Частина 10

“Диво завжди чекає нас десь поряд із відчаєм.”

© Еріх Марія Ремарк

Веста

Більше місяця тому. Концерт BTS.

Зал був повністю забитий. З усіх боків нас з Террі оточили фанати, істерично викрикуючі імена учасників гурту. Світло вимкнулось, і на сцені зʼявились хлопці.

- Боже, боже, боже, - верещала Террі, трясучи мене за рукав.

Спочатку була невелика промова, від одного з учасників, а тільки потім увімкнулась музика й всі зайняли потрібні позиції. З нашої фан-зони було майже не видно облич, хоча я і не дуже видивлялась їх. Незалежно, від того чия черга була співати, їх показували на велетенських екранах, куди я і дивилась більшу частину часу.

- Зараз буде частина РМ, - прощебетала Террі.

- Ког…? - договорити я не втигла, як на весь екран зʼявилося обличчя Джуна, - якого?

- Ну, Намджун, памʼятаєш? Я казала тобі, що зустріла його нещодавно в кавʼярні й він залишив мені автограф. Він лідер гурту, і о Боже - мій біас. Ааааааа, - проверещала Террі.

Цей твій біас минулої ночі жадібно цілував і досліджував кожен міліметр мого тіла. А завтра чекатиме на другому побаченні - подумала я, не зводячи погляду з екрану.

- Він просто кращий, - Террі притискала до грудей лайстік, наче то був сам Намджун.

- Кхм, ясно, - відсторонено відповіла я, все ще не вірячи в те, що я бачу.

Не знаю, чому він вирішив приховувати від мене цей, дуже важливий аспект свого життя, але добре. Можливо в нього були свої мотиви, про які я завтра дізнаюсь.

Після концерту я закинула Террі додому, і направившись до себе, майже одразу почала гуглити. Через кілька годин, я впевнилась, що Джун розповів мені про себе майже все так, як воно і було, окрім звичайно того, що він лідер гурту BTS. 

Сьогодення. Кавʼярня.

Кава стояла нетронутою. Джун чи Намджун (я читала, що називали його і так, і так), майже годину розповідав мені, про причини, його раптового зникнення, та місяця мовчанки, після того, як ми сходили на одне єдине побачення і переспали.

Я намагалася тримати себе в руках, але під столом, де він не міг побачити, я перебирала спітнілі пальці. Всередині все закручувалось в один величезний клубок нервів. Мені було не по собі, і я вже обдумувала план відступу. Я була розбита, я збирала себе до купи майже місяць, злилась на нього, злилась на себе, і вчора, коли побачила його за склом кавʼярні… коли побачила як увечері він стояв під вікном моєї квартири думала, що нічого вже не відчуваю. Я думала, що прийду сюди, скажу, що відпустила всю цю ситуацію, відпустила його…

Але зараз… Зараз, коли він сидить навпроти, такий же розбитий, якою була я останній місяць, огорнута в чомусь такий рідний і потрібний мені аромат фіалок, спецій, книг та кави - стіна, яку я намагалась збудувати між нами - посипалась.

- Я не злилась на тебе, Намджун, - тихо промовила я, коли він закінчив свою промову, - точніше я не злилась, що ти не казав хто ти насправді, і я не злилась, коли виглядала тебе у вікні на наступний день, в той день, коли ти не прийшов. Тоді я вже знала хто ти, читала новини, і можливо навіть розуміла, що на фоні нового конфлікту, тобі потрібно було негайно повернутись до Кореї, - я проковтнула комок в горлі намагаючись стримати сльози, - і я не злилась тиждень, другий, просто чекала, коли всі новини навколо твого гурту вгамуються, чекала, що тоді ти зʼявишся тут, або на порозі моєї квартири. Але нічого не відбувалось. А потім в один день, я зрозуміла, що ти і не зʼявишся.

- Веста… - прошепотім Джун, і я підняла руку зупиняючи його, щоб договорити, поки в мене ще були сили на це.

- Можливо, це розуміння прийшло, коли всплили новини про твій новий трек і фото з аеропорту, де ти направлявся в Японію. Здоровий глузд підказував, що твоя посмішка могла бути награною, спеціально для журналістів та фанатів. А друга частина мене закіпала від злості, - я замовкла, витираючи з щоки зрадницьку сльозу.

Мені потрібна була хвилина, щоб перевести подих, вгамуватися, та продовжити:

- Я зібрала книги, які ти мені дарував і принесла сюди. В офісі мені дали можна сказати підвищення, завдяки якому, мені не потрібно було там знаходитись на постійній основі, тож одразу скориставшись можливістю, я зібрала речі й поїхала за місто до батьків. Я… Я просто більше не могла знаходитись в тій квартирі. Там абсолютно все нагадувало про тебе.

- Пробач, я мусив тобі сказати, і я правда збирався, хотів взяти твій номер телефону, щоб бути на звʼязку. У нас повинно було бути ще декілька безтурботних днів, перш ніж я поїду. І в мене були плани, з тобою Веста. Ти стала частиною мого життя, і я не хотів тебе відпускати, і не хочу зараз.

- Ти хоча б трішки можеш уявити, що я думала і відчувала весь цей час? - мій голос зірвався.

Намджун лише захитав головою, і я продовжила:

- Лідер всесвітньо відомого гурту приїжджає до міста з концертом, зустрічає просту дівчину, яка й гадки не має хто він такий, запальний азарт в ньому примусив його елегантно позалицятися, щоб вкласти її в ліжко, а випустивши пар він зник, просто зник… В неї не було ні справжнього імені, ані номеру телефону, ані будь-якої адреси, де можна було б знайти того хлопця… Я почувалась використанною заради забави й задоволення.

В очах Джуна заблистіли сльози й він опустив погляд до низу:

- Мені так шкода… Я б ніколи…

- Так, Джун, саме це ти казав в ту ніч, коли пʼяний тулив мене до себе в моєму ліжку. Ти казав, що ніколи мене не скривдиш. Шкода тільки, що твоє ніколи, дуже швидко закінчилось.

- Веста, будь ласка, - благав він.

Сльози застилали мені очі, стікаючи річками вниз, я вже не трималась, віддаючись болю. Переварюючи в голос все чим я жила останній місяць, я знову розбивалась на уламки.

- Я так довго прокручувала подібні сценарії в своїй голові, що просто вже не розумію де закінчується моя уявна реальність і починається справжня, - я шморгнула носом, дістала з сумки книгу, яку він залишив в моїй поштовій скриньці й поклала на стіл, підсовуючи її ближче до нього, - забери її, я не фанатка класики, так само, як і не твоя фанатка.