Розділ 9

Розділ 9

Фіолетовий обруч над горами свідчив про настання морозної ночі. Зорі почали спалахувати на чистому зимовому небі, то тут то там вони виблискували своїм холодним світлом. Місяць з'явився слідом за своїми зірками. Та стежина, яка була перед ними ще недавно наче розчинилася. Світла нічного світила, що пробивалося через хмари було замало але здається достатньо, щоб бачити вночі бодай щось.

— Нічого не видно! — жалівся Боркуш йдучи попереду.

— Зараз місяць трохи вище зійде і стане ясніше в цьому лісі!

— Добре, хоч сніг є! 

Білий пухнастий сніг допомагав відбивати слабке сяйво місяця, це допомагало їм не загубитись в незнайомій місцевості.

— Хоть щось чує? — запитав Штеньо зупинившись на мить, щоб дослухатися, чи немає кого поруч.

— Нічого! 

— Наче відірвалися! 

— Хлопці та трохи зупиніться! — попроств Гайдамах плетучись позаду їхніх спин.

— Старий ти нас згодуєш вовкам! — промовив Драгошану.

— Або сніговику! — швидко кинув свою монету Нуцу.

— Ну або так! 

— Думаєш він їсть людей? — запитав Боркуш так наче йому нічого було робити йдучи попереду.

— Чим ти гірше за рибу? — запитав у нього Штеньо.

— Не смішно! — відповів він образившись.

— А кому смішно? 

— Качка би вас копнула мені би стіко років як вам! — Гайдамах все скаржився. —Хоч на три хвилинки! 

— Куди перепочивати ти що?

— Сила небесна, ми посеред дикої природи вночі десь там виють вовки блукає собі незбагненний звір, це не небезпечно? 

— Не бурчи ти, закуримося, а ти віддихуйся! — узгодив Штеньо і вони зупинилися.

— Лишай палити! — промовив Драгошану.

— Не вчи старших салабон, краще дай вуйкові циґар! 

— На вуйку! — він простягнув йому помнуту пачку з тютюновими солдатами.

Старий радо дістав циґар. Спочатку спалагнув сірник, а потім зажевріли три маленькі світлячки. Запахло табаком курили всі окрім Боркуша. Він не брався до тої справи пояснючи це тим, що шкода витрачати гроші на безглузду справу.

— Матінку йому любу, добрий мороз, щипле що треба! 

— Угу! — Штеньо був не многослівним.

— Скільки вже пройшли? — запитав Боркуш, якому вже набридло йти першим і розглядати шлях в темноті.

— Десь третину! — поділився своїми підрахунками Нуцу.

— В кращому випадку! — додав Штеньо.

— Срака а не куриво! — сплюнув старий. 

— Треба люльку! 

— Щезь бись, і без тебе знаю, лиш ото як її повернути?

— Думаю вона в печері під водоспадом у серванті снігової людини! — розсміявся Штеньо, а зним і рашта хлопців.

— Без рушниці туди йти вірна погибель! 

— Не переживай вернемо її тобі! 

— Срати в люльку би вже погрітися біля вогную, поїсти щось тепле і заснути під ліжником. Щезло би вже це всьо! — старий вже лютував, навіть сигаоета не заспокоїла його.

— Та ще б добру чилядину поруч! 

— З теплими грудьми та щоб побільше! 

— Казкарі ой казкарі!

— Та йдіть ви до фраса! 

— Ну добре, докурили і все вперед! — Штеньо викинув недопалка.
Місяця трохи розвітився допоки вони палили. Хмари трохи розійшлися і нічний ліс став більш привітним для погляду.

— Боркуш давай рушай, чого застив як стовп? 

Боркуш не відповів, він продовжив стояти немов вкопаний, немов втратив мову.

— Здоров'яку ти що глухий? — перепитав Штеньо.

— Ей здорованю, чого стоїш іди вже! — вже й Нуцу звернувся до нього.

— Фатьови! — обережно одізвався Боркуш, а значить дар мови не втратив.

— Сяті небесні сили! — тут вже Гайдамах прозрів і втягнув цілого циґара з переляку.
Вони поглянули і побачили те що бачив перед собою Боркуш. Хлопці узріли перепону через яку здоровань завмер на місці і схоже затремтів.

Метрів за двадцять перед Боркушем світилися червоні очі хижака. Світло освітило його здоровенну пащу, могутні лапи, і густу колючу шерсть. Він скалив свої зуби спокійно дивлячись прямо на них. Оглянувшись повільно навколо вони побачили ще чотири пари очей, що не зводили з них свого хижацького погляду і тут запанував страх в повітрі запахло небезпекою. Вони майже зустрілися зі своєю смертю. 

— Боже мій! 

— Згадав про Бога!

— Шо робити? — запитав переляканий Боркуш. 

— Вони зараз накинуться, нам торба!

Кожен дістав свого топірця дуже повільно, щоб не сполошити звірів. Наврядчи вони їм допоможуть у протистоянні, але бодай вселять впнвненості для боротьби. Вони опинилися в оточені. Вверх по схилу гори стояли двоє, один попереду якого власне Боркуш і побачив першим, ще один позаду і один зі сторони густого лісу.