люди.

— Люблю спілкуватися з освідченими людьми! — усміхнувся він. — Я Віслав Грабовскі! — почав він знову.

— Чули! — відрізав Отто.

Йому це не дуже сподобалося, що такого вельмишановного пана не зустрічають належним чином. Ексцеленція пана Грабовскі була наглядною, але нам байдуже хто він і звідки прийшов, найцікавіше навіщо він завітав сюди. В регіоні де найближче село з трьома хатами і чотирьма собаками знаходиться за кілька десятків кілометрів титули, досягнення і статус не визначають тебе вищим за іншим. В умовах жорстоких і лютих, сильним залишається той хто залишаєтся людиною готовою померти заради життя. Все інше залишається там далеко поза лісом де закінчується звична дорога і де починається зона хижацьких манівців.

— А як вас величати шановні лісоруби? — звернувся він до нас.

— А так і величайте! — відповів я. —Лісоруби!

— Те що ви лісоруби я бачу, гідна професія гідних громадян. А звуть то вас як! — посміхався він як лис.

— Я Отто Вальдерберг! — він здійняв свою голову як справжній альпієць і не поступався солідністю новоприбулому поляку. — А це мій хороший колега Петьо! — вказав він на мене — В середині ще є Ервін і ще декілька хороших хлопців! — Отто не став уточнювати, що ті хороші хлопці напів живі.

— Це мої вірні товариші Кшиштоф і Мачей! — він вказав на тих хто стояв позаду нього.

— Приємно познаймитися люди! — додав я.

— А вас тут хіба не ціла бригада? — він кинув на нас свого погляда.

— Уже ні! — скоропоспішно додав я.