Розділ 11

Розділ 11

Боркушу, Штеню і Гайдамаху залишилось зовсім нічого до колиби, до заповітного після всього місця безпеки, тепла, їжі і сну. Боркуш ступаючи сніговими кучугурами несучи Гайдамаха видихся. Стало байдуже, що позаду могли наздоганяти вовки, йому просто хотілося спокійно подихати. Він присів, як міг поклав обережно на сніг непритомного товариша і врешті решт видихнув з полегшенням. Нарешті його плечі трохи розкріпостяться від втоми. 

Зорі знову змінили своє розташування на набесному тлі. Земля невгамовно і невиомно крутилась навколо сонця звершуючи свій тисячолітній процес. Вона рухалась своїм плином, як і життя на її поверхні. Зовсім скоро наступить світанок, день заблищить і знову переможе ніч. Знову ясний день замінить її і буде вартувати до того моменту, допоки вона не повернеться знову в свій назначений Богом час. Так змінюється усе але на жаль є речі незмінні, як от люди які пішли вони вже більше не повернуться ніколи і нізащо. 

— Не можна сидіти треба йти! — говорив панікуючи Штеньо.

— Я не можу, дай мені відпочити!

— Не дурій!

— Відчепися від мене, хочеш бери його і неси, мені треба подихати. Хай я здохну зате відпочину! 

— А ти телепень. Здоровий, сильний а дурний, як пень!

— Мовчи краще бо як дам то погано буде! — сміливо промовив здоровань.

Нарешті він говорив у відповідності до своєї могутності, чому Штеньо звісно був невдоволений, адже йому не подобалася як Боркуш з ним говорив. Штеньо зрозумів, що більше вже немає на нього впливу. Він замерзлою рукою на якій невистачало пальця сягнув за сигаретами. Задоволено запалив одну і присів на припав на коліно неподалік Боркуша з Гайдамахом.

— Він же не вижив! — Боркуш дивився кудись перед собою. Здається він намагався

— Хто він? — перепитав Штеньо вдаючи, що не розуміє про що говорить Боркуш.

— Ти робиш себе розумніший за мене?  

— Трохи розумніший! — ухмилився він з сигаоетою в роті.

— Так чого ж тоді не забрав його звідти? — докорив йому Боркуш.

— Хіба я йому мама чи тато, щоб забирати його він забарився от там і маєш!

— А він точно сам залишився? — Брркуш пильно поглянув йому в очі. Штеньові скули забігали.

Боркуш почав щось здогадуватися і ставити незручні запитання на які він зовсім не очікував. Виявилося, що доровань був кмітливішим ніж думав собі Штеньо. Він прорахувався і недооцінив його. 

— Ти про що? Що ти хочеш сказати Боркуше? 

— А чи не ти його там залишив?

— Це як так я його там залишив? 

— А так, не знаю як. Всяке може бути! 

Він з пильністю дивився на штані. 

— Ти щось говориш на тебе, то в тебе мабуть стрес! — відхрестився Штеньо посміхнувшись 

— Стрес, звісно стрес. 

— Лишись дурного, заспокойся здоровило. Все нормально, треба йти, допоки є модливість!

— То візьми і неси його він не такий вже й легкий хоча з виду маленький. 

— Мені вистачило, я пожертвував свого пальця доя того, щоб спусти ваші дупи з тих дерев. 

— А свою дупу не спас лише наші! 

— Звісно що свою,  вона мені ближча за будь яку іншу. Але з нею я врятував і ваші дупи. 

— Не було б того, не довелось б спасати якби нас не затягував в дідькові голоси, в чортівську авантюру!

— Ти диви, слово яке він знає "авантюра". Ти сам пішов чи тебе хтось змушував? Ти, як і вони, починаєш нарікати коли нічого не вдалося. Хто знав, що там стая вовків? Ти не мене звинувачуй, а нашого бригадира Лібора, який не дав нам зброї.

— А він і немав нам давати зброю це його зброя. Ми дурні, що пішли з тобою, послухали тебе даремно!

— Боркуш сидів на снігу і набирався сил. — Ти сам визнав, що нічого не вдалося! 

— Продовжуйте тут сидіти, а я піду, якось жити хочеться! — Штеньо викинув небопалка. 

— Їм тоже хотілось жити!

— Ти мене звинувачуєш ти звинувачуєш мене в їхній смерті? Це я їх пожер? — він гарячкував.

— От воно що! Ти сам видав себе! — Боркушу все стало ясно.

Штеньо замислився над тим, що сказав.

— "Їхні смерті" ти знаєш, що Драгошану помер!

— Ну це ясно як Божа днина, залишитися там це вірна смерть!

— Не здивуюся, якщо саме ти приклав руку до того щоб він там залишився А може навіть допоміг йому зустрітися з смертю. Чомусь я вже нічого не здивуюсь! 

Штеньо сьогодні дивився на воркуша і хотів його з'їсти. Тепер здоровяк став для нього загрозою єдиний хто міг розказати ту правду в дійсності як вона була. 

— Ти здурів Боркуше! — він свою емоцію маючись не видавати її заперечувати усе у чому звинуватить його товариш.

— Якась ти погана людина Штеню — безсердечна. Навіть слухати тебе не стану. 

— Якись неотесаний телепень буде вичитувати мені моралі. Вчити мене життя схотів, та пішов ти! — він обернувся і пішов собі.